Рішення № 73591304, 20.04.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2018 року м. Ужгород№ 807/390/17 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І., суддів – Луцович М.М., Шешеня О.М.

при секретарі судового засідання Палінчак В.П.

за участю представників

позивач: ОСОБА_1, адвокат ОСОБА_2 (договір про надання правової допомоги від 15.01.2018 року)

відповідача: ОСОБА_3 (довіреність від 02.01.2018 року № 29-2018)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 20 квітня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 24 квітня 2018 року.

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1Р.), громадянка ОСОБА_4, звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі – відповідач, ДМС України), яким просить скасувати рішення Державної міграційної служби України від 31.01.2017р. № 43-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов’язати ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про відмову в оформленні документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на стадії попереднього розгляду заяви є таким, що прийняте без повної оцінки основних елементів заяви про захист у їх співвідношенні із інформацією про країну походження заявника та суперечить положенням статей 1 і 8 Закону України "Про біженців або осіб, які потребують додаткового захисту", нормам Правилу розгляду заяв про оформлення документів та не відповідає засадам обґрунтованості, добросовісності та пропорційності рішень органів державної влади, що є складовими конституційних принципів законності та верховенства права.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, просять позов задовольнити.

Відповідач надав суду заперечення проти позову (лист представника ДМС України ОСОБА_3 (що діє на підставі довіреності, копія якої наявна в матеріалах справи) від 12.04.2017р.), яким просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на ту обставину, що на основі всебічного вивчення наданих ОСОБА_1 матеріалів, співбесід по уточненню викладених позивачем фактів, та аналізу ситуації в країні походження, можна зробити висновок, що у разі повернення до ОСОБА_4 заявниця, не має підстави вважати, що їй буде загрожувати ризик зазнати поводження, яке заборонене статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто катування, нелюдське чи таке що принижує гідність поводження чи покарання.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просить суд відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно преамбули Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011р. № 3671-VI (з наступними змінами та доповненнями, далі – Закон 3671) цей Закон визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону 3671, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, визначені ст. 6 Закону 3671, зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону 3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону 3671, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1, громадянка ОСОБА_4, 17.05.1988 р. н., мусульманка за релігійними переконаннями, за національністю таджичка, заміжня. Виховує чотирьох малолітніх дітей (2008, 2010, 2012 та 2014 р. н.), які знаходяться разом з нею в Україні. Чоловік позивачки на даний час перебуває в Австрії, і проходить процедуру визначення статусу біженця. Через обґрунтоване побоювання бути переслідуваною та зазнати нелюдського поводження з боку органів державної влади, через політичну діяльність свого чоловіка та релігійні переконання, ОСОБА_1 Рухсорамох змушена була тікати з рідної країни. Таким чином, у випадку повернення до країни походження, позивачка впевнена, що буде арештована та ув'язнена, за порушення вимоги не покидати ОСОБА_4, а також бути переслідуваною та зазнати нелюдського поводження з боку органів державної влади, через політичну діяльність свого чоловіка, також не виключає переслідування, і покарання за віросповідання.

Позивач стверджує, що потребує захисту за релігійними та приписаними політичними переконаннями, оскільки сім'я її мусульмани, і її чоловік ОСОБА_5, 17.12.1984 р. н., був членом і активістом забороненої опозиційної партії "Партія Ісламського Відродження ОСОБА_4". Співробітники силових структур ОСОБА_4 переслідували і погрожували посадити чоловіка позивачки до в'язниці. Його безпідставно, як і інших членів партії звинуватили в екстремізмі та намірі здійснити державний переворот. Після того як він втік з країни поліція вчиняла тиск на позивачку, вимагаючи повідомити місце перебування чоловіка. Коли позивачка вперше хотіла покинути ОСОБА_4, співробітники КДБ відібрали паспорт і квитки заборонили покидати країну, погрозивши посадити до в'язниці. Згодом, за порадою однопартійців чоловіка, котрі вважали, що позивачці небезпечно залишатися в країні, та з їх допомогою ОСОБА_1 літаком вдалося покинути країну.

09.08.2016 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про надання статусу біженця або додаткового захисту до міграційної служби в Республіці Білорусь та, в подальшому, написала відмову від розгляду заяви, в зв'язку з чим, прийнято Висновок про закінчення розгляду заяви.

28.09.2016 року звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС у Львівській області та наказом від 18.10.2016 року надано дозвіл на оформлення документів для вирішення даного питання.

28.10.2016 року, листом ДМС України № 8.4-6800-16, погоджено розміщення ОСОБА_1 в Пункті тимчасового розміщення біженців та переведення особової справи до ГУ ДМС в Закарпатській області.

За результатами розгляду справи ОСОБА_1, 18.01.2017 року головним спеціалістом відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Закарпатській області, на підставі заяви, двох співбесід, інформації по країні походження, прийнято висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 31.01.2017 року за № 43-17 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні) громадянці ОСОБА_4 ОСОБА_1

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону 3671, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п. п. 1 чи 13 ч. 1 ст.1 цього Закону, а також, якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п. п. 1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій ОСОБА_6 Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.

Пунктом 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012р. № 3 передбачено, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Як вбачається із матеріалів справи, чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_5, був і є членом Партії Ісламського Відродження ОСОБА_4, яка була офіційно зареєстрована і діяла в країні до 2015 року, того ж 2015 року партія була заборонена рішенням влади ОСОБА_4. ОСОБА_5 був членом ревізійної комісії партії в Бохтарському районі. Після заборони діяльності партії, багато з її членів і прихильників були заарештовані, а кому вдалося, той втік із країни. Побоюючись бути заарештованим, як інші прихильники партії, чоловік позивачки втік з країни. Чоловіка позивачки розшукувала поліція. Як заявляє позивачка, до них постійно приходила поліція та розшукувала її чоловіка. Поліцейські, що приходили погрожували арештувати позивачку, якщо не повідомить місце перебування чоловіка.

На запит ГУ ДМС України від 02.12.2016 року № 5.3/13434 про отримання інформації про сучасний стан і дотримання прав людини в Республіці ОСОБА_4, забезпечення громадянських свобод, економічну ситуацію, діяльність та кількість провладних і опозиційних політичних партій, зокрема партії Ісламського відродження ОСОБА_4, рік заснування партії Ісламського відродження, а також чи можливе переслідування членів, прибічників та активістів партії Ісламського відродження у разі повернення до Республіки ОСОБА_4, Міністерство закордонних справ України надало відповідь від 13.12.2016 року за № 640/16-110-3875, де зазначено наступне: "...Верховний суд Республіки ОСОБА_4 своїм рішенням від 29 вересня 2015р. заборонив ПІВТ і визнав її екстремістською та терористичною організацією. З того часу десятки активістів і членів ПІВТ були засуджені на десятки років ув'язнення. Слід зазначити, що у ОСОБА_4 переслідуються не лише члени ПІВТ, але й родичі членів партії "за недонесення". У 2015 р. Управління Верховного комісара ООН з прав людини висловило стурбованість зростаючою загрозою порушення прав людини в ОСОБА_4 та масовими арештами керівників ПІВТ. Наразі діяльність ПІВТ у ОСОБА_4 заборонена, а її члени переслідуються як всередині держави, так і за її межами... ".

Також, судом використана інформація з відкритих джерел інтернет-ресурсів, а саме: Форум 18, ОСОБА_4: "Тотальний контроль" ісламу з боку уряду, 06.05.2016 року, що знаходиться у вільному доступі англійською мовою за веб-посиланням (неофіційний переклад додано до матеріалів справи) http://www.refworld.org/docid/5732e0f54.html: "…як зазначає Форум 18, влада ОСОБА_4 посилює жорсткий контроль віруючих мусульман, які користуються своїм правом на свободу віросповідання та релігії. Уряд встановив відеоспостереження в мечетях та продовжує встановлювати металошукачі. Останні дії держави направлені на "встановлення тотального контролю ісламських дій" в країні. ОСОБА_7 з незалежного Східного центру релігійних вчень в Душанбе розповіла Форуму 18, що заборона офіційним представникам держави відвідувати п’ятничні молитви виникла "через бажання влади ліквідувати всі видимі прояви релігії в країні".

Комісія США з питань релігійної свободи, Щорічна доповідь 2016 - ОСОБА_4, 02.05.2016 року, що знаходиться у вільному доступі англійською мовою за веб-посиланням://www.refworld.org/docid/57307ceb11.html: "…положення закону ОСОБА_4 про екстремізм карають екстремістські, терористичні або революційні дії навіть у випадках, які не включають жодного прояву насильства чи наміру здійснити таке насильство. Судовий розгляд справ за такими звинуваченнями є непрозорим, а обвинувачуваним не надаються законні можливості процесуального захисту. Таджицький уряд використовує звинувачення в проявах ісламістського екстремізму з метою виправдання обвинувачень проти конкретних осіб, що задіяні в певних релігійних організаціях".

Систематичне порушення прав людини в Росії та ОСОБА_4 підтверджується Звітом Amnesty International 2015/16: Права людини в сучасному світі, 01.02.2016 (звіт доступний російською мовою за адресою://www.refworld.org.ru/docid/56cdbe674.html) та Звітом Amnesty International 2014/15: Права людини в сучасному світі, 24.02.2015 (звіт доступний російською мовою за посиланням http://www.refworld.org.ru/docid/54f45da84.html).

Отже, оцінюючи зібрані докази в сукупності, які не викликають сумнівів щодо їх достовірності, суд вважає доводи ОСОБА_1 про те, що кримінальне переслідування її та її чоловіка, як члена забороненої партії в ОСОБА_4, є формою переслідування за ідеологічними мотивами на підставі безпідставних звинувачень та з застосуванням тортур - переконливими, мотивованими, підтвердженими та бере їх до уваги.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем наведено переконливі факти, які підтверджують, що у країні громадянської належності вона може зазнавати переслідувань через активне членство її чоловіка у забороненій партії. Оскільки загальна ситуація з правами людини в ОСОБА_4 після залишення її позивачкою не покращилася, а кримінальна відповідальність за членство у ПІВТ посилилась - суд вважає цілком обґрунтованими побоювання позивача зазнати переслідувань у разі її повернення до ОСОБА_4.

Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 відповідає критеріям визначення поняття біженець за ознакою приписаних політичних переконань, як дружина члена партії ісламського відродження ОСОБА_4, яка заборонена державною владою, а також оголошена екстремістською та терористичною, в сукупності з другою конвенційною ознакою – релігія (як мусульманка, оскільки офіційна влада забороняє вільно сповідувати іслам, носити хіджаб, що є обов'язковим елементом одягу жінок-мусульманок, та читати намаз).

Частиною 7 ст. 7 Закону 3671 передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі - Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно із Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Зважаючи на Закон України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18.03.2004 року, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 5 ст. 4 ОСОБА_6 Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 року - заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Критерії визнання протиправними дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень мають визначатися з урахуванням положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якою закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що критерій "обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" відображає принцип обґрунтованості рішення або дії (бездіяльності). Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії добросовісно - цей критерій-принцип вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії. Добросовісне прийняття рішень, вчинення дій чи допущення бездіяльності не заперечує можливості відхилення при цьому від закону, однак виключає умисел на таке порушення. Під нерозсудливими рішеннями, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень можна розуміти такі, яких жоден суб'єкт владних повноважень не міг би допустити, діючи відповідно до здорового глузду та обов'язків, покладених на нього законом. Нерозсудливими слід вважати також рішення, дії, бездіяльність, що є неприпустимими з погляду законів логіки та загальноприйнятих моральних стандартів.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що при попередньому розгляді заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту були порушені вимоги Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (затверджені Наказом МВС України 07.09.2011 року № 649, зареєстрований в Мінюсті України 05.10.2011 року за № 1146/19884), а також принципи адміністративної процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень у зв'язку з чим суттєво порушені права та законні інтереси позивача, відтак, враховуючи що позивачем оскаржено рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - суд вважає належним способом захисту прав позивача визнання протиправним та скасування Рішення ДМС України від 31.01.2017 року № 43-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до Постанови Пленуму ВАСУ "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця..." від 16.03.2012 року № 3, під час вирішення справи щодо оскарження рішення органу про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд може визнати таке рішення протиправним, скасувати його та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом відповідного рішення, в зв'язку з чим слід зобов'язати ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання її біженцем з урахуванням обставин, встановлених судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами у справі є будь – які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ст. 77 КАС України, обов'язок доказування покладається в даному випадку на відповідача. Відповідачем не доведено правомірності оскарженого рішення, в зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають вимогам закону та встановленим в судовому засіданні обставинам справи, що підтверджується дослідженими належними та допустимими доказами, відтак, адміністративний позов слід задовольнити, визнавши протиправним та скасувавши рішення ДМС України від 31.01.2017 року № 43-17 та зобов'язавши ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (Закарпатська обл., м. Перечин, вул. Партизанська, 35, довідка про звернення за захистом в Україні № 007375, видана ГУ ДМС України у Львівській області, від 28.09.2016 року) до Державної міграційної служби України (м. Київ, вул. Богомольця, 10, код 37508470) про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 31 січня 2017 року № 43-17 Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки ОСОБА_4 ОСОБА_1.

3. Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

4. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді С.І. Рейті

ОСОБА_8

ОСОБА_9