Ухвала суду № 73570598, 23.04.2018, Фастівський міськрайонний суд Київської області

1-кп/381/107/18

381/4336/17

У Х В А Л А

18 квітня 2018 року м.Фастів

Колегія суддів Фастівського міськрайонного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Суботіна А.В.,

суддів - Буймової Л.П., Ковалевської Л.М.,

за участі секретаря - Гапонюк І.В.,

прокурора - Гайдука М.В.,

обвинувачених - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

захисника -Бончевої О.В.,

перекладача - ОСОБА_6,

під час підготовчого судового засідання у кримінальному провадженні № 12014110140000189 від 18.02.2014 року по обвинуваченню ОСОБА_1, ОСОБА_3, кожного, у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.289 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 289, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 289, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, -

встановила:

В провадженні Фастівського міськрайонного суду Київської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12014110140000189 від 18.02.2014 року по обвинуваченню ОСОБА_1, ОСОБА_3, кожного, у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.289 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 289, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 289, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

В підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання, в якому просить обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб, оскільки він обвинувачується у вчиненні, у тому числі, особливо тяжкого злочину, тому, є достатні підстави вважати, що він може переховуватись від суду, негативно впливати на свідків, потерпілу.

Клопотання обґрунтував тяжкістю покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, тим, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, з метою запобігти ризикам переховування обвинуваченого від суду, оскільки він є жителем іншого регіону і може залишити межі Київської області та вчинення іншого кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків, потерпілу у даному кримінальному провадженні, які судом фактично не допитувались, з метою зміни їх показів, перешкоджання кримінальному провадженню шляхом затягування розгляду справи в суді та уникнення кримінальної відповідальності в подальшому, що підтверджується його вкрай незадовільною процесуальною поведінкою на протязі розгляду справи, вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки відповідно до пред»явленного обвинувачення у вчиненні ряду тяжких та особливо тяжких злочинів внаслідок яких загинув військовослужбовець Збройних Сил України може свідчити про те, що ОСОБА_2 схильний до вчинення протиправних діянь. Просив суд клопотання задовільнити.

Захисник Бончева О.В., яку підтримав обвинувачений ОСОБА_2 та інші учасники судового розгляду, проти клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечувала, посилаючись на те, що воно подане з порушенням строків, передбачених ч. 1 ст. 199 КПК України, що обов»язки, передбачені ст. 194 КПК України обвинувачений виконав, порушень не допускав, йому необхідно у посольстві Азербайджану відновити документи, так як він бажає далі навчатися та працевлаштуватися. Просила змінити запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту на домашній арешт у певний період доби.

Заслухавши з цього приводу думку учасників процесу, колегія суддів вважає, що в клопотанні прокурора слід відмовити, виходячи з наступного.

Прокурор вказує на наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а саме: що обвинувачений може переховуватись від суду, впливати на свідків, потерпілу, іншим способом перешкоджати кримінальному провадженню.

Але такі посилання на наявність цих ризиків є непереконливими, оскільки відповідні докази, які підтверджують наявність у ОСОБА_2 таких намірів, прокурором не надано.

Лише зазначення прокурором, що обвинувачений, перебуваючи на волі, буде впливати на свідків, потерпілу свідчить лише про можливість існування передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України ризику щодо незаконного впливу на таких свідків, потерпілу, але ні в якій мірі не обґрунтовують недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання зазначеним ризикам.

Щодо можливості впливу саме на потерпілу, то за відсутності належних обґрунтувань та доказів на підтвердження існування такого ризику,суд може розцінити вказане твердження лише як припущення прокурора.

Не зазначив прокурор і про те, яким же чином ОСОБА_2 може перешкоджати кримінальному провадженню, або на підставі яких відомостей чи даних прокурор обґрунтовує наявність ризику, передбаченого п. 4 ч.1 ст.177 КПК України.

Доводячи недостатність застосування в даному випадку більш м'яких заходів для запобігання ризику, прокурор також вказував на тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_2, проте, вказані твердження не може бути прийнято до уваги, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийнятої 04 листопада 1950 року та ратифікованої Україною 17 липня1997 року, а також практики Європейського суду з прав людини.

Так, рішенням Європейського суду з прав людини від 01 червня 2006 року у справі «Мамедова проти Росії», визначено, що хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Якщо держава не наведе відповідних і достатніх підстав для тримання під вартою обвинуваченого у правопорушенні особи, така особа завжди має бути звільнена після затримання і перебувати на волі до початку судового розгляду її справи.

Згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

При вирішенні питання про обрання обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу прокурор не довів, що більш м»який запобіжний захід не забезпечить виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків.

Інші доводи прокурора є недоведеним припущенням щодо можливої процесуальної поведінки ОСОБА_2.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (пункт 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі "Шишков проти Болгарії", пункт 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі "Тасе проти Румунії").

Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2, колегія суддів враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.

Оцінюючи в сукупності доцільність обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2 та можливість застосування щодо нього альтернативного запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, колегія суддів враховує, що судовий розгляд по кримінальному провадженню не закінчено. ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, а тому тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винним, на думку колегії суддів, свідчить, що ризик можливого переховування від суду, який став підставою обрання щодо обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовжує існувати, однак не є настільки суттєвим, враховуючи тривалий час перебування обвинуваченого під вартою.

Крім того колегія суддів щодо даної обставини звертає увагу на рішення ЄС з прав людини щодо «розумного» строку судового розгляду. Так, у своєму рішенні «Поліщук проти України № 21231/04 від 15.10.2009 року суд визнав порушення статті 6 параграф 1 Конвенції і зазначив, що «Відповідно статті 6 параграфу 1 кожен має право на…розгляд його справи упродовж розумного строку…судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (параграф 19).

Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 23.11.2017 року № 1-р/2017 справа № 1-28/2017 Конституційний Суд України зазначив про те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.

З огляду на викладене та зважаючи на положення частини другої статті 29 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що слід визначити такі обов'язкові вимоги до правомірного арешту або тримання під вартою: по-перше, арешт чи тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування цих запобіжних заходів мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.

Звертаючись до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий, прокурор мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України").

Конституційний Суд України вважає, що запобіжні заходи (домашній арешт та тримання під вартою), які обмежують гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, можуть бути застосовані судом на новій процесуальній стадії - стадії судового провадження, зокрема під час підготовчого судового засідання, лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом.

Таким чином, на думку колегії суддів запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту забезпечить виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків та попередить можливе переховування від правосуддя.

Враховуючи, що особа громадянина ОСОБА_2 належним чином не встановлена, оскільки копія паспорта, який міститься в матеріалах справи не перекладений на українську мову, раніше не судимий, має постійне місце проживання, дає підстави для застосування до нього менш суворого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, з покладенням обов'язків передбачених ч. 5 ст.194 КПК України.

Керуючись ст.ст. 314-315, 376 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2 - відмовити.

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 Бончевої О.В. задовільнити частково.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжний захід - цілодобовий домашній арешт строком на два місяці, а саме, до 18 червня 2018 року, включно.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_2 такі обов'язки:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- заборонити обвинуваченому ОСОБА_2 залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1.

- негайно повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- не відвідувати місця загального відпочинку людей, заклади, у яких дозволяється вживання алкогольних напоїв.

- не залишати без дозволу слідчого або суду місце постійного проживання.

- носити електронний засіб контролю.

Контроль за виконанням даного запобіжного заходу покласти на органи внутрішніх справ за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_2.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: А.В.Суботін

Судді: Л.П.Буймова

Л.М. Ковалевська