Рішення № 73591465, 23.01.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2018 року 810/2530/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Сіренко Ю.П., за участю представників позивача та представника відповідача, розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Броварський завод пластмас" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про результати розгляду скарги,

в с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство "Броварський завод пластмас" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.04.2017 №0012321404, від 06.04.2017 №0012301404 та рішення ДФС України про результати розгляду скарги.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу про порушення ПрАТ "Броварський завод пластмас" вимог податкового законодавства не відповідають дійсності та не підтверджуються відповідними доказами. Вказав, що у товариства відсутня кредиторська заборгованість перед ТОВ "Луксор" за отримані векселі ВАТ "Точмаш", а тому висновок податкового органу про заниження доходу на суму 12574477,87 грн. є безпідставним. Крім того, позивач зазначив, що товариством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів сформовано витрати та податковий кредит по господарським операціям із ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані". Також позивач зазначив, що ним правомірно було визначено доходи та витрати по гуртожитку, оскільки дохід від гуртожитку був отриманий від надання послуг по проживанню та від здачі в оренду приміщень суб’єктам господарської діяльності. Разом з тим, позивач погодився із донарахуванням податковим органом податкового зобов’язання з податку на додану вартість по оподаткуванню послуг по проживанню працівників в гуртожитку на загальну суму 72655,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 18164,00 грн.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Звертав увагу суду, що в ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані" не підтверджуються документально. Наголошував на тому, що документами, наданими до перевірки, не підтверджується факт отримання придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг), оскільки вони складені з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Також відповідач зазначив, що позивачем у 2014 році до складу доходів не включено прострочену кредиторську заборгованість перед ТОВ "Луксор" на суму 12574477,87 грн. Крім того, відповідач зауважив, що в ході проведення перевірки було встановлено завищення позивачем витрат по утриманню гуртожитку, що призвело також до заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з мотивів, викладених у письмових поясненнях. Просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Приватне акціонерне товариство "Броварський завод пластмас" зареєстроване як юридична особа 16.08.1995 та як платник податків, зборів та обов’язкових платежів перебуває на податковому обліку в Броварській об’єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Видами діяльності позивача за КВЕД, якими фактично займається, є: лиття чавуну; виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у.; інші будівельно-монтажні роботи; інші види оптової торгівлі; виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас; виробництво будівельних виробів із пластмас.

У період з 19.01.2017 по 01.03.2017 посадовими особами Головного управління ДФС у Київській області на підставі п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.77.4 ст. 77 Податкового кодексу України та згідно наказу від 06.01.2017 №11 проведена планова виїзна перевірка ПрАТ "Броварський завод пластмас" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.09.2016.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 09.03.2017 №111/10-36-14-04/00203594 (далі - Акт перевірки), у якому зафіксовано порушення ПрАТ "Броварський завод пластмас" вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 151291,00 грн., у тому числі за січень 2015 року на суму 5055,00 грн., за лютий 2015 року на суму 5713,00 грн., за березень 2015 року на суму 5266,00 грн., за квітень 2015 року на суму 5301,00 грн., за травень 2015 року на суму 5967,00 грн., за червень 2015 року на суму 5100,00 грн., за липень 2015 року на суму 5847,00 грн., за серпень 2015 року на суму 5620,00 грн., за вересень 2015 року на суму 5488,00 грн., за жовтень 2015 року на суму 5228,00 грн., за листопад 2015 року на суму 37402,00 грн., за грудень 2015 року на суму 11284,00 грн., за квітень 2016 року на суму 31600,00 грн., за серпень 2016 року на суму 16420,00 грн.;

- п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п.135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.п.138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 2580431,00 грн., в тому числі за 2013 рік на суму 60068,00 грн., за 2014 рік на суму 2319960,00 грн., за 2015 рік на суму 81249,00 грн., за І квартал 2016 року на суму 9344,00 грн., за півріччя 2016 року на суму 56129,00 грн., за три квартали 2016 року на суму 119154,00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акта перевірки, позивачем були подані заперечення.

На підставі висновків Акту перевірки та з урахуванням розгляду заперечень ГУ ДФС у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- податкове повідомлення-рішення від 06.04.2017 №0012321404, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на загальну суму 3014491,00 грн., з яких: 2421363,00 грн. - за основним платежем; 593128,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- податкове повідомлення-рішення від 06.04.2017 №0012301404, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 189113,75 грн., з яких: 151291,00 грн. - за основним платежем; 37822,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся зі скаргою від 05.05.2017 №019-309 до Державної фіскальної служби України, в якій просив вищестоящий податковий орган скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Державною фіскальною службою України за результатами розгляду скарги позивача прийнято рішення від 30.06.2017 №14075/6/99-99-11-01-01-25, яким податкові повідомлення-рішення від 06.04.2017 №0012321404, від 06.04.2017 №0012301404 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Відносно податкового повідомлення-рішення від 06.04.2017 №0012321404, яке прийнято відповідачем у зв’язку з висновком про заниження податку на прибуток на загальну суму 2421363,00 грн., суд зазначає наступне.

1) Так, проведеною перевіркою повноти визначення доходу, що враховується при визначенні об’єкта оподаткування за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, було встановлено, що ПрАТ "Броварський завод пластмас" занижено задекларовані показники у рядку 03 Декларацій "Інші доходи" за 2014 рік на суму 12574478,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що в ході проведення перевірки було встановлено, що заборгованість ПрАТ "Броварський завод пластмас" перед ТОВ "Луксор" за отримані векселі ВАТ "Точмаш" на суму 12574477,87 грн. не погашена станом на 14.01.2011 (дата укладання додаткової угоди) та станом на 30.09.2016 (останній день періоду, що перевірявся). Внаслідок цього, відповідач вважає, що вказана заборгованість стала безнадійною кредиторською заборгованістю з 14.01.2014 (дата виникнення – 14.01.2011 по даті укладення додаткової угоди).

При цьому, в Акті перевірки зазначено, що ПрАТ "Броварський завод пластмас" не надано документів, які б підтверджували сплату на користь ТОВ "Луксор" коштів за отримані векселі та документу, який засвідчує заборгованість позивача перед ТОВ "Луксор".

Враховуючи зазначене, податковий орган дійшов висновку, що позивачем в порушення п.п.14.1.11 п. 14.1 ст. 14, п.п.135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України та ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України занижено дохід, що відображається в рядку 03 "Інші доходи" декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік на суму 12574478,87 грн.

Перевіряючи такі висновки податкового органу, суд зазначає наступне.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються, зокрема, з інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України визначено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Під безнадійною заборгованістю згідно з п.п.14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України розуміється заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, що не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;

в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією;

г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості;

ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Отже, у разі якщо сума кредиторської заборгованості платника податку за отримані, але неоплачені товари (роботи, послуги) залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, платник податку повинен всю суму такої непогашеної кредиторської заборгованості, з урахуванням податку на додану вартість, включити до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Поняття та тривалість строку позовної давності закріплені у Цивільному кодексі України від 16.01.2003 №435-IV.

Так, згідно статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У силу положень статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини п'ятої цієї ж статті, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як було зазначено в Акті перевірки, заборгованість ПрАТ "Броварський завод пластмас" перед ТОВ "Луксор" за отримані векселі ВАТ "Точмаш" на суму 12574477,87 грн. стала безнадійною кредиторською заборгованістю з 14.01.2014 (дата виникнення – 14.01.2011 по даті укладення додаткової угоди).

Однак, суд не погоджується з такими висновками податкового органу, з огляду на наступне.

За даними фінансових звітів перевіркою встановлено наявність станом на 01.01.2013, на 01.01.2014, на 01.01.2015, на 30.09.2016 довгострокової дебіторської заборгованості в розмірі 10413 тис. грн. згідно балансу.

Датою виникнення заборгованості в сумі 10412642,20 грн. є укладення договору №2 про відступлення права вимоги боргу від 15.12.2010 та акт приймання векселів від ТОВ "Луксор".

Відповідно до умов договору №2 про відступлення права вимоги боргу від 15.12.2010 у ЗАТ "Броварський завод пластмас" виникає право вимагати погашення грошового зобов’язання у ВАТ "Точмаш" в сумі 10412642,20 грн. За відступлення права вимоги ЗАТ "Броварський завод пластмас" мав сплатити ТОВ "Луксор" винагороду в сумі 10287229,85 грн.

Грошова заборгованість ТОВ "Луксор" перед ЗАТ "Броварський завод пластмас" виникла за договором доручення №019-216 від 28.07.2008 в сумі 7080000,00 грн., який було укладено за рішенням наглядової ради від 21.07.2008, та додатковою угодою №1 від 20.07.2009 до нього.

За договором уступки права вимоги боргу за Договором переведення боргу б/н від 23.08.2010, який було укладено 23.12.2010, ТОВ "Соломон Інвест" передає ЗАТ "Броварський завод пластмас" право вимоги боргу в сумі 3584208,45 грн. у ТОВ "Луксор".

Таким чином, загальна сума заборгованості ТОВ "Луксор" склала 10287229,25 грн. і взаємні однорідні вимоги ТОВ "Луксор" та ЗАТ "Броварський завод пластмас" було погашено за договором про зарахування зустрічних однорідних вимог від 29.12.2010 в повній сумі.

Отже, з наведеного слідує, що кредиторської заборгованості перед ТОВ "Луксор" в перевіряємому періоді не обліковується, так як вона була погашена згідно вищевказаного договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 29 12.2010.

За додатковою угодою №1 від 14.01.2011 до договору про відступлення права вимоги №2 від 15.12.2010 ТОВ "Луксор" та ЗАТ "Броварський завод пластмас" змінили суму права вимоги боргу у ВАТ "Точмаш" - збільшили на 2161835,67 грн., тобто загальна сума права вимоги боргу склала 12574477,87 грн. і відповідно виник додатковий борг ЗАТ "Броварський завод пластмас" перед ТОВ "Луксор" на суму 2161835,67 грн.

За договором уступки права вимоги боргу за договором переведення боргу від 10.02.2011, який укладено 15.02.2011, у ЗАТ "Броварський завод пластмас" виникло право вимоги до ТОВ "Луксор" щодо погашення грошових зобов'язань на суму 2336935,00 грн.

За договором зарахування зустрічних однорідних вимог від 15.02.2011 погашаються зобов’язання ЗАТ "Броварський завод пластмас" за додатковою угодою №1 від 14.01.2011 до договору про відступлення права вимоги №2 від 15.12.2010 та ТОВ "Луксор" за договором уступки права вимоги боргу б/н від 15.02.2011, на суму 2161835,67 грн. Залишок боргу в сумі 175099,33 грн. ТОВ "Луксор" погасило грошовими коштами.

Таким чином, у ПрАТ "Броварський завод пластмас" станом вже на 15.02.2011 відсутні будь-які грошові зобов’язання перед ТОВ "Луксор".

Крім того, у ході розгляду справи позивачем на підтвердження своїх доводів було надано суду додаткові пояснення, з яких вбачається, що рішення про укладення Договору про відступлення права вимоги №2 від 15.12.2010 між ЗАТ "Броварський завод пластмас" та ТОВ "Луксор", в межах якого ЗАТ "Броварський завод пластмас" став кредитором за Договором б/н про погашення векселів від 06.10.2008, укладеного між ТОВ "Луксор" та ВАТ "Точмаш", прийняте Наглядовою радою ЗАТ "Броварський завод пластмас" 13 грудня 2010 року.

За цим договором про відступлення права вимоги до ЗАТ "Броварський завод пластмас" перейшло право вимагати від Боржника (ВАТ "Точмаш") виконання зобов’язань щодо повернення грошових коштів у розмірі 10412642,20 грн. За додатковою угодою №1 від 14.01.2011 до Договору про відступлення права вимоги №2 від 15.12.2010 сторони змінили суму вимоги щодо повернення грошових коштів і визначили її у розмірі 12574477,87 грн.

Більш того, зазначені обставини також підтверджуються оборотно-сальдовими відомостями за 2011 рік, за 2012 рік, за 2013 рік, за 2014 рік, за 2015 рік та за 9 місяців 2016 року, які не містять кредитового сальдо розрахунків по ТОВ "Луксор", що підтверджує відсутність кредиторської заборгованості перед ТОВ "Луксор".

У той же час, судом встановлено, що саме у ВАТ "Точмаш" перед ПрАТ "Броварський завод пластмас" рахується кредиторська заборгованість на суму 12574477,77 грн., яка зареєстрована в реєстрі вимог кредиторів та затверджена ухвалою Господарського суду Донецької області від 08.05.2012 у справі №42/41Б.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що у позивача відсутня кредиторська заборгованість перед ТОВ "Луксор" за отримані векселі ВАТ "Точмаш" на суму 12574477,87 грн., оскільки така сума заборгованості була погашена позивачем перед ТОВ "Луксор" шляхом проведення заліку взаємних однорідних вимог за вказаними вище договорами.

Більш того, суд звертає увагу на те, що вказані документи були надані позивачем до заперечення на акт перевірки та під час адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, відповідачем не доведено суду наявність обставин, передбачених п.п.135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, як підстави для включення до складу "інших доходів" заборгованості позивача перед ТОВ "Луксор" та віднесену до безнадійної.

2) Перевіркою відображених показників у рядку 2050 Звіту про фінансові результати "Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)" за період з 01.01.2015 по 30.09.2016 встановлено завищення на суму 246478,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що фінансово-господарські та бухгалтерські документи, які надані ПрАТ "Броварський завод пластмас" по господарським операціям із ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані", оформлені з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Також в Акті перевірки зазначено, що контрагенти позивача не подають до податкових органів розрахунки сум доходів, нарахованих на користь платників податків, декларації з податку на прибуток та фінансову звітність, внаслідок чого відсутня інформація про наявність у підприємств основних фондів та запасів, необхідних для здійснення будівельних робіт, які вказані в актах приймання виконаних будівельних робіт.

Крім того, відповідач стверджує, що у вказаних контрагентів позивача відсутні трудові ресурси в достатній кількості, виробничі обладнання, транспортні засоби, які необхідні для здійснення господарської діяльності в частині виробництва, монтажу, зборки, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей, що свідчить про неможливість здійснення вказаними товариствами господарських операцій на замовлення позивача.

Внаслідок цього, податковий орган дійшов висновку, що позивачем в порушення вимог п. 6, п. 9 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України завищено показники у рядку 2050 Звіту про фінансові результати "Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)" на загальну суму 246478,00 грн., у зв’язку з чим по вказаним контрагентам повинна обліковуватись дебіторська заборгованість.

Перевіряючи обґрунтованість вказаних висновків ГУ ДФС у Київській області, суд зазначає наступне.

Згідно з п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об’єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від’ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від’ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об’єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об’єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно зі ст. 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об’єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №8 від 31.12.1999, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

За приписами п. 11 вказаного Положення собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці;інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Згідно з п. 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73 та зареєстрованого в Мін'юсті 28.02.2013 за №336/22868, витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Відповідно до абз. 10 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Мін'юсті 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз зазначених вище норм дає підстави стверджувати, що договори, видаткові і податкові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) є первинними документами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між суб'єктами господарювання.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV під господарською операцією розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, фактично здійснена господарська операція характеризується тим, що остання призводить до настання реальних змін майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином, законодавством надано позивачу право, як суб'єкту господарювання, на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов’язковому з’ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

При цьому, платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз вищенаведених норм Закону №996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14.01.2015 №К/9991/72258/12, від 21.10.2014 №К/800/6170/14 та від 26.08.2014 №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

Як встановлено під час розгляду справи, 10.08.2016 між ПАТ "Броварський завод пластмас" (замовник) та ТОВ "Ріал-С Груп" (підрядник) укладено договір підряду №б/н, відповідно до умов якого підрядник бере на себе зобов’язання своїми силами і засобами, на власний ризик провести роботи по ремонту та очищенню дощової каналізації і здати замовникові відповідно до затвердженої кошторисної документації в обумовлений цим договором строк, а замовник зобов’язується надати підрядникові доступ до об’єкту ремонту, передати затверджену кошторисну документацію, забезпечити енергоносіями, необхідними матеріалами, прийняти виконані ремонтні роботи і повністю сплатити вартість виконаних робіт.

Вартість виконання робіт становить 98520,00 грн., в т.ч. ПДВ у відповідності до затвердженої кошторисної документації, яка є невід’ємною частиною договору.

Замовник проводить оплату підряднику виконаних робіт по фактичному їх завершенню, але не пізніше 10 днів після приймання обсягу виконаних робіт.

Передача виконаних робіт підрядником і прийняття його замовником оформляється актом, який підписується повноважними представниками сторін.

Так, на виконання вимог Договору підряду від 10.08.2016 №б/н ТОВ "Ріал-С Груп" були виконані ремонт та очистка дощової каналізації ПАТ "Броварський завод пластмас" на загальну суму 98520,00 грн., що підтверджується Актом приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2016 року від 23.08.2016, Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за серпень 2016 року та Кошторисом робіт на ремонт та очистку дощової каналізації ПАТ "Броварський завод пластмас", що здійснюється в 2016 році.

Як вбачається з Акту приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2016 року від 23.08.2016, він підписаний сторонами Договору підряду від 10.08.2016 №б/н та скріплений відповідними печатками.

Позивачем було оплачено грошові кошти за виконані роботи 30.08.2016, що підтверджується карткою рахунку 631.

На виконання вимог вказаного договору підряду позивач отримав від ТОВ "Ріал-С Груп" податкову накладну від 23.08.2016 №198 на загальну суму 98520,00 грн., в т.ч. ПДВ 16420,00 грн.

Вказана податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 26.08.2016, що підтверджується витягом з ЄРПН №318033 від 29.08.2016.

01.03.2016 між ПАТ "Броварський завод пластмас" (замовник) та ТОВ "БМУ-Будінвест" (підрядник) укладено договір підряду №01/03/16-3ЕР, відповідно до умов якого підрядник бере на себе зобов’язання своїми силами і засобами, на власний ризик провести роботи по ремонту кінцевих муфт масляних вимикачів, комірок на секції РП-20, трансформатора ТМ3 1000/10 інвентарний №3546 і здати замовникові відповідно до затвердженої кошторисної документації в обумовлений цим договором строк, а замовник зобов’язується надати підрядникові доступ до об’єкту ремонту, передати затверджену кошторисну документацію, забезпечити енергоносіями, прийняти виконані ремонтні роботи і повністю сплатити вартість виконаних робіт.

Вартість виконання робіт становить 189600,00 грн., в т.ч. ПДВ у відповідності до затвердженої кошторисної документації, яка є невід’ємною частиною договору.

Замовник проводить оплату підряднику виконаних робіт по фактичному їх завершенню, але не пізніше 10 днів після приймання обсягу виконаних робіт.

Передача виконаних робіт підрядником і прийняття його замовником оформляється актом, який підписується повноважними представниками сторін.

Так, на виконання вимог Договору підряду від 01.03.2016 №01/03/16-3ЕР ТОВ "БМУ-Будінвест" були виконані роботи по ремонту кінцевих муфт масляних вимикачів, комірок на секції РП-20, трансформатора ТМ3 1000/10 на загальну суму 189600,00 грн., що підтверджується Актом прийому-здачі виконаних робіт від 04.04.2016, кошторисом на роботи, що оформлений додатком №1 до договору №01/03/16-3ЕР.

Як вбачається з Акту прийому-здачі виконаних робіт від 04.04.2016, він підписаний сторонами Договору підряду від 01.03.2016 №01/03/16-3ЕР та скріплений відповідними печатками.

Позивачем було оплачено грошові кошти за виконані роботи 08.04.2016, що підтверджується карткою рахунку 631.

На виконання вимог вказаного договору підряду позивач отримав від ТОВ "БМУ-Будінвест" податкову накладну від 04.04.2016 №18 на загальну суму 189600,00 грн., в т.ч. ПДВ 31600,00 грн.

Вказана податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 18.04.2016, що підтверджується витягом з ЄРПН №315410 від 19.04.2016.

01.10.2015 між ПАТ "Броварський завод пластмас" (замовник) та ТОВ "Терра-Буд Компані" (підрядник) укладено договір підряду №10/10-15 РП, відповідно до умов якого підрядник бере на себе зобов’язання своїми силами і засобами, на власний ризик провести роботи по ремонту покрівлі та зенітних ліхтарів покрівлі корпусу №4 і здати замовникові відповідно до затвердженої кошторисної документації в обумовлений цим договором строк, а замовник зобов’язується надати підрядникові доступ до об’єкту ремонту, передати затверджену кошторисну документацію, забезпечити енергоносіями та водопостачанням, забезпечення необхідними будівельними та іншими матеріалами, прийняти виконані ремонтні роботи і повністю сплатити вартість виконаних робіт.

Вартість виконання будівельних робіт становить 183694,99 грн., в т.ч. ПДВ у відповідності до затвердженої кошторисної документації, яка є невід’ємною частиною договору.

Замовник проводить оплату підряднику виконаних робіт по фактичному їх завершенню, але не пізніше 10 днів після приймання обсягу виконаних робіт.

Передача виконаних робіт підрядником і прийняття його замовником оформляється актом, який підписується повноважними представниками сторін.

Так, на виконання вимог Договору підряду від 01.10.2015 №10/10-15 РП ТОВ "Терра-Буд Компані" були виконані роботи по ремонту гідроізоляційного покриття покрівлі та по ремонту зенітних ліхтарів покрівлі на загальну суму 183694,99 грн., що підтверджується Актом приймання виконаних підрядних робіт №6 за 05 листопада 2015 року на суму 146890,60 грн., Актом приймання виконаних підрядних робіт №5 за 05 листопада 2015 року на суму 36804,39 грн. та складеними до них відповідними розрахунками прямих, загальновиробничих та адміністративних витрат у складі договірної ціни.

Як вбачається з Актів приймання виконаних підрядних робіт №5, №6 за 05 листопада 2015 року, вони підписані сторонами Договору підряду від 01.10.2015 №10/10-15 РП та скріплені відповідними печатками.

Позивачем було оплачено грошові кошти за виконані роботи, що не заперечувалось відповідачем.

На виконання вимог вказаного договору підряду позивач отримав від ТОВ "Терра-Буд Компані" податкову накладну від 05.11.2015 №9 на загальну суму 183694,99 грн., в т.ч. ПДВ 30615,83 грн.

Вказана податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 09.11.2015, що підтверджується витягом з ЄРПН №312108 від 10.11.2015.

При цьому, судом встановлено, що вказані роботи були здійснені ТОВ "Терра-Буд Компані" з матеріалів замовника, що підтверджується актом від 05.10.2015 передачі матеріалів для виконання робіт згідно договору підряду від 01.10.2015 №10/10-15 РП та видатковими накладними про купівлю позивачем відповідних матеріалів.

За результатами дослідження вище перелічених первинних та інших документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених правочинів ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані" були зареєстровані як юридичні особи.

В Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтва про державну реєстрацію ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані" будівельних робіт.

Більш того, з наявних матеріалів справи чітко прослідковується наявність взаємозв’язку між витратами ПрАТ "Броварський завод пластмас" на придбання будівельних робіт у ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані" та здійсненням ним господарської діяльності.

Також, судом встановлено, що ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані" мають право здійснювати будівельні роботи, які були визначені в договорах підряду, оскільки такий вид діяльності підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо вказаних товариств.

Отже, враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані" підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище отримані роботи були використані позивачем у власній господарській діяльності.

В той же час, відповідач не надав суду докази на спростування таких доводів позивача.

При цьому, судом не приймаються до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до акту перевірки позивача, податковим органом не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані"; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб’єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

Крім того, суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані" матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати витрати лише за їх наявності.

В той же час, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на податкову інформацію, яка наявна в базах даних відповідача відносно ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані".

Суд звертає увагу на те, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

При цьому, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані". Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нереальності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

В ході розгляду даної справи відповідачем не було пред’явлено до суду будь-які належні докази недійсності правочинів, укладених між ПрАТ "Броварський завод пластмас" та підприємствами – ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані", а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання договорів підряду та первинних документів до них неуповноваженими на те особами.

Зокрема, в акті перевірки позивача також відсутні відомості про визначення контрагентам позивача сум податкових зобов’язань у зв’язку з ухиленням від сплати податків та зборів, винесення вироків посадовим особам ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані" за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Отже, враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що позивач правомірно сформував витрати по господарським операціям із ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані" та правомірно визначив показники фінансової звітності по вказаним господарським операціям.

3) Також, перевіркою встановлено, що ПрАТ "Броварський завод пластмас" для компенсації витрат, пов’язаних із утриманням загальної площі гуртожитку, комунальних послуг та прибудинкової території, а саме: водопостачання, теплопостачання, електричної енергії, прибирання прибудинкової території, вивезення твердих побутових відходів, ремонті роботи, виставляє рахунки проживаючим особам помісячно, що має своє відображення в доході від основної діяльності підприємства.

Відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 719 "Інші операційні доходи" позивачем отримано доходів від утримання гуртожитку за 2013 рік в сумі 377540,00 грн., за 2014 рік в сумі 373303,00 грн., за 2015 рік в розмірі 536536,00 грн., за три квартали 2016 року в розмірі 406254,00 грн., а також виписало відповідні податкові накладні.

При цьому, як зазначає відповідач в акті перевірки, позивач відніс до складу інших витрат витрати на утримання гуртожитку, а саме: амортизація основних засобів, вивіз твердих відходів, заробітна плата, нарахування заробітної плати та нарахування на неї, опалення та електроенергія, тощо, за 2013 рік в сумі 543690,00 грн., за 2014 рік в сумі 567491,00 грн., за 2015 рік – 807282,00 грн., за три квартали 2016 року – 572381,00 грн.

При розрахунку співвідношення отриманого доходу від надання послуг з проживання в гуртожитку та витрат на утримання останнього встановлено, що витрати перевищують доходи на загальну суму 797211,00 грн., в тому числі: за 2013 рік на суму 166150,00 грн. (або 44%), за 2014 рік на суму 194188,00 грн. (або 52%), за 2015 рік на суму 270746,00 грн. (або 50%), за три квартали 2016 року на суму 166127,00 грн. (або 41%).

Внаслідок цього, податковий орган дійшов висновку, що позивачем в порушення вимог п.п.14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п.138.1.1 п. 138.1, п.138.2, п.138.4 ст. 138 Податкового кодексу України завищено витрати, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток, та відображаються у рядку 06.4 Декларацій "Інші витрати" за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 на загальну суму 360338,00 грн., в тому числі: за 2013 рік на суму 166150,00 грн., за 2014 рік на суму 194188,00 грн.; та в порушення П(С) БО 16 "Витрати", п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України завищено витрати в рядку 2150 Звіту про фінансові результати "Інші операційні витрати" за період з 01.01.2015 по 30.09.2016 на загальну суму 436873,00 грн., в тому числі: за 2015 рік на суму 270746,00 грн., за три квартали 2016 року на суму 166127,00 грн.

Проте, суд звертає увагу на те, що такий висновок податкового органу про порушення платником податку вказаних вище статей Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат при визначенні об’єкта оподаткування, не відображає факт конкретного порушення вимог Податкового кодексу України.

Підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції до 31.12.2014) визначає, що об’єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу з врахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

При цьому, судом встановлено, що не заперечувалось відповідачем під час розгляду справи, витрати по утриманню гуртожитку сформовано у відповідності до вимог ст. 138 Податкового кодексу України, яка визначає склад витрат та порядок їх визнання, підтверджено первинними документами, оформленими згідно з вимогами чинного законодавства.

Жодної вимоги щодо визнання витрат тільки в розмірі отриманих доходів Податковий кодекс України не містить.

У період перевірки з 2015 по 30. 09.2016 діяли норми ст. 134 Податкового кодексу України в іншій редакції, яка визначає, що об’єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження із України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до цього розділу.

При цьому, Розділом III "Податок на прибуток підприємств" Податкового кодексу України не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на різниці з придбання послуг, які входять до витрат на утримання гуртожитку.

Суд звертає увагу на те, що Державна фіскальна служба України в індивідуальній податковій консультації від 24.05.2017 №335/6/99-99-15-02-02-15/ІПК зазначає, що відповідно до п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового і результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Положеннями Кодексу не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на суму витрат з утримання та обслуговування (охорона, прибирання, використання витратних матеріалів для обслуговування) об'єктів соціально-культурного призначення. Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при визначенні фінансового результату до оподаткування.

Отже, з урахуванням встановлених обставин, висновки податкового органу щодо заниження доходів по послугам проживання в гуртожитку є протиправними та такими, що не ґрунтуються на нормах Податкового кодексу України.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 06.04.2017 №0012321404 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відносно податкового повідомлення-рішення від 06.04.2017 №0012301404, яке прийнято відповідачем у зв’язку з висновком про заниження податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

1) Як вбачається з Акту перевірки, перевіркою повноти визначення податкового кредиту встановлено його завищення на загальну суму 78636,00 грн. по контрагентам ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані", чим порушено п.198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що в ході проведення перевірки не підтверджено фактичне придбання позивачем у вказаних підприємств товарно-матеріальних цінностей.

Перевіряючи обґрунтованість вказаних висновків ГУ ДФС у Київській області, суд звертає увагу на наступне.

Порядок формування податкового кредиту регламентований ст. 198 Податкового кодексу України.

Так, даною нормою встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У пункті 198.2. цієї статті вказано, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 вказаної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 198.6 вказаної норми містяться обмеження, які полягають в наступному, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як було встановлено судом, господарські операції позивача з ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані" підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище отримані роботи були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Так, за вказаними господарськими операціями позивачем було включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість на загальну суму 78636,00 грн.

На підтвердження зазначеного, позивачем надано суду належним чином завірені копії податкових накладних, а саме:

- податкову накладну від 23.08.2016 №198 на загальну суму 98520,00 грн., в т.ч. ПДВ 16420,00 грн., отриману від ТОВ "Ріал-С Груп";

- податкову накладну від 04.04.2016 №18 на загальну суму 189600,00 грн., в т.ч. ПДВ 31600,00 грн., отриману від ТОВ "БМУ-Будінвест";

- податкову накладну від 05.11.2015 №9 на загальну суму 183694,99 грн., в т.ч. ПДВ 30615,83 грн., отриману від ТОВ "Терра-Буд Компані".

Вказані податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується витягами з ЄРПН №318033 від 29.08.2016, №315410 від 19.04.2016 та №312108 від 10.11.2015 відповідно.

Отже, наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, отриманих у межах взаємовідносин із вказаними контрагентами, суду доведено.

Як встановлено судом, податкова накладна є документом, що засвідчує факт отримання платником податків послуг, з дати отримання якої, згідно із приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у платника виникає право на податковий кредит та яка, виходячи із змісту пункту 198.6 статті 198 цього ж Кодексу, підтверджує право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, у зв’язку з наявністю у позивача належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані", суд дійшов висновку про обґрунтованість дій позивача щодо формування податкового кредиту по взаємовідносинах із вказаними контрагентами.

При цьому, відповідачем не було надано суду належних документальних доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб’єктності на момент видання вказаних податкових накладних, зокрема, того, що дані підприємства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована у встановленому законом порядку, а відтак суд приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит на загальну суму 78636,00 грн., цілком відповідає вимогам, встановленими ст. 198 Податкового кодексу України.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем вимог п.198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту на загальну суму 78636,00 грн.

2) Також, під час проведення перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог п. 187.1. ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наданими послугами по проживанню в гуртожитку за 2015 рік на загальну суму 72655,00 грн.

Разом з тим, у ході судового розгляду справи позивач визнав факт заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наданими послугами по проживанню в гуртожитку на загальну суму 72655,00 грн.

Таким чином, у частині донарахування відповідачем сум податкового зобов’язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій за дане правопорушення позивач рішення податкового органу не оспорює.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Отже, наведений факт не підлягає доказуванню.

У зв’язку з тим, що у суду не виникає сумніву щодо достовірності наведених обставин та добровільності їх визнання, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 06.04.2017 №0012301404 в частині нарахування позивачу основного платежу з податку на додану вартість у розмірі 72655,00 грн. та штрафу у розмірі 18164,00 грн. є обґрунтованим, а відтак, у цій частині позов задоволенню не підлягає.

У той же час, враховуючи ту обставину, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит по господарським операціям із ТОВ "Ріал-С Груп", ТОВ "БМУ-Будінвест", ТОВ "Терра-Буд Компані", податкове повідомлення-рішення від 06.04.2017 №0012301404 підялягає скасуванню в частині нарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 78636,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 19659,00 грн.

Щодо позовних вимог в частині скасування рішення ДФС України про результати розгляду скарги, суд зазначає наступне.

Пунктом 56.2 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Згідно з пунктом 56.3 статті 56 Податкового кодексу України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку (пункт 56.8 статті 56 Податкового кодексу України).

Пунктом 56.9 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Матеріали справи свідчать про те, що скарга ПрАТ "Броварський завод пластмас" на податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області від 06.04.2017 №0012321404, від 06.04.2017 №0012301404 подана до ДФС України.

Державною фіскальною службою України за результатами розгляду скарги позивача прийнято рішення від 30.06.2017 №14075/6/99-99-11-01-01-25, яким податкові повідомлення-рішення від 06.04.2017 №0012321404, від 06.04.2017 №0012301404 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Рішення про результати розгляду скарги прийнято ДФС України 30.06.2017, тобто з дотриманням строків, встановлених статтею 56 Податкового кодексу України.

При цьому, як вбачається зі змісту позовної заяви, оскаржуючи рішення ДФС України про результати розгляду скарги, позивач фактично не погоджується зі змістом даного рішення по суті та з результатами розгляду скарги.

Суд зазначає, що у відповідності до пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі на податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження ДФС України щодо прийняття рішення за результатами розгляду скарги платника податків є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноважених органів.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету ОСОБА_1 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_1 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Отже, суд не може оцінювати повноту розгляду ДФС України скарги позивача та вмотивованість і обґрунтованість рішення про результати її розгляду.

Доводи позивача, викладені у скарзі, мають оцінюватися судом під час розгляду справи щодо оскарження податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Київській області від 06.04.2017 №0012321404, від 06.04.2017 №0012301404. Саме такий засіб захисту порушеного права передбачено нормами Податкового кодексу України.

При цьому, суд звертає увагу на те, що наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача. У разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу вимога щодо скасування рішення про результати розгляду скарги не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача.

Вказане рішення, прийняте за результатами вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, не покладає на платника податків будь-якого обов'язку.

Таке рішення не створює для позивача юридичних наслідків, отже, за результатами вирішення податкового спору в порядку адміністративного оскарження, та не є актом реалізації контролюючими органами повноважень у сфері управлінської діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена в судових рішеннях Вищого адміністративного суду України від 27.10.2014 №К/9991/59435/12, від 27.10.2014 №К/800/281/14, 27.10.2014 №К/800/60766/13.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0012321404 від 06.04.2017 винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0012301404 від 06.04.2017 винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області в частині нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 78636,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 19659,00 грн.

4. У решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Щавінський В.Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 01 лютого 2018 р.