Ухвала суду № 73576232, 23.04.2018, Кіцманський районний суд Чернівецької області

Справа №718/708/18

Провадження №1-м/718/1/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2018 року Кіцманський районний суд Чернівецької області у складі: головуючої судді Масюк Л.О.

секретаря Олексюк В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Кіцмань клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду РФ у відповідність із законодавством України відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засудженого вироком Химкінського міського суду Московської області від 18.06.2014 року,

з участю: прокурора Руснака Т.Я.

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 26.03.2018 року до Кіцманського районного суду Чернівецької області для розгляду по суті направлено клопотання представника Міністерства юстиції України заступника начальника Департаменту - начальника Управління міжнародної допомоги Департаменту міжнародного права ОСОБА_2 про приведення вироку суду РФ у відповідність із законодавством України відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засудженого вироком Химкінського міського суду Московської області від 18.06.2014 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років за вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст. 105 (вбивство), п. «б» ч. 2 ст.132 КК РФ (насильницькі дії сексуального характеру).

Згідно з цим вироком ОСОБА_1 повинен відшкодувати на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 1500000 російських рублів та виграти пов’язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 90000 російських рублів; на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 1000000 російських рублів та виграти пов’язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 110000 російських рублів; на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в сумі 1000000 російських рублів; на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в сумі 1000000 російських рублів; на користь ОСОБА_7 моральну шкоду в сумі 1000000 російських рублів.

Зі змісту вказаного клопотання вбачається, що ОСОБА_1 відбуває покарання у ФКУ «Виправна колонія № 6 УФСВП Росії по Липецькій області»; кінець відбуття строку покарання - 09.09.2027 року. Останнє відоме місце проживання ОСОБА_1 в Україні є Чернівецька область, Путильський район, селище Путила с. Рижа, вул. Бокач, буд. 18.

У клопотанні просять визначити норми (статті, частини статей) КК України, якими передбачена відповідальність за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких ОСОБА_1 визнано винним вироком РФ; визначити строк позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі цього вироку; вирішити питання про виконання вироку РФ в частині відшкодування шкоди, а також судових витрат.

Виходячи з вимог ст. 370 КПК України ухвала суду за результатами розгляду клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Розглядаючи питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України, суд першої інстанції за останнім відомим місцем проживання засудженої особи в Україні або за місцем знаходження Міністерства юстиції України протягом одного місяця з моменту його надходження, за участю прокурора, повинен перевірити зміст клопотання Міністерства юстиції України на відповідність вимогам ч. 2 ст. 610 КПК України та визначити статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене засудженим громадянином України, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави.

Стаття 5 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 року визначає, що запити надсилаються міністерством юстиції держави, яка звертається із запитом, міністерству юстиції держави, до якої звернено запит. Відповіді повідомляються по тих же каналах. Будь-яка Сторона може у заяві на ім'я Генерального секретаря Ради Європи повідомити про те, що вона буде використовувати інші канали зв'язку. Держава, до якої звернено запит, у найкоротші строки інформує державу, яка звертається із запитом, про те, погоджується вона, чи ні на передачу засудженої особи, про яку йдеться у запиті.

За таких обставин у відповідності до міжнародного договору, згоду на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, питання передачі засудженої особи вирішується міністерствами юстиції відповідних держав, які й перевіряють легітимність (правомірність, законність) запитів , відповідей та інших документів.

До повноважень суду відноситься приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України. Інші питання при передачі засудженої особи з однієї держави до іншої, судом не вирішуються.

Суд вважає, що клопотання Міністерства юстиції України відповідає вимогам ч. 2 ст. 610 КПК України, оскільки до нього додані всі передбачені документи: 1) копія вироку та ухвали апеляційного суду (а.с. 4-44), розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили (а.с. 45); 2) текст статей кримінального закону іноземної держави, на якому ґрунтується вирок (а.с. 46-48); 3) документ про тривалість відбутої частини строку покарання, в тому числі інформацію про будь-яке попереднє ув'язнення, звільнення від покарання і про будь-які інші обставини щодо виконання вироку (а.с. 50-51); 4) заяву засудженого про згоду на передачу його для відбування покарання в Україні (а.с. 49) інформацію про стан здоров'я і поведінку засудженого (а.с. 52-54), заява засудженого про гарантування виплати задоволених позовних вимог цивільного позову та паспортні дані особи (а.с. 55-60).

У відповідності до ч.ч. 3, 4 ст. 610 КПК України під час розгляду клопотання Міністерства юстиції України суд визначає статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене засудженим громадянином України, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави. При визначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім таких випадків: якщо законом України про кримінальну відповідальність за кримінальне правопорушення максимальний строк позбавлення волі є меншим, ніж призначений вироком суду іноземної держави, суд визначає максимальний строк позбавлення волі, передбачений кримінальним законом України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засуджено вироком Химкінського міського суду Московської області від 18.06.2014 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років за вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст. 105 (вбивство) та п. «б» ч. 2 ст.132 КК РФ (насильницькі дії сексуального характеру).

Зі змісту цього вироку вбачається, що ОСОБА_1 засуджено за вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті потерпілій та за насильницькі дії сексуального характеру стосовно особи – задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, оскільки згідно постанови Пленуму ВСУ №5 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153 КК) виключає природний статевий акт і може полягати у вчиненні акту мужолозтва, лесбійства, а також в інших діях сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті суб'єкта злочину (чоловіка або жінки) неприродним способом, із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Фізичним насильством, передбаченим диспозиціями

статей 152, 153 КК України слід вважати умисний зовнішній

негативний вплив на організм потерпілої особи або на її фізичну

свободу, вчинений з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи або приведення її у безпорадний стан.

Погроза вчинити вбивство, висловлена з метою подолання чи

попередження опору потерпілої особи при зґвалтуванні або

насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом охоплюється диспозиціями статей 152, 153 КК України і

не вимагає додаткової кваліфікації за статтею 129 КК України.

З урахуванням наведених обставин, встановлених судом іноземної держави, суд вважає, що дії засудженого ОСОБА_1, які кваліфіковані за ч.1 ст. 105 КК РФ та п. «б» ч. 2 ст.132 КК РФ відповідають відповідно ч.1 ст. 115 КК України – умисне вбивство та ч. 1 ст. 153 КК України – задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Санкція ч. 1 ст. 115 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років, тобто за законом України про кримінальну відповідальність за вказане кримінальне правопорушення максимальний строк позбавлення волі є більшим, ніж призначений вироком суду іноземної держави.

Санкція ч. 1 ст. 153 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років, тобто за законом України про кримінальну відповідальність за кримінальне правопорушення максимальний строк позбавлення волі є меншим, ніж призначений вироком суду іноземної держави.

Отже при приведенні вироку суду РФ у відповідність із законодавством України, ОСОБА_1 необхідно визначити строк позбавлення волі призначений вироком суду іноземної держави, а сваме 11 років позбавлення волі, передбачений ч.1 ст. 115 КК України та максимальний строк позбавлення волі, передбачений за ч. 1 ст. 153 КК України, а саме 5 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно визначити ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років.

Згідно з ч. 6 ст. 610 КПК України суд вважає необхідним вирішити питання про виконання вироку РФ в частині цивільного позову, про що ставить питання в клопотанні Міністерство юстиції України.

Згідно ст.ст. 462, 463 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред’явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Статтями 464, 465 ЦПК України передбачено, що питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, суд визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню.

Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.

Частинами 1, 2 ст. 468 ЦПК України визначено, що клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено , зокрема, якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні.

Питання про надання дозволу виконання рішення суду РФ в кримінальній справі про стягнення моральної шкоди та процесуальних витрат повинна регулюватися положеннями міжнародних договорів, згода на обов’язковість якого встановлена органами державної влади України та РФ.

На разі, двосторонніх міжнародних договорів, укладених між Україною та РФ, якими б регулювалося питання виконання рішень судів у кримінальних справах про відшкодування збитку немає.

Водночас, обидві держави є учасниками Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, 1993 року.

Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, 1993 року (далі – Мінська Конвенція), ратифіковано Законом України № 240/94-ВР від 10.11.1994 «Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах».

Так само, РФ ратифіковано вказаний міжнародний договір Федеральним законом Російської Федерації від 04.08.1994 року №16-ФЗ «О ратификации Конвенции о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам».

Згідно ст. 51 Мінської конвенції кожна з Договірних Сторін на умовах, передбачених цією Конвенцією, визнає і виконує на території інших Договірних Сторін, зокрема, рішення судів по кримінальних справах про відшкодування збитку.

Статтями 54, 55 Мінської конвенції визначено, що клопотання про визнання і дозвіл примусового виконання рішень, передбачених у статті 51, розглядаються судами Договірної Сторони, на території якої повинне бути здійснене примусове виконання.

Суд, що розглядає клопотання про визнання і дозвіл примусового виконання рішення, обмежується встановленням того, що умови, передбачені цією Конвенцією, дотримані. У випадку, якщо умови дотримані, суд виносить рішення про примусове виконання.

У визнанні і у видачі дозволу на примусове виконання може бути відмовлено зокрема, у випадках, якщо минув термін давності примусового виконання, передбачений законодавством Договірної Сторони, суд якої виконує доручення.

Відповідно до розпорядження судді Химкінського міського суду Московської області РФ про виконання вироку Химкінського міського суду Московської області РФ від 18.06.2012 року відносно ОСОБА_1, вирок суду набрав законної сили 28.10.2014 року.

Згідно довідки Федеральної казенної установи «Виправна колонія

№ 6» Управління Федеральної служби виконання покарань по Липецькій області за вироком Химкінського міського суду Московської області від 18.06.2014 року вирішено стягнути з ОСОБА_1 5 700 000 російських рублів на користь: ОСОБА_4 на суму 1 110 000 російських рублів; ОСОБА_5 на суму 1 000 000 російських рублів; ОСОБА_6 на суму 1 000 000 російських рублів, ОСОБА_3 на суму 1 590 000 російських рублів; ОСОБА_7 на суму 1 000 000 російських рублів.

Виконавчий лист на користь ОСОБА_7 в бухгалтерію установи не надходив.

З ОСОБА_1 стягнуто 8 265 російських рублів 10 копійок. Залишок боргу станом на 04.09.2017 року становить 4691 734 російських рублів 90 копійок.

Враховуючи, що вирок іноземного суду набрав законної сили, відсутні порушення правил підсудності розгляду клопотання, підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення, передбачені ст. 55 Мінської Конвенції, ст. 468 ЦПК України відсутні, а виконавчі документи в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 пред’явлені до виконання до спливу трирічного терміну, та перебувають на виконанні в установі виконання покарань, суд вважє за можливе надати дозвіл на примусове виконання на території України вироку Химкінського міського суду Московської області від 18.06.2014 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь вищезазначених осіб моральної шкоди та витрат, пов’язаних із використання послуг адвоката.

Як зазначено в довідці установи виконання покарання з ОСОБА_1 стягнуто 8265,10 російських рублів, а залишок боргу станом на 04.09.2017 року становить 4 691 734,90 російських рублів.

Враховуючи, що в довідці установи виконання покарання не зазначено про спосіб розподілу стягнутих з ОСОБА_1 коштів та про залишок боргу по кожному з виконавчих документів, суд вважає, що в такому разі необхідно виходити з того, що вимоги задовольнялися пропорційно до належної кожному стягувачеві суми із загальної суми стягнення.

Тому, сума стягнення, яка підлягає до задоволення окремо на користь кожної з вищевказаних осіб повинна бути наступною:

враховуючи, що співвідношення суми належних до сплати грошових коштів на користь ОСОБА_3 на початок примусового виконання до загальної суми заборгованості на початок примусового виконання становить близько 33,83 % та використовуючи вказане співвідношення до залишку заборгованості - сума, яку належить стягнути на користь ОСОБА_3 буде становити 1 587 203,93 російських рублів, що відповідно до курсу НБУ станом на 23.04.2018 року (10 російських рублів=4,2690 грн.) еквівалентна 677 577 гривень 36 коп.;

враховуючи, що співвідношення суми належних до сплати грошових коштів на користь ОСОБА_4 на початок примусового виконання до загальної суми заборгованості на початок примусового виконання становить близько 23,62 % та використовуючи вказане співвідношення до залишку заборгованості - сума, яку належить стягнути на користь ОСОБА_4 буде становити 1 108 048,03 російських рублів, що відповідно до курсу НБУ станом на 23.04.2018 року (10 російських рублів=4.2690 грн.) еквівалентна 473 025 гривень 70 коп.;

враховуючи, що співвідношення суми належних до сплати грошових коштів на користь ОСОБА_5 на початок примусового виконання до загальної суми заборгованості на початок примусового виконання становить 21,28 % та використовуючи вказане співвідношення до залишку заборгованості - сума, яку належить стягнути на користь ОСОБА_5 буде становити 998 241,47 російських рублів, що відповідно до курсу НБУ станом на 23.04.2018 року (10 російських рублів=4.2690 грн.) еквівалентна 426 149 гривень 28 коп.;

враховуючи, що співвідношення суми належних до сплати грошових коштів на користь ОСОБА_6 на початок примусового виконання до загальної суми заборгованості на початок примусового виконання становить 21,28 % та, використовуючи вказане співвідношення до залишку заборгованості - сума, яку належить стягнути на користь ОСОБА_6 буде становити 998 241,47 російських рублів, що відповідно до курсу НБУ станом на 23.04.2018 року (10 російських рублів=4.2690 грн.) еквівалентна 426 149 гривень 28 коп.

Вирішуючи питання про надання дозволу на примусове виконання на території України вироку Химкінського міського суду Московської області від 18.06.2014 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 моральної шкоди в сумі 1 000 000 російських рублів суд враховує те, що за матеріалами клопотання виконавчий лист в інтересах останньої до установи виконання покарань не надходив, а станом на 23.04.2018 року трирічний термін пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання, як це передбачено ст. 463 ЦПК України, сплив.

До матеріалів клопотання виконавчий лист Міністерством юстиції України також не долучався.

У зв’язку із вище зазначеним, суд вважає, що в наданні дозволу на примусове виконання на території України вироку Химкінського міського суду Московської області від 18.06.2014 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 моральної шкоди в сумі 1 000 000 російських рублів слід відмовити у зв’язку із пропуском строком пред’явлення для примусового виконання.

Керуючись ст. ст. 3, 9, 10 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року, ст.ст. 462-465 ЦПК України, 610 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Клопотання заступника директора Департаменту - начальника Управління міжнародної правової допомоги Департаменту міжнародного права ОСОБА_2 - задовольнити.

Привести вирок Химкінського міського суду Московської області від 18.06.2014 року, яким ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 105, п. «б» ч. 2 ст. 132 Кримінального кодексу Російської Федерації до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п’ятнадцять) у відповідність із законодавством України

Вважати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, засудженим у відповідності із законодавством України:

за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 (одинадцять) років.

за ч. 1 ст. 153 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (пять) років.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно визначити ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з 10 вересня 2012 року, зарахувавши у строк відбування покарання строк попереднього ув’язнення, яке фактично розпочалось з 10.09.2012 року, і до часу передачі засудженого ОСОБА_1 для відбування покарання на території України.

Надати дозвіл на виконання Химкінського міського суду Московської області від 18.06.2014 року, в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 1 587 203,93 російських рублів, що відповідно до курсу НБУ станом на 23.04.2018 року (10 російських рублів = 4,2690 грн.) еквівалентна 677 577 гривень 36 коп.;

на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 1 108 048,03 російських рублів, що відповідно до курсу НБУ станом на 23.04.2018 року (10 російських рублів = 4.2690 грн.) еквівалентна 473 025 гривень 70 коп.;

на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в сумі 998 241,47 російських рублів, що відповідно до курсу НБУ станом на 23.04.2018 року (10 російських рублів = 4.2690 грн.) еквівалентна 426 149 гривень 28 коп.;

на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в сумі 998 241,47 російських рублів, що відповідно до курсу НБУ станом на 23.04.2018 року (10 російських рублів = 4.2690 грн.) еквівалентна 426 149 гривень 28 коп.

В наданні дозволу на примусове виконання на території України вироку Химкінського міського суду Московської області від 18.06.2014 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 моральної шкоди в сумі 1 000 000 російських рублів слід відмовити у зв’язку із пропуском строком пред’явлення для примусового виконання.

Копію ухвали направити до Міністерства юстиції України та центрального органу виконавчої влади у сфері виконання покарань в Україні.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Чернівецької області протягом семи днів з дня її оголошення через Кіцманський районний суд Чернівецької області.

Суддя: Л.О. Масюк