Постанова № 73568468, 18.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 213/2616/17 22-ц/774/615/К/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

справа № 213/2616/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Кислиця І.В.

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Публічне акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 23 листопада 2017 року, яке постановлено суддею Поповим В.В. у місті ОСОБА_3, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПАТ «Південний ГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що працюючи протягом тривалого часу у відповідача в шкідливих умовах праці, вона отримала професійні захворювання, у зв’язку із чим висновком МСЕК від 05.07.2016 року йому вперше встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 30% та третю групу інвалідності. При повторному переогляді висновком МСЕК від 01.06.2017 року підтверджено відсоток втрати профпрацездатності та третю групу інвалідності на строк до 01.06.2019 року.

Позивач вважає, що у зв’язку з отриманим професійним захворюванням, йому спричинено моральну шкоду, а тому просив суд стягнути на його користь з ПАТ «Південний ГЗК» в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000 грн. без урахування стягнення податку з доходів фізичних осіб.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 23 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Південний ГЗК» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди – 25000 грн. без утримання податку на доходів фізичних осіб. Стягнуто з ПАТ «Південний ГЗК» на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «Південний ГЗК», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог. Зокрема, представник відповідача вважає, що позивачем не було надано суду доказів того, що відповідач є винним в отриманні позивачем професійного захворювання, оскільки у п.19 акту розслідування хронічного професійного захворювання, вказано, що конкретних посадових осіб, які відповідальні за виникнення професійного захворювання позивача встановити неможливо. Крім того, судом не враховано, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, а відповідач забезпечував його засобами колективного та індивідуального захисту і скорочував час дії шкідливих факторів виробництва відповідно до норм законодавства.

Представник ПАТ «Південний ГЗК» вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги, що причинно-наслідковий зв’язок існує між професійним захворюванням позивача і діями самого потерпілого, які виражаються у тривалому продовженні роботи в шкідливих умовах праці, а відповідач не має можливості обмежити тривалість роботи працівника в шкідливих умовах праці.

Також, на думку представника ПАТ «Південний ГЗК», позивачем не доведено факту спричинення йому моральної шкоди жодними доказами, а також необґрунтовано розмір стягнутої моральної шкоди.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_3.

ОСОБА_4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_3.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ «Південний ГЗК»- ОСОБА_5, яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача з 02.10.1995 року до 08.07.2016 року слюсарем черговим та з ремонту устаткування в РЗФ-2. З 08.07.2016 року через отримання професійного захворювання та встановлення 3-ї групи інвалідності переведений гардеробником до фізкультурно-оздоровчого комплексу ПАТ «Південний ГЗК».

ОСОБА_4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22 березня 2016 року позивачу був встановлений наступний діагноз - радикулопатія шийна (С6, С7) та поперекова-крижова (L5, S1) переважно зліва, рецидивуючий перебіг на фоні спондилоартрозу шийного відділу хребта з вираженим статико-динамічним порушенням, стійким больовим та м’язово-тонічним синдромами, гіпотрофією м’язів плечового поясу. Професійне захворювання виникло за таких обставин - працюючи слюсарем черговим та з ремонту устаткування РЗФ-2 з 02.10.1995 року по теперішній час в ВАТ «ПівдГЗК» ( з 20.01.2014 ПАТ «ПівдГЗК») позивач внаслідок недосконалості робочого місця, виконував роботи пов’язані з впливом фізичного навантаження, яке перевищувало нормативні показники.

ОСОБА_4 з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22 березня 2016 року причиною зазначених професійних захворювань є тривала робота в умовах впливу шкідливих факторів (а.с.4-7).

Висновком МСЕК від 05.07.2016 року позивачу ОСОБА_1 первинно встановлено втрату профпрацездатності в загальному розмірі 30% до 01.06.2017 року, а також третю групу інвалідності (а.с.10-11).

При повторному переогляді висновком МСЕК від 01.06.2017 року ОСОБА_1 підтверджено відсоток втрати профпрацездатності та третю групу інвалідності на строк до 01.06.2019 року (а.с.12).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що у зв’язку з отриманим професійним захворюванням та встановленням ступеня втрати професійної працездатності, а також третьої групи інвалідності, йому спричинено моральну шкоду, яку має компенсувати відповідач, як особа, яка не забезпечила позивачу безпечних та нешкідливих умов праці, внаслідок чого він отримав професійне захворювання.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов’язку відповідача відшкодувати на користь позивача спричинену йому моральну шкоду у зв’язку з отриманим на виробництві професійним захворюванням.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди, однак не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22 березня 2016 року, причиною професійного захворювання позивача є тривала робота, в тому числі і на підприємстві відповідача, в умовах впливу шкідливих факторів, рівень яких перевищував нормативні показники, а саме виконання робіт, пов’язаних з впливом фізичного навантаження, яке перевищувало нормативні показники.

В судовому засіданні встановлений факт заподіяння позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди у зв'язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням. Так, позивачзмушений систематично проводити курси медикаментозного лікування, на що витрачаю багато свого вільного часу, який раніше витрачав на свої власні справи та на свою сім’ю.

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку, що позивачу з вини відповідача була заподіяна моральна шкода, й саме на нього повинен бути покладений обов’язок з її відшкодування.

Вищенаведене спростовує доводи представника відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у зв’язку з відсутністю вини відповідача у її заподіянні, оскільки порушення відповідачем положень ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачено обов’язок підприємства забезпечити безпечні й нешкідливі умови праці, встановлено актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22 березня 2016 року, яким визначено, що причиною професійних захворювань позивача є робота позивача в тому числі і на підприємстві відповідача, в умовах впливу шкідливих факторів, рівень яких перевищував нормативні показники, а саме виконання робіт, пов’язаних з впливом фізичного навантаження, яке перевищувало нормативні показники.

Відповідно до п.19 зазначеного акту, конкретних посадових осіб, які відповідальні за виникнення професійного захворювання ОСОБА_1 встановити неможливо, враховуючи тривалість роботи позивача протягом 22 років в умовах шкідливих факторів та неодноразову зміну керівництва структурних підрозділів підприємства.

При цьому, не можливість встановити конкретних посадових осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці, гігієнічних регламентів і нормативів, не знімає з відповідача ПАТ «Південний ГЗК» обов'язку виконувати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.

Враховуючи викладене, колегія суддів не може взяти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не було надано до суду доказів вини відповідача в отриманні ним професійних захворювань.

Спростовуються й доводи апеляційної скарги представника відповідача щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1, оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв’язку з отриманим ним професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, отримане позивачем професійне захворювання обмежує його також і у побуті, зокрема він не має можливості виконувати домашню роботу, яку мають робити за нього його члени сім’ї. Внаслідок таких обмежень, він відчуває себе тягарем для своїх близьких, що завдає йому додаткові моральні страждання. Стан його здоров’я змусив його корінним чином змінити свій уклад життя, оскільки він тепер може пересуватися лише на невеликі відстані, оскільки під час ходьби відчуває фізичний біль у попереку та у шийному відділі.

Посилання представника ПАТ «Південний ГЗК» в апеляційній скарзі на те, що позивач ОСОБА_1 з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, а відповідач забезпечував його засобами колективного та індивідуального захисту і скорочував час дії шкідливих факторів виробництва відповідно до норм законодавства, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови доведеності такої шкоди.

Доводи апеляційної скарги представника ПАТ «Південний ГЗК» про те, що причинно-наслідковий зв’язок існує між професійним захворюванням позивача і діями самого потерпілого, які виражаються у тривалому продовженні роботи в шкідливих умовах праці, а відповідач не має можливості обмежити тривалість роботи працівника в шкідливих умовах праці, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки причини виникнення професійного захворювання позивача та обставини щодо незабезпечення відповідачем позивачу безпечних та нешкідливих умов праці встановлені актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22.03.2016 року, складеним комісією з розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання та затвердженого в.о. головного державного санітарного лікаря м. Кривого Рогу, Криворізького та Широківського районів ОСОБА_6, який відповідачем в установленому законом порядку не оскаржувався та є дійсним.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не доведено факту спричинення йому моральної шкоди жодними доказами, зокрема висновками відповідних медичних установ, колегія суддів відхиляє, так як матеріали справи містять достатньо належних та допустимих доказів щодо спричинення позивачеві ОСОБА_1 в результаті ушкодження здоров’я, моральної шкоди.

Перевіряючи доводи апеляційних скарг сторін щодо розміру, стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

На думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що розмір стягнутої судом моральної шкоди необґрунтований та значно завищений відповідають дійсності, оскільки при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу, суд першої інстанції не в повній мірі врахував роз'яснення, наведені у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, судом не враховано характер отриманого позивачем ОСОБА_1 професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів впродовж 22 років, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 30%, а також встановлення третьої групи інвалідності, стан здоров’я потерпілого та відсутність його погіршення, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, необхідності подальшого амбулаторного та стаціонарного лікування.

Виходячи з наведеного та беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність, тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом до стягнення розміру моральної шкоди, зменшивши його до 20000 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду має бути змінене в частині розміру стягнутої моральної шкоди.

В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» - задовольнити частково.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 23 листопада 2017 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з ОСОБА_2 акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1, зменшивши цей розмір до 20000 (двадцять тисяч) грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 23 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: