Постанова № 73585379, 23.04.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №483/23/16-ц 23.04.2018

Провадження №22-ц/784/237/18

Справа № 483/23/16 Головуючий суду першої інстанції Куцаров В.І.

Провадження № 22ц/784/237/18 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Колосовського С.Ю., Локтіонової О.В.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

без участі сторін,

розглянувши у відритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 7 грудня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Куцарова В.І. в залі судового засідання в м. Очакові, о 10:25 год. за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

11січня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до місцевого суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики в розмірі 100 000 грн.

Позивач зазначала, що 7 листопада 2015 року між нею та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого вона позичила ОСОБА_3 2 000 доларів США та 50 000 грн., які остання зобов'язалася повернути до травня 2016 року та на підтвердження цих обставин склала розписку. В цій же розписці відповідач зазначала, що на забезпечення повернення боргу буде передано автомобіль марки DAEWOO модель NEXIA реєстраційний номер НОМЕР_1.

Між тим, відповідач не виконує взятих на себе боргових зобов'язань, а саме не повертає грошовий борг та не передає зазначене майно.

Посилаючись на викладене, та на положення ст.ст. 526, 1049, 1053 ЦК України, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача на її користь борг, який складає 100 000 грн.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 7 грудня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 100 000 грн. в рахунок повернення боргу за договором позики, а також 1 000 грн. судового збору.

Ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості за договорами позики, суд першої інстанції виходив з того, що згідно зі ст.ст. 1046, 1047 ЦК України позичальник ОСОБА_3, отримавши грошові кошти на певний строк, не повернула їх в обумовлений сторонами строк, а тому зобов'язана повернути їх позикодавцеві (позивачу) у повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Свої доводи скаржник мотивувала тим, що позичальник звернувся до неї з вимогою про повернення боргу безпідставно без дотримання умов договору, не обґрунтовуючи та не розраховуючи розмір суми за позовом. Також договір позики не відповідає вимогам закону, зокрема, не зазначено місце укладення договору, не зазначені повні ініціали сторін, паспортні дані та адреси проживання, не є зрозумілим зазначення передачі транспортного засобу, який не належить відповідачу. Крім того, розписка є безгрошовою, а договір було вчинено у стресовому стані під погрозами позивачки.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 не погодилася з доводами скарги, посилаючись на те, що між сторонами укладався договір позики, за яким вона передавала грошові кошти відповідачу, а ОСОБА_3 добровільно без примусу на підтвердження отриманих коштів написала розписку.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, що набув чинності 15 грудня 2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Суд встановив, що 7 листопада 2015 року між сторонами був укладений договір позики про що відповідачем було складено письмову розписку такого змісту: « Я, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. паспорт НОМЕР_2 взяла у ОСОБА_4 гроші в розмірі 2 т. у.о. (2 тисячі доларів) та 50 т. гривен в борг. Зобов'язуюсь повернути в травні 2016 року. В залог залишаю машину ДЕО ВЕ 11-46 ВВ» (т. 1 а.с. 7).

Отже, з урахуванням наведених норм матеріального права, наданих сторонами доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що між сторонами було укладено договір, який за своєю правовою природою є договором позики грошових коштів.

Посилання відповідача, що на підтвердження договору позики надана розписка, яка є безгрошовою, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на таке.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до чч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відтак розписка про отримання в борг коштів за своєю суттю є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми.

Твердження скаржника, що договір позики не відповідає вимогам закону, оскільки у ньому не зазначено місце укладення договору, не зазначені повні ініціали сторін, паспортні дані та адреси проживання сторін, не є зрозумілим зазначення передачі транспортного засобу, який не належить відповідачу, не заслуговують на увагу, оскільки такі дані відповідно до правових норм не є обов'язковими для договору позики.

Також відповідач, не заперечуючи самого факту укладення договору, стверджувала, що договір поруки було укладено під психологічним тиском з боку позичальника, однак будь-яких доказів на підтвердження цього факту матеріали справи не містять.

Крім того, положення ст.ст. 231, 1051 ЦК України передбачають право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що правочин було вчинено під впливом насильства, а також якщо грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця.

Між тим, відповідач не оспорювала зазначений договір, а тому відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним, а тому доводи апеляційної скарги в частині незгоди, що між сторонами відсутні правовідносини, що випливають з договору позики, є безпідставними.

За вказаним договором позики сторони визначили строк виконання зобов'язання, тобто повернення суми боргу, травень 2016 року.

За приписами ч. 3 ст. 254 ЦК України якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

З огляду на ці приписи закону закінченням строку до якого відповідач зобов'язався повернути отримані у борг грошові кошти за договором позики від 7 листопада 2015 року вважається 31 травня 2016 року. Між тим, на час ухвалення судового рішення 7 грудня 2017 року боргові зобов'язання ОСОБА_3 не виконані.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, з аналізу зазначених правових норм та встановлених судом обставин встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору позики від 7 листопада 2015 року, позичальник не виконав свої зобов'язання щодо повернення боргу, тобто порушив умови договору, а тому має застосовуватися цивільно-правова відповідальність за невиконання зобов'язання у вигляді стягнення суми боргу.

Грошове зобов'язання має бути виконано в гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

Відповідно до роз'яснень п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року у мотивувальній частині рішення суд повинен навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

На час ухвалення рішення загальна сума боргу складала 104 320 грн. (2 000 дол. США х 27.16 грн. встановлений курс НБУ за 1 дол. США= 54 320 грн. + 50 000 грн.), а відтак районний суд в межах заявлених вимог обґрунтовано стягнув з відповідача 100 000 грн. в рахунок погашення боргу за вказаним договором позики.

При цьому помилкове посилання районного суду на ч. 2 ст. 1050 ЦК України не вплинуло на правильне по суті вирішення спору, що виник між сторонами.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав, визначених ст. 376 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, що є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишенню без змін оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 7 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді О.В. Локтіонова

С.Ю. Колосовський

Повний текст постанови складено 23 квітня 2018 року.