Ухвала суду № 73576154, 12.04.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/81/18 Справа № 707/2688/15-к Категорія: ч. 2 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6,

обвинуваченого ОСОБА_7,

захисника ОСОБА_8,

представника потерпілої - адвоката ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_10 на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 29 серпня 2017 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого,

засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України на три роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки.

Прийнято рішення про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7:

- на користь потерпілої ОСОБА_11 99 270 грн. 73 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 7 100 грн. витрат на правову допомогу;

- на користь Черкаської міської ради, яка є розпорядником коштів КЗ «Третьої Черкаської міської лікарні швидкої медичної допомоги» на відшкодування витрат на лікування потерпілої ОСОБА_11 кошти в сумі 2 683 грн. 33 коп.;

- на користь держави процесуальні витрати в сумі 1 843 грн. 20 коп.

В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речових доказів,

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 05.06.2015 близько 16 год. 45 хв., в порушення підпункту а) пункту 31.4.1 та підпункту б) пункту 31.4.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, керуючи технічно несправним транспортним засобом, експлуатація якого, згідно зазначених норм, заборонена, а саме: власним автомобілем Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_1, не перевіривши перед вирушенням у дорогу його технічний стан, у відповідності до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», маючи можливість виявити несправності ходової частини та гальмівної системи, як до початку так і безпосередньо під час руху, не передбачив можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити та, рухаючись по автодорозі Золотоноша-Черкаси-Сміла-Умань в Черкаському районі Черкаської області, зі сторони м. Черкаси в напрямку м. Сміла, при цьому порушуючи вимоги пункту 12.1 та підпункту ґ) пункту 12,6 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, збільшив швидкість руху автомобіля приблизно до 110-120 км/год., тобто під час вибору, в установлених межах, безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, після чого на 53 км. + 400 м., вищезазначеної автодороги, не впорався з керуванням, виїхав на праве узбіччя де допустив перекидання автомобіля, в наслідок чого пасажир автомобіля Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_11, яка знаходилась на 24 тижні вагітності, під час даної дорожньо-транспортної пригоди отримала тілесні ушкодження: травму голови зі струсом головного мозку, травматичним набряком лівої завушної ділянки, саднами обличчя; чисельні рани лівої гомілки; перелом тіла лівої ключиці зі зміщенням, які згідно висновку судово-медичної експертизи від 16.09.2015 № 1402, обумовили переривання вагітності (передчасне відшарування плаценти, що спричинило внутрішньоутробну смерть плоду) і за даною ознакою відносяться до категорії тяжких.

В апеляційній скарзі адвоката ОСОБА_8, поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7, порушується питання про скасування вироку суду першої інстанції через допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить закрити кримінальне провадження за не встановленням достатності доказів доведення винуватості обвинуваченого в суді.

Апелянт, посилаючись на норми процесуального закону та роз’яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зазначає, що вирок суду першої інстанції побудовано на недопустимих доказах. Зокрема, вказує, що матеріали кримінального провадження та обвинувальний акт не містять відомостей про звернення слідчого з клопотанням, погодженим з прокурором, до слідчого судді щодо проведення огляду, обшуку чи арешту транспортного засобу Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_1. Разом з цим, даний автомобіль залучено до матеріалів кримінального провадження як речовий доказ, в порядку, який не передбачено кримінальним процесуальним законом, тому він не відповідає критерію допустимості, відповідно до ст. 86 КПК України, що унеможливлює посилання на нього під час прийняття процесуальних рішень слідчим та ухвалення судових рішень судом, як і на протокол огляду місця ДТП від 05.06.2015, яким оглянуто вказаний автомобіль. Звертає увагу, що оскільки вказані докази є недопустимими, то і експертні дослідження, здійсненні з посиланням на них, є також недопустимими доказами.

Стверджує, що вирок суду першої інстанції містить припущення щодо характеру пошкоджень шин на транспортному засобі, що не узгоджується з вимогами процесуального закону.

Крім того, вказує, що в ході проведення експертизи транспортного засобу були присутні батько потерпілої ОСОБА_11 та свідок ОСОБА_12, що стало наслідком зміни останнім показань в судовому засіданні.

Також, зазначає про не усунення суперечностей судом в показаннях експерта ОСОБА_13 та наданих ним висновків.

Сторона захисту акцентує також увагу на те, що при призначенні судом першої інстанції покарання ОСОБА_7 не дотримано вимоги ст.ст. 50, 65 КК України та не враховано, що останній визнав свою винуватість у вчиненому частково, є особою похилого віку та незадовільний стан його здоров’я.

При цьому, просить скасувати застосований щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту та накладений арешт на автомобіль Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_1.

В апеляційній скарзі прокурор в кримінальному провадженні, не заперечуючи доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій, порушує питання про скасування вироку суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м’якості, та просить, дослідивши характеризуючі дані на обвинуваченого, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Як на підставу такого скасування апелянт вказує, що судом першої інстанції не в повному обсязі дотримано вимоги ст.ст. 50,65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» та не враховано ступінь тяжкості та характер вчиненого злочину, який є тяжким, спричинення тяжких тілесних ушкоджень у вигляді переривання вагітності потерпілої ОСОБА_11, особу обвинуваченого, який є особою похилого віку та пенсіонером, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, не одружений, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, однак свою винуватість у вчиненому не визнав, що свідчить про небажання понести передбачену законом відповідальність, у вчиненому не розкаявся та збитки потерпілій не відшкодував.

Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника – адвоката ОСОБА_8 про задоволення в повному обсязі апеляційних вимог сторони захисту та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора, міркування прокурора про задоволення апеляційних вимог прокурора у кримінальному провадженні в повному обсязі з наведених в апеляційній скарзі мотивів та залишення без задоволення апеляційних вимог захисника, думку представника потерпілої ОСОБА_11 – адвоката ОСОБА_9 в підтримку апеляційних вимог прокурора та необгрунтованість апеляційної скарги сторони захисту, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, повторно дослідивши докази, в межах заявлених учасниками судового провадження, заслухавши останнє слово ОСОБА_7, який, окрім іншого, просив застосувати щодо нього ЗУ «Про амністію у 2016 році», колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_10 підлягають залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, вказаних вимог процесуального закону суд першої інстанції при прийнятті рішення по даному кримінальному провадженню належним чином дотримався, виконав положення ст.ст. 91-93 КПК України, спрямовані на встановлення у справі об'єктивної істини.

Так, висновок районного суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтуються на всебічному, повному та об’єктивному дослідженні доказів, яким суд дав правильну правову оцінку, відповідно до ст. 94 КПК України.

Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, судом першої інстанції кваліфіковано вірно.

Так, в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 заперечив свою провину у вчиненні інкримінованого йому злочину та показав, що 05.06.2015 перед виїздом він перевірив справність свого автомобіля. Близько 17 год. він їхав з м. Черкаси до м. Сміла зі швидкістю близько 90 км/год. В його автомобілі було чотири пасажири, яких він підвозив, зокрема ОСОБА_11, її батько та ще двоє хлопців. На дорозі була поперечна тріщина об яку вдарилось колесо його автомобіля, яке через деякий час вистрелило. Після чого, автомобіль різко повело вправо та він з’їхав в кювет, перевернувся і став на колеса. Коли автомобіль перевертався, всі пасажири з нього повипадали. В той час, коли машину повело вправо, він застосував екстрене гальмування та маневрував.

Не зважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_7 своєї винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин провадження, його винуватість підтверджується безпосередньо дослідженими в судовому засіданні, перевіреними судом першої інстанції в їх сукупності та наведеними у вироку доказами.

Зокрема, показаннями свідка ОСОБА_14, які він дав суду першої інстанції, про те, що 05.06.2015 він перебував на автостанції в м. Черкаси і ОСОБА_7 взяв його пасажиром до м. Городище. Він сидів на задньому сидінні біля дверей, потерпіла ОСОБА_11 сиділа попереду. Автомобіль рухався зі швидкістю 100-110 км/год., був гучний стукіт в підвісці автомобіля. Батько потерпілої говорив водію, щоб той швидко не їхав. Під час руху, автомобіль почало заносити, після чого відбулось перевертання автомобіля.

Показаннями свідка ОСОБА_15, даними ним суду першої інстанції, про те, що в червні 2015 року він їхав до батьків та був пасажиром у обвинуваченого. Автомобіль рухався зі швидкістю більше 100 км/год., було чутно стукіт, наче відірваний амортизатор. Між потерпілою та її батьком була розмова, щодо швидкості руху автомобіля, яка була більше 100 км/год. Під час руху автомобіль почало заносити та відбулось перевертання автомобіля.

Показаннями свідка ОСОБА_12, даними ним суду першої інстанції, про те, що в червні 2015 року він був пасажиром в автомобілі обвинуваченого. Під час поїздки чув стуків ззаду машини, потім був хлопок наче стрельнуло колесо. Автомобіль рухався зі швидкістю 110 км/год. Біля с. Білозір’я, машину почало крутити, водій не впорався з керуванням та відбулось перевертання автомобіля.

Показаннями свідка ОСОБА_16, даними ним суду першої інстанції про те, що в 2015 році продав резину обвинуваченому, а саме встановив на його автомобіль покришки, які взяв б/у в м. Києві у знайомих. Це були літні шини, на яких він нарізав протектор, бо займається нарізкою резини. Ніяких дозвільних документів щодо проведення даного виду робіт він не має.

Крім того, винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами, які містяться в матеріалах кримінального провадження, деякі з яких були повторно досліджені за клопотанням сторони захисту і судом апеляційної інстанції, зокрема даними:

- протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 05.06.2015 зі схемою пригоди та таблицею зображень, яким зафіксовано хід проведення огляду місця ДТП, що мала місце 05.06.2015 на автодороги Золотоноша-Черкаси-Сміла-Умань в Черкаському районі Черкаської області, зроблено опис місця події та слідової інформації, кінцеве розташування транспортного засобу (Т. 1, а.п. 114-121);

- висновку експерта № 01-03/449 від 10.06.2015, згідно якого проведено судово-медичну експертизу трупа мертвонародженої дитини чоловічої статі та встановлено, що причиною смерті є внутрішньоутробна гіпоксія плода, яка виникла внаслідок передчасного відшарування плаценти. Не виключається можливість виникнення передчасного відшарування плаценти (що в подальшому спричинило внутрішньоутробну смерть плоду) внаслідок отриманих тілесних ушкоджень вагітною ОСОБА_11 в час та за обставин ДТП;

- висновку експерта № 1402 від 16.09.2015, згідно якого проведено судово-медичну експертизу по медичним документам ОСОБА_11, відповідно до якої у потерпілої мали місце наступні ушкодження: травма голови зі струсом головного мозку, травматичним набряком лівої завушної ділянки, саднами обличчя, численні рани лівої гомілки, перелом тіла лівої ключиці зі зміщення. Вказані ушкодження виникли від дії тупих предметів, могли виникнути в час та при обставинах вказаних в постанові про призначення експертизи. Виявлені у ОСОБА_11 тілесні ушкодження обумовили переривання вагітності в терміні 24 тижні і за даною ознакою відносяться до категорії тяжких;

- висновку експерта № 4/233 від 21.07.2015, згідно якого проведено експертизу технічного стану транспортного засобу – Renault Kangoo, д.н.з. НОМЕР_1 та встановлено, що до моменту ДТП рульове керування автомобіля, ймовірніше за, все знаходилось в працездатному стані, ходова частина та робоча гальмівна система знаходились в непрацездатному стані. Відповідно до вимог п. 31.4.1а) Правил дорожнього руху України експлуатація даного транспортного засобу заборонена;

- постанови ст. слідчого ВР ДТП СУ УМВС України в Черкаській області Мартьянова В.І. про визнання речового доказу та приєднання речового доказу до матеріалів кримінального провадження від 09.06.2015, якою транспортний засіб Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_1 визнано речовим доказом та приєднано в якості речового доказу до матеріалів кримінального провадження № 12015250270000633 і залишено для зберігання на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів при ВДАІ Черкаського району УМВС України в Черкаській області, відповідно до вимог постанови КМУ № 1104 від 19.11.2012 «Про реалізацію окремих положень Кримінально процесуального кодексу України» (Том 1, а.п. 126);

- зберігальної розписки від 10.07.2015 про отримання ОСОБА_7 від слідчого для зберігання транспортний засіб – автомобіль Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_1 оглянутий та описаний в протоколі огляду місця події від 05.06.2015 (Том 1, а.п. 156).

Наведені вище докази, які були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції, які оцінені відповідно до вимог ст. 94 КПК України, спростовують твердження обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що ДТП сталася не внаслідок порушенням ним ПДР України.

На думку колегії суддів, зазначені твердження обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника – адвоката ОСОБА_8 об’єктивно не підтверджені та не узгоджуються з матеріалами кримінального провадження, а тому розцінюються як обраний спосіб захисту.

Підстав вважати, що докази, покладені судом в основу обвинувального вироку, не відповідають ст.ст. 85 та 86 КК України в частині їх відповідності критеріям належності та допустимості, під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення не здобуто.

Посилання захисника обвинуваченого на те, що огляд місця події у подальшому мав бути санкціонований судом, є неприйнятними, оскільки вилучення автомобіля здійснено у відповідності до положень ст. 237 КПК України, і не передбачає необхідності отримання ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення огляду місця дорожньо-транспортної події.

Та обставина, що на автомобіль НОМЕР_2, вилучений з місця події не накладався арешт, не тягне за собою недопустимість висновку експертизи технічного стану транспортного засобу № 4/233 від 21.07.2015.

Так, за змістом ч. 1 ст. 237 КПК України, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.

Згідно ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 100 КПК України, речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий.

Як вбачається зі змісту протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 05.06.2015, по закінченню огляду транспортного засобу Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_1 на місці пригоди, останній доставлено до майданчика тимчасового утримання ВДАІ Черкаського району УМВС України в Черкаській області. Постановою слідчого від 09.06.2015 даний транспортний засіб визнано речовим доказом та приєднано до матеріалів кримінального провадження. В подальшому, 10.07.2015 транспортний засіб повернуто обвинуваченому під зберігальну розписку.

Будь-яких даних про те, що стороною захисту вживались заходи для повернення як безпідставно вилученого, на думку захисника, транспортного засобу, який перебував ВДАІ Черкаського району УМВС України в Черкаській області в період з 05.06. по 10.07.2015, з матеріалів кримінального провадження не вбачається і стороною захисту не доведено, тому підстави вважати, що вказаний транспортний засіб, який визнаний речовим доказом в кримінальному провадженні, перебував у сторони обвинувачення поза межами волі останнього, відсутні.

Твердження сторони захисту про те, що вирок суду першої інстанції містить припущення щодо характеру пошкоджень шин на транспортному засобі, є надуманими.

Так, судом першої інстанції перевірялись доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що його автомобіль був у відмінному технічному стані, а наявність поперечної тріщини на дорозі, об яку вдарилось колесо, призвело до того, що воно через деякий час вистрелило, однак вони не знайшли свого об’єктивного підтвердження.

Зокрема, вказані твердження спростовуються: показаннями свідка ОСОБА_16 про те, що на автомобілі обвинуваченого він установив шини, які були ним відновлені шляхом зняття верхнього шару резини та прорізів канавок; висновками експерта № 4/233 від 21.07.2015 про те, що до моменту ДТП ходова частина та робоча гальмівна система автомобіля НОМЕР_3 знаходились в непрацездатному стані, а покришка заднього лівого колеса мала пошкодження внаслідок штучного зняття значного поверхневого шару шин бігової доріжки (при відновленні глибини протектора).

Посилання сторони захисту на те, що свідок ОСОБА_12 змінив в судовому засіданні свої показання після того, як був присутнім при проведенні експертизи транспортного засобу, не ґрунтуються на вимогах ст. 23 КПК України про те, що суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження отримує усно.

Крім того, матеріали кримінального провадження не містить даних про те, сторона захисту зверталась до суду з клопотанням про дослідження показань свідка, які він давав в ході досудового розслідування з метою перевірки їх правдивості і з’ясування розбіжностей, в порядку ч. 5 ст. 225 КПК України.

Що стосується доводів захисника щодо не усунення суперечностей місцевим судом в показаннях експерта ОСОБА_13 та наданих ним висновків, то колегія суддів виходить з наступного.

В протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, слідчим зазначено ширину задніх покришок 165 дюймів. Згідно висновку автотехнічної експертизи № 4/233 від 21.07.2015, експертом наведено ширину 175 дюймів.

З метою усунення вказаних суперечностей судом першої інстанції допитаний в судовому засіданні слідчий Мартьянов В.І., який показав, що при проведенні ним огляду місця події задні колеса транспортного засобу Renault Kangoo були під ґрунтом і їх не було видно. Правильний розмір коліс вказаний в експертизі, а в протоколі огляду місця події помилково зазначено, що всі шини однакові, хоча в дійсності задні шини були більшого розміру.

Крім того, експерт ОСОБА_13 показав, що працює судовим експертом НДЕКЦ, виїздив як спеціаліст на місце ДТП та проводив експертизу технічного стану автомобіля Renault Kangoo. При проведенні ОМП на автомобілі були саме ті шини, які він пізніше досліджував при проведенні експертизи, оскільки точно пам’ятав характер їх пошкодження.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив показання сторони захисту про невинуватість обвинуваченого у вчиненні ДТП та обґрунтовано не прийняв їх до уваги, як такі, що суперечать встановленим судом обставинам події та наведеним вище доказам, навівши переконливі мотиви, що стали підставою до неприйняття їх до уваги.

Суд дослідив всі надані сторонами провадження докази, наявність будь-яких перешкод у поданні сторонами доказів не встановлено.

На підставі досліджених доказів суд дійшов вірного висновку, що дії ОСОБА_7, який не дотримався п.п. а) п. 31.4.1, п.п. б) п. 31.4.5, п. 12.1, п.п. ґ) п. 12,6 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 знаходяться у безпосередньому причинному зв’язку із ДТП, наслідком якої стало заподіяння потерпілій ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкодження та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги сторони захисту.

При цьому, колегія суддів звертає увагу про допущення судом першої інстанції у мотивувальній частині судового рішення описки в даті проведення судово-медичної експертизи № 1402 за медичним документам щодо ОСОБА_11, однак зазначене, при необхідності, підлягає виправленню судом першої інстанції в порядку ст. 379 КПК України.

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання суд першої інстанції призначив обвинуваченому ОСОБА_7 виходячи з вимог ст.ст. 50, 65 КК України та правових позицій викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», з врахуванням ступіня тяжкості вчиненого ним злочину, даних про особу винуватого, який за місцем проживання характеризується позитивно, має похилий вік, при невстановлені обставин, що пом’якшують покарання та відсутності обставин, що його обтяжують, приймаючи до уваги те, що обвинувачений винуватість у вчиненому не визнав, збитки не відшкодував та не вчиняв будь-яких дій по їх відшкодуванню, і обґрунтовано прийшов до висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_7 при призначенні покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.

Колегія суддів також погоджується і з висновком місцевого суду про доцільність застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на три роки, що цілком узгоджується з зазначеними вище вимогами та роз’ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року N 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».

З врахуванням зазначених вище обставин в їх сукупності, на думку колегії суддів, саме таке покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, його меті та є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7, та запобігання вчиненню нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами, не вбачаючи підстав для застосування щодо нього вимог ст.ст. 69,75 КК України.

При таких обставинах доводи сторони захисту про врахування при призначенні обвинуваченому покарання часткового визнання ним вини, зокрема того факту, що він перебував за кермом автомобіля, і стан його здоров’я, як на підставу для застосування до останнього положень ст.ст. 69, 75 КК України, з урахуванням встановлених фактичних обставин в провадженні та особи винного, є необгрунтованими, а тому підлягають відхиленню.

Також, з огляду на наведене, колегією суддів не беруться до уваги твердження прокурора про невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_7 внаслідок м’якості, оскільки обставини наведені апелянтом в апеляційній скарзі в повній мірі були враховані судом при винесенні вироку і не слугують підставами для призначення останньому більш суворого покарання внаслідок його розмірності вчиненому.

При розв’язанні цивільного позову прокурора в інтересах КЗ «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» суд, у відповідності до роз’яснень, що містяться у п. 14 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1989 року № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», правильно прийшов до висновку про його задоволення через понесені лікувальним закладом збитки на суму 2 683,33 грн. на лікування потерпілої ОСОБА_11, яке продовжувалось протягом 13 ліжко-днів.

Крім того, при задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_11 суд дотримався роз’яснень, які містяться у п. 9 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та, при при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної злочином, визначився в межах заявлених вимог, врахувавши, що в результаті спричинення потерпілій тілесних ушкоджень, які обумовили переривання вагітності, через трагічну смерть дитини вона зазнала особливих моральних та психологічних страждань і сильного душевного болю.

Тому, колегія суддів не знаходить підстав для зменшення розміру визначеного судом стягнення в частині відшкодування заподіяної потерпілій моральної шкоди, оскільки визнає його таким, що відповідає критеріям розумності, виваженості та справедливості.

Стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_11 процесуальних витрат на правову допомогу в сумі 7 100 грн. узгоджується з вимогами ст. 120 КПК України.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що вирок районного суду щодо ОСОБА_7 є законним і обґрунтованим, а підстави, передбачені ст. 409 КПК України, для його скасування чи зміни – відсутні.

З урахуванням прийнятого по справі рішення, підстав для скасування накладеного арешту на автомобіль Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_1, належний обвинуваченому ОСОБА_7, не вбачається.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про застосування щодо нього ЗУ «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 № 1810-VIII підлягає до задоволення, оскільки він вперше вчинив необережний злочин, який, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких і на день набрання чинності ЗУ «Про амністію у 2016 році» досяг пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», тому, відповідно до вимог п. «ґ» ст.1 підлягає звільненню від відбування покарання призначеного вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 29.08.2017.

Керуючись ст.ст. 404, 405, п. 1 ч. 1 ст. 407, ст.ст. 418, 419 КПК України, ст. 86 КК України, колегія суддів судової палати, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_10 залишити без задоволення.

Вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 29 серпня 2017 року щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, залишити без змін.

Звільнити ОСОБА_7 від покарання призначеного вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 29.08.2017 на підставі п. «ґ» ст. 1 ЗУ «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 № 1810-VIII.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її оголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців в порядку, передбаченому ст. 426 КПК України.

Головуючий :

Судді :