Рішення № 73591082, 11.04.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року м. Житомир справа № 806/626/18

категорія 10.2.4

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Попової О. Г.,

секретар судового засідання Бойко Т.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із позовом, в якому просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 у зв'язку із втратою годувальника, здійснивши нарахування даної пенсії з 06.10.2016.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що зверталась до відповідача із відповідною заявою про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, однак позивачем було отримано відмову із посиланням на те, що позивачу вже призначена з 01.02.2017 пенсія по втраті годувальника у сумі 2 892,58 грн. На думку позивача, вказана відмова є протиправною, оскільки позивач має право на призначення пенсії по втраті годувальника саме з 06.10.2016, а не з 01.02.2017, чим істотно порушено конституційні права позивача щодо одержання належного та достатнього рівня пенсійного забезпечення як джерела основного доходу.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із проведенням судового засідання та викликом (повідомленням) учасників справи. Судовий розгляд справи призначений на 28.02.2018 о 11:20.

В судове засідання, призначене на 28.02.2018 о 11:20 прибули позивач та представник відповідача. Протокольною ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.02.2018 в судовому засіданні оголошено перерву до 13.03.2018 о 10:40, що зафіксовано секретарем судового засідання у протоколі судового засідання від 28.02.2018.

В судове засідання, призначене на 13.03.2018 о 10:40 прибули позивач та представник відповідача. Протокольною ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 в судовому засіданні оголошено перерву для надання додаткових доказів до 23.03.2018 о 09:30, що зафіксовано секретарем судового засідання у протоколі судового засідання від 13.03.2018.

В судове засідання, призначене на 23.03.2018 о 09:30 прибули позивач та представник відповідача. Протокольною ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.03.2018 відмовлено у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог. Поновлено позивачу строк звернення із позовом до суду. В судовому засіданні оголошено перерву для надання додаткових доказів до 28.03.2018 об 11:00, що зафіксовано секретарем судового засідання у протоколі судового засідання від 23.03.2018.

В судове засідання, призначене на 28.03.2018 об 11:00 прибули позивач та представники відповідача. Протокольною ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 в судовому засіданні оголошено перерву для здійснення офіційного запиту до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області до 11.04.2018 о 15:00, що зафіксовано секретарем судового засідання у протоколі судового засідання від 28.03.2018.

В судове засідання призначене на 11.04.2018 о 15:00 прибули позивач та представники відповідача.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечували у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов вих. №2672/08 від 22.02.2018, відповідно до змісту якого зазначали, що на виконання заяви ОСОБА_4 від 26.01.2017, яка надійшла до відповідача від Житомирського обласного військового комісаріату 03.02.2017, останній була призначена пенсія у разі втрати годувальника. Водночас, заява ОСОБА_1 від 26.01.2017 надійшла до відповідача з Житомирського обласного військового комісаріату 07.02.2017. Таким чином, на момент розгляду заяви позивача, ОСОБА_4 вже була призначена пенсія у разі втрати годувальника. Враховуючи вищевикладене, відповідач правомірно здійснив виділення зі спільної пенсії окремої суми (частки) для позивача як члена сім'ї з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому надійшла заява про поділ пенсії, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю. (а.с. 31).

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 надано статус члена сім'ї загиблого військовослужбовця, який загинув під час виконання обов'язків військової служби за життя мав статус учасника бойових дій за участь у антитерористичній операції, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією довідки Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира №95/04-09 від 27.12.2016 (а.с. 13).

Адвокат ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою вих. №13/17 від 13.03.2017 про здійснення перерахунку пенсії, відповідно до змісту якої просив здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 50 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та п.3 ч.1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із втратою годувальника в період з 06 жовтня 2016 року. (а.с. 20-21)

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом вих. №539/С-12 від 20.03.2017 повідомило ОСОБА_5, що його заява в інтересах позивача про перерахунок пенсії ОСОБА_1 розглянута. Роз'яснено, що відповідно до ст. 41 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" на всіх членів сім'ї, які мають право на пенсію, призначається одна спільна пенсія. На вимогу члена сім'ї його частка пенсії виділяється і виплачується йому окремо. Виділення частки пенсії провадиться з першого числа місяця, що йде за тим місяцем, в якому надійшла заява. У зв'язку з тим, що у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області на момент звернення ОСОБА_1 було призначено пенсію основному одержувачу, за загиблого ОСОБА_6, тому заявнику з 01.02.2017 на підставі її заяви від 26.01.2017 було виділено частку пенсії. Підстави для виділення частки з будь-якої іншої дати відсутні. (а.с. 23)

Народним депутатом України ОСОБА_7 на ім'я начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області ОСОБА_8 депутатське звернення вих. №133-144 від 17.03.2017 стосовно вжиття заходів щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 50 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та п.3 ч.1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із втратою годувальника в період з 06 жовтня 2016 року (а.с. 24 та зворот).

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом вих. №529/1/С-4 від 03.04.2017 повідомило ОСОБА_7 та ОСОБА_1, що підстав для перерахунку немає. (а.с. 25)

Не погоджуючись із наданою відмовою та вважаючи, що позивач має право на призначення пенсії по втраті годувальника саме з 06.10.2016, а не з 01.02.2017, чим істотно порушено конституційні права позивача щодо одержання належного та достатнього рівня пенсійного забезпечення як джерела основного доходу, позивач звернулась із вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи оскаржувану відмову на відповідність ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 46 Основного Закону проголошено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію визначаються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII (зі змінами та доповненнями, далі - Закон №2262-XII).

Підпунктом 5 п. 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №28-2 від 22.12.2014 року визначено, що до їх повноважень входить призначення (перерахунок) та виплата пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом №2262-XII.

Пунктом 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №2262-XII, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України №3-1 від 30.01.2007 року визначено, що заяви про призначення пенсії у разі втрати годувальника подаються членами сім'ї померлого годувальника, якому на момент смерті не було призначено пенсію, до органів, що призначають пенсії, через уповноважені структурні підрозділи міністерств та інших органів. Якщо померлому годувальнику вже було призначено пенсію, заява про призначення пенсії у разі втрати годувальника подається до органу, що призначає пенсії.

Із матеріалів справи встановлено, що позивач є матір'ю ОСОБА_6, загиблого 05.10.2016 під час виконання обов'язку військової служби (а.с.11-13).

Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем пояснень, що не заперечується та визнано відповідачем у відзиві на адміністративний позов, позивач як мати (а.с. 45), а також ОСОБА_4 як дружина загиблого (а.с. 42), звернулися до Житомирського обласного військового комісаріату із відповідними заявами від 26 січня 2017 року для оформлення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відносно них та неповнолітньої дитини.

Суд критично ставиться до доводів відповідача, викладених у оскаржуваній відмові та у відзиві на адміністративний позов та наголошує, що ОСОБА_1 зверталась саме із заявою щодо оформлення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, а не виділення частки із спільної пенсії, як зазначає відповідач.

Згідно наявної у матеріалах справи копії супровідного листа Житомирського обласного військового комісаріату вих.№591 від 01.02.2017, перевірені документи для призначення пенсії ОСОБА_4 були надіслані на адресу відповідача 01.02.2017. Як встановлено з відповідного штампу на наявній у матеріалах справи копії листа вих.№591 від 01.02.2017, вказаний лист разом із документами для призначення пенсії ОСОБА_4 було отримано Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області 03.02.2017 та зареєстровано за вх.№1136/04. (а.с. 41)

Водночас, відповідно до наявної у матеріалах справи копії супровідного листа Житомирського обласного військового комісаріату вих.№677 від 06.02.2017, перевірені документи для призначення пенсії ОСОБА_1 були надіслані на адресу відповідача 06.02.2017. Як встановлено з відповідного штампу на наявній у матеріалах справи копії листа вих.№677 від 06.02.2017, вказаний лист разом із документами для призначення пенсії ОСОБА_1 було отримано Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області 07.02.2017 та зареєстровано за вх.№1239/04. (а.с. 44)

Здійснивши системний аналіз наявних у матеріалах справи доказів суд зазначає, що позивач 26.01.2017 одночасно із іншими членами сім'ї загиблого звернулась до Житомирського обласного військового комісаріату із заявою щодо оформлення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Частиною третьою статті 1, статтею 41 Закону №2262-XII визначено, що члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

На всіх членів сім'ї, які мають право на пенсію, призначається одна спільна пенсія, крім випадку, зазначеного у частині четвертій цієї статті. На вимогу члена сім'ї його частка пенсії виділяється і виплачується йому окремо. Виділення частки пенсії провадиться з першого числа місяця, що йде за тим місяцем, в якому надійшла заява про поділ пенсії. Пенсія в разі втрати годувальника призначається кожному з батьків, дружині (чоловікові) загиблої (померлої) або пропалої безвісти особи офіцерського складу, прапорщика і мічмана, військовослужбовця надстрокової служби і військової служби за контрактом або особи, яка має право на пенсію за цим Законом.

Пунктом "б" ст.50 Закону №2262-XII визначено, що право на пенсію за цим Законом мають члени сімей осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - з дня смерті годувальника, але не раніше того дня, по який йому сплачено грошове забезпечення або пенсію, крім випадків призначення їм пенсій з більш пізніх строків.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на правомірність призначення частки зазначеної пенсії позивачу, починаючи з 01.02.2017 в зв'язку з його вимогою окремого виділення на підставі ст. 41 Закону №2262-XII, виплата якої відповідно до приписів зазначеної статті здійснюється з першого числа місяця, що йде за тим місяцем, в якому надійшла заява про поділ пенсії.

Наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів підтверджено факт одночасного звернення позивача разом із іншими членами сім'ї загиблого до Житомирського обласного військового комісаріату щодо оформлення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Заяви про виділення частки з призначеної пенсії позивач не писала та не зверталась з такими вимогами до ГУ ПФУ в Житомирській області.

Факт тривалої перевірки та подальшого несвоєчасного направлення Житомирським обласним військовим комісаріатом відповідних документів на адресу відповідача не є належною підставою для висновку, що позивач зверталась із заявою щодо виділення частки зі спільної пенсії.

Таким чином, наявне порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 було допущено не з вини відповідача.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею п'ятою КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України та п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Суд наголошує, що конституційні права позивача щодо одержання належного та достатнього рівня пенсійного забезпечення як джерела основного доходу не можуть ставитися у залежність від вчинення певний дій чи бездіяльності суб'єктом владних повноважень.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позивачу мала б бути призначена пенсія з 06.10.2016 у зв'язку із втратою годувальника відповідно до її заяви від 26.01.2017, одночасно із призначенням такої пенсії іншим членам сім'ї загиблого, чого відповідачем зроблено не було.

Водночас, відповідно до змісту прохальної частини позовної заяви, позивачем відповідних вимог зобов'язального характеру не заявлено.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, враховуючи обсяг заявлених позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є проведення перерахунку та виплата ОСОБА_1 різниці між отримуваним пенсійним забезпеченням (пенсії по інвалідності) та розміром пенсійного забезпечення, призначеного ОСОБА_1 у зв'язку із втратою годувальника за період з 06.10.2016 по 10.02.2017.

Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем та наявними у матеріалах справи підтверджено, а відповідачем в порушення ч.2 ст. 77 КАС України не спростовано наявність права позивача на перерахунок та виплату різниці між отримуваним пенсійним забезпеченням (пенсії по інвалідності) та розміром пенсійного забезпечення, призначеного позивачу у зв'язку із втратою годувальника за період з 06.10.2016 по 10.02.2017, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч.3 ст.139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до наявної у матеріалах справи квитанції від 19.01.2018 на суму 704,80 грн та квитанції від 05.02.2018 на суму 704,80 грн позивачем при зверненні із позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1409,60 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог та керуючись ч.3 ст.139 КАС суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 704,80 грн. судових витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 242-246 КАС України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Житомир, 10000. РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, Житомир, 10003. Код ЄДРПОУ 13559341) про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії - задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 різниці між отримуваним пенсійним забезпеченням та розміром пенсійного забезпечення, призначеного ОСОБА_1 у зв'язку із втратою годувальника за період з 06.10.2016 по 10.02.2017.

У решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) судових витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.Г. Попова

Повне судове рішення складене: 23 квітня 2018 року.