Постанова № 73563763, 18.04.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/1361/17

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кравець О.О.

суддів: Коваля М.П. , Домусчі С.Д.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14.11.2017р., ухваленої о 10.10 год. у складі судді Попова В.Ф., по справі № 821/1361/17 за позовом Головне управління ДФС у Херсонській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

I. ПРОЦЕДУРА:

08.09.2017 р. начальник Головного управління ДФС у Херсонській області звернувся до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та просив суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 податковий борг на загальну суму 46 531,41 гривень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державного бюджету податковий борг по орендній платі з фізичних осіб (код платежу 18010900) в сумі 42 574,34 (сорок дві тисячі п'ятсот сімдесят чотири гривні 34 коп.), по єдиному податку з фізичних осіб (код платежу 18050400) в сумі 2199,25 гривень (дві тисячі сто дев'яносто дев'ять гривень 25 коп.).

У задоволені позовних вимог про стягнення податку на нерухоме майно в сумі 1757,82 гривні було відмовлено.

II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись зі вказаною постановою, начальник ГУ ДФС у Херсонській області подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального права та просив її скасувати та прийняти нову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд 1-ї інстанції виніс рішення без повного дослідження всіх істотних обставин справи. За результатами здійснення фінансово-господарської діяльності за Відповідачем обліковується податковий борг на загальну суму 46531,41 гривень. Відповідно до п.п. 14.1.175. ст.. 14 ПК України податковий борг – сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та не погашення пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. При цьому, питання щодо правомірності прийняття повідомлення-рішення, за яким відповідні грошові зобов’язання нараховані, не охоплюється предметом даного позову,- оскільки воно є узгодженим.

21.02.2018 року ОСОБА_1 подала відзив-заперечення на апеляційну скаргу, у якому просила відмовити Головному управління ДФС у Херсонській області у задоволенні апеляційної скарги, оскільки не оскарження рішення Позивача в судовому порядку не є беззаперечним свідченням правомірності дій Позивача, тим більше, що Відповідач спростував його під час судового розгляду цієї справи. Дана обставина не звільняє суд від установлення самого факту порушення та перевірки Позивачем приписів ч.3 ст. 2 КАСУ.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року справа призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні .

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України, але до судового засідання не з’явилися, - тому суд , враховуючи , що в порядку ч.2 ст.313 КАС України ,неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, відповідно до п.2 ч 1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлова будівля, майстерня загальною площею 1441,9 кв.м. за адресою Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Паризької комуни, буд. 8-6.

Рішенням сесії Новокаховської міської ради №1890 від 28.01.2015 року, затверджено Положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста ОСОБА_2. Додатком до вищезазначеного рішення визначено об’єкти оподаткування, серед яких майстерні не зазначені.

Податковим повідомленням-рішенням форми “Ф” від 29.06.2016 року № 28055-23, згідно з п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України та відповідно до п.п. 266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, ФОП ОСОБА_1М.(рнокпп НОМЕР_1) визначено податкове зобов'язання в сумі 1757,82 грн. по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.

За ФОП ОСОБА_1 станом на 31.07.2017 р. обліковується податковий борг на загальну суму 46 531,41 гривень, у тому числі:

1) по орендній платі з фізичних осіб у сумі 42 574,34 гривень, який виник з 2.03.2017 за рахунок несплати узгоджених грошових зобов’язань, нарахованих згідно податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 17.02.2017 № НОМЕР_2 на суму 97405,15 гривень; та пені нарахованої згідно ст. 129 ПК України у сумі 205,67 гривень.

У зв’язку з самостійною сплатою частини податкового боргу, залишок несплаченого податкового боргу становить 42 574,34 гривень.

2) по єдиному податку з фізичних осіб у сумі 2 199,25 гривень, який виник з 20.05.2017 за рахунок несплати узгоджених грошових зобов’язань, нарахованих згідно податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця від 05.05.2017 № НОМЕР_3 на суму 2200,00 гривень.

У зв’язку з існуючою переплатою на особистому рахунку платника податків у сумі 0,75 гривень, залишок несплаченого податкового боргу становить 2 199,25 гривень.

3) по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплаченому фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості у сумі 1757,82 гривень, який виник з 29.08.2016 за рахунок несплати узгоджених грошових зобов’язань, нарахованих згідно податкового повідомлення рішення від 29.06.2016 року.

ФОП ОСОБА_1 позовні вимоги визнала частково і пояснила, що визнає позивні вимоги про стягнення податкового боргу по орендній платі за землю в сумі 42574,34 гривень та по єдиному податку з фізичних осіб в сумі 2199,25 гривень.

V. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

Згідно вимог ст. 8 ОСОБА_3 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_3 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_3 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_3 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_3 України гарантується.

Згідно вимог ст.19 ОСОБА_3 України Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України.

Згідно ст. 67 ОСОБА_3 України , кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.8 ОСОБА_3 України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Підпунктом 266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з п.п. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, не є об'єктом оподаткування: є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Підпунктом 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України визначено, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з п.п. 266.7.1, ч.І п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Норма п. п. "є" п. 266.2.2. ст. 266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого пп. 4.1.11 п. 4.1 ст. 4 ПК України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у пп. 4.1.8 п. 4.1 ст. 4 ПК України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам - підприємцям, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.

Стаття 67 ОСОБА_3 України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно із підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ПК України) податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи (пункт 35.2 статті 35 ПК України).

Виконанням податкового обов'язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

У відповідності до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

VI. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА СУДОВА ПРАКТИКА:

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється ОСОБА_3 України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_3 України гарантується.

Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до ОСОБА_3 та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені ОСОБА_3 та законами України. У разі невідповідності правового акта ОСОБА_3 України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить ОСОБА_3 України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми ОСОБА_3 України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. . Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України , за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Так, стаття 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.4 ст.243 КАС України ,судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно ч. 5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із висновком Верховного Суду , викладеним у Постанові від 21.02.2018 року. по справі № 822/1992/17 Конец формы , за наявності у платника податків суми узгодженого, але не сплаченого у встановлені строки грошового зобов'язання, контролюючий орган наділений правом здійснити заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення на користь держави коштів, які перебувають у його власності. Отже, враховуючи наявність податкового боргу у відповідача, що підтверджується розрахунком заборгованості, податковими повідомленнями-рішеннями, яким до позивача застосовано штраф за затримку сплати узгоджених сум грошових зобов'язань, та які відповідачем оскаржені не були, копіями податкових декларацій з плати за землю та копією корінця податкової вимоги, - наявні підстави для стягнення.

VII. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі – Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 ОСОБА_3 України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «ОСОБА_4 Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (див. рішення у справі «Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства» (Gillan and Quinton v. The United Kingdom), заява № 4158/05, п. 77, ECHR 2010 (витяги), з подальшими посиланнями та п.67 рішення у справі «Котій проти України» (Заява № 28718/09) від 5 березня 2015).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління» (див. п. 110 Рішення ЄСПЛ по справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (заява №36985/97).

Суд не може не помітити вимогу підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року( норма ідентична нормі , що міститься у п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 та п.56.21 ст.56ПК ПК України ), який передбачав, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

VIII. ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ:

Апеляційний суд ,враховуючи принципи верховенства права, належного врядування ,презумпції правомірності дій платника податків , практику ЄСПЛ ,як джерело права,правову позицію Верховного Суду , погоджується із висновком суду 1-ої інстанції ,що позовні вимоги про стягнення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, у сумі 1757,82 не підлягають задоволенню так як , за незважаючи на те, що наявність у платника податків суми узгодженого, але не сплаченого у встановлені строки грошового зобов'язання, контролюючий орган наділений правом здійснити заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення на користь держави коштів, які перебувають у його власності, враховуючи наявність податкового боргу у відповідача, що підтверджується розрахунком заборгованості, податковим повідомленням-рішенням, яким до позивача застосовано штраф за затримку сплати узгоджених сум грошових зобов'язань, копіями податкових декларацій з плати за землю та копією корінця податкової вимоги, так як оскарження платником податків рішення про застосування штрафу є правом , а ні обов’язком платника податків та відповідно до ст.19 ОСОБА_3 України , як норми прямої дії, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а нежитлова будівля, майстерня загальною площею 1441,9 кв.м. за адресою Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Паризької комуни, буд. 8-6., що належить на праві приватної власності позивачці - не оподатковуються в силу закону.

Встановлена судами 1-ої та апеляційної інстанцій , очевидна відсутність правових підстав для нарахування відповідного податку, враховуючі вимоги п.п. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, в порядку приписів ч.3 ст. 2 КАС України ( в ред.,діючої на момент вирішення справи), унеможливлює стягнення .

Апеляційний суд не може допустити порушення конституційного та конвенційного принципу верховенства права та усунутись від з’ясування вказаних підстав ,посилаючись тільки на дискреційні повноваження відповідного державного органу ,застосовуючи позитивістський підхід та допускаючи свавілля державного органу , який прийняв очевидно безпідставне рішення, бо вказане може підірвати довіру ,яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість, у цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється". (див. рішення від 26 жовтня 1984 року у справі "ОСОБА_5 проти Бельгії",SeriesA, N 86), а протилежна позиція апелянта є помилковою.

Право особи на мирне володіння майном у цьому контексті було порушено , так як втручання здійснювалося не «згідно із законом», та не було «необхідним у демократичному суспільстві» ,у тому розумінні , що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів, а податковий орган довести зобов’язаний наявність підстав для призначення податкових штрафів не тільки у випадку оскарження рішення про призначення штрафу, а й вирішення справи щодо його стягнення.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій у вигляді отримання безпідставно нарахованих штрафів.

Податкове повідомленням-рішенням форми “Ф” від 29.06.2016 року № 28055-23, яким ФОП ОСОБА_1М.(рнокпп НОМЕР_1) визначено податкове зобов'язання в сумі 1757,82 грн. по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік. було прийняте не в порядку та поза межами повноважень ,встановлених ОСОБА_3, Податковим Кодексом України , доводи апеляційної скарги висновків суду 1-ої інстанції не спростовують, а ґрунтуються на невірному розумінні апелянтом норм процесуального , матеріального права та обставин справи , судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права , справу розглянуто повноважним складом суду, із належним повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі , судове рішення прийнятне та підписано суддями , які зазначені у судовому рішенні

Керуючись ст.8 ОСОБА_3 України, ст. 6 та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7,242, 272, 308, 309, 311, п.1 ч.1 ст.315, 316,321,322,325,328,329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 р. - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів .

Судове рішення складене та підписане 18.04.2018 р..

Суддя-доповідач ОСОБА_6Судді ОСОБА_7 ОСОБА_8