Постанова № 73587364, 18.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2102/18

Номер справи місцевого суду: 500/3230/16-ц

Головуючий у першій інстанції Адамов А.С.

Доповідач Комлева О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.

суддів Сегеди С.М., Кравця Ю.І.

з участю секретаря Ліснік Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ТОВ «РІВ.А.Холдінг», ТОВ «Злагода» про визнання права власності, за позовом третьої особи ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про визнання права власності, за позовом третьої особи ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності, за позовом третьої особи ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про визнання права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_7на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 вересня2017 року, ухваленого суддею Адамовим А.С.

в с т а н о в и л а:

У червні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності, посилаючись на те, що 01.03.2004 року на загальних зборах засновників ТОВ «Злагода», було прийнято рішення реалізувати засновникам за остаточною балансовою вартістю частки майна товариства. 01.04.2004р. відповідно до уставу товариства та вказаного рішення загальних зборів між ТОВ «Злагода», ОСОБА_5 від імені товариства та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу, згідно якого він став власником 1/6 частки порому. За аналогічним договором 01.04.2004р. 5/6 частин порому були продані ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8 11.12.2006р. ОСОБА_5 як власник порому подала заяву на реєстрацію порома до Інспекції Головного реєстратору флоту в Суднову книгу України для перевезення людей та вантажів. 08.08.2007р. ОСОБА_7 звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про визначення порядку володіння та користування загальним майном та про відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди. 27.08.2008р. був укладений договір купівлі-продажу плавзасобу на Одеській товарній біржі між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, згідно якого останній придбав за 1000 грн. та став власником порому для перевезення людей та вантажів, дата випуску 1992 р., двигун № НОМЕР_1, один, 25 л.с., корпус - сталь. 18.09.2008р. ОСОБА_3 звернувся до Інспекції Головного держреєстратора флоту щодо реєстрації порому для перевезення людей та вантажів на підставі договору купівлі-продажу від 18.09.2006 р. на своє ім'я. 20.10.2009р. Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області прийнята ухвала про затвердження мирової угоди по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про визначення порядку володіння та користування спільним майном та про відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, відповідно до якої ОСОБА_3 зобов'язується щомісячно виконувати безоплатно дві ходки перевозки поромом, але не менше 12 ходок на рік в обидві сторони вантажу на острів «Кислицький», який належить ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 З даного рішення суду вбачається, що вказаний пором належить ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 На теперішній час ОСОБА_3 перешкоджає позивачу в користуванні своїм майном, а саме 1/6 частини порому, яку особисто він в оренду нікому не здавав.

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/6 частину порому номер НОМЕР_3, дата випуску 1992 р., двигун № НОМЕР_1, один, 25 л.с., корпус - сталь, попередній номер НОМЕР_2.

Третя особа ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності.

Третя особа ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності.

Третя особа ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності.

Треті особи ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8 в своїх позовах зазначили, що на загальних зборах засновників ТОВ «Злагода» було прийнято рішення про реалізацію майна, у тому числі порому. З ними були укладені договори купівлі-продажу від 01.04.2004р. по 1/6 частин порому. З цього часу вони є власниками по 1/6 порому кожний як члени ТОВ «Злагода» на підставі відповідних договорів купівлі-продажу. 23.06.2004р. вони як власники порому підписували договір купівлі-продажу з ТОВ «РІВ.А.Холдінг», однак без наміру продавати. Грошові кошти за паром за вказаним договором вони не отримували, за відповідним актом прийому-передачі пором не передавався. Право власності на пором не перейшло до ТОВ «РІВ.А.Холдінг». Вони всі вважали, що є власниками порому та не знали, що власником було оформлено спочатку ОСОБА_5, а потім на ОСОБА_3, в зв'язку з чим ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8 просили визнати за кожним з них право власності на 1/6 частину порому НОМЕР_3., дата випуску 1992 р., двигун № НОМЕР_1, корпус - сталь, попередній номер НОМЕР_2

Судом до участі у справі, у якості третіх осіб були залучені ТОВ «Злагода» та ТОВ «Рив. А. Холдінг».

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 вересня2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності відмовлено. У задоволенні позову третьої особи ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про визнання права власності відмовлено. У задоволенні позову третьої особи ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності відмовлено. У задоволенні позову третьої особи ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про визнання права власності відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, визнати за ним право власності на 1/6 частину порому НОМЕР_3., дата випуску 1992 р., двигун № НОМЕР_1, корпус - сталь, попередній номер НОМЕР_2.посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_7 зазначає, що суд залишив поза увагою договір купівлі-продажу №41 Кислицького порому від 01.04.2004 року, суд не дослідив той факт, що по справі згідно долучених письмових правочинів, згідно тверджень сторін є дві лінії передачі Кислицького порому, однак суд допустив неповне з'ясування обставин справи, що мають суттєве значення для прийняття рішення, а тому вважає, що рішення суду підлягає скасуванню.

В порядку п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно витягу з протоколу зборів засновників ТОВ «Злагода» від 01.03.2004р. прийнято рішення щодо реалізації майна ТОВ «Злагода» для погашення боргів, у тому числі порому за вартістю не нижче остаточної балансової вартості 3326 грн.

Як вбачається із пояснень усіх третіх осіб, ТОВ «Злагода» було продано ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 по 1/6 частин порому кожному. Вказана обставина визнана усіма особами, що приймають участь у розгляді справи. При цьому, копії відповідних договорів купівлі продажу від 01.04.2004р. були надані лише ОСОБА_5 та ОСОБА_7 Згідно накладної №234 від 01.04.2004р. ТОВ «Злагода» за договором займу передало ОСОБА_7 1/6 частину порому.

Згідно договору №19/КП від 23.06.2004 року (т.1 а.с. 141) ТОВ «РІВ.А.Холдинг» придбало у ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 пором за ціною 12000,000 грн. в т.ч. НДС.

Також судом встановлено, що вказаний договір не скасований, не розірваний, недійсним не визнаний.

В підтвердження реальності вказаного договору та спростування тверджень позивача та третіх осіб із самостійними вимогами, щодо фіктивності вказаного договору та відсутності його юридичних наслідків, суду надано копію договору оренди порому № 016/Р від 01.07.2004р., згідно якого ТОВ «РІВ. А. Холдінг» передало в оренду ТОВ «Злагода» в особі голови ОСОБА_5 пором вартістю 12000 грн. для використання робітниками ТОВ «Злагода» для переправи авто та іншої сіль господарської техніки на острів Кислицький.

Згідно акту передачі порому за Договором оренди від 01.07.2004р. ТОВ «Рів. А. Холдінг» передало, а ТОВ «Злагода» прийняло в оренду пором.

Вказане свідчить про хибність тверджень про відсутність доказів реальності договору №19/КП від 23.06.2004 року та його реалізації.

Як вбачається із наданої ТОВ «РІВ.А.ХОЛДІНГ» інформації від 13.09.2016р. за №408, на балансі підприємства не знаходиться будь-який пором. Документи по проведенню господарських операцій у 2004 року в ТОВ «РІВ.А.ХОЛДІНГ» не збереглися, оскільки були знищені згідно Акту про виділення справ та знищення за період з 29.05.2000 року по 31.10.2010 року. Згідно листа ТОВ «РІВ.А.ХОЛДІНГ» від 16.02.2017р. №83 усі документи щодо господарських відносин щодо Кислицького порому, який є предметом спору, не збереглися; на даний час на балансі підприємства пором відсутній. Згідно наданої ТОВ «Злагода» інформації від 21.09.2016р. за №31 та за №57 від 17.10.2016р. у ТОВ «Злагода» не збереглися документи господарської діяльності за 2004р.

Факт власноручного підписання вказаного договору №19/КП від 23.06.2004 року усіма третіми особами, визнано особисто під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст.692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Відмова від оплати - це порушення істотних умов договору, що може бути підставою саме для розірвання договору в передбаченому законом порядку, що не було дотримано сторонами договору.

Отже твердження про несплату цього договору не свідчать про автоматичне визнання його розірваним.

Доказів, тверджень позивача та третіх осіб, що оплату не було проведено, та що паром не передавався за цим договором покупцю, суду надано не надано.

Доказів, що після укладення договору №19/КП та передачі порому ТОВ «Рів.А.Холдінг», вказаний паром використовувався позивачем або третіми особами із самостійними вимогами як власниками суду не надано, тобто суд вірно зазначив, що паром було передано.

Відповідно до ч. 1 ст. 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 4 ст.653 ЦК України передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно статей 229, 230, 234 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_7 про визнання права власності, суд першої інстанції виходив з того, що недійсність договору №19/КП від 23.06.2004 року прямо не встановлена законом; вказаний договір не був визнаний судом недійсним, не був визнаний розірваним, а тому суд обґрунтовано прийшов до висновку, що вказаний договір був виконаний та є дійсним.

Також, суду не було доведено тверджень, що майно вибуло із власності позивача та третіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору мимоволі під впливом обману та помилки. Вказане також спростовується тим, що договір №19/КП було підписано усіма сторонами, що визнано ними у судовому засіданні, та протягом тривалого часу будь-яких дій щодо оскарження вказаного договору або витребовування порому із чужого незаконного володіння ними не вчинялося.

Вказаний вище договір №19/КП від 23.06.2004 року оскаржувався в рамках справи №2-478-09, однак ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.10.2009р. по справі №2-478-09 постановлено прийняти відмови ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_6 від позовних вимог до ТОВ «РИВ.А.Холдинг» про визнання договору купівлі-продажу розірваним, визнання недійсним договору оренди, витребування майна з чужого незаконного володіння, визначення порядку володіння та користування майном, стягнення 1/6 частини прибутку від експлуатації порому та закрито провадження у справі в цій частині.

Отже, відмова ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_6 від позовних вимог до ТОВ «Рів. А. Холдінг» щодо визнання договору №19/КП від 23.06.2004 року розірваним, яку було прийнято судом та за якою було закрито провадження по справі №2-478-09 ухвалою суду від 20.10.2009р., свідчить про визнання вказаними особами чинності, дійсності та реальності договору №19/КП від 23.06.2004р. та про безпідставність тверджень, що договір було укладено без мети реального настання наслідків, що ним обумовлені. Вказану ухвалу суду від 20.10.2009р. (на відміну від інших ухвал від 20.10.2009р.) не було оскаржено, незважаючи на те, що про її існування відомо усім учасникам справи. Іншими особами цей договір не оскаржувався взагалі, незважаючи на те, що про його існування достеменно було відомо усім сторонам договору. Отже пором правомірно на підставі договору №19/КП від 23.06.2004 року, укладеного між ТОВ «Рів. А. Холдінг» та ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 правомірно вибув із їх власності.

Крім того, в підтвердження того, що паром був реально проданий ТОВ «Рів. А. Холдінг» за договором №19/КП від 23.06.2004 року та був йому переданий третіми особами, свідчить факт наступного укладення між ТОВ «Рів. А. Холдінг» як орендодавцем та ТОВ «Злагода» як орендарем договору від 01.07.2004р. №016/р оренди вказаного раніше придбаного порому. До того ж, на виконання договору від 01.07.2004р. ТОВ «Рів. А. Холдінг» та ТОВ «Злагода» затверджено акт передачі порому від 02.07.2004р.

Також суд вірно зазначив, що згідно свідоцтва про придатність малого судна до плавання регістровий номер НОМЕР_4, виданого 08.12.2006р., власником порому НОМЕР_2 для перевезення людей і вантажів зареєстровано ОСОБА_5

Згідно суднового білету НОМЕР_5, який був чинний до 11.12.2011р., ОСОБА_5 була власником судна НОМЕР_2 - пором для перевезення людей і вантажів.

Відповідно до листа Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) відповідно до електронної версії Державного суднового реєстру України та Суднової книги України, яка ведеться Укртрансбезпекою, у Судновій книзі України СК 176 під номером 15 від 11.12.2006р. зареєстровано судно «НОМЕР_2» 1992 року побудови. Власник судна - ОСОБА_5 19.09.2008р. судно «НОМЕР_2» виключено з Суднової книги України в зв'язку з продажем. Документи, що стали підставою для виключення судна «НОМЕР_2» із Суднової книги України, в Укртрансбезпеці відсутні.

Згідно договору купівлі-продажу плавзасобу Реєстраційний номер НОМЕР_9 від 27.08.2008р. ОСОБА_5 продала ОСОБА_3 пором для перевезення людей та вантажів, 1992 року випуску, за ціною 1000 грн.

Відповідно до судового білету НОМЕР_7 від 19.09.2008 року, чинного до 19.09.2013р., власником судна НОМЕР_3, попередній реєстраційний номер НОМЕР_2, з призначенням «пором для перевезення людей та вантажів», зареєстрований за ОСОБА_3 на підставі договору НОМЕР_9 від 27.08.2008р.

Згідно свідоцтва про придатність малого судна до плавання регістровий номер НОМЕР_4, виданого 19.09.2008р., власником порому НОМЕР_3 для перевезення людей і вантажів зареєстрований ОСОБА_3

Згідно суднового білету НОМЕР_8, виданого 25.12.2013р. Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті засвідчено право власності та право плавання судна під Державним прапором України НОМЕР_3, дата державної реєстрації - 19.09.2008р., порому для перевезення пасажирів та вантажів за власником ОСОБА_3 (а.с.119 т.1).

У свідоцтві НОМЕР_6 про придатність малого судна до плавання, виданого 27.06.2013р., власником порому НОМЕР_3 - судновласником вказаний ОСОБА_3 (а.с.120 т.1).

Також суд прийшов до вірного висновку, що відсутні підстави не враховувати зазначені вище документи, а також вважати недійсним договір НОМЕР_9 від 27.08.2008р., за яким спірний плав засіб було передано у власність ОСОБА_3 Право власності вказаної особи на пором підтверджується наявними матеріалами справи, окрім договору від 27.08.2008р., та наявними в матеріалах справи документами.

Таким чином, станом на день розгляду справи судом, відповідачем підтверджено право власності на пором, що є предметом спору.

При цьому, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не надано жодних доказів в підтвердження наявності у них права власності на частину порому.

До того ж, суд наголошує, що доля порому після вибуття його за договором №19/КП від 23.06.2004р. із власності ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і до моменту набуття на нього права власності відповідачем вже не стосується предмету спору та не входить до предмету доказування з огляду на те, що за умови недоведеності підстав вимагати визнання прав власності на нього за ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_7, відсутня необхідність у дослідженні правових підстав для виникнення права власності на вказаний пором у кінцевого його набувача - ОСОБА_3

Крім того, суд вірно зазначив, що надана ОСОБА_7 копія договору (оригінал відсутній) не дає можливості достеменно встановити факт переходу у його власність саме частин порому, який є предметом даного позову, з огляду на зазначення, у них лише «1/6 часть пар», або «1/6 часть паро». Відповідачем та іншими третіми особами не було надано будь-яких договорів або інших доказів, на підтвердження того, що вони набули у власність частину порому, що є предметом спору. Факт переходу права власності на пором від ТОВ «Злагода» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 визнаний особами, що приймають участь у справі та які виступали сторонами угоди. Однак при цьому, визнання представником третьої особи ТОВ «Злагода» ОСОБА_5 та іншими особами факту передачі їм частин порому та наявності прав на підписання договору №19/КП від 23.06.2004р. з ТОВ «Рив. А. Холдінг», не може слугувати окремою самостійною підставою для визнання за вказаними особами права власності на частини порому.

Іншими особами копії аналогічних договорів суду не надавалися.

Також суд вірно зазначив про сплив позовної давності щодо позовних вимог про визнання права власності на зазначений паром, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ст. 257ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається із матеріалів справи, про порушення своїх прав (на їх думку) позивачу та третім особам із самостійними вимогами було вже відомо під час розгляду справи №2-478-09 (2-3684-2007). В рамках даної справи розглядалися документи, що підтверджували право власності на вказаний пором ОСОБА_5 та в наступному ОСОБА_3 Про розгляд даної справи було відомо усім особам, що приймають участь у розгляді цієї справи. Вказане вбачається і із документів, заяв, клопотань, що подавалися та підписувалися даними особами в рамках справи №2-478-09, та вбачається із протоколів судових засідань, в яких відображена явка цих осіб, та поштових повідомлень про вручення судових повісток.

Вказаним спростовуються твердження, що позивач та треті особи узнали про порушення їх прав та набуття права власності на паром ОСОБА_3 лише у 2016р., коли перестала виконуватися мирова угода.

Усі інші учасники розгляду справи не заперечують, що знали про розгляд справи №2-478-09 (2-3684-2007), знали про укладену мирову угоду.

Отже, невиконання процесуальних обов'язків, безвідповідальне ставлення до них та відсутність інтересу до судового провадження, не може свідчити про поважність причин пропуску позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

На підставі вищевикладеного, суд обґрунтовано прийшов до висновку про відмову в задоволені позову третьої особи ОСОБА_7 про визнання права власності, так як ні позивачем, ні третіми особами із самостійними вимогами на предмет спору не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження їх права власності на частини зазначеного порому.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7про те, що суд залишив поза увагою договір купівлі-продажу №41 Кислицького порому від 01.04.2004р., який був укладений на підставі протоколу №13 рішення загальних зборів засновників між ТОВ «Злагода», на підставі якого були укладені договори купівлі-продажу по 1/6 частини Кислицького порому ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, а саме тим, що ОСОБА_7 в обґрунтування своїх позовних вимог про визнання права власності не надав жодних доказів на підтвердження наявності у нього права власності на 1/6 частину порому.

Також є безпідставними доводи апелянта стосовно того, що суд при прийнятті рішення не застосував ст.ст. 334, 697 ЦК України, п. 2.1 договору №19/КП від 23.06.2004 р., що призвело до неправильного визначення моменту перехода права власності на пором, оскільки згідно договору №19/КП від 23.06.2004 року ТОВ «РІВ.А.Холдинг» придбало у ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 пором за ціною 12000,00 грн. в т.ч. НДС. Зазначений договір не скасований, не розірваний та не був визнаний недійсним. Крім того факт власноручного підписання договору №19/КП від 23.06.2004 року був визнаний всіма третіми особами під час розгляду справи та правомірно на підставі договору №19/КП від 23.06.2004 року, укладеного між ТОВ «Рів. А. Холдінг» та ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 вибув із їх власності.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та є безпідставними, оскільки вони також спростовуються матеріалами справи, а письмових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду надано не було.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення рішення суду, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційної скарги доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують, та задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7- залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 вересня2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий ________ О.С. Комлева

Судді ________ С.М. Сегеда

________ Ю.І. Кравець

Повний текст судового рішення складено 24 квітня 2018 року