Постанова № 73571992, 24.04.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач -Назарова М.В.

Справа № 408/3297/17-ц

Провадження № 22ц/782/970/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року Апеляційний суд Луганської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Авалян Н.М., Орлова І.В.,

за участю секретаря Подрябінкіна Я.Г.,

учасники справи: позивач ОСОБА_2, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Свердловантрацит»,

за участю представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року, ухваленого Біловодським районним судом у складі: судді Соболєва Є.О. в приміщенні того ж суду

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Свердловантрацит» про стягнення заробітної плати,

в с т а н о в и в:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що позивач працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Свердловантрацит» (далі - ТОВ«ДТЕК Свердловантрацит») з 06.01.2012 року. 21 березня 2017 року позивач ОСОБА_2 був звільнений з роботи на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням, проте відповідач всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України не провів з ним повного розрахунку в день звільнення. Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» на свою користь заборгованість із сплати заробітної плати за березень у розмірі 9431,34 грн., компенсацію за 45 невикористаних днів щорічних відпусток у розмірі 20210,02 грн., допомогу у зв’язку із порушенням законодавства про працю у розмірі 40420,04 грн., а також на підставі ст. 117 КЗпП України компенсацію за затримку розрахунку у розмірі середнього заробітку позивача по день фактичного розрахунку.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Свердловантрацит» надав в суді першої інстанції заперечення, в яких зазначив, що 13 березня 2017 року озброєні люди захопили майновий комплекс ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит», розташований на тимчасово непідконтрольній Україні території Луганської області. За цим фактом адміністрація підприємства звернулася до правоохоронних органів, і було відкрито кримінальне провадження №12017100000000155, та на даний час триває досудове розслідування. Після захоплення підприємства ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» втратило доступ до свого майна, у тому числі особових справ працівників, табелів обліку робочого часу, печаток, штампів, та комп’ютерної техніки із відображеною в ній інформацією. Запобігти захопленню майнового комплексу озброєними людьми відповідач не міг. Зазначив, що оскільки підприємство ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» з 13 березня 2017 року за відсутності своєї вини втратило контроль над своїми виробничими активами та адміністративно-фінансовими ресурсами з неналежних від нього причин –дії непереборної сили, саме і з цього часу відповідач був позбавлений можливості здійснювати юридично значимі дії по відношенню до позивача, зокрема щодо його звільнення, нарахування та виплати йому при цьому грошових коштів, оформлення трудової книжки, видачі фінансових документів та інше. З огляду на викладене, в силу ст. 614 та ст. 617 ЦК України відповідач не може нести відповідальність за дії невідомих третіх осіб, які з 13 березня 2017 року, злочинно захопивши підприємство-відповідача, продовжують порушувати вимоги діючого законодавства України вже відносно його працівників.

Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Свердловантрацит» про стягнення заробітної плати залишено без задоволення за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, постановити окрему ухвалу щодо порушення суддею строків розгляду справи, вважає рішення є незаконним та необґрунтованим через неправильність установлення судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного дослідження чи оцінки доказів та неправильного визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин, а також через неправильне застосування норм матеріального права. Доводами апеляційної скарги є те, що відкриття вищезазначеного кримінального провадження по факту захоплення підприємства не позбавляє відповідача обов’язку здійснити нарахування та виплату належних позивачу грошових коштів, оскільки підприємство відповідно до вимог ст. 93 ЦК України здійснює управління і облік фінансово-господарської діяльності за перереєстрованою адресою на території України; посилання суду на застосування до спірних правовідносин ч. 1 ст. 9, 617 ЦК України є незаконним та необгрунтованим, оскільки законодавство про працю регулюється спеціальними актами - Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці», і звільнення від відповідальності за порушення законодавства про працю Цивільним Кодексом не передбачено; подання позову позивачем не є способом притягнення відповідача до відповідальності за порушення зобов’язань за Цивільним Кодексом України, а є способом захисту порушеного права на оплату праці; судом незаконно та необґрунтовано не прийнято як належний доказ надану позивачем копію трудової книжку та копії розрахункових листів і безпідставно застосовано до спірних правовідносин законодавство, що було прийняте після їх виникнення – Розпорядження КМУ від 19 липня 2017 року №498-р «Про внесення зміни до п. 9 плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження»; судом не надано оцінки можливості відповідача у разі незгоди із здійсненими позивачем розрахунками надати належне спростування цьому та зобов’язати відповідача надати такі докази; судом не було враховано можливість отримання від компетентного Управління Пенсійного Фонду України довідки форми ОК-5 (індивідуальні відомості про застраховану особу) із відомостями стосовно позивача та страхові внески з березня 2016 року по березень 2017 року, а також того, що факт звільнення позивача є підставою для проведення із ним розрахунку і, відповідно, задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Апеляційне провадження по справі було відкрито 31 січня 2018 року, ухвалою суду від 22 лютого 2018 року справу призначено до апеляційного розгляду на 15 березня 2018 року об 11-й та одночасно розглянуто клопотання скаржника про витребування доказів, яке задоволено частково та витребувано з Головного Управління Пенсійного Фонду України в Луганській області довідку форми ОК-5 щодо позивача ОСОБА_2 та у ТОВ «ДТЕК «Свердловантрацит» довідку про кількість невикористаних позивачем днів щорічних відпусток та їх періодів; відомостей про заробітку плату та її структуру за періоди, необхідні для розрахунку заробітної плати та інших нарахованих при звільненні виплат перед ОСОБА_2; довідку про середньоденний заробіток ОСОБА_2; довідку про число робочих днів на підприємстві за два місяці, що передували звільненню позивача; довідку про кількість відпрацьованих позивачем робочих днів у березні 2017 року; довідку про те, чи працював ОСОБА_2 в день звільнення або знаходився у відпустці, на лікарняному тощо.

05 березня 2018 року від Головного Управління Пенсійного Фонду України в Луганській області надійшла довідка форми ОК-5 на ОСОБА_2 (а.с. 112).

14.03.2018 року від відповідача найшов лист про неможливість надати витребувану судом інформацію у зв’язку із втратою контролю над майном підприємства, що знаходиться на тимчасово окупованій території (а.с. 113).

15 березня 2018 року апеляційний розгляд справи не відбувся у зв’язку із знаходженням судді-доповідача ОСОБА_4 у щорічній оплачуваній відпустці (а.с. 115); розгляд справи відкладений на 29.03.2018 року о 12-й; 29 березня 2018 року у зв’язку із розглядом 28 березня 2018 року Верховним Судом справи у подібних правовідносинах розгляд справи відкладено на 24 квітня 2018 року о 10.30 год.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи відповідно до статті 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції», якою передбачено повідомлення учасників справи про дату судового засідання через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, до судового засідання не з'явився, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України (в редакції закону 2004 року, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року), справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України (в редакції 2017 року) рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що підстави для зміни або скасування рішення суду за доводами апеляційної скарги відсутні.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит».

З копії трудової книжки ОСОБА_2 вбачається, що позивач на підставі наказу №05-к від 21 березня 2017 року звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (а.с. 7 зв.).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості ТОВ«ДТЕК Свердловантрацит» перед позивачем по заробітній платі за березень 2017 року та недоведеність матеріалами справи вини ТОВ«ДТЕК Свердловантрацит» у невиплаті заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та належних при звільненні сум у визначені ст. 116 КЗпП України строки, а тому підстав вважати порушеними його трудові права на час розгляду справи немає.

Такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи з огляду на наступне.

Згідно ст. 10 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) та ст.12 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) та ст.13 ЦПК України ( в редакції на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст. 60 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) та ст. 81 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Позивач надав суду не завірену належним чином ксерокопію своєї трудової книжки із записом про його звільнення, що засвідчений підписом, який від імені генерального директора ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» ОСОБА_5, відповідно до інформації представника ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит», здійснено невідомою особою. Повноважень про здійснення такого підпису від свого імені генеральний директор ОСОБА_5 іншим особам не надавав, на що звертає увагу повноважний представник ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» в своєму запереченні (а.с. 17-21).

Відповідно до статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема трудових, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової шкоди положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати заробітної плати, компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Отже, довід апеляційної скарги про помилковість застосування судом до виниклих спірних правовідносин вимог ст. 617 ЦК України, не ґрунтується на вимогах закону.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року, у справі № 6-948цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Відповідно до постанов Верховної ОСОБА_3 України від 17 березня 2015 року №254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» та № 252-VIII «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування» місто Свердловськ (після перейменування Довжанськ) Луганської області визнано тимчасово окупованою територією України.

Встановлено, що згідно з витягом з кримінального провадження №12017100000000155, порушеного за частиною третьою статті 206 КК України «Протидія законній господарській діяльності», 18 березня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про те, що у період з 13 березня 2017 року невстановлені особи здійснюють протидію законній господарській діяльності ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» шляхом заборони відчуження майна, відчуження грошових коштів, встановлення обтяжень на майно, що належить товариству, шляхом захоплення майнового комплексу за адресою: вул. Енгельса, 1, м. Довжанськ, Луганська область, чим заподіяно майнову шкоду у великому розмірі. Орган досудового розслідування - Головне управління національної поліції у м. Києві.

Висновком Торгово-промислової палати України від 24 липня 2017 року №2369/2/21-10.2 засвідчено настання обставин непереборної сили (наявність воєнного конфлікту на території Луганської області та здійснення у зв'язку із цим антитерористичної операції). Із фактичним захопленням з 13 березня 2017 року ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» (дати фактичного захоплення невстановленими озброєними особами виробничих та адміністративно-інформаційних потужностей підприємства) відповідач, у тому числі, фактично втратив доступ до первинних документів, на підставі яких має здійснюватися розрахунок сум заробітної плати, відпускних та ін., що підлягають до виплати на користь робітників як поточних виплат, так і виплат у день звільнення, та, будучи позбавленим можливості користуватися своїми коштами, здійснювати відповідні виплати. Також відповідач втратив доступ до трудових книжок своїх працівників, з огляду на що уповноважена особа відповідача з 13 березня 2017 року не має можливості здійснити записи щодо прийому чи звільнення таких працівників, а також будь-які інші юридично значимі правові дії, на підставі яких могли б виникати чи припиняти свою дію певні правовідносини.

Втрата контролю і доступу ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що розташовані за адресою: вул. Енгельса, 1, м. Довжанськ, Луганська область, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, починаючи з 13 березня 2017 року, коли фактично вийшло з під контролю управління зазначеними виробничими потужностями і припинилося провадження господарської діяльності, а тому немає можливості ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» виконати зобов'язання перед працівниками згідно зі статтями 47, 83, 115 і 116 КЗпП України.

Апеляційним судом встановлено, що, згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу системи персоніфікованого обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 05 березня 2018 року №2959/05-01, заробітна плата позивачу ОСОБА_2 за березень 2017 року не нараховувалась, страхові внески не сплачувались (а.с. 112).

Сам по собі факт звільнення позивача ОСОБА_2 з ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Саме таких висновків про застосування відповідних норм права до спірних правовідносин дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в Постанові від 28 березня 2018 року у касаційному провадженні за касаційною скаргою Особи_3 на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 06 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 08 листопада 2017 року (справа №408/2306/17-ц), що відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України має враховуватися судом при виборі і застосуванні норм права.

Право відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відповідно до статті 403 ЦПК України належить лише суду, який розглядає справу в касаційному порядку.

Аналіз наведеного свідчить про те, що в даному випадку апеляційний суд при виборі і застосуванні норм права у подібних правовідносинах не має права відступити від вказаних в Постанові Верховного Суду висновків.

Зроблені судом першої інстанції висновки щодо необґрунтованості позовних вимог і їх недоведеності протягом розгляду справи повністю відповідають наведеним висновкам Верховного Суду.

Тому колегія суддів, враховуючи наведене, доходить висновку про те, що ухвалюючи рішення у справі, суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України 2004 року), з урахуванням вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, встановивши, що у трудових правовідносинах між відповідачем ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» та його працівниками, зокрема позивачем ОСОБА_2 з 13 березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, які на ньому працювали, в період існування яких відповідач ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» об'єктивно, з причин від нього не залежних був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, які фактично є підставами позову і яким судом першої інстанції дана правильна оцінка, апеляційним судом відхиляються, оскільки судом першої інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Довід апеляційної скарги про те, що судом не надано оцінки можливості відповідача у разі незгоди із здійсненими позивачем розрахунками надати належне спростування цьому та зобов’язати відповідача надати такі докази, не заслуговує на увагу, оскільки на виконання ухвали апеляційного суду від 22.02.2018 р. про витребування вказаних доказів отримано відповідь відповідача про неможливість на теперішній час надати такі докази у зв’язку із відсутністю доступу до них.

Щодо доводу скарги про можливість отримання від компетентного Управління Пенсійного Фонду України довідки форми ОК-5 (індивідуальні відомості про застраховану особу) із відомостями стосовно позивача та страхові внески з березня 2016 року по березень 2017 року, то такі відомості отримані і їм апеляційним судом дана відповідна оцінка, яка не спростовує правильних висновків суду першої інстанції.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки ухвалою суду від 31.01.2018 року задоволено клопотання позивача та відстрочено сплату ним судового збору до ухвалення судового рішення у справі, то з нього на користь держави належить до сплати судовий збір у розмірі 704 грн. ( 110 % мінімальної ставки за подачу апеляційної скарги позову майнового характеру – про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку розрахунку).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, Апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017

залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у розмірі 704 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Дата складання повного тексу постанови – 24 квітня 2018 року.

Головуючий

Судді: