Постанова № 73587338, 12.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/859/18

Номер справи місцевого суду: 521/17939/15-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 27

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого-судді: Дрішлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Черевка П.М.,

при секретарі судового засідання Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2017 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про розірвання договорів, стягнення суми грошових коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

14 листопада 2015 року ОСОБА_2звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» просила суд: розірвати укладені 07.12.2012 року з ПАТ КБ «Приватбанк» договори банківських вкладів №SAMDN01000731247220, №SAMDN01000731247012; стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на її користь суму депозитного вкладу та відсотків за договором банківського вкладу в розмірі 52 668,49 дол. США, суму депозитного вкладу та відсотків за договором банківського вкладу в розмірі 37 601,09 Євро, а також суму грошових коштів за картковим рахунком в розмірі 2927,32 Євро (т. 1, а.с. 1-4).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково. А саме суд вирішив стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2: суму депозитного вкладу та відсотків за договором банківського вкладу №SAMD 01000731247220 в розмірі 52668,49 Доларів США, суму депозитного вкладу та відсотків за договором банківського вкладу №SAMDN01000731247012 в розмірі 37601,09 Євро; розірвати договори №SAMDN01000731247220, №SAMDN01000731247012, укладені 07.12.2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, а також стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 5 000 грн. В решті позову – відмовити (т. 2, а.с 40-46).

Не погоджуючись з вказаним рішенням 22 серпня 2017 року засобами поштового зв’язку ПАТ КБ «Приватбанк» направили до суду апеляційну скаргу. Так, апелянт не погоджується з оскаржуваним рішенням в частині стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь позивачки коштів у валюті в сумі 52 668,49 дол. США та 37 601,09 Євро та вказує, що вказує що рішення суду першої інстанції є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, серед іншого, апелянт вказує, що судом першої інстанції були досліджені докази в справі з порушенням норм ЦПК України, а також посилається на те, що ПАТ КБ «Приватбанк» позбавлений доступу до документів Кримської філії. Тому, апелянт просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2017 року в частині задоволених вимог про стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» коштів у валюті в сумі 52 668,49 дол. США та 37 601,09 Євро на користь ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, в іншій частині рішення залишити без змін та судові витрати стягнути з ОСОБА_2 Окрім цього апелянт просить поновити строк апеляційного оскарження (т. 2, а.с. 48-56).

В процесі розгляду справи 29 листопада 2017 року колегією суддів Апеляційного суду Одеської області було задоволено клопотання представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 та витребувано від Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» інформацію про те, чи здійснювалася ПАТ КБ «ПриватБанк» емісія банківських карток за номерами: 5218 5722 1002 8994 (період дії 12/14); 1201 001 3476 7297 (період дії 03/19); 1201 001 3476 7594 (період дії 03/19) (т. 2, а.с. 123-126). Копія вказаної ухвали була направлено до ПАТ КБ «ПриватБанк» та, як свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, отримана адресатом 12 грудня 2017 року (т. 2, а.с. 129). Разом з тим, ухвала виконана не була.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 проти задоволенняапеляційної скарги заперечував. Апелянт в судове засідання не з’явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином (т. 2, а.с. 143). Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє банк від виконання обов'язків по укладених договорах та зазначив, що оскільки внесені позивачем грошові кошти на депозит не повернуті банком, то вимоги про отримання процентів за користування депозитними коштами до дня, який передує дню повернення банківського вкладу є обґрунтованими. Окрім того, суд першої інстанції вказав, що відповідачем було порушено умови договору щодо виплати позивачу депозитного вкладу та нарахованих відсотків, що є істотним недоліком в наданні банківських послуг, а тому позовні вимоги про розірвання договорів є обґрунтованими. Що ж до вимог про стягнення на користь позивача 2927,32 євро за картковим рахунком, суд першої інстанції висловився, що вони є недоведеними позивачем в процесі розгляду справи. А тому позовні вимоги судом першої інстанції були задоволені частково.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, однак частково задовольняючи апеляційну скаргу та частково змінюючи рішення в частині стягнення та скасовуючи в частині вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно було встановлено судом першої інстанції 07.12.2012 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений договір №SAMDN01000731247220, за яким ОСОБА_2 передала, а ПАТ КБ «Приватбанк» прийняв грошові кошті (вклад «Депозит VIP») в розмірі 30 000 доларів США на строк до 07.12.2013 року під 10% річних у відповідній валюті. Відповідно до додаткової угоди від 17.12.2013 року строк дії вказаного договору було продовжено до 07.12.2014 року (т. 1, а.с. 5-6). Крім того, 07.12.2012 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений договір №SAMDN01000731247012, за яким ОСОБА_2 передала, а ПАТ КБ «Приватбанк» прийняв грошові кошті (вклад «Депозит VIP») в розмірі 30 000 євро на строк до 07.12.2013 року під 8% річних у відповідній валюті. Відповідно до додаткової угоди від 17.12.2013 року строк дії зазначеного договору було продовжено до 07.12.2014 року (т. 1, а.с. 7-8).

В матеріалах справи містяться копія квитанції N 3 Tr.N CAGRAGR000000045385102 від 07.12.2012 року, відповідно до якої ОСОБА_2 внесла 30 000 євро як вклад до договору №SAMDN01000731247012, а також копія квитанції N 390096168 Tr.N CAGRAGR000000045385179, відповідно до якої ОСОБА_2 внесла 30 000 доларів США як вклад до договору №SAMDN01000731247220. Копії вказаних квитанції завірені печаткою Севастопольської філії Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 банку «Приватбанк» та підписом уповноваженої особи (т. 1, а.с. 9). 17.12.2013 року відповідно до п.3 Договору №SAMDN01000731247220 позивачем було внесено додатково на депозит грошові кошти в сумі 10 000,00 доларів США, що підтверджується довідкою ПАТ КБ «Приватбанк» від 31.03.2014 року та випискою по рахунку 26357616348277 від 09.07.2014 року за №26605101 (т. 1, а.с. 10, 17-19).

30.04.2014 року ОСОБА_2 звернулась до банку із заявами про дострокове розірвання договорів та повернення грошових коштів у зв’язку із невиконанням відповідачем умов договору - припинення нарахування та сплати відсотків за вкладами, заблокування доступів до ощадних карток та он-лайн доступу до «Приват 24» (т. 1, а.с. 11-12). Листами від 23.06.2014 року та 24.06.2014 року банк повідомив про відмову у розірванні договорів та поверненні грошових коштів у зв’язку із окупацією та припиненням його діяльності на території АР Крим (т. 1, а.с. 13-16). Листом від 09.12.2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» повідомив, що не має доступу до свого майна та документів на території АР Крим у зв’язку із його окупацією (т. 1, а.с. 192-193).

Разом з тим відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Згідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно з ст. 11 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» право власності на тимчасово окупованій території охороняється згідно із законодавством України. Статтею 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Ст. 1059 ЦК України встановлює, що договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Таким чином, враховуючи наведені діючі положення законодавства, позивач правильно звернулася за захистом своїх порушених прав до належного відповідача. А тому доводи апелянта щодо того, що він є неналежним суб’єктом відшкодування за спірними договорами колегією суддів відхиляються.

З врахуванням вже вище наведеного та зважаючи на посилання апелянта щодо не надання позивачем належних доказів укладення спірних договорів та знаходження на ньому коштів колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Як вже було вище зазначено на підтвердження своїх вимог позивачем були надані, в тому числі і в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, копії договорів, оригінали ощадної книжки та квитанції. Крім того, вказаними спірними договорами чітко передбачено, що в якості підтвердження внесення коштів на депозит ОСОБА_4 видав Клієнту електронну ощадну книжку, яка надає можливість отримати в банкоматах ПАТ КБ «Приватбанк» інформацію про суму вкладу та процентів до виплати. Для внесення суми вкладу ОСОБА_4 відкриває Клієнту депозитний рахунок. Так, на підтвердження укладення договору №SAMDN01000731247220 банком була видана ощадна книжка за №1201000134767594 та відкритий депозитний рахунок №26357616348277, а на підтвердження укладення договору №SAMDN01000731247012 банком була видана ощадна книжка за №1201000134767297 та відкрито депозитний рахунок №26357616346848 (т. 1, а.с. 6,8). Отже, оригінал електронної ощадної книжки, завірені копії договорів банківського вкладу, а також пластикові карти «Депозит» були оглянуті колегією суддів в судовому засіданні в Апеляційному суді Одеської області. Докази зняття вказаних грошових коштів позивачем з боку відповідача не було надано, а тому у колегії суддів відсутні підстави ставити під сумнів справжність поданих для огляду документів та/або факт отримання грошових позивачем. Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Щодо строку дії спірних договорів та стягнення грошових коштів з відповідача на користь позивача.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За обставинами даної справи спірні договори були укладені сторонами на строк до 07.12.2013 року та продовжені ще на 12 місяців – до 07.12.2014 року. Отже, на момент звернення до суду з відповідним позовом дія спірних договорів сплинула. А тому стягнення процентів за спірними договорами можливе лише до закінчення їх дії. З огляду на зазначене, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції було стягнуто суму процентів з відповідача на користь позивача неправильно. Відповідно стягненню на користь позивача підлягають відсотки до 07.12.2014 року по вищевказаним депозитним договорам, зокрема за договором №SAMDN01000731247220 в сумі 7 741, 90 дол. США, а за договором №SAMDN01000731247012 в сумі 2245, 16 євро.

При цьому рішення суду в частині розірвання договорів депозиту підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог виходячи з того, що оскільки відповідач не задовольнив вимогу про розірвання договору та не повернув вклади достроково, а позивач звернувся до суду лише 04.11.2015 року, тобто після закінчення строку дії договору, відповідно розірвати припинений договір неможливо (ст. 598 ЦК України). При цьому добровільна відмова від розірвання договору та відповідні заяви про дострокове повернення вкладу розцінюються судом як відмова сторін від автоматичної пролонгації договорів (а.с. 5-9).

Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач в своїх запереченнях на позовну заяву посилався на те, що розрахунок позивача по спірним договорам, не відповідає вимогам законодавства. Колегія суддів зазначає, що діючим законодавством встановлений принцип змагальності сторін судового процесу. Відтак являючись учасником судового спору, сторона повинна належним чином користуватись та дотримуватися, передбачених цивільним процесуальним законодавством, правами та обов’язками, а також керуватись принципами судочинства. Однак, за обставинами даної справи відповідач такими можливостями не скористався та не надав суду правильного, на думку відповідача, розрахунку. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині судом відхиляються.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як роз’яснено пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в постанові № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», а саме п. 12 у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК. Разом із тим як за пред'явлення позову, так і при його вирішенні судом, ціна якого визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується позивачем або стягується судом у гривнях із урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати. З огляду на зазначене, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, з відповідача на користь держави за подання позовної заяви до суду першої інстанції підлягає сплаті судовий збір в сумі: (40 000 доларів США + 3741,90 доларів США) * 25,9259 (курс відносно гривні) = 1134048,13 грн, 1,5% від якої (ставка судового збору для юридичних осіб за звернення до суду з майновими вимогами на момент подачі позову) дорівнює 17010,72 грн; та (30 000 євро + 2245,16 євро) * 32,1066 (курс відносно гривні) = 1035282,45 грн, 1,5% від якої дорівнює 15529,24 грн. Судовий збір за звернення до суду апеляційної інстанції з відповідача на користь держави підлягає стягненню в сумі (17010,72 грн + 15529,24 грн) * 110% (ставка судового збору на момент звернення до суду з апеляційною скаргою) = 35793,95 грн – 6699 грн (вже сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги апелянтом-відповідачем) = 29094,95 грн.

Отже, з відповідача на користь держави підлягає сплаті судовий збір в розмірі 32539,96 грн за подання до суду позовної заяви, та 29094,95 грн звернення до суду з апеляційною скаргою.

Таким чином, оскільки за встановленими обставинами справи доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, колегія суддів на підставі ст. 376 ЦПК України скасовує оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині, та ухвалює в скасованій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про розірвання договорів. Іншу частину рішення, щодо стягнення суми грошових коштів та судового збору колегія суддів вирішила змінити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» – задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2017 – скасувати в частині розірвання договорів депозиту. В скасованій частині ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про розірвання договорів – відмовити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2017 – змінити в частині стягнення суми грошових коштів та судового збору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) суму депозитного вкладу за договором банківського вкладу №SAMD 01000731247220 в розмірі 40 000 доларів США та відсотки за цим договором в розмірі 3741,90 доларів США.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) суму депозитного вкладу за договором банківського вкладу №SAMDN01000731247012 в розмірі 30 000 євро та відсотки за цим договором в розмірі 2245,16 євро.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь держави судовий збір в розмірі 61 634, 91 грн. (за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 32539,96 грн.; за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 29094,95 грн.)

Постанова Апеляційного суду Одеської області набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОСОБА_7

Повний текст постанови виготовлено 20 квітня 2018 року.

Суддя апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк

12.04.2018 року м. Одеса