Рішення № 73562308, 23.04.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2018

Справа № 910/1942/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»

до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення вартості недостачі вантажу в розмірі 7 305,53 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення вартості недостачі вантажу в розмірі 7 305,53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України не забезпечив збереження вантажу під час перевезення, у зв’язку з чим вагон № 60500782 з вантажем (вугілля), прибув з недостачею на суму 7 305,53 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

22.03.2018 представником відповідача подано відзив на позову заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що відповідно до акту про технічний стан вагона від 06.06.2017 № 142 станції Знам’янка зазначено, що вагон № 60500782 технічно справний,нещільне прилягання люків кришок 6,7 люків зліва, 5,6 люків з права за ходом; маються зазори між кришками люків поперечними балками шириною 30 мм довжиною 600мм; нещільне прилягання старого походження покрите іржею; втрата вантажу можлива; вантажовідправник зазори до навантаження бачити міг, але заходів до усунення не прийняв, що свідчить про те, що вагон не підготовлений до перевезення сипучого вантажу дрібних фракцій. При цьому, відправник не наніс захисне маркування на поверхню вантажу. Також, відповідач зазначає, що акт про технічний стан вагона не містить відомостей про те, що вагон технічно несправний. Таким чином, відповідач зазначає, що відправник не підготував вагон для перевезення вантаж дрібних фракцій, не ущільнив підлогу вагона, через що сталась втрата вантажу, а відтак наявність зазначених залізницею у відзиві на позовну заяву позивача, обставин справи, які у свою чергу, законодавчо закріплені та передбачені транспортним законодавством, передбачають відсутність причинного зв’язку між дією перевізника і втратою або ушкодженням вантажу, а отже і відсутність його вини. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано суду доказів оплати спірного вантажу за ціною відправника, а відтак позивачем не доведено наявності у нього шкоди.

Також, 22.03.2018 відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності.

16.04.2018 до відділу діловодства суду від представника позивача надійшли заперечення на відзив, у яких зазначає, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження технічної чи комерційної несправності вагону, при цьому, оскільки залізниця прийняла такий вагон шляхом візуального огляду на станції відправлення без зауважень, у відповідності до положень пункту 28 Правил приймання вантажів до перевезення, а отже на момент передачі відправником залізниці вагону витікання (просипання) вантажу не було, відправник вжив всіх заходів, щодо запобіганню втрати вугілля, вантаж був завантажений у справний вагон. Таким чином, позивач зазначає, що вжив всі умови, які передбачено законодавством та вжив заходи, що розроблені та узгоджені із залізницею, які забезпечили збереження вантажу під час його перевезення, в свою чергу перевізник перевіривши дотримання зазначених вимог, прийняв його до перевезення без зауважень, чим засвідчив правильність навантаження та закріплення вантажу. Також, позивач зазначає, що Статут залізниць України не передбачає обов’язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.

Також, 16.04.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариством «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі – позивач) відповідно до залізничної накладної № 46653680 від 05.06.2017 здійснило відправлення вугілля зі станції Ароматна на станцію Добротвір одержувачу – ПАТ «ДТЕК Західенерго»

Під час слідування вагону № 60500782 на станції Знамянка було складено комерційний акт № 410006/149/7 від 06.06.2017, відповідно до якого, недостача вугілля у вагоні № 60500782 складає 4 350 кг.

Позивач зазначив, що відповідач, як перевізник належним чином не виконав зобов'язань щодо збереження вантажу під час перевезення, у зв’язку з чим зобов’язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі 7 305,53 грн., заподіяні незбереженням прийнятого до перевезення вантажу згідно залізничної накладної № 46653680 від 05.06.2017.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі.

Згідно з пунктом 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 920 Цивільного кодексу України обумовлено: у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Стаття 110 Статуту залізниць України передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Згідно з статтею 113 Статуту залізниць України за незбереження прийнятого до перевезення вантажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача чи пошкодження виникли з не залежних від перевізника причин.

Статтею 623 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Положення ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України кореспондує положенням ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, якщо кредитор пред'являє вимогу про відшкодування реальної шкоди та/або упущеної вигоди, він має надати докази наявності таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати, документи, що підтверджують наявність упущеної вигоди тощо).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у поданому відзиві на позовну заяву, зазначає, що відповідно до акту про технічний стан вагона від 06.06.2017 № 142 станції Знам’янка зазначено, що вагон № 60500782 технічно справний,нещільне прилягання люків кришок 6,7 люків зліва, 5,6 люків з права за ходом; маються зазори між кришками люків поперечними балками шириною 30 мм довжиною 600мм; нещільне прилягання старого походження покрите іржею; втрата вантажу можлива; вантажовідправник зазори до навантаження бачити міг, але заходів до усунення не прийняв, що свідчить про те, що вагон не підготовлений до перевезення сипучого вантажу дрібних фракцій. При цьому, відправник не наніс захисне маркування на поверхню вантажу. Також, відповідач зазначає, що акт про технічний стан вагона не містить відомостей про те, що вагон технічно несправний. Таким чином, відповідач зазначає, що відправник не підготував вагон для перевезення вантаж дрібних фракцій, не ущільнив підлогу вагона, через що сталась втрата вантажу, а відтак наявність зазначених залізницею у відзиві на позовну заяву позивача, обставин справи, які у свою чергу, законодавчо закріплені та передбачені транспортним законодавством, передбачають відсутність причинного зв’язку між дією перевізника і втратою або ушкодженням вантажу, а отже і відсутність його вини.

Згідно із ч. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб’єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов’язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Статуту залізниць України завантаження вантажів у вагони (контейнери), а також вивантаження з них здійснюється відправниками та одержувачами.

За змістом ст. 31 Статуту залізниць України залізниця зобов’язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери. Придатність рухомого складу для перевезення вантажу в комерційному відношенні визначається: вагонів - відправником, якщо завантаження здійснюється його засобами, або залізницею, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці.

Згідно з ст. 32 Статуту залізниць України вантажі повинні завантажуватись без перевищення вантажопідйомності вагона (контейнера). Відправник зобов’язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов. Перелік вантажів, перевезення яких допускається на відкритому рухомому складі, встановлюється Правилами.

Положеннями п.п. 5, 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, встановлено, що перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, відправник зобов’язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов’язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів. У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із ,,шапкою”). Такі заходи розроблюються відправником окремо для кожного виду вантажу. Поверхня вантажу у всіх випадках розрівнюється і ущільнюється. Для розрівнювання і ущільнення вантажу відправник може використовувати механізовані установки та інші пристрої. З метою забезпечення збереженості всіх вантажів, що перевозяться у вагонах відкритого типу, на їх поверхню відправником наноситься захисне маркування або застосовується покриття плівкою (емульсією) чи інше закріплення верхнього шару вантажу.

Матеріалами справи підтверджується, що завантаження у вагон №60500782 було здійснено вантажовідправником – ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

Слід зазначити, що п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.200 № 644, вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.

Приписами ч. 3 ст. 917 ЦК України визначено право перевізника відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.

Судом встановлено, що вантаж був прийнятий залізницею до перевезення без зауважень, оскільки накладна № 45653680 від 05.06.2017 таких відміток не містить.

Згідно статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

Статтею 129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць; для засвідчення маси і кількості вантажу з даними, зазначеними у транспортних документах, складається комерційний акт.

Відповідно до статті 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Статтею 133 Статуту залізниць України передбачено, що передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

Факт нестачі за спірним перевезенням підтверджений комерційним актом № 410006/149/7 від 06.06.2017, відповідно до якого, недостача вугілля у вагоні № 60500782 складає 4 350 кг.

Отже, залізниця повинна відшкодувати збитки, завдані незбереженням вантажу під час його перевезення.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

Статтею 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

На підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано суду довідку №1309-17 про вартість вугільної продукції, підписаної директором філії ПТП «Павлоградвантажтранс» і головним бухгалтером ПрАТ «ДТЕК «Павлоградвугілля», та відповідно до якої, вартість вугільної продукції у вагоні № 60500782 складає 1 987,90 грн. з ПДВ.

Також, позивачем надано рахунок-фактуру № 90253021 від 15.06.2017, акт приймання-передачі від 15.06.2017, відповідно до яких, вартість вугілля складає 2 079,36 грн. за 1 т.

У пункті 2.7 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 N 04-5/601 зазначено, що згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю).

Статут не передбачає обов'язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві, про те, що розмір збитків доводиться тільки документами про оплату вантажу, оскільки положення статті 115 Статуту залізниць України не визначають вичерпного переліку документів, якими може підтверджуватись вартість вантажу, а відтак такі обставини мають бути встановлені судом за допомогою належних та допустимих доказів, зокрема, на підставі довідок про вартість вугільної продукції, які складені відправником вантажу та підтверджують вартість відправленого вантажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно з п. «г» ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.

Згідно з пунктом 27 Правил видачі вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 1) 2 % маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі; овочі свіжі; шкіра оброблена і мокросолона; тютюн; м'ясо свіже; 2) 1,5 % маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива; 3) 1 % маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; вовна немита; мило; м'ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м'ясні всякі; 4) 0,5 % маси всіх інших вантажів.

Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються:

- від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці;

- від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.

З урахуванням вищевикладеного, фактична нестача вантажу у вагоні № 60500782 -3 675 кг. на суму 7 305,53 грн..

Таким чином, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини втрати частини вантажу та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, є обґрунтованими.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, в свою чергу, заперечення відповідача наведені у відзиві, повністю спростовуються встановленими фактичними обставинами справи.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 260 Цивільного кодексу України зазначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 – 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту.

Пунктом «а» статті 134 Статуту залізниць України передбачено, що претензії можуть бути заявлені з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу.

Проте частиною четвертою статті 315 Господарського кодексу України встановлено, якщо заявлену перевізнику претензію, що випливає з договору перевезення вантажу, відхилено або відповідь на неї не одержано у строк, зазначений у частині третій цієї статті (в даному випадку три місяці), заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

З викладеного вбачається, що вказаною правовою нормою по-іншому, ніж Статутом залізниць України, розраховується початок перебігу строку позовної давності.

Однак частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із частиною 4 статті 909, частиною першою статті 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Тобто стаття 315 Господарського кодексу України і статті 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності у позовах про відшкодування збитків (вартості нестачі вантажу), що виникають із залізничних перевезень.

Статут залізниць України було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457, і останні зміни в нього вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року № 1973.

Господарський кодекс України був прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року за № 436-ІV і набув чинності з 1 січня 2004 року. У прикінцевих положеннях Господарського кодексу України законодавець зобов'язав Кабінет Міністрів України привести свої нормативні акти (в т.ч. і Статут залізниць України, оскільки він суперечить Господарському кодексу України) у відповідність до норм Господарського кодексу України, а тоді вже застосовувати ці норми поряд з нормами Господарського кодексу України, що Кабінетом Міністрів України зроблено не було.

З огляду на викладене, відповідно до частини четвертої статті 315 Господарського кодексу України початком строку позовної давності є день одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для даної відповіді (Постанова Верховного суду України від 19.04.2012 №10-26/166-10-4300).

Водночас, як роз'яснено у пункті 4.7 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у визначенні перебігу позовної давності за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, слід враховувати таке: якщо до подання позову позивач скористався своїм правом на пред'явлення перевізникові претензії, шестимісячний строк позовної давності починається з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для такої відповіді (ч. 4 статті 315 Господарського кодексу України). Оскільки дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу строку позовної давності в розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (ч.2, 3 статті 315 Господарського кодексу України), незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.

Як встановлено судом, обставини, що спричинили заявлені вимоги позивача виникли 06.06.2017 (момент складання комерційного акту), 13.11.2017 позивачем отримано відповідь від 03.11.2017 на претензію, позов в свою чергу поданий до Господарського суду міста Києва 15.02.2018, тобто, без пропуску строку позовної давності. Отже позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 236 – 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (51400, Дніпропетровська обл., місто Павлоград, вулиця Соборна, будинок 76; ідентифікаційний код: 00178353) збитки в розмірі 7 305 (сім тисяч триста п’ять) грн. 53 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено: 23.04.2018.

Суддя О.А. Грєхова