Постанова № 73562825, 19.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2018 р. Справа№ 910/20201/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Доманської М.Л.

Верховця А.А.

за участю секретаря судового засідання Малайдах А.І.,

представників:

від ПАТ "ТММ-Енергобуд" - Ляшко О.В.,

від ПАТ "Державний ощадний банк України" - Колісник О.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 (повне рішення складено 13.12.2017, суддя Лиськов М.О.)

у справі № 910/20201/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "ТММ-Енергобуд",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер прем'єр",

про визнання зобов'язання припиненим

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Перший український міжнародний банк" (далі - позивач, ПАТ "ПУМБ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Державний ощадний банк України" (далі - відповідач, Ощадбанк), в якому просить суд:

визнати зобов'язання ПрАТ "ТММ-Енергобуд" (далі - третя особа-1) за генеральним кредитним договором від 30.07.2009 №289/31/6 перед відповідачем таким, що припинено;

визнати зобов'язання третьої особи-1 за договором кредитної лінії від 30.07.2009 №289/31/6-1 перед відповідачем таким, що припинено;

визнати зобов'язання третьої особи-1 за договором кредитної лінії від 27.08.2009 №289/31/6-6 перед відповідачем таким, що припинено;

визнати зобов'язання третьої особи-1 за договором кредитної лінії від 29.09.2010 №386/31/6 перед відповідачем таким, що припинено;

визнати зобов'язання третьої особи-1 за договором про надання банківської гарантії від 30.07.2009 №387/31/6-1 перед відповідачем таким, що припинено.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 відмовлено у задоволенні позову про визнання зобов'язання припиненими у зв'язку з відсутністю порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивача.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Скаржник вважає ухвалене рішення таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при винесені оскаржуваного рішення судом першої інстанції не дотримано положення ст..4-1, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (в редакції до 15.12.2017) та неправильно застосовано ст.ст. 36, 38, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Підставою для звернення з позовом стали обставини здійснення відповідачем дій, зміст та суть яких направлені, на думку позивача, на порушення його прав та інтересів, а саме звернення відповідача в межах справи №923/436/14 про банкрутство ПрАТ "ТММ-Енергобуд" до Господарського суду Херсонської області з заявою про визнання кредиторських вимог до третьої особи-1 в сумі 699600681,96 грн., що виникли на підставі договорів кредитної лінії від 30.07.2009 №289/31/6-1, від 27.08.2009 №289/31/6-6, від 23.09.2010 №386/31/6.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами було укладено іпотечний договір від 16.06.2014 №825/31/6-3.

Відповідач здійснив реалізацію предмету іпотеки в позасудовому порядку на користь ТОВ "Інтер прем'єр".

При цьому, позивач є кредитором третьої особи-1, вимоги якого визнані ухвалою Господарського суду Херсонської області від 19.06.2017 у справі №923/436/17 та віднесені до 4 черги задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, відповідач, зловживаючи своїми правами та порушуючи ст. 36 Закону України "Про іпотеку", заявив вимоги за зобов'язанням, які є припиненими; відповідач заявив вимоги в якості кредитора третьої особи-1, що передбачає право на задоволення заборгованості за рахунок майна третьої особи-1 у процедурі банкрутства, що з огляду на неправомірний характер таких вимог прямо порушує право позивача на задоволення визнаних кредиторських вимог, а також порушує законний інтерес позивача.

На думку позивача, зобов'язання третьої особи-1 перед відповідачем є припиненими, оскільки відбулось позасудове врегулювання спору шляхом реалізації предмету іпотеки в порядку ст.ст. 36, 38 Закону України "Про іпотеку". Тобто, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач реалізував судовий спосіб захисту задоволення забезпечених вимог, встановленого ст. 39 Закону України "Про іпотеку", оскільки продаж заставодержателем предмета іпотеки шляхом укладання договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах є позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки, а після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Крім того, апелянт вказав, що заперечення позивача щодо наявності у відповідача права вимоги до третьої особи-1 за припиненими зобов'язання є самостійною підставою для захисту свого порушеного права та інтересу.

За переконанням позивача, суд першої інстанції необґрунтовано залишив без розгляду його клопотання про витребування доказів у відповідача та третьої особи-2 та прийняв рішення у першому судовому засіданні.

Разом з апеляційною скаргою позивач подав клопотання про витребування у відповідача та третьої особи-2 оригіналів іпотечного договору віл 16.06.2014 №825/31/6-3, договорів купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 09.12.2016 №1278, №1279 з доказами перерахування грошових коштів відповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 колегією суддів у складі: Хрипун О.О. (головуючий), судді: Коротун О.М., Корсакова Г.В. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/20201/17.

08.02.2018 відповідач та третя особа-2 надали суду відзиви на апеляційну скаргу, в яких заперечили доводи апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін; надали заперечення на клопотання позивача про витребування доказів.

На підставі заяви про самовідвід колегії суддів у складі: Хрипун О.О. (головуючий), судді: Коротун О.М., Корсакова Г.В., прийнято ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 про задоволення заяви про самовідвід та передання справи №910/20201/17 на перерозподіл з метою визначення іншого складу суду.

Згідно протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 13.02.2018 для розгляду справи №910/20201/17 визначено колегію суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий), судді: Доманська М.Л., Верховець А.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2018 у вказаному вищі складі суду розгляд справи призначено на 27.02.2018.

У судовому засіданні 27.02.2018 оголошено перерву до 20.03.2018.

20.03.2018 позивач надав суду пояснення до апеляційної скарги, в яких вказав, зокрема, що право та інтерес позивача в розрізі припинення основного зобов'язання третьої особи-1 перед відповідачем після завершення позасудового врегулювання може бути захищено судом; скаржником при поданні позовної заяви реалізується право згідно п. 7 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (припинення правовідношення), тоді як заява у справі про банкрутство подається в порядку реалізації права передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; положення ЦК України не містить обмежень щодо можливості реалізації такого права як одночасно з іншими способами захисту порушених прав та інтересів (ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), так і окремо, на розсуд скаржника.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 відкладено розгляд справи на 17.04.2018.

16.04.2018 від третьої особи-1 надійшли пояснення, в яких третя особа-1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги ПАТ "ПУМБ" в повному обсязі.

В судовому засіданні 17.04.2018 оголошено перерву до 19.04.2018.

В судовому засіданні 19.04.2018 представник третьої особи-1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги ПАТ "ПУМБ" в повному обсязі.

Представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Представники інших учасників справи у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце засідання суду були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Суд апеляційної інстанції залишив без задоволення клопотання позивача про витребування у відповідача та третьої особи-2 оригіналів іпотечного договору віл 16.06.2014 №825/31/6-3, договорів купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 09.12.2016 №1278, №1279 з доказами перерахування грошових коштів відповідачу, оскільки матеріалів справи достатньо для вирішення справи по суті, крім того копії договорів купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 09.12.2016 №1278, №1279 наявні в матеріалах справи, огляд їх оригіналів не є доцільним.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення представників учасників справи, вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є кредитором третьої особи-1, вимоги якого визнані ухвалою Господарського суду Херсонської області від 19.06.2017 у справі №923/436/17 за заявою ПАТ "ПУМБ" до ПрАТ "ТММ-Енергобуд" про банкрутство.

Ощадбанк також звернувся до Господарського суду Херсонської області в межах справи №923/436/17 із заявою з кредиторськими вимогами до третьої особи-1, що виникли на підставі договорів кредитної лінії від 30.07.2009 №289/31/6-1, від 27.08.2009 №289/31/6-6, від 23.09.2010 №386/31/6.

Таким чином, на думку позивача, відповідач заявив вимогу у якості кредитора третьої особи-1, що передбачає право останнього на задоволення заборгованості за рахунок майна третьої особи-1 у процедурах передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що з огляду на неправомірний характер таких вимог прямо порушує законний інтерес позивача.

З матеріалів справи вбачається, між Ощадбанком та ПрАТ "ТММ-Енергобуд" (позичальник) укладено генеральний кредитний договір від 30.07.2009 №289/31/6 (з урахуванням змін та доповнень, внесених додатковими угодами до генерального кредитного договору).

В рамках генерального кредитного договору, між відповідачем та третьою особою-1 були укладені:

- договір кредитної лінії від 30.07.2009 №289/31/6-1;

- договір кредитної лінії від 27.08.2009 №289/31/6-6;

- договір кредитної лінії від 23.09.2010 №386/31/6.

Пунктами 2.1 генерального кредитного договору та кредитних договорів передбачено, що банк зобов'язується надати на умовах цих договорів, а позичальник зобов'язується отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені цими договорами строки кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цими договорами.

Підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 договору кредитної лінії від 23.09.2010 №386/31/6 визначено, що сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно з таким графіком: до 29.01.2015 - 200000000 грн; з 30.01.2015 до 27.02.2015 - 177775000 грн; з 28.02.2015 до 29.03.2015 - 155550000 грн; з 30.03.2015 до 29.04.2015 - 133325000 грн; з 30.04.2015 до 29.05.2015 - 111100000 грн; з 30.05.2015 до 29.06.2015 - 88875000 грн; з 30.06.2015 до 29.07.2015 - 66650000 грн; з 30.07.2015 до 29.08.2015 - 44425000 грн; з 30.08.2015 до 22.09.2015 - 22200000 грн; з 23.09.2015 - 0,00 грн.

Пунктом 2.2 договору кредитної лінії від 30.07.2009 № 289/31/6-1, визначено, що сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно з таким графіком: до 29.01.2015 - 116438000 грн; з 30.01.2015 до 27.02.2015 - 99804000 грн; з 28.02.2015 до 29.03.2015 - 83170000 грн; з 30.03.2015 до 29.04.2015 - 66536000 грн; з 30.04.2015 до 29.05.2015 - 49902000 грн; з 30.05.2015 до 29.06.2015 - 33268000 грн; з 30.06.2015 до 29.07.2015 - 16634000 грн; з 30.07.2015 - 0,00 грн.

Пунктом 2.2 договору кредитної лінії від 27.08.2009 № 289/31/6-6, визначено, що сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно з таким графіком: до 29.01.2015 - 27562000 грн; з 30.01.2015 до 27.02.2015 - 23624000 грн; з 28.02.2015 до 29.03.2015 - 19686000 грн; з 30.03.2015 до 29.04.2015 - 15748000 грн; з 30.04.2015 до 29.05.2015 - 11810000 грн; з 30.05.2015 до 29.06.2015 - 7872000 грн; з 30.06.2015 до 29.07.2015 - 3934000 грн; з 30.07.2015 - 0,00 грн.

Пунктом 2.2 договору кредитної лінії від 23.09.2010 №386/31/6 визначено, що кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 22.09.2015.

Пунктами 2.2 договору кредитної лінії від 30.07.2009 №289/31/6-1 та договору кредитної лінії від 27.08.2009 № 289/31/6-6 визначено, що кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 29.07.2015.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за генеральним кредитним договором, між банком та третьою особою-1 було укладено наступні договори:

договір застави обладнання від 19.11.2009 № 289/31/6-7, відповідно до якого в заставу було передано виробниче обладнання (кран мостовий двобалочний КМ20/5-28 (1 шт.), кран мостовий двобалочний КМ30 (30/5+30)-28 (1 шт.), трансформаторна підстанція КТП-1 1600 кВа 6/04 кВ (1 комплект), трансформаторна підстанція КТП-2 1600 кВа 6/04 кВ (1 комплект), трансформаторна підстанція КТП-3 1600 кВа 6/04 кВ (1 комплект), трансформаторна підстанція КТП-4 400 кВа 6/04 кВ (1 комплект), ячейки високовольтні РП 6 кВ РУ-1 (генераторів) (1 комплект), ячейки високовольтні РП 6 кВ РУ-2 (мережевий) (1 комплект), ячейки високовольтні РП 6 кВ РУ-3 (трансформаторів) (1 комплект)), що знаходиться за адресою: Харківська область, Чугуївський район, смт. Малинівка, вул. Гетьмана Якова Острянина (надалі - договір застави) та

іпотечний договір від 16.06.2014 № 825/31/6-3, відповідно до якого в іпотеку банку було передано майнові права на будівлю адміністративно-побутового корпусу з підвалом і ганками (літ. А, А1, а, аі), загальною площею 7 235,9 кв. м, який знаходиться за адресою: Харківська область, Чугуївський район, смт Малинівка, вул. Гетьмана Якова Острянина, 2-А; комплекс будівель і споруд перша черга вводу в експлуатацію 1-го пускового комплексу "Заводу енергетичного машинобудування", який складається з: будівлі виробничого корпусу №138 (літ. Б, Б1, б, 61, 62, 63, 64, 65, 66) загальною площею 32 090,0 кв. м, будівлі котельної (літ. Г) загальною площею 108,6 кв. м, будівлі розподільчої станції (літ. Д) загальною площею 315,6 кв. м, що знаходиться за адресою: Харківська область, Чугуївський район, смт. Малинівка, вул. Гетьмана Якова Острянина, 2; майнові права на будівлю корпусу № 137 (літ. В), загальною площею 2979,8 кв. м, що знаходиться за адресою: Харківська область, Чугуївський район, смт Малинівка, вул. Гетьмана Якова Острянина, 2-Б (надалі - договір іпотеки).

У зв'язку із закінченням строку дії та порушенням позичальником зобов'язань за кредитними договорами Ощадбанк направив третій особі-1 вимогу від 26.11.2015 № 55/2-06/1605-12378 про сплату простроченої заборгованості.

У зв'язку із невиконанням позичальником своїх зобов'язань, передбачених умовами генерального кредитного договору та кредитних договорів, внаслідок яких утворилась заборгованість, Ощадбанк звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "ТММ-Енергобуд" про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмети забезпечення.

За результатами розгляду позову Ощадбанку Господарський суд міста Києва 23.09.2016 прийняв рішення у справі № 910/7367/16 за позовом ПАТ "Держаний ощадний банк України" до ПАТ "ТММ-Енергобуд" про стягнення 619221732,72 грн., відповідно до якого вирішено звернути стягнення на предмет застави за договором застави обладнання від 19.11.2009 № 289/31/6-7 та предмет іпотеки за іпотечним договором від 16.06.2014 №825/31/6-3, що належить ПрАТ "ТММ-Енергобуд" на праві власності, шляхом надання Ощадбанку права продажу предмета застави від імені ПрАТ "ТММ-Енергобуд" та предмета іпотеки від свого імені за ціною не нижчою, ніж визначена суб'єктом оціночної діяльності.

На виконання вищевказаного судового рішення 04.11.2016 Господарський суд міста Києва видав відповідні накази.

Ощадбанк, реалізуючи свої права заставного кредитора на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2016 у справі № 910/7367/16 та з метою продажу заставного майна за найвищою ціною, було розміщено відповідне оголошення у Системі електронних торгів арештованим майном (ДП "СЕТАМ") з початковою вартістю предметів застави та іпотеки, що встановлена у вказаному судовому рішенні, а саме - 73 298 300,00 гривень.

За результатами проведених електронних торгів ДП "СЕТАМ" було визначено переможця, який запропонував найвищу ціну - 104 000 000,00 грн., що підтверджується протоколом №213993.

09.12.2016 між Ощадбанком та переможцем електронних торгів - ТОВ "Інтер прем'єр" (третя особа-2) укладено договори на загальну суму 104 000 000,00 грн.:

- купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер 1279;

- купівлі-продажу нерухомого майна, реєстраційний номер 1278;

- купівлі-продажу рухомого майна.

Позивач вважає, що відповідач реалізував один із способів позасудового врегулювання спору на підставі застереження про задоволення вимог, що міститься в іпотечному договорі. Оскільки стягнення на предмет іпотеки було вчинено відповідачем в рахунок виконання зобов'язань третьої особи-1 за кредитним договором, то зобов'язання за таким договором, є припиненими.

Частиною 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Стаття 36 Закону України "Про іпотеку" (позасудове врегулювання) визначає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Згідно зі ст. 38 Закону України "Про іпотеку", якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог. Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог. Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Стаття 39 Закону України "Про іпотеку" передбачає можливість реалізації предмета іпотеки за рішенням суду.

Так, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Аналіз положень ст.ст. 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладення відповідачем договорів купівлі-продажу предметів іпотеки та застави на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2016 у справі №910/7367/16, відбулось у судовий спосіб.

Однак, суд апеляційної інстанції не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вже було зазначено, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами між банком та третьою особою-1 було укладено іпотечний договір від 16.06.2014 №825/31/6-3.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 іпотечного договору задоволення вимог відповідача здійснюється, зокрема, шляхом продажу відповідачем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Перебування предмету іпотеки у власності третьої особи-1 та в іпотеці відповідача підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 27.07.2016 №64405374.

За результатами проведених електронних торгів ДП "СЕТАМ" було визначено переможця - ТОВ "Інтер прем'єр", який запропонував найвищу ціну, що підтверджується протоколом №213993.

За результатами торгів 09.12.2016 між Ощадбанком та ТОВ "Інтер прем'єр" були укладені договір купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер 1279; договір купівлі-продажу нерухомого майна, реєстраційний номер 1278; договір купівлі-продажу рухомого майна.

Відповідно до інформаційних довідок щодо об'єкта нерухомості від 04.09.2017 №96179816, №96180100, №96179368 третя особа-2 набула право власності на майно третьої особи-1.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема, продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Статтею 36 Закону України "Про іпотеку" визначено два способи позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі:

1. передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

2. право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Разом з тим, статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки рішення суду також може передбачати спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Але при цьому, на відміну від статті 36, не встановлено, що такий продаж здійснює іпотекодержатель від свого імені.

Зазначена норма кореспондує з частиною 1 статті 38 Закону України «Про іпотеку»: якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір».

Проте частиною 5 статті 38 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Закон України «Про іпотеку» не містить інших підстав для здійснення іпотекодержателем продажу предмету іпотеки від свого імені, в тому числі рішення суду.

Таким чином, застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку" можливе як в порядку позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, так і на підставі рішення суду, однак продаж іпотекодержателем предмета іпотеки від свого імені можливий лише на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

Мотивувальна частина рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2016 у справі № 910/7367/16, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом надання Ощадбанку права від свого імені продати предмет іпотеки, містить посилання на положення іпотечного договору, які передбачають зазначений спосіб позасудового врегулювання (п.п.7.4.1 п.7.4. іпотечного договору), що свідчить про застосування звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Продаж предмета іпотеки здійснено відповідачем як іпотекодержателем від свого імені на користь ТОВ "Інтер прем'єр", у зв'язку з чим, колегія суддів доходить висновку, що реалізація предмету іпотеки здійснено на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки - тобто шляхом позасудового врегулювання, що узгоджується зі ст. 36 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ст. 43 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Місцевий господарський суд в порушення норм статті 43 ГПК України на зазначені вище обставини справи належної уваги не звернув, що призвело до помилкового висновку про реалізацію предмета іпотеку в судовому порядку.

Отже, відповідач реалізував один із способів саме позасудового врегулювання спору на підставі застереження про задоволення вимог, що міститься в іпотечному договорі, який (спосіб) реалізується у відповідності до положень статті 36 та 38 Закону України "Про іпотеку".

При цьому, наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не змінює правових наслідків застосування позасудового способу звернення стягнення, встановлених ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до частини 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку", після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Таким чином, продаж предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені призводить до припинення зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем в повному обсязі.

В апеляційній скарзі та позовній заяві, позивач зазначає, що зловживаючи своїми правами, порушуючи ст. 36 Закону України "Про іпотеку", відповідач заявив вимоги за зобов'язанням, які є припиненими, відповідач заявив вимоги в якості кредитора третьої особи-1, що передбачає право на задоволення заборгованості за рахунок майна третьої особи-1 у процедурі банкрутства, що з огляду на неправомірний характер таких вимог прямо порушує право позивача на задоволення визнаних кредиторських вимог, а також порушує законний інтерес позивача.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що діями відповідача жодним чином не порушені охоронювані законом права та інтереси позивача, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого права.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч.2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом ч.ч.2,3 ст.16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Норми ст. 16 ЦК України кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Нормами статті 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 №6-110цс12).

Конституційний суд України у своєму рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 визначив основні ознаки охоронюваного законом інтересу, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

При поєднанні інтересу та суб'єктивного права, останнє виступає правовим інструментарієм реалізації цього інтересу.

Позивач може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання. Обов'язок доказування та конкретизації, у чому саме вбачається порушення прав та охоронюваних інтересів покладається на позивача.

Статтею 32 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що 19.06.2017 порушено провадження у справі № 923/436/17 про банкрутство ПрАТ "ТММ-Енергобуд", введено процедуру розпорядження майном боржника, постановлено оприлюднити оголошення про порушення справи про банкрутство.

21.06.2017 оприлюднене оголошення про порушення справи про банкрутство ПрАТ "ТММ-Енергобуд".

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство.

Після оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство ПрАТ "ТММ-Енергобуд" до Господарського суду Херсонської області із заявою з грошовими вимогами до боржника, поряд з іншими, звернувся Ощадбанк.

Частиною 6 ст. 23 Закону про банкрутство встановлено, що кредитор, вимоги якого визнані боржником чи господарським судом, має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів, визнаних боржником та розпорядником майна. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів.

Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

За наслідками розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Закону про банкрутство у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.

За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначаються розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, які вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів.

Тобто, в межах справи про банкрутство, господарський суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.

Апеляційний суд встановив, що станом на час звернення позивача із даним позовом (16.11.2017), прийняття судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення від 06.12.2017, розгляду даної справи в апеляційному порядку попереднє засідання у справі Господарського суду Херсонської області № 923/436/17 про банкрутство ПрАТ "ТММ-Енергобуд" не завершене, відповідне судове рішення про затвердження реєстру вимог кредиторів не прийнято - ухвалою Господарського суду Херсонської області від 10.04.2018 призначений розгляд справи № 923/436/17 у попередньому засіданні (для розгляду вимог кредиторів та включення їх до реєстру ) на 24 квітня 2018 року.

Тобто, позов до Ощадбанку, який заявив свої грошові вимоги до боржника в межах справи про банкрутство, подано передчасно, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача як конкурсного кредитора не порушені у зв'язку з відсутністю результатів розгляду кредиторських вимог Ощадбанку за результатами попереднього засідання у справі про банкрутство ПрАТ "ТММ-Енергобуд", а отже і відсутні підстави для захисту таких прав та інтересів в судовому порядку, що виключає ухвалення рішення про задоволення позовних вимог ПАТ "ПУМБ".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов вірного по суті висновку про відмову в позові у зв'язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, що має наслідком залишення оскаржуваного судового рішення від 06.12.2017 без змін.

В той же час порушення судом першої інстанції ст. 43 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) не призвело до неправильного вирішення справи, що виключає застосування апеляційним судом повноважень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України щодо зміни рішення.

Судові витрати за розгляд справи апеляційним судом належить покласти на скаржника в межах сплаченого судового збору при подачі апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі № 910/20201/17 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на Публічне акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" в розмірі 12000,00 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 23.04.2018.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді М.Л. Доманська

А.А. Верховець