Постанова № 73562887, 23.04.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2018 р. Справа № 922/4103/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Сіверін В.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (вх.№423Х/1 від 06.03.2018р.) та апеляційну скаргу Національного аерокосмічного університету ім. Н.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» на рішення господарського суду Харківської області від 05.02.2018 у справі №922/4103/17 (суддя Кухар Н.М., повний текст складено 12.02.2018),

за позовом Публічного акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України», м. Київ,

до Національного аерокосмічного університету ім. Н.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», м. Харків,

про стягнення 19967,72 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «НАК «Нафтогаз України», м. Київ, звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Національного аерокосмічного університету ім. Н.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», м. Харків, заборгованості за Договором купівлі-продажу природного газу №1804/14-ТЕ-32 від 30.12.2013 в розмірі 19967,72 грн, у тому числі: 16684,73 грн пені, 3282,99 грн - 3% річних. Позивач також просив стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору за подання даного позову.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує порушенням з боку відповідача договірних зобов'язань в частині своєчасної оплати за переданий газ, зокрема п. 6.1. Договору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.02.2018 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Національного аерокосмічного університету ім. Н.Є.Жуковського «Харківський авіаційний інститут» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заборгованість за Договором купівлі-продажу природного газу № 1804/14-ТЕ-32 від 30.12.2013 в розмірі 11625,36 грн. (у тому числі: 8342,37 грн пені, 3282,99 грн - 3% річних), а також 1600,00 грн витрат з оплати судового збору. В частині стягнення 8342,36 грн. пені у позові відмовлено.

Позивач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить зазначене рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 8342,36 грн; прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги щодо стягнення неустойки в сумі 8342,36 грн, у стягненні якої було відмовлено, задовольнити; судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача.

В обґрунтування своєї позиції по справі, позивач вказує на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, а саме невірно застосував статтю 233 ГК України, оскільки зменшив розмір нарахованих санкцій без дослідження належним чином обставин справи. Зокрема, при зменшенні розміру пені суд мав врахувати майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; дати належну правову оцінку доказам, наданим сторонами в обґрунтування своїх позицій щодо наявності чи відсутності збитків; також, суд повинен був встановити, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін; також, на думку позивача, судом не було з’ясовано, чи були заподіяні позивачу збитки належним виконанням зобов’язання, а також не було оцінено розмір таких збитків. Також, позивач вважає, що нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов’язанням за договором купівлі-продажу природного газу.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.03.2018р. у справі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача у справі №922/4103/17; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач, також, із рішенням суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та неповне з’ясування обставин справи, просить зазначене рішення скасувати в частині стягнення пені; відмовити в задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені; здійснити розподіл судових витрат у частині судового збору пропорційно розміру задоволених вимог позивача і апелянта.

Відповідач вважає, що по-перше, не надання до казначейської служби підписаного в установленому порядку акта приймання-передачі газу за попередній місяць повністю виключало теоретичну можливість здійснити щомісячний платіж з боку відповідача на користь позивача за договором; по-друге, внаслідок прострочення позивача у повернення підписаних актів приймання-передачі газу можливо стверджувати про прострочку кредитора у виконанні власних зобов’язань за договором; по-третє, відповідач зазначає про порушення судом норм процесуального права, які полягають в тому, що суд при частковому задоволенні позовних вимог здійснив стягнення судового збору в повному обсязі з відповідача на користь позивача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2018р. у справі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача у справі №922/4103/17; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом вищевказаними ухвалами про відкриття провадження було попереджено сторони, що апеляційна скарга може бути розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи ухвали суду про відкриття проваджень у справі були отримані учасники апеляційного провадження (позивач отримав копії ухвал 15.03.2018 та 16.03.2018; відповідач – 16.03.2018 та 21.03.2018), що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (т.1, а.с.153-156).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що учасники провадження мали достатньо часу для надання будь-яких необхідних пояснень чи документів, однак, враховуючи, що учасники провадження у справі не надали відзивів на апеляційні скарги чи будь-яких інших заяв чи клопотань, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Також, суд повідомляє, що клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду не надійшло.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційних скарг в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

Крім того, враховуючи, що учасники провадження у справі оскаржуються один й той же процесуальний документ, колегія суддів дійшла висновку про об’єднання апеляційних скарг в одне провадження, у зв’язку з чим здійснює їх спільний розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30.12.2013 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивачем) та Національним аерокосмічним університетом ім. М.Є.Жуковського «Харківський авіаційний інститут» (відповідачем) укладено Договір 1804/14-ТЕ-32 купівлі - продажу природного газу, згідно п. 1.1. якого позивач, як продавець, зобов'язався передати у власність відповідачу, як покупцю, у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 2346031,43 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу.

Позивач, посилаючись на те, що відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги п. 6.1. Договору звернувся до господарського суду Харківської області із позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованості за Договором купівлі-продажу природного газу №1804/14-ТЕ-32 від 30.12.2013 в розмірі 19967,72 грн, у тому числі: 16684,73 грн пені, 3282,99 грн - 3% річних.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольним частково, зокрема, визнавши обґрунтованими розрахунки позивача щодо стягнення 16684,73 грн пені та 3282,99 грн. 3% річних, застосував положення чинного законодавства та враховуючи обставини справи зменшив розмір пені на 50%, у зв’язку з чим дійшов висновку про стягнення з відповідача 8342,37 грн пені.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із укладеного між сторонами договору, умови щодо актів приймання-передачі природного газу розміщено у розділі 3 "Порядок та умови передачі газу".

Згідно п.3.3 приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла-вузлів обліку газу покупця.

За п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Отже, з наведених положень договору вбачається, що передбачений п.3.3 акт є документом, що фіксує обсяг переданого газу.

Проте, сам порядок розрахунків у імперативному порядку встановлено у п.6.1 договору розділу 6 "Порядок та умови проведення розрахунків". Зазначений розділ договору не містить умови, що оплата поставленого газу здійснюється лише після підписання акту.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що затримка в оформленні актів приймання-передачі газу не може бути підставою для звільнення від відповідальності, оскільки п.6.1 договору не пов`язує обов`язок оплатити отриманий газ з їх підписанням. Наявність актів є обов`язковою лише для проведення остаточного розрахунку, який включає можливі розбіжності та коригування.

Позивач фактично передав газ в повному обсязі та вчасно, тому відповідно у відповідача виник обов'язок щодо його повної оплати у відповідності до п. 6.1. Договору, тобто до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.11.2014 по справі № 924/943/14, де чітко зазначено, що п. 6.1. Договору не пов'язує обов'язок щодо сплати помісячного відповідачем за отриманий природний газ до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу з датою надіслання відповідного акту. Також, аналогічна позиція визначена в постанові Вищого господарського суду України від 28.03.2017 у справі №907/310/16.

Крім того, показники спожитого газу відповідно до умов договору вносяться відповідачем, оскільки він складає акт та надсилає його позивачу.

Таким чином, неможливість оплати в зв'язку з тим, що відповідачу не було відомо обсяги спожитого газу та (або) суму не можуть бути враховані оскільки в розпорядженні відповідача знаходилися всі данні для визначення вартості спожитого газу. До того ж, відповідно до п. 3.4. Договору, відповідач першочергово повинен надати підготовленні акти позивачу для їх підписання. Тобто без здійснення першочергових дій з боку відповідача позивач не міг самостійно скласти акти приймання-передачі.

При цьому, п. 6.1. Договору вказує, що оплата здійснюється на підставі акту, тобто фактично на підставі складання акту, і жодне положення договору не пов'язує строк оплати з моментами надіслання актів чи їх отримання. Крім того, в актах міститься дата їх складання, яка погоджена сторонами шляхом підписання вказаних актів та проставляння печаток підприємств.

Таким чином, наявні в матеріалах справи акти приймання - передачі є достатніми доказами для підтвердження складання вказаних актів у відповідні дати. При цьому, строк оплати не пов'язаний з надісланням актів, а пов'язаний з їх складанням.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Відповідно до ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Пунктом 7.2. Договору визначено, що у разі невиконання покупцем п. 6.1. Договору, він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, погоджується із висновками суду першої інстанції, що вимоги про стягнення з відповідача 16684,73 грн. пені та 3282,99 грн. - 3% річних є законними та обґрунтованими.

Щодо зменшення судом першої інстанції розміру неустойки, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції враховано обставини щодо повного виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого природного газу за спірним договором, незначний термін прострочення оплати вартості газу, відсутність спричинення збитків позивачу простроченням такої сплати, а також зважено на порядок проведення розрахунків за використаний природний газ, встановлений Постановою КМУ № 1082 від 03.12.2008, тому висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав, передбачених частиною першою статті 233 Господарського кодексу України, частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, для зменшення на 50% розміру заявленої до стягнення пені при прийнятті рішення у даній справі відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи.

Щодо доводу позивача про те, що зменшення судом розміру пені завдає йому збитків, і при зменшенні пені суд першої інстанції не дослідив негативних наслідків спричинених позивачеві, то відповідно до приписів статтей 74, 86 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Між тим, під час вирішення даного спору, позивачем не надано, а матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих наявність у позивача збитків, які б були спричинені простроченням саме відповідача.

Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, так і визначення розміру, до яких вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини, висновок суду про наявність правових підстав для зменшення розміру пені до 8342,37 грн. є правомірним.

Щодо доводів відповідача про неправомірне стягнення судом першої інстанції судових витрат у розмірі 1600,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, передбачено, судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, оскільки кінцевим результатом розгляду даної справи стало підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивача суд вірно поклав витрати зі сплати судового збору на відповідача.

При цьому, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ч.3 ст.551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв’язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційних скарг колегія суддів не вбачає.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційних скарг, судові витрати понесені учасниками апеляційного провадження, у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Національного аерокосмічного університету ім. Н.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.02.2018 у справі №922/4103/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя В.І. Сіверін