Рішення № 73566514, 27.09.2017, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Р І Ш Е Н Н Я Справа № 200/288/17

Ім’ям України Провадження № 2/200/1852/17

27 вересня 2017 року м. Дніпро

Бабушкіський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого – судді Литвиненка І.Ю.

при секретарі - Козловій Ю.С.,

позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3, представника відповідачки ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_5, про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 у січні 2017 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3, визначивши третьою особою по справі ОСОБА_5, прохаючи суд про наступне: «Здійснити поділ майна спільної сумісної власності наступним чином: 1.1 Виділити ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, наступне рухоме майно: - кондиціонер марки ОСОБА_6 - 7000 грн. 1.2 Виділити ОСОБА_3, ідентифікаційний код невідомий, - холодильник ОСОБА_7 No Frost - 12000 грн.. - варочну поверхність (плита електрична) Bosh - 8000 грн.. - духову шафу Whirlpool - 7000 грн.. - витяжку PIRAMIDA - 1500 грн.. - посудомийну машину Whirlpool - 7000 грн. 2. Стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2500 доларів США (дві тисячі пятсот доларів США) в якості витрат, понесених останнім за рахунок особистих коштів на придбання автомобіля марки Хюндай І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, 2010 року випуску. 3. Виділити на користь ОСОБА_1 ? частину заборгованості перед кредитором ОСОБА_5, визначивши обов’язок ОСОБА_1 сплатити на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 05.02.2016 року у розмірі 2500 доларів США (дві тисячі пятсот доларів США). 4. Виділити на користь ОСОБА_3 ? частини заборгованості перед кредитором ОСОБА_5, визначивши обов’язок ОСОБА_3 сплатити на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 05.02.2016 року в розмірі 2500 доларів США (дві тисячі пятсот доларів США). 5. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію за відчуження автомобіля в сумі 64979 гривені 00 коп. (шістдесят чотири тисячі девятсот сімдесят девять грн.. 00 коп.). 6. Судові витрати покласти на Відповідача» (а.с. 2-6). У ході розгляду справи відмовився від частини позовних вимог щодо виділення йому кондиціонеру марки ОСОБА_6, відмова прийнята судом і провадження у цій частині позову закрито (а.с. 247-248).

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що з 02 вересня 2011 року між ним та ОСОБА_8 укладено шлюб. 15 травня 2015 року у них народилася донька ОСОБА_9. На даний час шлюб між ними не розірвано, але фактично припинено шлюбні стосунки, так як з червня 2016 року він почав мешкати за іншою, ніж за тією, за якою жив, перебуваючи у шлюбі з відповідачкою, адресою. Погіршення стосунків сталося після того, як відповідачка тривалий час мешкала у м. Києві, де навчалася на патрульну поліції, після того, як вона почала його обвинувачувати у матеріальній неспроможності забезпечити сім’ю. Намагаючись відновити стосунки у сім’ї, 09 лютого 2016 року він придбав автомобіль марки Хенде І20, право власності на який зареєстрував на ім’я дружини. Цей автомобіль він придбав за рахунок грошових коштів, що позичив у своєї матері у сумі 5000 доларів США та коштів у сумі 2500 доларів США, які виручив від продажу свого автомобіля марки ВАЗ, моделі «Нива». Його сподівання не виправдалися, і його особисте майно, яке залишилося у квартирі його дружини, а також речі, які належали його матері, були повернуті лише після звернення до поліції. Автомобіль марки Хенде І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 2010 року випуску, знаходився у його користуванні до 16 листопада 2016 року, коли відповідачка таємно від нього забрала ключі від автомобіля і працюючи поліцейською, надавши недостовірні відомості до територіального сервісного центру про втрату свідоцтва про право власності на цей автомобіль, отримала нове свідоцтво. Маючи на руках нове свідоцтво про право власності на цей автомобіль, 17 листопада 2016 року вона його продала іншій фізичній особі. Згідно з оцінкою вартості цього автомобіля, що зроблена фахівцем – суб’єктом оцінювання, його ціна становить 197158 гривень.

Під час шлюбу ними, крім вказаного автомобіля, набуто у спільну сумісну власність наступне майно: кондиціонер марки ОСОБА_6, ціною 7000 гривень, який є дарунком його матері ОСОБА_5; холодильник марки ОСОБА_7 Фрост, ціною 12000 гривень, варочна поверхня марки Бош ціною 8000 гривень, духова шафа марки Вайпул ціною 7000 гривень, витяжка марки Піраміда ціною 1500 гривень, та посудомийна машина марки Вайпул ціною 7000 гривень. До складу майна, що підлягає поділу, включається також, крім майна, яке наявне у подружжя, і майно, що знаходиться у користуванні у третіх осіб, а також при поділі враховуються і борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї. Через те, що грошові кошти у сумі 5000 доларів США, що позичені ним за договором позики від 05 лютого 2016 року у своєї матері ОСОБА_5 в інтересах сім’ї у вигляді придбання для сім’ї іншого, ніж той, що був у нього раніше, автомобілю, строк виплати яких минув 31 грудня 2016 року і які не повернуті ним позикодавиці, теж підлягають поділу. Підставою для цього вважає роз’яснення, які містить постанова Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Спираючись на норми ст.ст. 65, 71 СК України вважає, що має право на задоволення позову у повному обсязі.

У судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав, прохав суд позов задовольнити, надав пояснення аналогічні тексту позовної заяви.

Представник позивача також позов підтримав у повному обсязі. Пояснення надав аналогічні його тексту та поясненням позивача. Додатково пояснив, що доказом того, що грошові кошти на придбання автомобіля марки Хенде І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 2010 року випуску, позивач дійсно мав, є надані суду копії документів, згідно з якими третя особа – ОСОБА_5 мала на рахунку у ПАТ «Ощадбанку» суму у 5552 доларів 58 центів США, які нею було знято у 2014 році. З цієї суми вона у 2016 році надала позику своєму сину у розмірі 5000 доларів США на придбання ним згаданого автомобілю. Доказів наявності у ОСОБА_6, який є чоловіком матері відповідачки і начебто позичив відповідачці кошти на придбання нею автомобіля марки Хенде І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 2010 року випуску, у судовому засіданні ні відповідачкою, ні її представницею не надано. Письмовий договір позики від 25 січня 2016 року, який начеб то було укладено між ОСОБА_6 та відповідачкою на суму 24700 гривень, що за обмінним курсом дорівнює сумі у 10000 доларів США, є удаваним, так як наявність та походження цих коштів стороною відповідачки суду не доведено. Крім того, заповнюючи, як поліцейська - державний службовець, електронні декларації у 2016 та у 2017 роках, які наразі є у вільному доступі, вона не відобразила у деклараціях майнового стану факту позичення нею цих коштів, чим вчинила корупційне правопорушення. Тому у суду є усі підстави вважати цей правочин (договір позики, що начебто укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_6) удаваним, та не прийняти його, як доказ, при вирішені спору. Про те, що цей правочин є удаваним, свідчить іще і той факт, що після того, як відповідачка, зловживаючи своїм службовим становищем, як працівник поліції, отримала нове свідоцтво про право власності на автомобіль марки Хенде І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 2010 року випуску, вона швидко продала його тому ж ОСОБА_6, але за значно нижчу, порівняно з покупною, ціну. Автомобіль на той період часу, що перебував у власності сім’ї ОСОБА_3, так як придбавався під час перебування у шлюбі і був спільною сумісною власністю колишнього подружжя, за час з лютого по листопад 2016 року не міг втратити більшу частину своєї вартості і бути проданим за таку ціну, яка майже вчетверо менша, ніж та, за якою він придбавався. З цих підстав прохав позов задовольнити, вважаючи, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного з боку відповідачки права на розподіл майна, що набуто ними у шлюбі, у рівних долях, у вигляді стягнення коштів, виділення частини боргу та зобов’язання відповідачки сплатити його на користь третьої особи, відповідає встановленому чинним законодавством виду та способу захисту його порушеного права.

Відповідачка позов не визнала у повному обсязі. Пояснила, що жодного боргу перед позивачем, з яким вона раніше перебувала у шлюбі, що не цей час розірвано, та від якого має спільну з позивачем дитину, та перед його матір’ю, не має. До моменту укладення шлюбу вона мала високооплачувану роботу, оскільки працювала адміністратором у кафе, але саме позивач примусив її звільнитися з цієї роботи. Після народження дитини коштів на підтримання життєдіяльності їх сім’ї, у зв’язку з додатковими витратами на дитину, не вистачало, через що матеріально їм допомагала родина її матері. Під час перебування у шлюбі вони з колишнім чоловіком дійсно вирішили, що вона повинна отримати роботу поліцейської у новій патрульній поліції. Для цього вона здала усі необхідні іспити та деякий час навчалася у м. Києві, а потім почала працювати поліцейською у м. Дніпрі. На час навчання її дитина дійсно була із чоловіком, але жила у її квартирі, яка набута нею ще до шлюбу. Глядіти її доньку під час її навчання її колишньому чоловікові допомагала родина її матері, оскільки мати регулярно купувала та приносила до її квартири, де мешкав чоловік із дитиною, продукти харчування, не виставляючи за це рахунки своєму зятеві. Грошові кошти на придбання автомобілю марки Хенде І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 2010 року випуску, вона дійсно позичила у чоловіка своєї матері ОСОБА_10 – ОСОБА_6, бо він їх мав. Після того, як відновила втрачене свідоцтво про право власності на цей автомобіль, продала його ОСОБА_6, який позичав їй ці кошти. Продала за нижчу, ніж придбавала, ціну, оскільки вона їздила на цьому автомобілі, і натепер він знаходиться у поганому стані внаслідок сильної корозії. ОСОБА_6 його ремонтує і, швидше за усе, буде автомобіль продавати. Дійсно, вона заповнюючи, як державний службовець, електронні декларації, не зазначила у жодній з них те, що отримувала від ОСОБА_6 позику на придбання нею зазначеного вище автомобілю. Однак причини невнесення нею до двох електронних декларацій інформації про отримання позики та про наявність у її власності спірного автомобілю суду пояснити не змогла.

Представник відповідачки також позов не визнала, прохала відмовити у його задоволенні. Пояснення надала аналогічні поясненням відповідачки. Додатково пояснила, що шлюб між відповідачкою та позивачем розірвано рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська 30 травня 2017 року. Автомобіль марки Хенде І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 2010 року випуску, був придбаний на кошти відповідачки і проданий її довірителькою у період перебування у шлюбі – 17 листопада 2016 року, а кошти використані в інтересах сім’ї. Вважає наданий позивачем звіт про вартість автомобіля таким, що не може бути прийнятий судом, як доказ, через те, що експерт робив оцінку подібного за маркою, моделлю та за роком випуску, автомобілю, але не конкретного автомобілю марки Хенде І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 2010 року випуску, а тому не зміг оцінити його дійсний технічний стан, а відтак, визначити його дійсну вартість та ціну.

Третя особа належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, але у судове засідання не з’явилася, письмових заяв та клопотань суду не надала. Учасники процесу не заперечували проти розгляду справи за відсутності третьої особи. З цих підстав суд, спираючись на норми ч. 3 ст. 36 ЦПК України, розглянув справу за відсутності третьої особи – ОСОБА_5 та ухвалив рішення.

Заслухавши пояснення учасників процесу та перевіривши фактичні обставини справи наданими письмовими доказами, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з вересня 2011 року по травень 2017 року сторони знаходилися у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. Від шлюбу мають малолітню дитину – ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8). У період шлюбу – 02 лютого 2016 року, ОСОБА_3 було придбано автомобіль марки Хенде І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 2010 року випуску, ціна якого, згідно з договором купівлі-продажу, становить 120000 гривень, який власницею продано 17 листопада 2016 року (а.с. 17). Згідно з висновком оцінки автомобіля марки Хенде І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 2010 року випуску, що складений суб’єктом господарювання – приватним підприємцем ОСОБА_11, станом на 19 грудня 2016 року ціна цього автомобіля складає 197158 гривень (а.с. 18-32). Згідно з випискою, що видана ПАТ «Ощадбанк», у період часу з 14 жовтня 2013 року по 19 жовтня 2014 року, ОСОБА_5 у цьому банку мала депозитний вклад у сумі 5229 доларів 58 центів США, який закрила за закінченням терміну дії депозитного договору (а.с. 43). Відповідно до договору позики від 05 лютого 2016 року, ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 5000 доларів США : «… на покупку автомобіля Хюндай І20», які зобов’язався повернути до 31 грудня 2016 року (а.с. 60). Згідно з договором позики від 25 січня 2016 року, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, останній позичив ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 247000 гривень, що за курсом еквівалентно 10000 доларам США, на придбання нею автомобілю, які вона зобов’язалася повернути у строк до 25 вересня 2016 року (а.с. 69). Відповідно до договору купівлі-продажу від 17 листопада 2016 року, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, перша продала, а другий купив автомобіль марки Хенде І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 2010 року випуску, за ціною у 49000 гривень (а.с. 187-188). Судові витрати позивача складаються із судового збору у сумі 3150 гривень 99 копійок (а.с. 1).

Згідно з вимогами ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах що не заборонені законом; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Нормами ч.ч. 2, 3 ст. 368 ЦК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором чи законом; майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Нормами ч. 2 ст. 369 ЦК України встановлено, що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності , здійснюється за згодою всіх співвласників; у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою усіх співвласників; згода співвласників на вчинення правочину, щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню, та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 369 ЦК України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними чи законом; за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майно, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, а у випадку, коли дружина та чоловік не домовилися між собою про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь якому іншому шлюбі, майно, набуте ними під час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

З наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне. Під час перебування у шлюбі сторони набули майно: холодильник марки ОСОБА_7 Фрост, варочну поверхню марки Бош, духову шафу марки Вайпул, витяжку марки Піраміда, посудомийну машину марки Вайпул та автомобіль марки Хенде І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 2010 року випуску. Це майно позивач вважає спільною сумісною власністю подружжя, як набуте на кошти подружжя, надбані у шлюбі, прохає розділити і визнати за відповідачкою право власності на холодильник марки ОСОБА_7 Фрост, ціною 12000 гривень, варочну поверхню марки Бош ціною 8000 гривень, духову шафу марки Вайпул ціною 7000 гривень, витяжку марки Піраміда, ціною 1500 гривень, посудомийну машину марки Вайпул ціною 7000 гривень. Також позивач вважає спільною сумісною власністю подружжя, набутим на кошти подружжя надбані під час перебування у шлюбі, і автомобіль марки Хенде І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 2010 року випуску.

Враховуючи те, що рухоме майно – холодильник марки ОСОБА_7 Фрост, варочна поверхня марки Бош, духова шафа марки Вайпул, витяжка марки Піраміда та посудомийна машина марки Вайпул придбано сторонами під час перебування у шлюбі, воно і є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. З тих підстав, що суду не надано доказів того, що набуваючи це майно, у сторін була домовленість про його поділ у нерівних частках, суд вважає, що частки у праві спільної сумісної власності подружжя на це майно є рівними. Також, враховуючи те, що шлюб сторони розірвали, це спільне майно подружжя підлягає поділу. Через те, що однією з позовних вимог є визнання за відповідачкою права власності на холодильник марки ОСОБА_7 Фрост, варочну поверхню марки Бош, духову шафу марки Вайпул, витяжку марки Піраміда та посудомийну машину марки Вайпул, суд вважає за можливе визнати за відповідачкою право власності на перелічене майно.

У частині позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача коштів у сумі 2500 доларів США, як відшкодування йому його особистих коштів, витрачених ним на придбання автомобіля марки Хюндай І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 2010 року випуску; виділення на користь позивача ? частини заборгованості перед кредитором ОСОБА_5, визначивши за позивачем обов’язок щодо сплати на користь третьої особи - ОСОБА_5 заборгованості за договором позики від 05 лютого 2016 року у сумі 2500 доларів США; виділення на користь відповідачки ОСОБА_3 ? частини заборгованості перед третьою особою - кредитором ОСОБА_5, визначивши обов’язок ОСОБА_3 сплатити на користь третьої особи - ОСОБА_5, заборгованості за договором позики від 05 лютого 2016 року у сумі 2500 доларів США; стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсації за відчуження автомобіля в сумі 64979 гривень, суд приходить до висновку про відмову у їх задоволенні з наступних підстав.

Так, за відсутності наданих суду доказів тих фактів, що ОСОБА_3, перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_1, не надавала йому своєї згоди на отриманням ним від його матері – ОСОБА_5 позики у сумі 5000 доларів США, як і за відсутності доказів того, що ОСОБА_1, перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_3, не надав їй своєї згоди на отримання ОСОБА_3 позики від її вітчима ОСОБА_6, слід вважати, що ці договори відповідають вимогам ч. 2 ст. ст. 369 ЦК України, через те, що у разі вчинення кожним із колишнього подружжя цих правочинів (а вказані договори позики є двосторонніми правочинами), слід вважати, що кожен із цих правочинів вчинений за згодою кожного із подружжя. Правочин із відчуження ОСОБА_3 спільної сумісної власності подружжя – автомобілю марки Хенде І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 2010 року випуску, при надані суду доказів того, що ОСОБА_1 не надавав згоди ОСОБА_3 на відчуження нею цього автомобілю, може бути визнаний судом таким, що вчинений нею без дотримання вимог ч. 2 ст. 369 ЦК України, оскільки цей правочин підлягає обов’язковій державній реєстрації. Таким чином, право позивача на частину їх спільної з відповідачкою сумісної власності – зазначеного автомобілю, може бути захищено ним у відповідності до вимог ч. 2 ст. 16, ч. 4 ст. 369 ЦК України, шляхом визнання правочину із купівлі – продажу автомобілю марки Хенде І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 2010 року випуску, що вчинений відповідачкою одноосібно, без його згоди, шляхом подачі позову про визнання його недійсним. Маючи час та можливість поставити у позові вимогу про визнання вказаного правочину недійсним, оскільки такий спосіб захисту свого права, який він вважає порушеним, прямо передбачений нормами ст.ст. 16, 369 ЦК України, а суд захищає порушене право виключно у спосіб, встановлений законом чи договором, він таких вимог у позові не ставив. Через те, що право позивача, яке він вважає порушеним шляхом продажу відповідачкою їх спільної сумісної власності, повинно захищатися у спосіб, встановлений законом - шляхом визнання недійсним договору купівлі – продажу автомобілю марки Хенде І20, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 2010 року випуску, що укладений 17 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, підстави для задоволення позову у іншій частині – виділення на його користь ? частини заборгованості перед кредитором; визначити його обов’язок сплатити на користь третьої особи заборгованість за договором позики; виділення на користь відповідачки ? частини заборгованості перед третьою особою; визначення обов’язку відповідачки сплатити на користь третьої особи частини його заборгованості за договором позики; стягнення із відповідачки на його користь компенсації за відчуження автомобіля - відсутні. Також ці позовні вимоги не можуть бути задоволені ще й через те, що суд не може визначати обов’язків позивачеві, оскільки до суду той звертається за захистом порушеного права, а не задля примушування його самого до дій шляхом визначення йому обов’язків; суд не може стягувати з відповідача на користь третьої особи майно, оскільки таке стягнення можливо лише на користь позивача – особи, право якої порушене.

Судові витрати суд стягує з відповідачки пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, які, за підрахунками суду, становлять 355 гривень 03 копійки.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 57, 60, 69, 70, 74 СК України, ст.ст. 3, 15, 30, 60, 74-76, 88, 169, 208, 212-215, 218, 224, 256, 293 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Поділити спільне майно подружжя, яке є об’єктом спільної сумісної власності, визнавши за ОСОБА_3 право власності на холодильник марки ОСОБА_7 Фрост, ціною 12000 гривень, варочну поверхню марки Бош ціною 8000 гривень, духову шафу марки Вайпул ціною 7000 гривень, витяжку марки Піраміда, ціною 1500 гривень, посудомийну машину марки Вайпул ціною 7000 гривень.

У задоволенні позовних вимог у іншій частині позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у сумі 355 гривень 03 копійки.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом 10 днів зо дня його проголошення особами, що брали участь у судовому засіданні, а особами, які не брали участь у судовому засіданні – протягом 10 днів зо дня отримання ними копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили протягом 10 днів зо дня його проголошення, або протягом 10 днів зо дня отримання його копії учасниками процесу, які не брали участь у судовому засіданні, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя І.Ю. Литвиненко