Рішення № 73575940, 23.04.2018, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/10165/17

Провадження № 2/712/170/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2018 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого/судді - Троян Т.Є.

при секретарі - Шмагайло Н.В., Деркач А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваним, поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 14.08.2017 року звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваним, поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації, мотивуючи свої вимоги тим, що 22 жовтня 2011 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 укладений шлюб, який був зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції, актовий запис № 1582.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 вересня 2017 року шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_2 розірвано.

Вказала, що за час перебування в шлюбі нею та ОСОБА_2 була придбана квартира АДРЕСА_1, яку вони знайшли у газеті оголошень «От і До» із зазначенням початкової ціни вказаної квартири – 11000 доларів США.

Між ними та продавцем ОСОБА_3 досягнуто згоду щодо купівлі-продажу вказаної квартири за суму, що є еквівалентом 10200 доларів США. Для оплати вартості житла подружжя використало власні заощадження, позики, отримані від фізичних осіб, для повернення яких на наступний день після купівлі житла, а саме 12.03.2016 року нею розміщено оголошення про продаж належного подружжю автомобіля Renault Megane.

Зазначила, що документальне оформлення відносин продажу здійснював відповідач ОСОБА_2 особисто, який 11.03.2016 року уклав не договір купівлі-продажу квартири, а договір дарування квартири на своє ім’я.

Відмітила, що ОСОБА_3 11.03.2016 року надана розписка, згідно якої останній підтвердив, що отримав від ОСОБА_2 кошти в сумі 10200 доларів США в якості оплати за квартиру АДРЕСА_2.

Одночасно між сторонами договору дарування від 11.03.2016 року не існує жодних близьких особистих відносин, які б допускали безоплатну передачу вказаного житла у особисту власність ОСОБА_2

Зазначила, що 30.04.2017 року відповідач ОСОБА_2 відібрав у неї ключі від спільної квартири.

У період перебування в шлюбі, 26.04.2016 року ними набуто у спільну сумісну власність легковий автомобіль НОМЕР_1, 2007 року випуску, згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1

Через деякий час на прохання відповідача ОСОБА_2, а саме 11.06.2017 року був укладений договір купівлі-продажу вказаного автомобіля, за яким ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 транспортний засіб марки ВАЗ моделі 21101, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2007 року випуску. Однак жодних грошей за ніби то укладеним договором купівлі-продажу від 11.06.2016 року вона не отримувала.

Вважає, що легковий автомобіль НОМЕР_1, 2007 року випуску був спільною сумісною власністю подружжя, а тому має право на ? частину ринкової вартості вказаного автомобіля, що складає 39580 грн.

Крім того, зазначила, що в період спільного проживання та ведення спільного господарства нею та ОСОБА_2 було придбано низку предметів домашнього вжитку, частину яких вона просить виділити їй у власність загальною вартістю 32326,30 грн.

Просить суд визнати договір дарування від 11 березня 2016 року № 1411, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_3 удаваним з метою приховання договору купівлі-продажу цієї квартири; визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2; в порядку поділу майна подружжя: визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири за адресою: АДРЕСА_3; виділити ОСОБА_1 холодильник з нижньою морозилкою марки Snaige вартістю 8703,20 грн., придбаний 07.09.2015 року, пральну машину марки LG вартістю 9323,10 грн., придбану 19.110.2015 року, диван «Угол «Фараон» вартістю 14300 грн., придбаний 30.12.20115 року; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості відчуженого автомобіля у розмірі 39580 грн.; стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1789,07 грн.

28.11.2017 року позивач надала до суду заяву про збільшення позовних вимог, мотивуючи її тим, що в період перебування у шлюбі вони з ОСОБА_2 набули у власність два злитка банківського золота вагою 10 г. кожен. Згідно з роздрукування з офіційного веб-сайту НБУ, офіційний курс банківського золота станом на 30.10.2017 року становить 340731,15 грн. за 10 тройських унцій, що становить 34073,115 грн. за 1 тройську унцію. Набуті під час шлюбу два злитки банківського золота мають вагу по 10 грамів кожен, тобто сумарно 20 грамів, та відповідно 10 грамів складає 0,3215 тройських унцій, що становить 10939,50 грн. На даний час відповідач ОСОБА_2 не допускає її у спільне житло подружжя та позбавляє її можливості забрати належні їй речі самостійно. Тому просить в порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на її користь 10939,50 грн. як вартість прихованого від поділу одного злитку банківського золота вагою 10 грамів, а також додаткові витрати по сплаті судового збору у розмірі 109,50 грн.

В судовому засіданні позивач та її представник – ОСОБА_6 позовні вимоги та збільшені позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні додатково зазначила, що 05.05.2017 року відповідач ОСОБА_2 відчужив належний сторонам легковий автомобіль НОМЕР_3, 2007 року випуску на користь своєї матері ОСОБА_7. Однак, з акта КП «Соснівська СУБ» від 15.09.2017 року встановлено, що з 01.05.2017 року ОСОБА_1 фактично проживає ІНФОРМАЦІЯ_1. Тобто, починаючи з 01 травня 2017 року сторони у справі разом не проживають, спільне господарство не ведуть та побутом не пов’язані. Крім того, рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 19.09.2017 року також встановлено, що сторони сімейних та подружніх стосунків не підтримують з травня 2017 року. А отже, відчуження спільного автомобіля сторін відповідачем ОСОБА_2, що мало місце 05.05.2017 року не можна вважати правочином, вчиненим в інтересах сім’ї та на виконання спільної волі сторін. Вважає, що відчуження автомобіля на користь своєї матері вчинено ОСОБА_2 виключно з метою приховання вказаного майна від поділу.

Зазначила, що в період спільного проживання та ведення спільного господарства подружжя також набуло права спільної сумісної власності на низку предметів домашнього вжитку. Ці речі є неподільними. Жодної домовленості щодо поділу предметів домашнього вжитку між сторонами на даний час не досягнуто. А тому просила виділити ОСОБА_1 речі домашнього вжитку, що зазначені у позовній заяві, на загальну суму 32326,30 грн. Зазначила, що у відповідача ОСОБА_2 залишаються у розпорядженні речі домашнього вжитку на загальну суму 40382,44 грн., а саме: витрати на покращення стану домоволодіння по вул.Вишневій, 191 в с. Хутори Черкаського району Черкаської області на зальну суму 17002,25 грн.; придбання інших предметів домашнього вжитку, що залишаються у спільній квартирі сторін АДРЕСА_5 загальною вартістю 23380,19 грн. Вказала, що відповідачем ОСОБА_2 чиняться перешкоди позивачу у доступі до спільного майна, а також приховується майно від поділу. Відмітила, що обов’язок доказування того, що майно, яке набуте під час шлюбу не є спільною сумісною власністю подружжя, покладається на того із них, хто заперечує цю презумпцію.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник – ОСОБА_8 в судовому засіданні проти позову заперечували та просили відмовити в його задоволенні. Представник відповідача додатково зазначив, що жодного належного та допустимого доказу позивачкою до суду не надано. Позивачем не доведено факту укладення між відповідачами договору купівлі-продажу квартири, а не договору дарування, оригіналу розписки, згідно якої ОСОБА_3 ніби то отримав від ОСОБА_2 кошти в розмірі 10200 доларів США, суду не надано. Щодо залишення у розпорядження ОСОБА_2 предметів домашнього вжитку за адресою Черкаська область, Черкаський район, с. Хутори, вул.Вишнева (Щорса), 191 на суму 40382,44 грн., то зазначив, що до вказаного домоволодіння ОСОБА_2 ніякого відношення не має. Вказав, що дійсно ОСОБА_2 з ОСОБА_1 проживав за вказаною адресою деякий час. Спільно з його батьками в будинку робився ремонт, але на яку суму, ОСОБА_2 сказати не може, підтверджуючих документів в нього немає, а ОСОБА_1 не надала до суду для огляду оригіналів платіжних документів, на які вона посилається. Щодо компенсації вартості відчуженого автомобіля в розмірі 39580 грн., то ОСОБА_2 заперечує проти задоволення вказаних позовних вимог, так як вказаний автомобіль був проданий за 20000 грн. під час шлюбних відносин, доказом чого є договір купівлі-продажу та рішення суду про розірвання шлюбу, яке вступило в законну силу, відповідно до якого під час продажу автомобіля, а саме 05.05.2017 року, шлюбні відносини ще існували. Також представником відповідача заперечувався факт сплати ОСОБА_1 вартості одного злитку золота, оскільки ОСОБА_2 заперечується факт придбання вказаних злитків під час шлюбу та перебування вказаних злитків у нього в наявності. Зазначив, що відповідач ОСОБА_2 визнав факт набуття у шлюбі холодильника марки Snaige, пральної машини LG та дивана «Угол Фараон», але заперечив проти способу поділу майна, та вказував, що позивачем не доведено факту наявності вказаних предметів домашнього вжитку у відповідача ОСОБА_2

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні. Додатково зазначив, що він подарував квартиру за адресою: АДРЕСА_6 ОСОБА_2 за те, що останній довгий час доглядав його батьків. Вказав, що спочатку дійсно мав намір продати вказану квартиру, але після трагічної смерті його батьків в якості подяки подарував її ОСОБА_2 Заперечив, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу квартири та наполягав на тому, що між ним та ОСОБА_2 був укладений договір дарування. З приводу розписки наполіг, що ніяку розписку він ОСОБА_2 про отримання 10200 доларів США він не писав, а надану позивачкою копію розписки бачить вперше.

Ухвалою Соснівського районного суду м.Черкаси від 16.08.2017 року задоволена заява позивача про забезпечення позову. В порядку забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_7.

Відповідно до Ухвали Соснівського районного суду м.Черкаси від 27.12.2017 року розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторін, дослідивши представлені суду письмові докази, допитавши свідків, надавши належну правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами по справі, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що 22 жовтня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб.

11 березня 2016 року між ОСОБА_3 – з одної сторони, та ОСОБА_2 – з іншої сторони, був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_8, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 1411. Відповідно до умов договору відповідач ОСОБА_2 прийняв в дар вказану квартиру і набув право власності на відповідний об’єкт нерухомості.

Майнові права набувача були належним чином зареєстровані, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 54900441 від 11 березня 2016 року.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 вересня 2017 року по цивільній справі № 712/6335/17, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Правова позиція ОСОБА_1 ґрунтується на тому, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 11 березня 2016 року насправді був укладений відплатний правочин – договір купівлі-продажу, а договір дарування є удаваним.

В судовому засіданні позивач зазначила, що після реєстрації шлюбу вони не мали власного житла та деякий час проживали у батьків відповідача ОСОБА_2, а згодом у її матері. Заощадивши деякі гроші, вони з ОСОБА_2 вирішили придбати квартиру. У газеті оголошень «От і До» вони знайшли квартиру, яка їм сподобалась та домовились з продавцем про її продаж за 10200 доларів США. Так як коштів їм не вистачало, спочатку було прийняте рішення про продаж автомобіля, але в подальшому нею особисто була позичена сума коштів, яких не вистачало, у друзів.

Доводи позивача підтвердили свідки сторони - ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які були попереджені судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приведені до присяги у встановленому законом порядку. Свідки повідомили суду, що до них звернулася ОСОБА_1 у 2016 році з проханням позичити гроші на купівлю квартири в розмірі по 1500 доларів США. Вказали, що оскільки знають позивачку давно як порядну людину, то надали їй кошти в позику, однак в письмовій формі ніяких договорів не укладали. Зазначили, що через місяць позивачка повернула їм позичені кошти.

Як вбачається з приватних оголошень в газеті «От і До» мається оголошення про продаж однокімнатної квартири по вул. Вернигори в м. Черкаси, продавцем зазначено ОСОБА_3.

Так, в судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 не заперечував факту того, що спочатку він мав намір продати квартиру АДРЕСА_1, однак в подальшому подарував її ОСОБА_2 за те, що останній довгий час доглядав за його батьками.

Допитані свідки з боку відповідача ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 в судовому засіданні підтвердили намір подружжя придбати квартиру та повідомили, що ОСОБА_2 була подарована квартира другом ОСОБА_3 в рахунок подяки, однак про це вони знають зі слів ОСОБА_2, ОСОБА_3 жодного разу не бачили.

Позивачка ОСОБА_1 також вказувала, що за період перебування у шлюбі не була знайома з відповідачем ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_2 ніколи не повідомляв, що доглядає осіб похилого віку.

Також, судом встановлено, що ОСОБА_3 не приходиться ОСОБА_2 родичем чи близькою особою, між особами відсутні дружні стосунки, посилання відповідача ОСОБА_3 про дарування квартири на знак подяки за догляд за батьками не підтверджено належними та допустимими доказами. Між тим, відповідач ОСОБА_3 підтвердив, що має близьких родичів, але подарував квартиру саме позивачу. Натомість, для підтвердження вказаних фактів, відповідачем не надано належних доказів для підтвердження обставин, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Суд дійшов висновку, що знайомство між особами було пов’язане виключно із укладенням угоди та сторона відповідача не довела мотивів здійснення сторонньою особою дарунку у вигляді квартири, у зв’язку з чим спроможність позиції відповідача викликає обґрунтований сумнів.

Таким чином, сукупність досліджених доказів вказує, що 11 березня 2016 року між ОСОБА_3 – з одної сторони, та ОСОБА_2 – з іншої сторони, був укладений відплатний правочин.

Як наводить ст. 202 ч.ч.1,2 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ст. 203 ч.ч.1,2,3,4,5 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вказує ст. 215 ч.ч.1,2,3 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Водночас, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як роз’яснено в п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

В силу ст. 626 ч.1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ураховуючи викладене, суд погоджується із обґрунтованістю визнання укладеного 11 березня 2016 року між ОСОБА_3 – з одної сторони, та ОСОБА_2 – з іншої сторони, договору дарування квартири АДРЕСА_8, – удаваним та визнання його договором купівлі-продажу.

Як наводить ст. 368 ч.3 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зважаючи на ст. 60 ч.ч.1,2 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже виходячи з висновку про удаваність оформленого договору дарування та відплатністю відповідного правочину, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_8 є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як передбачає ст. 69 ч.1 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

На підставі ст. 70 ч.ч.1,2,3 СК України, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Разом з тим, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. Й водночас, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до ст. 71 ч.1 СК України, майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Як роз’яснено в п.п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов’язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. При цьому, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Згідно п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_8.

В ході розгляду справи було з’ясовано, що в період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26.04.2016 року придбали автомобіль НОМЕР_3, 2007 року випуску, згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу, укладеного між продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_1 В подальшому, а саме 11 червня 2016 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 транспортний засіб ВАЗ 21101 д.н.з. НОМЕР_2, 2007 року випуску.

Позивач в судовому засіданні наполягала на тому, що кошти за продаж автомобіля від ОСОБА_2 вона не отримувала, а договір купівлі-продажу був укладений на прохання ОСОБА_2, так як йому необхідний був автомобіль для використання у поїздках за кордон.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечував факт продажу автомобіля, однак зазначив, що транспортний засіб був проданий за 20000 грн., як вказано у договорі купівлі-продажу, в період шлюбних відносин.

В ході розгляду справи до суду були представлені документи з приводу придбання такого авто, які засвідчують факт його придбання, зокрема – копія договору купівлі-продажу від 26.04.2016 року та копія договору купівлі-продажу від 11.06.2016 р.

Положеннями ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Як зазначено в п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

В ході розгляду справи було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 05.05.2017 року відчужив спірний автомобіль на користь ОСОБА_7, яка є його матір’ю.

Як наполягала в судовому засіданні позивач, транспортний засіб був відчужений відповідачем ОСОБА_2 після припинення між ним шлюбних відносин.

В підтвердження припинення шлюбних відносин, посилалась на акт від 15.09.2017 року мешканців будинку, посвідчений підписом та печаткою керівника КП «Соснівська СУБ» про те, що ОСОБА_1 проживає в кв.№70 буд.№10/2 по вул.Ярославська в м.Черкаси з 01.05.2017 року.

Суд критично ставиться до такого доказу, оскільки час, з якого припинені шлюбні відносини зазначається у судовому рішенні.

Разом із тим, рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси про розірвання шлюбу зазначено про припинення сімейних та подружніх стосунків з травня 2017 року.

Таким чином, суду не надано беззаперечних доказів, що станом на 05.05.2017 року шлюбні відносини між сторонами вже були припинені.

Обґрунтовуючи розмір грошової компенсації позивачка надала суду звіт про незалежну оцінку по визначенню ринкової вартості транспортного засобу ВАЗ 21101, виконаний ПП «Ажіо» станом на 22.06.2017 року.

Згідно п.5.1. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень, пробіг за однометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна.

Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом (оцінювачем), який складає висновок чи звіт (акт), можливе тільки за рішенням органу (посадової особи), який здійснює судове чи досудове слідство, у разі надання ними даних, необхідних для оцінки.

Відповідно до п.5.5. Методики, під час технічного огляду КТЗ оцінювач (експерт) повинен: установити характер і обсяги пошкоджень на момент огляду та інші ознаки, які характеризують технічний стан КТЗ з обов’язковою їх фіксацією шляхом фотографування.

Зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація повинні відображатися у звіті про оцінку майна з посиланням на джерело їх отримання та у додатках до нього із забезпеченням режиму конфіденційності згідно з умовами договору на проведення оцінки майна таз дотриманням вимог законодавства. Також встановлені Загальні вимоги про складання звіту про оцінку та підготовку висновку про вартість майна, згідно яких Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі повинен містити: додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби – інші інформаційні джерела, які роз’яснюють і підтверджують припущення та розрахунки.

Між тим, у наданому позивачем звіті висновку відсутні підтвердження проведення візуального огляду автомобіля, а саме: дефектна відомість, фото таблиця, інші джерела.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» №5 від 12 червня 2009 року висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами.

Згідно з вимогами ч.6 ст.147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст.212 цього Кодексу.

За таких обставин, в судовому засіданні не здобуто доказів відчуження автомобілю відповідачем поза межами шлюбних відносин без належної письмової згоди позивачки, не обґрунтований належним чином розмір грошової компенсації.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стосовно іншого майна, зазначеного в позовній заяві – побутової техніки, меблів представник відповідача не заперечував проти того, що це майно було придбано в період шлюбу сторін, але заперечив проти способу та порядку поділу майна, та вказував, що позивачем не доведено факту наявності вказаних предметів домашнього вжитку у відповідача ОСОБА_2

Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Згідно роз’яснень наданих у п.п. 23, 24 Постанови Пленуму ВСУ №11 вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Однак, в судовому засіданні не було підтверджено, що меблі, поділ яких просить здійснити позивач були наявні на час припинення шлюбних відносин (травень 2017 року) та перебувають у володінні відповідача, відповідну експертизу щодо визначення дійсної вартості майна проведено не було, вимогу про стягнення компенсації на користь іншого із подружжя не заявлено, тому у задоволенні позову в частині поділу рухомого майна – пральної машини LG, холодильника марки Snaige та дивана «Угол Фараон» слід відмовити.

Надання позивачкою у підтвердження придбання засобів домашнього вжитку копій товарних чеків, також не є належними та допустимими доказом в розумінні вимог ст. 77,78 ЦПК України, а тому суд не прийняв доводи позивачки з цього приводу до уваги.

Крім того, ОСОБА_1 зазначала, що за час шлюбу ними з ОСОБА_2 набуті два злитки банківського золота вагою по 10 грамів кожен та вартістю по 10939,50 грн. кожен, які зберігаються у ОСОБА_2

Разом з тим, позивачкою не надано суду доказів знаходження відповідних злитків золота саме у відповідача ОСОБА_2 та не доведено, що вони були придбані саме в період шлюбу.

Також в судовому засіданні не здобуті належні та допустимі докази щодо вимог позивачки про стягнення частини грошових коштів, за рахунок яких було здійснено покращення стану домоволодіння по вул.Вишневій, 191 в с. Хутори Черкаського району Черкаської області на зальну суму 17002,25 грн.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на наведену норму, враховуючи загальний розмір сплаченого позивачем в ході розгляду справи судового збору та пропорційно до розміру задоволених вимог з відповідачів рівних частках слід стягнути на користь позивача судовий збір в загальному розмірі 1374,53 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 141, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 60, 69, 70, 72 Сімейного кодексу України, ст. ст. 15, 16, ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року N 11, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_4) до ОСОБА_2 (проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_5), ОСОБА_3 (проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_6) про визнання договору дарування удаваним, поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації – задовольнити частково.

Визнати договір дарування від 11 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 – з одної сторони, та ОСОБА_2 – з іншої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №1411, відповідно до умов якого ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 прийняв в дар квартиру АДРЕСА_9, загальною площею 20,9кв.м. – удаваним.

Визнати договір дарування від 11 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 – з одної сторони, та ОСОБА_2 – з іншої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №1411 – договором купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_9, загальною площею 20,9кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_9, загальною площею 20,9кв.м. – в порядку поділу майна, що є об’єктом права спільної власності подружжя.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 1374,53 гривень.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Апеляційного суду Черкаської області протягом тридцяти днів з дня її проголошення через Соснівський районний суд м. Черкаси.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Т.Є. Троян