Постанова № 73581395, 19.04.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/258/2018(м)

221/5518/17

Головуючий в 1 інстанції Писанець Н.В.

Доповідач: Мальцева Є.Є.

Категорія 54

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

19 квітня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Мальцевої Є.Є.

суддів - Мироненко І.П., Баркова В.М.,

секретар - Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу освіти Волноваської районної адміністрації, Новотроїцької ЗОШ І-ІІ ступенів № 2 про поновлення на роботі та виплату середньої заробітної плати за апеляційною скаргою відділу освіти Волноваської районної адміністрації Донецької області на заочне рішення Волноваського районного суду Донецької області від 20 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

18 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про поновлення на роботі та виплату середньої заробітної плати.

В обґрунтування позову зазначила, що з 30 серпня 2012 року ОСОБА_1 працювала на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Новотроїцької ОСОБА_2 ступенів №2, при цьому, регулювання діяльністю, прийом та звільнення працівників здійснює відділ освіти Волноваської районної державної адміністрації. Наказом відділу освіти Волноваської районної адміністрації Донецької області №65-к від 28.03.2017 року ОСОБА_1 було звільнено із вищевказаної посади у зв’язку із вступом на військову службу на професійній основі з 27.03.2017 р. Після підписання контракту 28.03.2017р. вона повідомила про це роботодавця, надала копію контракту. Заяви про звільнення з посади вона не подавала, про існування наказу №65-к від 28.03.2017 року, позивач дізналась у травні 2017 року, а змогла отримати його копію для ознайомлення лише 08 вересня 2017 року. На заяву про поновлення її на посаді у зв’язку із незаконним звільненням, отримала відповідь відділу освіти Волноваської районної державної адміністрації про неможливість її задоволення. До моменту звернення до суду із позовом, відповідач добровільно не поновив її на посаді. Враховуючи наведене, позивач просить суд поновити її на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Новотроїцької ОСОБА_2 ступенів №2 з 27 березня 2017 року. Також просила суд стягнути з відділу освіти Волноваської районної державної адміністрації середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 березня 2017 року по 13 жовтня 2017 року у сумі 88956,84 грн.

Заочним рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 20 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 №65-к від 28.03.2017 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Новотроїцької ОСОБА_2 ступенів №2, з 28 березня 2017 року.

Стягнуто з відділу освіти Волноваської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу – 120124,20 (сто двадцять тисяч сто двадцять чотири) грн. 20 копійок.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Новотроїцької ОСОБА_2 ступенів №2.

Ухвалою Волноваського районного суду Донецької області від 24 січня 2018 року заяву відділу освіти Волноваської державної районної адміністрації про перегляд заочного рішення від 20 грудня 2017 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач відділ освіти Волноваської районної адміністрації подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що заочне рішення Волноваського районного суду Донецької області від 20 грудня 2017 року є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповністю з’ясовані обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального права.

Суд в рішенні послався, що згідно з вимогами ч.ч.2, 3 ст.119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватися у робочій час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Але згідно з вимогами пункту 3 частини 1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Тобто загальним правилом визначено, що у разі вступу робітника на військову службу за контрактом він підлягає звільненню.

Винятки (гарантії та пільги) з цього правила встановлені ч. З ст.119 КЗпП України.

Але згідно ч.3 ст.119 КЗпП України гарантії та пільги надаються лише працівникам прийнятим на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення. Однак, на час укладання контракту позивачем особливий період в Україні не діяв, і відповідно, на неї не розповсюджуються гарантії та пільги передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України.

Позивач ОСОБА_1Г направила до Апеляційного суду Донецької області відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що заперечує проти апеляційної скарги, вважає оскаржуване рішення законним. Вказує, що підтвердженням вірності висновків суду першої інстанції є висновки, викладені у рішенні Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14, а також у інших судових справах, предметом розгляду яких була дія особливого періоду у 2015-2017 рр. На підставі викладеного позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Відділу освіти Волноваської районної адміністрації ОСОБА_3, який підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, директора Новотроїцької ЗОШ І-ІІ ступенів № 2 ОСОБА_4, який підтримав апеляційну скаргу, заперечення ОСОБА_1, яка просила залишити рішення без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач без законних підстав звільнена з посади з порушенням положень частини 3 статті 119 КЗпП України.

З таким висновком суду колегія суддів не може не погодитись, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судом встановлено, що з 30 серпня 2012 року по 27 березня 2017 року позивач ОСОБА_1 працювала на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Новотроїцької ОСОБА_2 ступенів №2 (а.с.8-9). Трудовий договір між сторонами безстроковий.

Наказом Волноваської районної державної адміністрації Донецької області №65-к від 28.03.2017 року ОСОБА_1 було звільнено із вищевказаної посади у зв’язку із вступом на військову службу на професійній основі з 28.03.2017 року військовослужбовцем, молодшим сержантом, молодшим інспектором прикордонної служби 1 категорії – дозиметристом першого відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Новотроїцьке» ІІ категорії (тип А) оперативно-бойової прикордонної комендатури «Волноваха» Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління (І категорії). (пункт 3 статті 36 КЗпП України) (а.с.16).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України (чинної на час виникнення спірних правовідносин) підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

ОСОБА_1 звернулася до відповідача із письмовою заявою від 08.09.2017 року про поновлення її на роботі, вважаючи своє звільнення незаконним, однак, у зв’язку з відмовою, була змушена звернутися до суду за захистом своїх прав (а.с.18).

Аналізуючи характер правовідносин, що склалися між сторонами, суд, враховуючи контракт від 28.03.2017р. між ОСОБА_1 та Державною прикордонною службою України в особі Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління (І категорії), встановив, що позивач прийнята на військову службу за контрактом (а.с.10-11), і тому відносини, що склались між нею та відповідачами, регулюються нормами ст.119 КЗпП України та законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Як встановлено вимогами ч. 2,3 ст. 119 КЗпП України, на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Таким чином, позивач при укладанні контракту про проходження військової служби під час дії особливого періоду в Україні, мала право на пільги та гарантії, передбачені зазначеними нормативними актами, в тому числі на збереження за нею місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві на строк дії контракту до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

За таких обставин є правильним висновок суду про те, що Відділ освіти Волноваської районної державної адміністрації здійснив звільнення позивача ОСОБА_1 наказом №65-к від 28.03.2017 року незаконно, відповідно, колегія суддів не може не погодитися із правильністю рішення суду про задоволення вимог позивача про визнання незаконним наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги про те, що судом порушені норми матеріального права, оскільки позивач звільнена не під час дії особливого періоду в Україні, і тому звільненні її проведено законно, колегія суддів не вважає їх слушними, виходячи з наступного.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Пунктом 3 статті 23 вказаного закону (чинної на час укладення контракту) передбачено, що для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців.

У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Частиною другою статті 39 вказаного Закону (чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57 частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами 3, 4 статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Так, ОСОБА_1 заключила контракт про проходження громадянином України військової служби 28 березня 2017 року по 27 березня 2020 року (а.с.10-11).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду», та у постанові Вищого адміністративного суду України у від 16 лютого 2015 року (справа № 800/582/14), виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Також на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення ОСОБА_5 ОСОБА_5 безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про ОСОБА_5 безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року №303\2014, затвердженого Законом України від 17.03.2014 року №1-126-УІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», оголошено проведення часткової мобілізації. Також, згідно рішення ОСОБА_5 національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», уведеного в дію Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405\2014, у Донецькій та Луганський областях проводиться Антитерористична операція.

Вищезазначеним Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено такий захід як демобілізація – комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, які спрямовані на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань – на організацію і штати мирного часу. Відповідно до вимог ст.11 зазначеного Закону, рішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною ОСОБА_5 України приймає Президент України.

На час розгляду справи, відповідних рішень Президентом України не приймалось, у зв’язку із чим суд дійшов вірного висновку, що на території України, до теперішнього часу, діє особливий період. Крім того, такий висновок суду повністю узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленої в постанові від 14 лютого 2018 року у справі №567/568/17, провадження №61-661 св17.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням ОСОБА_5 національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору. Тому доводи апеляційної скарги про незгоду із рішенням суду не ґрунтуються на законі, спростовуються встановленими судом обставинами справи.

В частині порядку розрахунку і розміру суми середнього заробітку, стягнутого судом на користь позивача у зв’язку із задоволенням вимог про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, рішення суду ніким не оскаржено, тому апеляційному перегляду не підлягає.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом порушені норми процесуального закону у зв’язку із неповідомленням відповідача про розгляд справи, оскільки особа, що отримувала в суді судові виклики, не є працівником відділу освіти Волноваської районної адміністрації Донецької області, а працює у Волноваській районній адміністрації, не впливають на правильність рішення суду. Доводи апеляційної скарги і заперечення відповідачів проти позову всебічно перевірені апеляційним судом, і будь-якого законного підтвердження не знайшли.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов’язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскарженого рішення, і висновків суду не спростовують, в їх задоволенні належить відмовити на підставі статті 375 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу відділу освіти Волноваської районної адміністрації Донецької області залишити без задоволення.

Заочне рішення Волноваського районного суду Донецької області від 20 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 24 квітня 2018 року.

Судді : Є.Є. Мальцева

ОСОБА_6

ОСОБА_7