Ухвала суду № 73576866, 24.04.2018, Деснянський районний суд міста Києва

2/754/4483/18

Справа № 754/5121/18

У Х В А Л А

Іменем України

24 квітня 2018 року Суддя Деснянського районного суду м. Києва Галась І.А., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про скасування рішення суду

ВСТАНОВИВ:

20 квітня 2018 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про скасування рішення суду.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви позивачі, просять суд:

1.Прийняти до провадження позов.

2.Скасувати рішення суду від 09.09.2015 р. по справі №754/6695/15-ц, 2/754/3339/15 як таке, яке з самого початку було нікчемним та винесене на підставі неправдивих даних від ОСОБА_4 та ОСОБА_5

3.Передати всі матеріали до слідчого судді аби було відновлено справедливість і виконано ухвалу суду від 28.08.2015 р. по справі №754/11385/15-к, 1кс/754/2167/15, а саме: надано витяг із кримінального провадження для написання обвинувального акту уже у ДВР і у СБУ в тому числі і по ст. 111 та ст. 258-3 КК України, по ухвалі суду від 16.04.208 р. по справі №761/13739/18, 1кс/761/9398/18 (По ГСУ СБУ).

4.Саме після скасування рішення від 09.09.2015 р. і з'явиться можливість у ОСОБА_2 повернутися в свою квартиру, яку у неї викрали: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_10 і.т.д. та де і сидить зараз як «смотрящя» від пана ОСОБА_11 - пані ОСОБА_12

-«При чому по фальшивих документах від ЖЕК «Керуюча компанія з сервісного центру» РДА, поліції, Керівництва Київської місцевої прокуратури № 3, «адвоката» Лопатко і т.д.».

У відповідності до ст. 186 ЦПК України, до відкриття провадження у справі суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 186 ЦПК України, чи підсудна справа даному суду, чи немає інших підстав для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в цивільній справі, встановлених цим Кодексом.

Оглянувши даний позов, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження у справі з огляду на наступне.

Згідно з ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч. 1 ст. 19 ЦПК України загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до якого ст. 258 ЦПК України судові рішення викладаються у таких формах: ухвали; рішення; постанови, судові накази.

Згідно ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

В п. 2прохальної частини позовної заяви позивачі просять суд скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09.09.2015 р. у справі №754/6695/15-ц, провадження №2/754/3339/15.

Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

15 грудня 2017 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного процесуального кодексу України Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017, № 2147-VIII, яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Відповідно до Перехідних положень Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розділом V Цивільного процесуального кодексу України регулюється порядок перегляду судових рішень.

Так, у відповідності до ст. 352 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Крім того, право на апеляційне оскарження рішення суду, також передбачене ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якою визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Стаття 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», визначено, що система судоустрою будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд.

Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

Місцевий суд є судом першої інстанції і здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом. (ст.22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суди першої інстанції, з розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Апеляційними судами з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є апеляційні суди, які утворюються в апеляційних округах.

Відповідно до ст. 351 Цивільного процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (враховуючи положення п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України).

Повноваження суду апеляційної інстанції визначені ст. 374 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення;

3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;

4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;

5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;

6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;

7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;

8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Суддя, акцентує увагу позивачів на тому, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975, «ОСОБА_4 де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992. Відтак в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Суд при цьому враховує, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці широко тлумачить дане питання, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

В той же час, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

З урахуванням наведених вище норм, суд приходить до висновку, що п. 2 прохальної частини позовної заяви не підлягає розгляду місцевим судом, як судом першої інстанції, оскільки рішення суду першої інстанції підлягають перегляду судом апеляційної інстанції, оскільки саме до повноважень апеляційної інстанції, як визначено ст. 374 ЦПК України, належить право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю, тощо.

Крім того, в наданих суду позивачами додатках, зокрема наданої копії рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09.09.2015 р. справа №754/6695/15-ц, провадження №2/754/3339/15 є відмітка про те, що рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили 22 вересня 2015 року.

П.1, п.3 та п. 4 прохальної частини позовної заяви за своїм змістом є клопотанням.

Згідно ч.ч.2,3 ст.186 ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви. До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.

Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому ст.272 ЦПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.186, 259, 260, 272, 353 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про скасування рішення суду - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до суду апеляційної інстанції (враховуючи положення п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя