Постанова № 73583670, 18.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У.№ 336/5566/16 Головуючий у 1 інстанції: Голубкова М.А.

№ 22-ц/778/433/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

ОСОБА_2

при секретарі: Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та власністю,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що відповідно о рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 1989 р. позивачу виділено на належну йому 1\6 в жилому будинку А кімнату 1-3 пл.8,3 кв.м., кухню 1-4 -5.1 кв.м, сарай Ж, частину паркану, а 5\6 частин даного будинку належало іншим співвласникам.

По договору купівлі-продажу від 22 липня 1990 р. 5\6 вказаного будинку було продано ОСОБА_5

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 1992 р. було визначено порядок користування земельною ділянкою № 24 по вул. Івана Мейлуса \Червонопрапорна\ м. Запоріжжя, виділено ОСОБА_4 земельну ділянку № 1 пл.103 кв.м, ОСОБА_3 земельну ділянку № 2 пл.515 кв.м., земельна ділянка № 3 пл. 10 кв.м лишена у загальному користуванні.

При розділі земельної ділянки була проведена судово-технічна експертиза від 13.03.1991 р., яка проводилась по ініціативі ОСОБА_3

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.05.2007 р. в ході заочного розгляду справи позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності за набувальною давністю та визнано за ОСОБА_3 право власності на 1\6 частину житлового будинку № 24 по вул. Івана Мейлуса \ Червонопрапорна\ м. Запоріжжя, належану ОСОБА_4

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.09.2009 р. заочне рішення суду від 25.05.2007 р. скасоване, у позові ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням Запорізької міської ради від 14.09.2008 р. з дотриманням порядку визначеному ст.. 118 ЗК України , передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,0622 кв.м. за указаною адресою.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 21.05.2009 р отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,622 кв.м.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2012 р. скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0.0622 га. на ім’я ОСОБА_3

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2012 р. рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя залишено без змін.

Згодом уточнивши позовні вимоги та посилаючись на зазначені обставини просив суд, усунути перешкоди, які були зроблені відповідачкою за час його відсутності у належаному на праві власності будинку та земельній ділянці, яка самовільно збудувала господарчі споруди та обмежила вільний доступ до зазначених до його земельною ділянки та земельної ділянки загального користування для цільового користування; усунути перешкоди для користування його земельною ділянкою пл. 103 кв.м. від забудов та передати йому у користування у тому вигляді, що було зазначено в технічної експертизи від 13.03.1991 р., тобто відновити всі розмежовучі земельні ділянки паркани, відновити його зруйнований сарай «Ж» та вікно, яке знаходиться на його 1\6 частині будинку, прибрати з його земельної ділянки навіс «П» з стовпами та бруківкою на земельній ділянці, прибрати басейн з мостом, відновити зруйнований туалет «Е».

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2017 року позов задоволено частково.

Зобов’язано ОСОБА_3 звільнити земельну ділянку від навісу «П» зі стовпами, закласти басейн, знести мост, а, також поновити розмежовучі земельні ділянки паркани, відновити зруйнований сарай «Ж», туалет загального користування «Е» та вікно, яке знаходиться на 1\6 частині будинку, належній ОСОБА_4 відповідно до плану від 13.03.1991 р.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 1989 р. ОСОБА_4Ф виділено на належну йому 1\6 частину в жилому будинку А кімнату 1-3 пл.8,3 кв.м., кухню 1-4 -5.1 кв.м, сарай Ж, частину паркану, інші 5\6 частин даного будинку належало іншим співвласникам.

По договору купівлі-продажу від 22 липня 1990 р. 5\6 вказаного будинку стали належати ОСОБА_5

Між співвласниками визначався порядок користування будинком. Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 1992 р. було визначено порядок користування земельною ділянкою № 24 по вул. Івана Мейлуса \Червонопрапорна\ м. Запоріжжя , виділено ОСОБА_4 земельну ділянку № 1 пл.103 кв.м, ОСОБА_3 земельну ділянку № 2 пл.515 кв.м., земельна ділянка № 3 пл 10 кв.м. залишена у загальному користуванні. При розділі земельної ділянки була проведена судово-технічна експертиза від 13.03.1991 р.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.05.2007 р. в ході заочного розгляду справи позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності за набувальною давністю задоволено та визнано за ОСОБА_3 право власності на 1\6 частину житлового будинку № 24 по вул. Івана Мейлуса \ Червонопрапорна\ м. Запоріжжя , яка раніше належала ОСОБА_4.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.09.2009 р. заочне рішення суду від 25.05.2007 р. скасоване, та в решті рішенням суду у позові ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю було відмовлено.

Також рішенням Запорізької міської ради від 14.09.2008 р. з дотриманням порядку визначеному ст. 118 ЗК України, передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,0622 кв.м.за указаною адресою, що стало підставою для отримання ОСОБА_3 21.05.2009 р державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,622 кв.м.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2012 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2012 р., скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0.0622 га. на ім»я ОСОБА_3

Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державного виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції від 12.04.2016 р. було проведено фактичне виконання виконавчого листу, Державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0622 кв.м. , яка розташована за адресою м. Запоріжжя вул. \Червонопрапорна \ Івана Мейлуса № 24 скасовано відповідно до рішення № 28929619 від 25.03.2016р.

Суд першої інстанції вважав встановленим, що відповідно до акту головного державного виконавця на теперішній час на земельній ділянці по вул. Івана Мейлуса \ Червонопрапорна\ 24 м. Запоріжжя знаходиться навіс « П» та басейн з мостом над ним, які збудувала самостійно ОСОБА_3 , а сарай « Ж» , якій належав позивачу , та розділяючи паркани , які стояли при покупці частини будинку ОСОБА_3 у 1990 р. знищено, а також відсутній загальний туалет « Е» на земельній ділянці № 3 загального користування.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позову, суд першої інстанції правомірно зазначив у судовому рішенні, що акт державного виконавця можна вважати достатнім для висновку про те, які саме споруди були зведені та яке переобладнання було здійснене відповідачкою за час, коли вона вважала себе власником усієї будівлі.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку технічної експертизи від 13.03.1991 р. по варіанту № 3 чітко визначені всі межі та споруди, які належать ОСОБА_3 яка без згоди позивача зруйнувала всі паркани , які були встановлені до договору купівлі-продажу їй 5\6 частин житлового будинку , а також знесла сарай « Ж» та загальний туалет « Е» заклала вікно у належаній ОСОБА_4 1\6 частині житлового будинку.

За ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зміна будинку та зведення споруд, а також руйнування межових знаків та споруд, які були наявними на час вирішення судом питання про встановлення порядку користування земельною ділянкою, свідчить як правильно зазначив суд першої інстанції, про порушення прав позивача.

З посиланням на ст. ст. 358, 386 ЦК суд зробив висновок, що право ОСОБА_4 на вільне володіння, користування та розпорядженням своїм майном є порушеним а дії відповідачки щодо самовільної забудови на земельній ділянці не є правомірними.

На підставі ст. 140 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, суд провів огляд доказів по місцю їх розташування за адресою м. Запоріжжя вул. Івана Мейлуса \ Червонопрапорна \ № 24, та встановив відсутність парканів , сараю « Ж», які раніше знаходились на земельній ділянці, а також відсутність земельної ділянки загального користування, де знаходився туалет « Е» , та вікно , яке також знаходилось на 1\6 частині будинку, належній ОСОБА_4, замість чого, на земельній ділянці з’явився навіс «П» зі стовпами, басейн з мостом через нього.

Зафіксувавши ці обставини, суд вважав доведеним факт порушення прав позивача, які підлягають відновленню шляхом зобов’язання відповідачки відновити зруйновані паркани , туалет « Е» , сарай « Ж» , вікно згідно плану від 13.03.1991 р., також звільнити земельну ділянку та знести навіс «П», закласти басейн, знести міст через нього.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позивач неодноразово змінював позовні вимоги, але вона не була обізнана про це, хоча позивач змінював предмет позову.

Такі доводи не є підставою для скасування судового рішення, тому що, як вбачається із справи, позивач з моменту звернення до суду порушував питання про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, при цьому посилався на незаконність дій відповідача як щодо побудови самовільних споруд, так і щодо руйнування нею раніше існуючих споруд.

Таким чином, вважати, що позивач змінював одночасно предмет та підстави позову – немає. Також відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження існування перешкод у ознайомленні її з матеріалами справи для з’ясування уточнень позовних вимог, хоча з матеріалів справи вбачається, що вона приймала участь в справі та була обізнана про її існування.

Посилаючись на обмеження прав у поданні доказів та можливості бути присутньою на огляді доказів на місті, проведеному судом, відповідач разом з тим не надає жодних нових доказів на спростування висновків суду.

Також безпідставним є твердження в апеляційній скарзі про те. що протягом трьох років відповідач була одноособовим власником будинку, а тому всі зміні на земельній ділянці, ремонт, нові будови: басейн, місток, стовпи навісу тощо були зроблені нею правомірно.

Адже правомірність володіння зазначеною земельною ділянкою та частиною будинку були оспорені, а тому висновок суду про необхідність відновлення становища, яке існувало на час неправомірного набуття відповідачкою права власності на весь будинок, є таким, що ґрунтується на законі та засадах розумності та справедливості.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2017 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: