Постанова № 73568541, 20.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/1359/17-ц 22-ц/774/529/К/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

справа № 212/1359/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: ОСОБА_1

сторони

позивач: ОСОБА_2

відповідач: Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 07 листопада 2017 року, яке постановлено суддею Ваврушак Н.М. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ОСОБА_3 «ЦГЗК») про стягнення невиплаченої при звільненні одноразової вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки при розрахунку.

В обґрунтування позову зазначила, що вона, у період з 04.07.1995 року по 19.11.2001 року працювала на ОСОБА_3 «ЦГЗК». 19.11.2001 року вона була звільнена, та відповідно до рішення Тернівського районного суду м. Кривого рогу Дніпропетровської області від 23.04.2004 року поновлена на роботі. Звільнилася з підприємства відповідача за власним бажанням у зв’язку із виходом на пенсію 02.07.2008 року.

При звільненні з нею був проведений розрахунок, але в лютому 2017 році вона дізналась, що при звільненні з підприємства у зв’язку з виходом на пенсію відповідач повинен був виплатити їй, за умови наявності 20-річного трудового стажу, вихідну допомогу, відповідно до положень Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, яку останнім виплачено не було.

У зв’язку з чим, уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з відповідача невиплачену вихідну допомогу в розмірі 1668,96 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03.07.2008 року по 30.11.2008 року в розмірі 14737,60 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 07 листопада 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 «ЦГЗК» на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі 1668,96 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 8344,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 «ЦГЗК» на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 «ЦГЗК», посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що виплата одноразової грошової допомоги передбачена Колективним договором на 2010-2011 роки та Галузевою угодою гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки за умови, якщо працівник звільняється за власним бажанням після досягнення ним пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років), а позивачу при виході на пенсію на момент звільнення було 49 роки, отже підприємство правомірно не провело такої виплати. Крім того послався на те, що суд першої інстанції не перевірив розповсюдження положень Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки на відповідача, яка її не підписувала. Не вбачає представник відповідача й підстав для застосування до врегулювання спірних правовідносин вимог ст.ст. 116, 117 КЗпП України, оскільки одноразова допомога при виході на пенсію за власним бажанням не входить до структури заробітної плати, а у відповідності до положень Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої Наказом державного комітету статистики України №5 від 13.01.2004 року, є «іншою заохочувальною виплатою», що в свою чергу дає підстави для застосування судом строку позовної давності у три місяці, як це передбачено ч.1 ст. 233 КЗпП України, який позивачем пропущено й про поновлення якого питання вона не ставила.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_3 «ЦГЗК» - ОСОБА_5, яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 в період часу з 04.07.1995 р. по 19.11.2001 р. та з 29.04.2004 р. до 02.07.2008 р., працювала на шахті « Орджонікідзе» - Публічного акціонерного товариства «Центральний гірничо - збагачувальний комбінат» (надалі ПАТ «ЦГЗК») машиністом конвеєра.

02.07.2008р. року позивач була звільнена в зв’язку із виходом на пенсію по ст. 38 КЗпП України (а.с. 4-6).

На момент звільнення стаж роботи позивача на підприємстві склав більше 13,6 років.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що при звільненні їй не була виплачена вихідна допомога, що передбачено умовами Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки (далі – Галузева Угода) і про порушення свого права вона дізналася лише у 2017 році, у зв’язку з чим, відповідач зобов’язаний сплатити їй невиплачену при звільненні одноразову вихідну допомогу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що умови Колективного договору підприємства погіршують становище позивача в порівнянні з умовами Галузевої Угоди щодо підстав отримання одноразової допомоги при виході на пенсію в розмірі тримісячної середньої заробітної плати, яка є обов’язковою до виконання відповідачем, що й є підставою для стягнення з відповідача на її користь розміру такої вихідної допомоги, а також застосуванням ст.ст. 116, 117 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів погоджується з такими з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 97 Кодексу законів про працю України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Госпрозрахункові підприємства відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.

Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року N 3356-XII передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Стаття 9 цього Закону передбачає, що Положення Генеральної, Галузевої (міжгалузевої), територіальної угоди діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.

Пунктом 1.13 Галузевої Угоди гірничо - металургійного комплексу України на 2007-2008 роки передбачено, що вона набуває чинності з 01.01.2007 року і діє до укладання нової або перегляду цієї.

Згідно п.п.1.4, 1.5 Галузева Угода діє безпосередньо і поширюється на всіх працівників, які уклали договори про трудові відносини з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України незалежно від форм власності і господарювання. Норми і положення Угоди є обов’язковими, як мінімальні гарантії, при укладанні колективних договорів на підприємствах всіх форм власності, що брали участь у підписанні Угоди.

Пунктом 6.1 розділ 6 «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» Галузевої Угоди на 2007-2008рр., встановлено, що власник за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов’язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи в галузі, але не менше: від 7,5 і більше років – середньомісячної заробітної плати (а.с.10-11).

З вищезазначеного вбачається, що вимоги до власників підприємства передбачені Галузевою Угодою гірничо-металургійного комплексу, в частині Соціальних гарантій (соціального захисту), які були чинні на час звільнення позивача, поширюються на ВАТ «ЦГЗК», правонаступником якого є ОСОБА_3 «ЦГЗК», та позивач має право на одержання одноразової допомоги у розмірі одної середньомісячної заробітної плати, як особа, яка має стаж роботи у галузі від 7,5 і більше років.

Доводи апеляційної скарги про те, що дана Галузева угода не поширюється на відповідача, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Як вбачається з Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, її укладено між власниками (роботодавцями) підприємств, установ, організацій галузі (далі – підприємства), їх уповноваженими представниками або органами в особі Міністерства промислової політики України, Фонду державного майна України, Федерації металургів України, господарських об’єднань, з однієї сторони (далі – Сторона власників), та Профспілкою трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України (далі – ПМГУ) в особі її Центрального комітету ПМГУ (далі – Сторона профспілки). (а.с.10-11).

З врахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що єдиною підставою на отримання ОСОБА_2 при виході на пенсію одноразової допомоги у розмірі однієї середньої заробітної плати є наявність в неї стажу від 7,5 років і більше.

Посилання представника відповідача ОСОБА_3 «ЦГЗК» на те, що одноразова допомога при звільненні на пенсію не є ні основною, ні додатковою заробітною платою, а є «іншою заохочувальною виплатою», що підтверджується Інструкцією зі статистики заробітної плати», затвердженою Наказом державного комітету статистики України №5 від 13.01.2004 року, колегія суддів не може взяти до уваги, так як відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до складу заробітної плати входять також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Доводи апеляційної скарги про те, що предметом позовних вимог ОСОБА_2 є стягнення одноразової допомоги працівникам, які виходять на пенсію, що не являється оплатою праці, суд мав застосувати позовну давність встановлену в три місяці, як то передбачено ст.233 КЗпП України і так як ОСОБА_2 була звільнена з підприємства 02.07.2008 року, а до суду звернулась у 2017 році та не ставила питання про поновлення строку для звернення до суду, їй має бути відмовлено в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України у рішенні №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Враховуючи, що вихідна допомога, яка мала бути виплачена ОСОБА_2 у зв’язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат, на які працівник має право згідно з умовами Галузевої угоди при звільненні на пенсію, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку право працівника на звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком в силу ч.2 ст.233 КЗпП України, тому доводи апеляційної скарги представника відповідача про застосування до вимог ОСОБА_2 про стягнення вихідної допомоги наслідків пропуску ним строків позовної давності є безпідставними.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у межах заявлених позовних вимог у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати у сумі 1 668,96 грн.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв’язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов’язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звільнення позивача із займаної посади – 02.07.2008 року, відповідач ОСОБА_3 «ЦГЗК» не провів виплату позивачеві всіх належних сум, а саме не виплатив вихідну допомогу при виході на пенсію.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_2 права на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, який не проведено на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду.

Отже, на думку колегії суддів, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в досить повному обсязі встановив права і обов’язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм правову оцінку, ухвалив рішення яке відповідає вимогам закону.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 07 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 24 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: