Вирок № 73575811, 11.04.2018, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Кримінальне провадження № 710/481/17

1-кп/703/79/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Опалинської О.П.

при секретарях судових засідань ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участі прокурора Кузнєцова Г.А.

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

потерпілого ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміли кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючого без реєстрації в АДРЕСА_1, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, непрацюючого, неодруженого, малолітніх та неповнолітніх дітей на утриманні не має, раніше судимого:

- 20 березня 1995 року Шполянським районним судом Черкаської області за ч.3 ст.140 КК України в редакції 1960 року на 4 роки позбавлення волі з конфіскацією майна;

- 17 квітня 2000 року Шполянським районним судом Черкаської області за ч.1 ст.229-6, ст.212, ч.3 ст.142, 42 КК України в редакції 1960 року на 10 років з конфіскацією майна;

- 09 січня 2013 року Шполянським районним судом Черкаської області за ч.2 ст.185 КК України на 3 місяці арешту;

- 15 вересня 2016 року Городищенським районним судом Черкаської області за ч.1 ст.296 КК України на 2 роки обмеження волі. На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням терміном 1 рік, судимість у встановленому законом порядку не знята та не погашена,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,-

встановив:

Органом досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що він, будучи раніше судимим 15 вересня 2016 року за ч.1 ст.296 КК України до обмеження волі строком на 2 роки, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуваним терміном 1 рік, судимість у встановленому законом порядку незнята та непогашена, на шлях виправлення та перевиховання не став, та повторно скоїв злочин.

Так він, 04 квітня 2017 року близько 18 години 00 хвилин перебуваючи в будинку домоволодіння, що належить ОСОБА_8, по провулку Забережньому, 21, м. Шпола Черкаської області, на грунті раптово виникнувших неприязних відносин, діючи умисно, ножем, що знаходився у правій руці, наніс один удар в область живота ОСОБА_6, заподіявши останньому, згідно висновку експерта №05-6-01/115 від 27 квітня 2017 року тілесні ушкодження у вигляді проникаючого поранення передньої черевної стінки зліва із ушкодженнями стінки тонкої кишки і брижі тонкої кишки. Вказане ушкодження виникло від дії травмуючого предмета, що мав ознаки колюче-ріжучого, можливо типу ножа, могло бути спричинено за механізмом, який вказаний у постанові, за давністю спричинення може відповідати часу події, що зазначений у постанові, і за ознакою небезпеки для життя відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 органом досудового розслідування кваліфіковані як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя у момент його заподіяння, за що передбачена відповідальність відповідно до вимог ч.1 ст.121 КК України.

На вказаній кваліфікації дій ОСОБА_4 наполягав прокурор Городищенського відділу Смілянської місцевої прокуратури Черкаської області ОСОБА_9, який підтримував державне обвинувачення під час судового розгляду кримінального провадження.

Обвинувачений ОСОБА_4 своєї провини у вчиненні інкримінованого злочину не визнав та надав покази, що він 04 квітня 2017 року близько 18 години приїхав до ОСОБА_8 додому для спілкування. Після спілкування останній запропонував йому випити горілки, на що він погодився. Як тільки вони сіли за стіл до будинку пришов ОСОБА_6, який також сів з ними за стіл. Вони втрьох випили пляшку горілки. Після цього ОСОБА_8 приніс ще одну пляшку горілки. Випивши по чарці горілки ОСОБА_8 захмілів та в нього розболівся живіт, в зв’язку з чим він приліг на ліжко, яке розташоване біля столу за яким вживали горілку, а він та ОСОБА_6 залишилися за столом та продовжили вживати горілку. Вони з ОСОБА_6 допили другу пляшку горілки, в зв’язку з чим останній перебував у сильному алкогольному сп’яніння, так як до ОСОБА_8 він вже прийшов випившим. Оскільки горілка скінчилася, він та ОСОБА_6 почали підніматися з-за столу, щоб йти додому. В цей час в руках ОСОБА_6 перебував його ніж, який він приніс з собою та цим ножем він різав сало за столом, оскільки ніж ОСОБА_8 був не нагострений. Звідки ОСОБА_6 дістав ніж, йому невідомо. На столі, під час вживання горілки, перебував лише ніж ОСОБА_6. Як виглядав ніж він не пам’ятає. Коли ОСОБА_6 вставав із-за столу, тримаючи ніж у правій руці, та опираючись даною рукою на стіл, то його почало хитати, так як він перебував у стані алкогольного сп’яніння, в зв’язку з чим він впав на підлогу. При падінні ОСОБА_6 він перебував неподалік від нього та намагався його вхопити та втримати, однак не вдалося. Після цього він допоміг ОСОБА_6 піднятися на ноги та побачив, що рука останнього у крові, а на животі рану з правої сторони. Він запитав у ОСОБА_6 чи не потрібна йому допомога, на що останній відповів, що все добре. Ножа після даної події він не бачив, його він не забирав та де він знаходиться йому невідомо. Після цього, оскільки ОСОБА_6 перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння та ледь тримався на ногах, він запропонував ОСОБА_8 провести його додому. Він та ОСОБА_8 провели ОСОБА_6 додому, який проживає приблизно через 20 метрів від будинку ОСОБА_8. Після цього він попрощався з усіма та поїхав додому. Наступного дня він поїхав до м. Київ на заробітки, де пробув приблизно дві неділі. По приїзду до м. Шпола він дізнався, що його підозрюють у нанесенні тілесних ушкоджень ОСОБА_6. Після отриманої інформації він спільно з ОСОБА_6 самостійно прийшов до поліці. Конфліктних ситуацій між ним та ОСОБА_6 04 квітня 2017 року не виникало, останній йому не погрожував та тяганини в них у той вечір не було. Покази надані ним під час досудового розслідування та надані в судовому засіданні різняться, так як під час досудого розслідування він не згадував всі деталі подій, які відбулися 04 квітня 2017 року та вважав, що жодного злочину він не вчиняв, в зв’язку з чим такі покази були надані поспіхом та в зв’язку з перебуванням в стані алкогольного сп’яніння в той вечір не все добре пам’ятав. Крім того його допит проводився в приміщенні суду, без участі захисника, після обрання йому запобіжного заходу. Протокол його допиту він не читав, так як не мав при собі окулярів, а тільки розписався в ньому. Чи був ОСОБА_8 свідком як ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження він не знає, так як той лежав на ліжку до них спиною та міг в цей час спати.

Потерпілий ОСОБА_6 в судовому засіданні надав покази, що він в квітні 2017 року, точного дня не пам’ятає, близько 18 години прийшов додому до свого сусіда ОСОБА_8, щоб випити горілки. В цей час в ОСОБА_8 вдома перебував ОСОБА_4 та вони сиділи за столом та вживали горілку. Перед тим як прийшов до ОСОБА_8 додому, він вживав алкогольні напої та перебував у станій алкогольного сп’яніння. Прийшовши до ОСОБА_8 він сів разом з усіма за стіл та вживав разом з ними горілку. Випивши одну пляшку горілки, ОСОБА_8 пішов та приніс ще одну пляшку горілки. Вживаючи горілку він відчував, що перебуває у сильному алкогольному сп’янінні. Під час вживання горілки він різав сало ножем. Вказаний ніж невеликого розміру, розкладний. В той час коли різав ножем сало, який тримав у правій руці, він за щось перечепився та наштовхнувся на ніж, який перебував у нього в руці, животом. Коли він перечепився, то ОСОБА_4 намагався його втримати. Він навіть не відчув болю, коли наштовхнувся на ніж. Як саме тримав ніж у руці він не пам’ятає. Чи падав він в момент коли перечепився, він не пам’ятає, так як перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння. Здається ОСОБА_4 його піднімав з підлоги. Після цього ОСОБА_4 повідомив, що у нього з’явилася кров на животі. Подивившись на вказане ОСОБА_4 місце на його тілі, він дійсно побачив кров, та повідомив останньому, що піде додому. Прийшовши додому, його жінка викликала швидку допомогу, яка доставила його до лікарні. На вищевказаний період часу у нього були дружні відносини з ОСОБА_4, жодних конфліктних ситуацій у нього з ним не виникало. Ніж, яким нарізав сало, він приніс з собою, так як постійно його зберігає при собі в кишені. Вказаний ніж розкладний, повністю виготовлений з металу, лезо приблизно 8 сантиметрів та на ньому намальована щука. Зазначені в протоколі його допиту, як потерпілого, покази він не надавав, а лише поставив свій підпис у ньому, так як знаходився у лікарні після операції. Слідчий самостійно вніс його покази до протоколу, які саме йому невідомо. Про те що тілесні ушкодження наніс йому ОСОБА_4, він слідчому не казав, оскільки це не правда. Зазначені в протоколі допиту потерпілого його покази не відповідають дійсності. Від проходження судово-медичної експертизи під час досудового розслідування та проведення слідчого експертимента він відмовлявся так як тілесні ушкодження наніс собі сам та жодних претензій ні до кого не мав, в зв’язку з чим з заявою про вчинення щодо нього кримінального правопорушення до правоохоронних органів не звертався. Де міг подітися ніж, яким він собі наніс тілесні ушкодження, йому невідомо, так як вдома він його не знайшов. ОСОБА_8 під час того як він наштовхнувся на ніж спав на ліжку, яке розташоване поряд зі столом, за яким вживали горілку, оскільки перебував у стані алкогольного сп’яніння. Додому він йшов в супроводі ОСОБА_8, якого розбудили безпосередньо після отримання ним тілесних ушкоджень, та ОСОБА_4. Претензій до ОСОБА_4 він не має, оскільки тілесні ушкодження наніс сам собі через власну необережність, про що повідомляв безпосередньо слідчого, після того як був виписаний з лікарні.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні надала покази, що ОСОБА_4 являється їй цивільним чоловіком. Свідком отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_6 вона не була. В квітні 2017 року вона перебувала у м. Києві, їй телефонували працівники поліції, та питали про місцезнаходження ОСОБА_4, при цьому нічого не пояснюючи, що сталося. Після дзвінка працівників полції вона зателефонувала матері ОСОБА_4, яка повідомила, що до неї приїздили працівники поліції, які сказали, що ОСОБА_4 когось підрізав. Після приїзду в кінці квітня 2017 року з м. Київ в м. Шпола працівники поліції в телефонній розмові повідомили, що бажають зустрітися з нею. Вона самостійно прийшла до працівників поліції, де їм надала пояснення на їх запитання. Коли ОСОБА_4 прийшов додому вона запитала у нього, що сталося та в зв’язку з чим його розшукує поліція, на що він відповів, що її це не стосується, все добре та нічого страшного не сталося. Також він їй повідомив, що в понеділок піде до поліції, де все з’ясує. Більше ні з ким вона з цього приводу не спілкувалася. Працівники поліції постійно звинувачують ОСОБА_4 у вчиненні якихось злочинів, в зв’язку з чим вона неодноразово надавала пояснення щодо місцезнаходження останнього у той чи інший час. Така увага з боку працівників поліції зумовлена тим, що ОСОБА_4 раніше притягувався до кримінальної відповідальності.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні надала покази, що ОСОБА_4 являється його сином. Свідком отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_6 вона не була. Точного дня вона вже не пам’ятає, в квітні 2017 року до неї додому приїхали працівники поліції, які повідомили, що її син ОСОБА_4 щось накоїв, що саме не повідомили та надали якийсь документ. Даний документ вона читала, однак нічого з нього не зрозуміла. Через декілька днів вони знову приїхали та забрали вказаний документ. Ще через декілька днів їй зателефонувала невістка ОСОБА_10, якій вона повідомила, що до неї приїздили працівники поліції та шукають ОСОБА_4, який з їх слів щось накоїв. Що саме ОСОБА_4 накоїв їй відомо не було, так як їй ніхто не повідомляв. В квітні 2017 року вона ОСОБА_4 не бачила та він до неї додому не приходив.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні надав покази, що він працює фельдшером Шполянської підстанції швидкої медичної допомоги. 04 квітня 2017 року він перебував на виклику вдома у ОСОБА_6. Виклик поступив близько 20 години на провул. Забережній в м. Шпола, точної адреси він не пам’ятає. Прибувши на виклик він вийшов з автомобіля та зайшов до двору, де йому на зустріч йшли чоловік з жінкою. Чоловік знаходився у стані алкогольного сп’яніння, а його футболка була в крові. Жінка повідомила, що її чоловік пив горілку у сусіда та прийшов від нього з раною у животі. Після цього він запитав у чоловіка, що трапилося, на що отримав відповідь, що наштрикнувся на ножа. Він помістив чоловіка до автомобіля, поклав на ноші, надав допомогу та відвіз до лікарні. Про обставини за яких чоловік наштрикнувся на ножа він не розпитував. Ним була оглянута рана чоловіка, яка була колото-різаною, шириною приблизно 5 міліметрів та довжиною приблизно 2 сантиметри. На виклик він виїхав так як отримав від диспетчера повідомлення про ножове поранення передньої черевної порожнини, пошкодження внутрішніх органів, алкогольне сп’яніння. З якої сторони у чоловіка була рана, він не пам’ятає. Виклик швидкої допомоги здійснювала жінка потерпілого.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні надав покази, що приблизно о 20 годині 04 квітня 2017 року до нього додому прийшли ОСОБА_4 та ОСОБА_6. Оскільки вони давно не бачилися, він придбав пляшку горілки, яку разом розпили. Перед вживанням горілки з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 він також вживав горілку. Після того як вони випили пляшку горілки, він пішов до магазину, де придбав ще одну, та повернувся додому. Під час вживання другої пляшки горілки в нього почав боліти живіт, оскільки він має захворювання – язва, в зв’язку з чим він приліг на ліжко, на якому заснув. Прокинувся він від того, що його штовхав ОСОБА_6, який попросив відвести його додому. Він відвів ОСОБА_6 додому та повернувся. Через деякий час приїхали працівники поліції. Конфліктів між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 під час вживання горілки не виникало. Його допитували працівники поліції як свідка щодо тілесних ушкоджень отрманих ОСОБА_6 та з ним проводився слідчий експеримент. У ОСОБА_6 дійсно був маленький ніж, яким останній нарізав продукти харчування. Ножа у ОСОБА_6 ніхто не вихвачував. Він не бачив, щоб ОСОБА_4 наносив удар ножем ОСОБА_6, так як він спав. Крім того, як він провів ОСОБА_6 та повернувся до свого будинку, він помітив кров на підлозі, та в цей час до нього приїхали працівники поліції, які звинуватили його у нанесенні тілесних ушкоджень ОСОБА_6. Зазначені в протоколі його допиту як свідка та слідчого експеримента покази він надавав під тиском зі сторони працівників поліції, так як його били жінки у формі, затискали пальці у двері та вказували, що зроблять саме його винним у вчиненні злочину, в зв’язку з чим він злякався та йому довелося оговорити ОСОБА_4 у нанесенні тілесних ушкоджень ОСОБА_6. Також в день його допиту та проведення слідчого експерименту він був з похмілля та йому було погано. З заявою про його побиття працівниками поліції він не звертався. ОСОБА_6 він проводив додому спільно з ОСОБА_4. Коли проводили ОСОБА_6 додому, то останній розповідав, що перечепився в будинку та наштовхнувся на ніж. Де знаходиться ніж ОСОБА_6, на який останній наштовхнувся, йому невідомо. Жодних погроз зі сторони обвинуваченого та потерпілого на його адресу не надходило.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні надав покази, що він являється сусідом ОСОБА_8. Весною 2017 року, точної дати не пам’ятає, він та ще одна сусідка були запрошені працівниками поліції бути присутніми під проведення слідчого експеримента за участі ОСОБА_8, у будинку останнього. По прибуттю до будинку ОСОБА_8, останній перебував на дворі будинку спільно з працівниками поліції. Після цього працівники поліції запросили їх пройти до будинку ОСОБА_8. У середині будинку ОСОБА_8 показав палицею як ОСОБА_4 наніс удар ОСОБА_6. В якій руці тримав палицю ОСОБА_8 він не пам’ятає. Під час проведення слідчого експерименту також була присутня інша понята та вони в цей час нікуди не відлучалися. При ньому особисто, тиск з боку працівників поліції на ОСОБА_8 не здійснювався. Зі слів ОСОБА_8 під час слідчого експеримента йому стало відомо, що ОСОБА_4 наніс удар ОСОБА_6 ножем. Після проведення слідчого експерименту він ставив свій підпис у документах. В ході проведення слідчої дії на нього тиску не чинилося та підпис ставив добровільно. Під час проведення слідчої дії відбувалося фотографування. Чи перебував ОСОБА_8 під час проведення слідчої дії у стані алкогольного сп’яніння він не знає. Серед працівників поліції були й жінки. Після складання протоколу слідчого експерименту він його не читав та слідчим такий в голос оголошений не був, відтак що було у ньому записано йому невідомо. Він також був присутній під час огляду місця події у будинку ОСОБА_8. Під час проведення вказаної слідчої дії були виявлені сліди крові на веранді та у кімнаті, в якій були розташовані стіл та ліжко. Про те що речовина виявлена у кімнаті та веранді є кров’ю повідомили працівники поліції. ОСОБА_8 був присутній під час проведення огляду місця події та жодних пояснень не надавав та не міг надати такі, оскільки перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння. В ході проведення огляду місця події був вилучений один кухонний ніж довжиною приблизно 20 сантиметрів.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні надала покази, що в 2017 році, точного дня та місяця не пам’ятає, до неї додому прийшли працівники поліції, які запросили її бути понятою під час проведення слідчої дії, а саме слідчого експерименту в будинку її сусіда ОСОБА_8. Приймати участь у вказаній слідчій дії її працівники поліції не примушували. Вона спільно з іншим понятим ОСОБА_13, який являється її сусідом, прийшли до будинку ОСОБА_8, де останній перебував на подвір’ї спільно з працівниками поліції. Вона не знає чи перебував ОСОБА_8 в той час у стані алкогольного сп’яніння. Після цього, вона, інший понятий, працівники поліції та ОСОБА_8 зайшли в будинок останнього до кімнати, в якій стояли стіл та ліжко. В кімнаті ОСОБА_8 розповідав про обставини, які в ній відбулися. Що саме казав ОСОБА_8 під час проведення слідчої дії вона не пам’ятає, однак пам’ятає, що пояснював як він та його товариші ОСОБА_4 та ОСОБА_6 сиділи за столом та під час розпивання горілки у останніх виникла конфліктна ситуація, яку зпровокував ОСОБА_6 та хтось когось вдарив ножем та здається показував на працівникові поліції за допомогою палиці, як саме наносився удар. Тиск з боку працівників поліції на ОСОБА_8 під час проведення слідчої дії не чинився. Після закінчення слідчої дії вона ставила підпис у протоколі. Під час проведення слідчої дії відбувалося фотографування. В протоколі слідчого експерименту були записані правдиві відомості, оскільки слідчий їй прочитав такі. Коли вона та інший понятий прийшли до ОСОБА_8 додому, то працівники поліції вже були у останнього та залишилися після проведення слідчої дії, коли вона та інший понятий пішли. Серед працівників поліції під час проведення слідчого експерименту можливо були жінки.

Прокурор в судовому засіданні наполягав, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, окрім показів свідків також підтверджується наступними доказами, дослідженими в судовому засіданні:

- заявою ОСОБА_6 до Шполянського ВП ГУНП в Черкаській області про вчинення кримінального правопорушення відносно нього, де зазначено, що йому 04 квітня 2017 року було нанесено тілесні ушкодження у вигляді удару ножем у живіт;

- рапортом чергового працівника Шполянського ВП ГУНП в Черкаській області про повідомлення Шполянської ЦРЛ щодо доставлення до лікарні ОСОБА_6 із ножовим пораненням (а.п. 134);

- протоколом огляду місця події від 04 квітня 2017 року, відповідно до якого, під час огляду місця події оглянутий будинок №21 по пров. Забережньому в м. Шпола Черкаської області та в кімнаті №1 виявлено речовину бурого кольору, в іншій кімнаті виявлено ніж, який поміщено до сейф-пакету №1938719 (а.п.136-141);

- заявою ОСОБА_6 про залучення як потерпілого від 07 квітня 2018 року, відповідно до якої, він просив визнати його потерпілим у кримінальному провадженні №12017250300000165 щодо нанесення йому тілесних ушкоджень (а.п.142);

- протоколом допиту потерпілого ОСОБА_6 від 07 квітня 2017 року, відповідно до якого, останній повідомим про нанесення удару ножем ОСОБА_4 (а.п.143-144);

- протоколом допиту свідка ОСОБА_8 від 05 квітня 2017 року, відповідно до якого, останній повідомив про нанесення удару ОСОБА_6 ножем ОСОБА_4 (а.п.145-146);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 04 травня 2017 року з фототаблицею, відповідно до якого, свідок ОСОБА_8 показав на місці як ОСОБА_4 04 квітня 2017 року наносив удар ножем ОСОБА_6 (а.п.128-131);

- довідкою завідуючого Шполянської підстанції швидкої медичної допомоги від 26 травня 2017 року, відповідно до якої, 04 квітня 2017 року фельдшером ОСОБА_15 під час виїзду до місця проживання ОСОБА_6, останнього поставлено діагноз: проникаюче ножове поранення, гостра алкогольна інтоксикація (а.п.132);

- протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_4 від 18 квітня 2017 року, відповідно до якого, 04 квітня 2017 року під час розпивання алкогольних напоїв між ним та ОСОБА_6 виник конфлікт, під час якого вони встали із-за столу. В руках ОСОБА_6 в цей момент перебував кухонний ніж. Між ними виникла тяганина, в ході якої він побачив у ОСОБА_6 на животі кров (а.п.174-175);

- висновком експерта №05-6-01/115 від 27 квітня 2017 року, відповідно до якого, згідно даних наданої к/к медичного документу ОСОБА_6 спричинено проникаюче поранення передньої черевної стінки зліва із ушкодженнями стінки тонкої кишки і брижі тонкої кишки. Дане ушкодження виникло від дії травмуючого предмета, що мав ознаки колюче-ріжучого, можливо типу ножа, могло бути спричинено за механізмом, який вказаний у постанові, за давністю спричинення може відповідати часу події, що зазначений у постанові, і за ознакою небезпеки для життя відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень (а.п.153).

Крім того, під час судового засідання, за клопотанням прокурора, був оглянутий речовий доказ, а саме ніж, який був вилучений під час огляду місця події 04 квітня 2017 року.

Згідно ч.1 ст.94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, ОСОБА_4 послідовно, напротязі всього судового розляду, не визнавав своєї винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, наполягаючи, що ОСОБА_6 тілесні ушкодження наніс собі сам внаслідок власної недбалості.

Покази ОСОБА_4 є послідовними, логічними та підтверджуються наданами у судовому засіданні показами потерпілого ОСОБА_6 відповідно до яких, отримані тілесні ушкодження він наніс собі сам, свідка ОСОБА_12, відповідно до яких, потерпілий ОСОБА_6 безпосередньо після отримання тілесних ушкодження вказав на отримання таких шляхом наштовхування на ніж, та висновком експерта №05-6-01/115 від 27 квітня 2017 року, відповідно до якого, область наявного ушкодження у ОСОБА_6 є досяжною для спричинення даного ушкодження рукою самого потерпілого.

Також, суд вважає, що покази потерпілого ОСОБА_6, надані в судовому засіданні, відповідають дійсності, оскільки такі надавалися під присягою, повністю відповідають матеріалам справи, є логічними та послідовними, з врахуванням його перебування у стані алкогольного сп’яніння під час отримання тілесних ушкоджень, та повністю підтверджуються показами ОСОБА_4, свідків ОСОБА_16, ОСОБА_12 та висновком експертизи №05-6-01/115 від 27 квітня 2017 року.

Також, при прийнятті рішення щодо достовірності показів потерпілого ОСОБА_6 наданих під час судового розгляду, судом враховано, що відповідно до таких, останній повідомляв слідчого про те, що тілесні ушкодження він наніс собі сам.

Зазначені покази потерпілого ОСОБА_6 знайшли своє відображення у постанові слідчого СВ Шполянського ВП Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_17 від 20 квітня 2017 року про призначення експертизи.

Так, в абзаці 4 описової частини вищевказаної постанови зазначено: «20 квітня 2017 року потерпілого ОСОБА_6 було запрошено до СВ Шполянського ВП Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області для направлення останнього на проведення судово-медичної експертизи до Смілянського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи, але ОСОБА_6 категорично відмовився їхати до Смілянського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи мотивуючи це тим, що у нього відсутні кошти та вказане тілесне ушкодження він наніс собі сам».

Разом з тим, слідчим СВ Шполянського ВП Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_17 такі покази потерпілого ОСОБА_6 не зафіксовано у передбаченому законом порядку та не надано їм належної оцінки.

Така бездіяльність слідчого свідчить про однобічність та упередженість проведення досудового розслідування та є грубим порушенням ч.2 ст.9 КПК України, відповідно до якої, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Крім того, як зазначив потерпілий ОСОБА_6 під час судового засідання, його допит проводився в приміщенні лікарні після проведеної йому операції, коли він перебував у послабленому стані після такої, та при собі не мав окулярів, в зв’язку з чим протокол його допиту, написаний слічим, він не читав, зміст такого йому невідомий, а лише поставив свої підписи.

Одночасно, потерпілий ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначив, що обставини викладені в протоколі його допиту складеного під час досудового розслідування не відповідають дійсності, при цьому стороною обвинувачення таке твердження під час судового розгляду не спростовано.

Крім того, суд вважає, що покази свідка ОСОБА_8, надані в судовому засіданні, відповідають дійсності, оскільки такі надавалися під присягою, повністю відповідають матеріалам справи, є логічними та послідовними, з врахуванням його перебування у стані алкогольного сп’яніння під час отримання ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, та повністю підтверджуються та відповідають показам ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_6

Так, свідок ОСОБА_8, під час судового засідання, надав покази, що 04 квітня 2017 року під час отримання ОСОБА_6 тілесних ушкоджень він спав, в зв’язку з чим не міг бачити механізму їх утворення.

Зазначені покази свідка ОСОБА_8 аналогічні показам ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_6

При цьому слід зазначити, що в момент отримання тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_6 в кімнаті, що розташована в будинку №21 по пров. Забережньому, в м. Шпола Черкаської області, інших осіб, окрім самого потерпілого, ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_8, не перебувало, а покази зазначених осіб є аналогіними одні одним, суперечностей та розбіжностей не містять, відтак суд приходить до беззаперечного висновку, що такі відповідають дійсності.

Також, суд має звернути увагу, що як вбачається з показів ОСОБА_4, він наступного дня після отримання 04 квітня 2017 року ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, виїхав до м. Київ та прибув до м. Шпола Черкаської області через дві неділі, після чого самостійно звернувся до Шполянського ВП ГУНП в Черкаській області, де одразу 18 квітня 2017 року був затриманий в порядку ст.208 КПК України.

Відсутність ОСОБА_4 в м. Шпола Черкаської області з наступного дня після отримання 04 квітня 2017 року ОСОБА_6 тілесних ушкоджень стороною обвинувачення не заперечується та підтверджується показами свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Таким чином, враховуючи відсутність ОСОБА_4 в м. Шпола з наступного дня після отримання 04 квітня 2017 року ОСОБА_6 тілесних ушкоджень та майже до його затримання працівниками поліції в порядку ст.208 КПК України та його перебування під вартою під час всього судового розгляду кримінального провадження, суд приходить до висновку, що зазначені обставини виключають будь-який тиск з боку ОСОБА_4 на потерпілого та свідка ОСОБА_8 або домовленість між собою з метою уникнення кримінальної відповідальності.

При цьому, таку відсутність ОСОБА_4 в м. Шпола суд не приймає за переховування останнього від правоохоронних органів, в зв’язку з вчиненням ним кримінального правопорушення, оскільки відразу по прибуттю до м. Шпола та отримання інформації про його розшук працівниками поліції він добровільно прибув до Шполянського ВП ГУНП в Черкаській області для надання своїх пояснень.

Покази свідка ОСОБА_8 надані під час досудового розслідування суд оцінює критично, оскільки вони у повній мірі суперечать встановленим під час судового розгляду обставинам.

Так, в ході судового розгляду, свідок ОСОБА_8 надав покази, відповідно до яких, надані ним під час досудового розслідування покази не відповідають дійсності, оскільки були надані під психічним та фізичним тиском з боку працівників поліції, який проявився у формі залякування, а саме - притягнення до кримінальної відподвільності за нанесення потерпілому ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, та нанесення тілесних ушкоджень – завдавання ударів та встромляння пальців у двері.

Зазначені покази свідок ОСОБА_8 надав у судовому засіданні, яке відбулося 09 жовтня 2017 року, однак з цього часу та до виходу суду до нарадчої кімнати для постановлення вироку, прокурором доказів на їх спростування до матеріалів кримінального провадження не додано.

Відповідно до ч.2 ст.11 КПК України забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.

Згідно п.1 ч.2 ст.36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищевказані норми, суд приходить до беззаперечного висновку, що прокурор, який підтримував обвинувачення у суді, при отриманні відомостей від свідка ОСОБА_8 в судовому засіданні щодо застосування до нього заборонених заходів впливу у кримінальному провадженні, був уповноважений внести такі відомості до Єдиного реєстру досудового розлідування або звернутися до суду з клопотанням про надання доручення щодо перевірки показів свідка.

Разом з тим, вищевказаних дій прокурором виконано не було та доказів на спростування показів свідка ОСОБА_8 в частині застосування до нього працівниками поліції психічного та фізичного тиску з метою оговорити ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, не надано.

Крім того, як вбачається з протоколів допиту потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_8, такі заповнені рукописним текстом, який, на візуальний погляд, виконаний однією особою, при цьому не містять будь-яких записів, окрім підписів, потерпілого та свідка, так само як і не містить даних про прочитання такими протоколів та що записані в них обставини викладені вірно, що також підтверджує покази потерпілого та свідка, що такі вони підписували не читаючи.

На підставі вищевикладеного та примаючи до уваги вимоги ст. 95 КПК України, відповідно до яких, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо отримав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, суд при постановленні вироку враховує покази ОСОБА_4, потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_8 надані під час судового розгляду кримінального провадження та не враховує як докази покази таких, які були надані під час досудового розслідування, оскільки такі не відповідають дійсності та повністю суперечать встановленим під час судового розгляду обставинам.

Також, прокурором як на доказ вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення зіслався на заяву потерпілого ОСОБА_6 до Шполянського ВП ГУНП в Черкаській області про вчинення кримінального правопорушення відносно нього.

Однак, як вбачається з матеріалів кримінального провадження зазначена прокурором заява потерпілого суду не надана, під час судового розгляду не досліджувалася.

Відповідно до показів потерпілого ОСОБА_6, наданих під час судового розгляду, він з заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення до правоохоронних органів не звертався.

Враховуючи вказані покази потерпілого ОСОБА_6 та відсутність в матеріалах кримінального провадження вказаної прокурором заяви потерпілого, суд приходить до беззаперечного висновку, що потерпілий з такою до правоохоронних органів не звертався та прокурор зазначаючи таку як доказ вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення намагався видати бажане за дійсне.

Відсутність вказаної прокурором заяви ОСОБА_6 в матеріалах кримінального провадження, вкотре свідчить про щирість наданих потерпілим показів під час судового розгляду.

Також суд не може покласти в основу обвинувального вироку рапорт старшого інспектора чергового Шполянського ВП ГУНП в Черкаській області майора полції ОСОБА_18

Так, відповідно до вказаного рапорту праціникоми поліції під час несення служби в складі добового наряду 04 квітня 2017 року о 20 годині 30 хвилин по лінії 102 було отримано повідомлення від чергової ВШД про те, що ОСОБА_6 в м. Шпола по провулку Забережньому, 40, порізали ножем.

Зазначений рапорт обставин отримання ОСОБА_6 ножового поранення не містить, працівник поліції, який його склав, та чергова ВШД, яка повідомила про таке, свідками вказаних обставин не були, відтак такий не може свідчити про вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому правопорушення.

Щодо протоколу огляду місця події від 04 квітня 2017 року, відповідно до якого, під час огляду місця події оглянутий будинок №21 по пров. Забережньому в м. Шпола Черкаської області, де були виявлені речовина бурого кольору та ніж, слід зазначити, що таким жодного доказу причетності ОСОБА_4 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення не встановлено.

При цьому, під час досудового розлідування жодних досліджень як речовини бурого кольору, так і ножа, виявлених в ході проведення огляду місця події, проведено не було, в зв’язку з чим суд позбавлений можливості дійти обґрунтованого висновку чи являється вказана речовина кров’ю, кому така належить та чи вказаним ножем були отримані потерплім ОСОБА_6 тілесні ушкодження.

Таким чином, вказаний протокол огляду місця події взагалі не містить даних, які прямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для такого, тому він є неналежним доказом і дані, зазначені у вказаному протоколі, суд не може використати при прийнятті процесуального рішення.

Як вбачається з заяви про залучення до провадження як потерпілого ОСОБА_6 від 07 квітня 2017 року, така виговлена у вигляді бланку, який заповнений слідчим СВ Шполянського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_17, окрім підпису ОСОБА_6

Обставини викладені у вказаній заяві суд не може прийняти до уваги, оскільки такі викладені саме слідчим, а не самим потерпілим.

Крім того, враховуючи покази потерпілого ОСОБА_6 надані під час судового розгляду, які визнані судом такими, що відповідають дійсності, про те, що тілесні ушкодження він завдав собі сам, при підписанні заяви про залучення його до провадження як потерпілого її змісту не читав, викладені в ній обставини йому не відомі та про визнання його потерплім слідчого не просив, суд приходить до беззаперечного висновку, що вказана заява написана за ініціативи слідчого та обставини викладені в такій зазначені на його розсуд.

При цьому слід зазначити, що у вищевказаній заяві потерпілого, особа, яка нанесла, на думку сторони обвинувачення, тілесні ушкодження ОСОБА_6 невстановлена, що суперечить матеріалам кримінального провадження, оскільки в разі нанесення потерпілому тілесних ушкоджень за обставин викладених в заяві, останній невідмінно знав особу, яка могла б такі спричинити.

Таким чином, заява про залучення до провадження як потерпілого ОСОБА_6 від 07 квітня 2017 року не містить даних, які прямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для такого, тому він є неналежним доказом і дані, зазначені у вказаному протоколі, суд не може використати при прийнятті процесуального рішення.

В ході досудового розслідування слідчим СВ Шполянського ВП ГУНП в Черкаській області був проведений слідчий експеримент за участі свідка ОСОБА_8 про що складений відповідний протокол від 04 травня 2017 року.

Згідно ч.1 та ч.6 ст.240 КПК України слідчий експеримент проводиться шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. В протоколі про проведення слідчого експерименту докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.

Так, відповідно до вказаного протоколу свідок ОСОБА_8 на місці показав як ОСОБА_4 наніс удар ножем потерпілому ОСОБА_6

Разом з тим, в порушення ст.240 КПК України, вказаний протокол не містить докладних умов та результатів слідчого експерименту.

Так, під час проведення слідчого експерименту взагалі не встановлено місцезнаходження свідка ОСОБА_8 в момент отримання тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_6, не встановлено чи міг він взагалі бачити зазначені ним обставини. Крім того, не встановлено розташування свідка щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_6, що є важливою умовою для визначення достовірності наданих свідком показів та не встановлено місце на животі ОСОБА_6, в яке був нанесений удар.

Конституційний Суд України у рішенні № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України зазначив, що визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відподвідно до ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейра де Кастро проти Португалії від 9 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла (статті 5, 8 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»), тощо.

Також Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Перес проти Франції», заява № 47287/99 від 12 лютого 2004 р. вказав, що «Дія статті 6 Конвенції полягає і в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати суд провести належне дослідження зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами по справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи».

У відповідності до ч.3 ст.87 КПК України докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

В протоколі слідчого експерименту фактично були зафіксовані показання свідка, а дії, обстановка та обставини події, як це передбачено ст.240 КПК України, відтворені не були, що потягло за собою відсутність в протоколі докладного викладення умов і результатів слідчого експерименту.

За таких обставин, вказаний слідчий експеримент був проведений та зафіксований з порушенням норм ст.240 КПК України, відтак відомості зазначені у вказаному протоколі є недопустимим доказом, в зв’язку з чим суд їх не приймає до уваги.

Крім того, суд має зазначити, що покази свідка ОСОБА_8, надані під час судового розслідування, визнані такими, що не відповідають дійсності та повністю суперечать матеріалам справи, в зв’язку з чим і покази, надані під час проведення слідчого експерименту, які аналогічні показам, зазначеним у протоколі допиту як свідка, суд не може покласти в основу обвинувального вироку.

При цьому, як зазначив свідок ОСОБА_8 під час судового розгляду, покази під час проведення слідчого експеримента були надані ним під тиском працівників поліції.

Такі покази свідка ОСОБА_8 стороною обвинувачення не спростовані.

З цих же підстав суд не примає до уваги покази свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які були понятими під час проведення слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_8, оскільки такі ґрунтуються на показах останнього наданих під час досудового розслідування, які визнані судом недостовірними, та свідками отримання тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_6 не були, відтак обставини отримання таких останнім особисто невідомі.

Також, суд не може покласти в основу обвинувального вироку висновок експерта №05-6-01/115 від 27 квітня 2017 року, оскільки таким встановлено, що отримані потерпілим ОСОБА_6 тілесні ушкодження могли бути спричинені як за механізмом, який вказаний у постанові, однак область таких є досяжною для спричинення рукою самого потерпілого.

Таким чином, з зазначеного висновку неможливо зробити однозначний та беззаперечний висновок щодо вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення та чи наявна подія такого.

Як вбачається з дослідної частини висновку експерта №05-6-01/115 від 27 квітня 2017 року, судово-медична експертиза проведена на підставі медичної карти стаціонарного хворого №1762/237 Шполянської ЦРЛ на ОСОБА_6, відповідно до якої, останній поступив у хірургічне відділення 04 квітня 2017 року о 20 годині 55 хвилин із скаргами на болі, наявність рани передньої черевної стінки, загальна сухість в роті. Зі слів травма кримінальна, 04 квітня 2017 року, одну годину тому отримав ножове поранення від сусіда.

Відповідно до ч.1 ст.92 КПК України обов’язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Згідно ч.1 ст.93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.23 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Згідно ч.2 ст.23 КПК України сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Аналізуючи зазначені норми, суд приходить до беззаперечного висновку, що прокурор під час судового розгляду надає суду ті докази, які вважає необхідними для доведеності або спростування тієї чи іншої обставини, при цьому суд позбавлений можливості витребовувати у прокурора будь-які документи, оскільки в цьому разі буде порушено принцип змагальності сторін у кримінальному провадженні.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, прокурором медичної карти стаціонарного хворого №1762/237 Шполянської ЦРЛ на ОСОБА_6 суду не надавалася, під час судового розгляду така не досліджувалася, а відтак суд позбавлений можливості встановити обставини внесення в неї відомостей про отримання потерпілим ОСОБА_6 04 квітня 2017 року тілесних ушкоджень внаслідок ножового поранення від сусіда та чи такі відповідають дійсності. При цьому суд має зазначити, що відповідно до показів свідка ОСОБА_15, який являється фельдшером Шполянської підстанції швидкої медичної допомоги, по прибуттю на виклик до потерпілого ОСОБА_6 безпосередньо після отримання тілесних ушкоджень, останній вказав на отримання таких шляхом наштовхування на ніж.

Також, суд вважає, що покази свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10 не можуть бути використані як доказ вчинення обвинуваченим злочину, оскільки вони свідками отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_6 04 квітня 2017 року не були, та обставини отримання таких їм невідомі.

Крім того, під час судового розгляду за клопотанням прокурора був оглянутий ніж, який виявлений та вилучений під час огляду місця події від 04 квітня 2017 року в будинку №21 по пров. Забережньому в м. Шпола Черкаської області, в якому проживає свідок ОСОБА_8, однак під час такого огляду жодної обставини, яка підлягає доказуванню судом встановлено не було.

Інших доказів, які свідчать про вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення, суду не надано.

Наявність у ОСОБА_4 незнятих та непогашених у встановленому законом порядку судимостей жодним чином не являється доказом вчинення ним інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Оцінюючи досліджені по справі докази з точки зору їх допустимості, достовірності і достатності, суд приходить до висновку, що прокурором за допомогою належних та допустимих доказів не доведено, що відбулася подія кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4

Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведення обставин, які підлягають доказуванню, та вини такої, а обвинувальний вирок може грунтуватися тільки на переконливих та безспірних доказах.

У ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено, зокрема, такі, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист.

Згідно ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є у справі. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_14 України, є частиною національного законодавства України. За ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_14 України Законом від 17 липня 1997 року №457/97/ВР, при визначенні кримінального обвинувачення кожному гарантовано право на справедливий розгляд справи щодо нього незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону, та застосування презумпції невинуватості. Тобто відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року, кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, вважається невинуватою доти, доки її вину не буде доведено згідно з законом. Аналогічні гарантії містить і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, ратифікований Указом Президії Верховної ОСОБА_14 Української РСР від 19.10.1973 року.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені конституційні положення та положення чинних міжнародних договорів відображені в кримінально-процесуальному законодавстві України.

В статті 7 КПК України закріплені найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Статтею 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципів верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В статті 17 КПК України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Пункт 2 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_14 України Законом від 17 липня 1997 року №457/97/ВР проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у справі «Тельфнер проти Австрії» від 20 березня 2001 року та «ОСОБА_19 проти Сполученого Королівства» від 08 лютого 1996 року.

Згідно ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, а в разі якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України ухвалюється виправдовувальний вирок.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно ст.94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Судом приймались всі заходи для розгляду кримінального провадження шляхом ретельного допиту обвинуваченого, потерпілого, свідків, дослідження письмових доказів та речових доказів, тобто вичерпані всі можливості по збору доказів по справі.

Розшук нових доказів після проведення всіх можливих процесуальних дій не входить до компетенції суду.

Аналізуючи встановлені обставини та наведені норми діючого законодавства суд приходить до беззаперечного висновку про відсутність події кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4, що відповідно до п.1 ч.1 ст.284 КПК України є безумовною підставою для закриття кримінального провадження під час досудового розслідування, а відповідно до ч.7 ст.284 КПК України якщо зазначені обставини виявляються під час судового розгляду, суд зобов'язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Відповідно ч.1 ст.377 КПК України якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання у разі виправдання; звільнення від відбування покарання; засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі; ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання.

Враховуючи, що ОСОБА_4 підлягає виправданню, відтак такий має бути звільнений з-під варти негайно в залі суду.

Цивільний позов у справі не заявлено, судові витрати відсутні.

Долю речових доказів вирішити в порядку ст.100 КПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.9, 62, 129 Конституції України, ст.ст.7, 8, 11, 17, 23, 36, 86, 87, 91, 92, 93, 94, 225, 240, 284, 370, 373, 374, 375, 376, 377 КПК України, Конвенцією про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_14 України Законом від 17 липня 1997 року №457/97/ВР, -

засудив:

ОСОБА_7 визнати не винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 121 КК України, та виправдати його за відсутності події кримінального правопорушення.

Запобіжний захід ОСОБА_4 у виді тримання під вартою скасувати, звільнивши його негайно в залі суду.

Речовий доказ: кухонний ніж, який знаходиться в кімнаті зберігання речових доказів Шполянського ВП Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області згідно квитанції №26 повернути ОСОБА_8.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Черкаської області через Смілянський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення, з підстав не повязаних із запереченням обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення вироку можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня його отримання.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасовано.

Головуючий: О. П. Опалинська