Рішення № 73576474, 23.03.2018, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/8163/17

Провадження № 2/727/323/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2018 року Шевченківський районний суд м. Чернівці у складі:

Головуючого судді Слободян Г.М.

при секретарі судових засідань ОСОБА_1

розглянувши в порядку загального провадження, у відкритому судовому засіданні залі судових засідань приміщення Шевченківського районного суду м. Чернівці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю. В обгрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що вона є донькою ОСОБА_4, який помер 13.11.2006 року. Зазначає, що останній за життя приватизував земельну ділянку №71, площею 0,0707га в садівничому товаристві «Машинобудівник» по вул. Стрийській м. Чернівці та після смерті її батька, вона заяву про прийняття спадщини не подавала, проте добросовісно на протязі більш десяти років відкрито володіє і безперервно користується даною земельною ділянкою. Вказує, що інших спадкоємців не має, оскільки її мати померла 26.03.1979 року. Просить позовні вимоги задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, до суду позивачем надано письмову заяву, в якій просить справу розглянути в її відсутність; заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі. В судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав, в подальшому у судові засідання не з’явився, надавши через канцелярію клопотання електронне про розгляд справи у його відсутність та у відсутність позивача.

Представник відповідача – ОСОБА_3 міської ради ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечувала позовні вимоги в наданих суду показах підтримала обставини викладені в письмових поясненнях; зазначила що позивачем не доведено належними доказами добросовісність, відкритість, безперервність користування спірною земельною ділянкою на протязі 15 років. Пояснила, що позивач мала право на спадкування, а не набуття права власності за набувальню давністю, а також звернула увагу на те, що після смерті батька позивача ОСОБА_4, який помер 13.11. 2006 року і до моменту звернення в суд пройшло 12 років 2 місяці. В подальшому представник відповідача в судове засідання не з»явилася в наданому суду клопотанні просила справу розглядом завершити у її відсутність, в задоволенні позову відмовити.

Вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об’єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.

Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом, належними і допустимими доказами, встановлено, що позивач ОСОБА_2, народилася 05.02.1960 року в м. Чернівці, її місце проживання зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідності до паспорта громадянина України (а.с.29-30).

Батьками позивача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідності до свідоцтва про народження зазначено: ОСОБА_4, ОСОБА_7 (а.с.4).

26.03.1979 року померла ОСОБА_7 – мати позивача, а 13.11.2006 року помер її батько ОСОБА_4 (а.с.5-6), а також померла сестра ОСОБА_8, що підтверджується копію свідоцтва про смерть (серія І-МИ №148843); інших спадкоємців після смерті батька, матері та сестри позивач не має.

Державним актом на право приватної власності на землю, виданої ОСОБА_4, мешканцю м. Чернівці вул. Чехова, 8/68 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0707 га на території садівничого товариства «Машинобудівник» по вул. Стрийській в м. Чернівці, для ведення садівництва, на підставі рішення 6 сесії ХХIV скликання ОСОБА_3 міської ради за № 104 від 01.11.2002 року (а.с.7).

Вищенаведені докази є співпімірними і з показами свідків. Так, свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що вона дійсно знає позивача ОСОБА_2 та відповідно за життя знала її батьків, зі слів позивача їй відомо, що ОСОБА_2 обробляє земельну ділянку.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що земельна ділянка на території садівничого товариства «Машинобудівник» по вул. Стрийській в м. Чернівці за життя належала батьку позивача ОСОБА_2, яка разом з батьком за його життя обробляла цю земельну ділянку; проте, що позивач на даний час продовжує користуватися землею їй відомо зі слів ОСОБА_2

Крім наведеного судом досліджено, що у відповідності до висновку №17045 земельно-оціночного дослідження, проведеної за заявою ОСОБА_2 від 31.07.2017 року від 04.08.2017 року, ринкова вартість земельної ділянки №71 в садівничому товаристві «Машинобудівник» по вул. Стрийській в м. Чернівці, площею 0,0707 га, переданої Державним актом на право приватної власності на землю бланк серії ІІІ-ЧВ №008301 ОСОБА_4 (покійний, свідоцтво про смерть серії І-МИ №148842, повторно видане 17.06.2015 року) на підставі рішення 6 сесії ХХIV скликання ОСОБА_3 міської ради за № 104 від 01.11.2002 року для ведення садівництва, зареєстрованим 25.03.2003 року №Л№9880, визначена за порівняльним підходом станом на дату оцінки 04.08.2017 року, становить 79036 грн., без ПДВ (а.с.8-28).

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону бо на незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ст.344 ч.1 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. У відповідності до вказаної статті володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву в правомірності такого правочину). В разі виникнення спору встановити характер володіння (добросовісне й недобросовісне) має тільки суд з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Разом з тим, суд повинен мати на увазі, що фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду (ст.397 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Даною правовою позицією визначено, що однією із основних умов для набуття права власності за набувальною давністю є добросовісне володіння, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв’язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

У пункті 9 постанови пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Судом установлено, що 13.11.2006 року помер батько позивача - ОСОБА_4 та по час звернення з позовом до суду 16.08.2017 року минуло більше 10 років. ОСОБА_2 земельною ділянкою володіла і продовжує користуватися спірною земельною ділянкою, площею 0,0707 га на території садівничого товариства «Машинобудівник» по вул. Стрийській в м. Чернівці, останній було відомо що власником даної земельною ділянкою був батько позивача. Отже, сам по собі факт користування позивачем даним житлом та проведення ремонтних робіт у будинку не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю.

Законодавцем визначено, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронним доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно роз»яснень п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», згідно якого оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів,то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Виходячи зі змісту зазначеної статті, обставинами,які мають значення для справи, і які у відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинен довести саме позивач є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Користування ОСОБА_2 спірною вищенаведеною земельною ділянкою, за життя разом з батьком ОСОБА_4, який помер 13.11.2006 року, не дає підстави для задоволення позовних вимог про набуття права власності на майно.

За правилами ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду саме за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як свідчать матеріали справи, позивачем, представником позивача не надано жодних доказів, які б вказували на правові підстави для визнання за позивачкою права власності на спірну земельну ділянку.

Позивачем не вказано, підстав позову, а саме – які саме права позивачки були порушені в зв’язку із смертю ОСОБА_4 який помер 13.11.2006 року.

Позивачка та її представник не довели тих обставин, на які посилалися, як на підставу своїх вимог, не надали докази в обгрунтування своїх вимог, не спростували тих обставин на які посилався представник відповідача в обгрунтування своїх заперечень, що є їх обов’язком відповідно до засад змагальності процесу

Вимогами ст..ст.12,13 ЦПК України, учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

На основі всебічно з'ясованих обставин, на які посилається позивач, як учасник справи, як на підставу заявлених вимог підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не грунтуються на законі і в їх задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 328, 344 ЦК України, постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року (п.9); ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 263, 264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на земельну ділянку, площею 0,0707 га розташовану на території садівничого товариства «Машинобудівник» по вул. Стрийській в м. Чернівці, яка за життя належала ОСОБА_4, померлому 13.11.2006 року – відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу (в порядку вимог ст. 352, 354 ЦПК України) до Апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м. Чернівців протягом 30 - ти днів з дня його проголошення.

Суддя Слободян Г.М.