Постанова № 73589204, 12.04.2018, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 656/692/17 Головуючий у І інстанції Ковальчук Т.М.

Номер провадження 22-ц/791/358/18 Доповідач Семиженко Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2018 року Апеляційний суд Херсонської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Семиженка Г.В.,

суддів: Базіль Л.В.,

ОСОБА_1,

секретар Давиденко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Херсоні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на рішення Іванівського районного суду Херсонської областіу складі судді Ковальчук Т.М. від 29 листопада 2017 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

01 вересня 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що на підставі договору між сторонами від 23 квітня 2009 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2000 гривень під 30 % річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, з підписанням якої погодився про укладення між сторонами договору про надання банківських послуг, з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами банку, свої зобов’язання за кредитним договором відповідач не виконав, у позові поставлено питання про стягнення з нього на користь позивача заборгованості за кредитним договором станом на 31 липня 2017 року у розмірі 16420,22 гривні, яка складається з 1963,35 гривні заборгованості за кредитом, 10599,13 гривні заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 2599,63 гривні заборгованості по сплаті пені та комісії, 500 гривень штрафу у фіксованій частині та 758,11 гривні штрафу у процентній складовій.

Рішенням Іванівського районного суду Херсонської областівід 29 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

В апеляційній скарзі Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» з посиланням на незаконність та необґрунтованість рішення суду поставлено питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову з підстав, що у ньому зазначені. В обґрунтування скарги зазначено про помилковий висновок суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки відповідач отримав платіжну картку, яка є лише спеціальним засобом для отримання та перерахування коштів, строк дії картки не припиняє строку дії договору, окрім того строк дії договору та строк дії картки не є тотожними поняттями, судом не було враховано пункти 9.3 та 9.5 Умов договору, згідно яких картрахунок відкритий на невизначений термін та не може бути закритий на підставі заяви держателя, а відповідно до п. 9.12 Умов договору сторони домовились, що договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання, якщо жодна із сторін не заявляє про його припинення він автоматично лонгується на такий же термін, а тому договір автоматично було пролонговано, так як жодна із сторін не заявляла про свій намір його розірвати і договір діє до теперішнього часу, Умовами договору встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, у зв’язку з чим початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення, у разі застосування строку позовної давності, її наслідки можуть бути застосовані лише до тих зобов’язань та нарахувань, які були здійсненні за межами строку позовної давності, водночас суми нарахувань, здійсненні у межах строку позовної давності підлягають стягненню з відповідача, а тому позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості у межах строків позовної давності у будь-якому випадку підлягали стягненню, судом безпідставно не було застосовано правову позицію ВСУ № 6-249цс15 від 02 грудня 2015 року.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 23 квітня 2009 року за погодженням матері ОСОБА_2 було подано заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, на підставі якої він отримав кредит у розмірі 100 гривень у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку, який згодом було збільшено до 2000 гривень, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з обов’язком щомісячного повернення 7% від суми заборгованості, але не менше 50 гривень і не більше залишку заборгованості, за п.п. 8.6 п. 8 Умов при порушені клієнтом строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених даним договором більш ніж на 120 днів, клієнт зобов'язаний уплатити банку штраф в розмірі 500 гривень плюс 5% від суми позову, за розрахунком позивача заборгованість відповідача за договором станом на 31 липня 2017 року становить 16420,22 гривні з вказаними у позові складовими, відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності.

Між сторонами у справі виникли правовідносини, врегульовані заявою, умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку, тарифами банку, ст. ст. 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, за якими позивач надав відповідачу грошові кошти (кредит), а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, проте не виконав такого обов’язку, з подачею заяви про застосування строку позовної давності ним фактично визнано вимоги позову обґрунтованими, але такими, що задоволенню не підлягають у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За ст. ст. 549, 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема обов’язок сплати неустойки.

За положеннями ст. ст. 256-258, 261, 266-267 ЦК України загальна позовна давність – строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, становить три роки, до вимог про стягнення неустойки такий строк становить один рік, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ст. 253 цього Кодексу встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, у даному випадку відповідач мав обов’язок сплачувати в погашення кредиту та процентів періодичні платежі, отже строк позовної давності належить обраховувати щодо кожного з платежів, за ст. 264 перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання ним свого боргу або іншого обов'язку, після переривання перебіг позовної давності починається заново, час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як видно з виписки по руху коштів за карткою відповідача він неодноразово користувався кредитними коштами та повертав їх, останній раз знімав готівку у банкоматі 17 червня 2011 року в розмірі 200 гривень, перед тим 28 вересня 2010 року 30 гривень, останнє автоматичне погашення кредиту відбулося 27 червня 2014 року на суму 145,79 гривні, безпосередньо відповідачем останнє погашення було здійснено 08 червня 2011 року на суму 200 гривень, останній термін дії картки було встановлено до листопада 2012 року, позов надійшов до суду 01 вересня 2017 року.

Строк позовної давності з правової точки зору не є тотожним строку дії картки або договору між сторонами, оскільки право на позов у позивача виникало після прострочки відповідачем кожного чергового платежу, а не після закінчення строку дії картки, останній раз відповідач скористався кредитними коштами в сумі 200 гривень 17 червня 2011 року, за умовами договору мав їх погасити в розмірі не менше 50 гривень з 25 липня 2011 року, всю названу суму до 25 жовтня 2011 року, строк позовної давності за останнім платежем збіг 25 жовтня 2014 року, за попередніми платежами ще раніше, до суду з позовом позивач звернувся з пропуском вказаного строку тільки 01 вересня 2017 року, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України в редакції, яка була чинною на день ухвалення рішення судом першої інстанції, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У справі № 6-249цс15, на яку міститься посилання у апеляційній скарзі, Верховний Суд України висловив правову позицію, за якою, з посиланням на положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України, визначено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики до дня повернення позики, і оскільки зобов’язання за ст. 599 цього Кодексу припиняється виконанням, проведеним належним чином, на думку суду, у разі пропуску строку позовної давності щодо вимоги про повернення суми кредиту, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача у межах строку позовної давності, тобто відповідно за три та за один рік перед зверненням позивача з позовом до суду.

Колегія суддів вважає за необхідне відступити від приведеної правової позиції Верховного Суду України, оскільки з встановленням такого юридичного факту, як пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, право на отримання суми кредиту позивачем втрачено, у розумінні ст. 1048 ЦК України день повернення суми позики не наступить ніколи, відповідно позивачем втрачена також і можливість отримувати проценти за користування кредитом та стягувати пеню, зобов’язання сторін за кредитним договором слід вважати припиненими, протилежний висновок суду вищої інстанції на думку колегії суддів є помилковим та таким, що не сприяє сталості, упорядкованості та правовій визначеності цивільних правовідносин між їх суб’єктами та суперечить правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у справах № 6-990цс15, № 6-719цс16.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не містять обґрунтованих посилань на обставини чи норми права, які б могли бути підставами для її задоволення, скаргу слід відхилити, рішення у справі залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Іванівського районного суду Херсонської області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, на неї протягом тридцяти днів з 25 квітня 2018 року, - дня складення повної постанови, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ ОСОБА_3

Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ ОСОБА_4

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ ОСОБА_1