Рішення № 73560922, 17.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 квітня 2018 року № 826/13623/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до Головного управління Національної поліції в Київській областіпроскасування наказу про звільнення, поновлення на службі, стягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просить, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 11.09.2017 р. № 618 о/с «По особовому складу» в частині звільнення лейтенанта поліції ОСОБА_1, інспектора взводу № 1 роти № 3 Полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» ГУ НП в Київській області зі служби в поліції у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

2. Поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора взводу № 1 роти № 3 Полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» ГУНП в Київській області.

3. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 28 851,39 грн.

4. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 1,00 грн.;

5. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора взводу № 1 роти № 3 Полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» ГУНП в Київській області та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний наказ в частині звільнення є безпідставним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням чинного законодавства та підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на службі в поліції та має право на виплату їй грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Відповідач відзиву на позов у встановлений судом строк не надав.

В судовому засіданні судом ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом Головного управління МВС України в Київській області від 07.11.2015 р. № 1 о/с ОСОБА_1 (М-204324), яка мала спеціальне звання лейтенант поліції за її заявою від 06.11.2015 р. відповідно до пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» як таку, що прибула з Міністерства внутрішніх справ з 07.11.2015 р. прийнято до Полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» з присвоєнням спеціальних звань поліції в порядку переатестування та установленням посадових окладів згідно штатного розпису.

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 11.09.2017 р. № 618 о/с лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектора взводу № 1 роти № 3 Полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» з 30.09.2017 р. відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції у запас за п. 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Підставою для прийняття вищевказаного наказу стали накази Головного управління Національної поліції в Київській області від 05.07.2017 р. № 1176 «Про організаційно-штатні зміни» та від 12.07.2017 р. № 1246 «Про організаційно-штатні зміни», попередження про можливе вивільнення з посади від 29.07.2017 р.

Вважаючи вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулась з позовом до суду.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно з статтею 5 КЗпП, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частинами першої - п'ятої статті 68 Закону "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року N 580-VIII (надалі- Закон N 580-VIII) визначено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Разом з тим, механізму скорочення працівників органів Національної поліції України спеціальним законодавством не передбачено.

У зв'язку з цим, відповідно до статті 8 Цивільного кодексу України, при скороченні атестованих працівників Національної поліції України у частині, яка не врегульована спеціальним законодавством, слід застосовувати аналогію закону, тобто використовувати правові акти, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону). Це відповідає вимогам рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби.

А тому, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, суд може застосовувати норми Кодексу законів про працю України (КЗпП), у якому визначено основні трудові права працівників та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 зі змінами та доповненнями станом на теперішній час.

Судом встановлено, що на підставі Атестаційного листка від 26.09.2016 р. атестаційною комісією прийнято рішення, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає.

Зі змісту атестаційного листка вбачається, що ОСОБА_1 у грудні 2014 р. вступила на службу до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Гарпун» ГУ МВС України в Київській області на посаду міліціонера та перебувала на службі в ОВС до листопада 2015 року. З листопада 2015 року проходить службу в Національній поліції України. На посаді інспектора взводу № 1 роти № 3 полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» Головного управління Національної поліції в Київській області з квітня 2016 року.

За період служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції України та на займаній посаді ОСОБА_1 зарекомендувала себе посередньо. Під час виконання поставлених завдань не проявляє ініціативу, маючи добру спеціальну підготовку та аналітичні здібності. До виконання службових обов'язків ставиться легковажно. За своїми морально діловими якостями не здатна виконувати функції пов'язані із захистом держави і суспільства від тероризму, виявлення та усунення причин та умов, які його породжують. На низькому рівні володіє табельною зброєю. Фізично розвинута посередньо. За характером спокійна, врівноважена, однак у спілкуванні з колегами проявляє нещирість. Не приймала участь у заходах, передбачених п.п. 9, 10, 11 ч. 2 та ч. 3 ст. 3 Закону України «Про очищення влади».

З пояснень наданих позивачем під час співбесіди вбачається, що вона проживає в м.Умань, Черкаська область. В зону АТО виїзджала один раз. За станом здоров'я не може нести службу в зоні АТО. Зазначила, що проходила лікування, термін лікування невідомий у зв'язку із чим виїзджати у відрядження не може.

Позивачем на ім'я начальника Головного управління Національної поліції в Київській області Ценова Д.М. надано пояснення, в яких вона висловила свою незгоду із висновками атестації.

Відповідно до частин першої - третьої статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Таким чином, з аналізу вищевказаних норм трудового законодавства вбачається, що обов'язковими умовами, які покладаються на роботодавця при наступному вивільненні працівника є його попередження не пізніше ніж за два місяці та при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці пропонування працівникові іншої роботи на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Як встановлено судом, у зв'язку із зміною в організаційній структурі поліції та відповідних структурних підрозділах Головного управління Національної поліції в Київській області (накази Національної поліції України від 26.06.2017 р. № 640, від 07.07.2017 р. № 698 «Про організаційно-штатні зміни в Національній поліції» і накази Головного управління від 05.07.2017 р. № 1176, від 12.07.2017 р. № 1246 «Про організаційно-штатні зміни») ОСОБА_1 було попереджено про її можливе наступне звільнення із займаної посади з 02.09.2017 р. згідно із п. 1 ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП України, ст. 77 пп. 4 (у зв'язку із скороченням штатів або переведення організаційних заходів), Закону України «Про Національну поліцію». Із вказаним попередженням позивач була ознайомлена 29.07.2017 р. під розпис, тобто за два місяці до звільнення.

У зв'язку із зміною в організаційній структурі поліції та відповідних структурних підрозділах Головного управління Національної поліції в Київській області, позивачу було запропоновано наступні посади для подальшого проходження служби в Національній поліції: інспектора СРПП № 3 Києво-Святошинського ВП, інспектора СРПП № 2 Вишнівського ВП, інспектора СРПП №1 Києво-Святошинського ВП, з якими остання була не згодна.

Позивачем було подано рапорт, в якому вона просила призначити її на посаду інспектора взводу ІІІ роти полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» Головного управління Національної поліції в Київській області (без дати).

Натомість, вказаний рапорт не було враховано відповідачем, як і не доведено неможливість призначення позивача на вказану посаду.

Відповідачем також не доведено, що запропоновані позивачу посади відповідають її кваліфікації та досвіду роботи, тобто є рівнозначними.

Згідно наявного в матеріалах справи протоколу Атестаційної комісії ГУ НП в Київській області (без реквізитів) ОСОБА_1 займаній посаді відповідає. Дисциплінарних стягнень не має.

На вимогу суду матеріалів особової справи відповідачем надано не було, як і не надано накази Національної поліції України від 26.06.2017 р. № 640, від 07.07.2017 р. № 698 «Про організаційно-штатні зміни в Національній поліції» і накази Головного управління від 05.07.2017 р. № 1176, від 12.07.2017 р. № 1246 «Про організаційно-штатні зміни», що унеможливлює встановлення кількості осіб, які було скорочено у зв'язку із зміною організаційної структури та оцінки посад, які могли бути запропоновані позивачу відповідно до її кваліфікації та досвіду роботи, наявності посади на яку позивач подала рапорт.

Відповідно до пунктів 1-5 статті 42 КЗпП, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Так, згідно із п. 13 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надається переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

Натомість відповідачем в порушення вищенаведених нормативних актів під час звільнення позивача не було враховано, що остання є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії МВ № 001971, а відтак має переважне право на залишення на роботі.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з положеннями статті 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Ураховуючи зазначені вимоги діючого законодавства України та фактичні обставини по справі суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 є протиправним та було проведено з суттєвими порушеннями законодавства про працю, а оспорюваний наказ підлягає скасуванню як незаконний, а, отже, для поновлення порушених прав позивач має бути поновлена на посаді інспектора взводу № 1 роти № 3 Полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» з 02.10.2017 р.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 28 851,39 грн., суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 235 КЗпП передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі, одночасно приймається рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше, як за один рік.

Здійснюючи розрахунок заробітної плати, суд керується висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13), Верховного Суду, викладеними в постанові від 24.01.2018 р. по справі К/9901/1072/18, К/9901/1074/18 (справа 815/6284/13-а), відповідно до яких Єдиним нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Отже, період, за яким обчислюється середня заробітна плата, визначено розділом ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з п. 3 ч. 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Тобто, розмір грошового забезпечення визначається, виходячи із кількості робочих, а не календарних днів.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Так, враховуючи дані наявної у матеріалах справи довідки про доходи, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 356,19 грн.

Період вимушеного прогулу склав з 02.10.2017 р. по 17.04.2018 р., а саме, з урахуванням:

- листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 р. N 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» (жовтень 21, листопад 22, грудень 21)=64 дні;

- з урахуванням ст. 73 Кодексу законів про працю України тривалість робочого часу у 2018 році становить (січень 21, лютий 20, березень 21, квітень 11)=73 дні.

Отже, період вимушеного прогулу із розрахунку кількості робочих днів вимушеного прогулу становить 137 днів (64+73).

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу, з урахуванням загальної кількості робочих днів за період з 02.10.2017 р. по 17.04.2018 р. (137*356,19)=48 798,03 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайному виконанню підлягають рішення щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що негайному виконанню підлягає постанова суду в частині стягнення із Головного управління Національної поліції в Київській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що становить 2400,00 грн. та поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора взводу № 1 роти № 3 Полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» ГУНП в Київській області з 02.10.2017 року.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 1,00 грн., суд зазначає наступне.

За визначенням статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суду належить встановити обставини наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, зокрема: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового та немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Поряд із цим в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідачів; крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджуються.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 цієї статті).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що докази, наведені відповідачем у запереченнях на позов, не спростовують доводи позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 11.09.2017 р. № 618 о/с «По особовому складу» в частині звільнення лейтенанта поліції ОСОБА_1, інспектора взводу № 1 роти № 3 Полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» ГУ НП В Київській області зі служби в поліції у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

3. Поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора взводу № 1 роти № 3 Полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» ГУНП в Київській області з 02 жовтня 2017 року.

4. Стягнути з Головного управління Національної поліції у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 48 798,03 гривень за період з 02 жовтня 2017 року по день поновлення на посаді.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора взводу № 1 роти № 3 Полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» ГУНП в Київській області з 02 жовтня 2017 року та присудження виплати їй заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць в сумі 2400,00 гривень.

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко