Рішення № 73560019, 17.04.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/276/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.

секретар судового засідання Сільник Н.Є.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі- позивач, ОСОБА_1І.) до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, оформлене листом «Про розгляд клопотання» від 11.07.2017 № М-8062/0-5568/6-17, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Дулібської сільської ради Стрийського району за межами населеного пункту;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність пл. 0,5 га згідно поданої заяви для ведення собистого селянського господарства, яка розташована на території Дулібської сільської ради Стрийського району за межами населеного пункту.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у липні 2017 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства. Втім, 11 липня 2017 року у листі № М-8062/0-5568/6-17 відповідач відмовив позивачу, посилаючись на постанову Кабінету ОСОБА_3 України від 07.06.2017 № 413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними». Однак, на думку позивача, відповідач протиправно відмовив у наданні такого дозволу. Позивач вважає, що нормами Земельного кодексу України не передбачено такої підстави для відмови, а тому відповідач, прийнявши оскаржене рішення, порушив її право як громадянина України на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Не погоджуючись із таким рішенням позивач звернувся з позовом до суду.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 07.06.2017 № 413 “Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними”, затверджено стратегію удосконалення механізму управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними. На виконання зазначеної постанови КМУ, ГУ Держгеокадастру у Львівській області на офіційному веб-сайті (lvivska.land.gov.ua) опубліковано інформацію про перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам в межах норм безоплатної приватизації у IІІ кварталі 2017 року на території Львівської області. У вказаному переліку не передбачено виділення земельних ділянок у власність громадянам на території Дулібської сільської ради Стрийського району Львівської області. Відсутність земельної ділянки у згаданому переліку унеможливлює надання відповідачем дозволів на розроблення документації із землеустрою та передання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації. Окрім того, відповідач зазначив, що позовна вимога щодо зобов’язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не підлягає до задоволення, оскільки суд не може втручатися у дискрецію суб’єкта владних повноважень, а відтак не надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями відповідача. Відповідач зазначив, що оскаржуване рішення відповідача прийняте в межах, на підставі та з дотриманням норм чинного законодавства України.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Суд встановив, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0, 5 га для ведення особистого селянського господарства на території Дулібської сільської ради Стрийського району Львівської області.

За результатами розгляду клопотання ГУ Держгеокадастру у Львівській області листом від 11.07.2017 № 8062/0-5568/6-17 відмовило ОСОБА_1 у наданні вищезазначеного дозволу, посилаючись на постанову Кабінету ОСОБА_3 України від 07.06.2017 № 413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними». Зокрема, відповідач зазначив, що пропонована позивачем до відведення земельна ділянка в даному переліку відсутня, а відтак вирішення даного питання по суті, стане можливим після внесення відображеної на картографічних матеріалах земельної ділянки, поданої позивачем у клопотанні, до переліку та розміщення її на сайті.

Позивач, не погодився із відмовою відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, тому звернувся з даним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається та реалізовується громадянами, юридичними особами й державою відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.“б” ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Пунктом “а” ч.3 ст. 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Частиною 4 ст. 122 ЗК України установлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом “в” ч. 3 ст.116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені зазначеною статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із змісту наведених норм слідує, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до п. 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 від 29.09.2016р., відповідач є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядкований, а відповідно до п.п.13 п.4 цього Положення розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Даючи правову оцінку правомірності рішення відповідача про відмову позивачу в наданні дозволу для розроблення проекту землеустрою, суд враховує наступне.

Виходячи зі змісту ч. 7 ст. 118 ЗК України початковим етапом надання земельної ділянки у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації є розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, дозвіл на розроблення якого приймається відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування (у розглядуваному випадку ГУ Держгеокадастру у Львівській області).

При цьому, в абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України встановлено конкретний і вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні відповідного клопотання громадянина та, відповідно, для ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

З аналізу вказаних норм вбачається, що відповідач отримавши заяву позивача щодо надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність повинен бути розглянути її та прийняти за результатом розгляду відповідне рішення, яке викладається у формі розпорядження.

Відповідачем не надано доказів про належний розгляд заяви ОСОБА_1, зокрема, прийняття рішення у формі розпорядження.

Лист відповідача від 11.07.2017 № 8062/0-5568/6-17 щодо розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і викладена в ньому позиція (фактично відмова) у надані дозволу, не містить визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вмотивованої відмови у його наданні, що не може бути визнано судом правомірним.

В свою чергу, у відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, з урахуванням правових позицій Верховного Суду, викладених у рішенні від 23.01.2018 у справі №1903/2676/12 суд дійшов висновку, що рішення ГУ Держгеокадастру у Львівській області щодо розгляду заяви позивачки про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки є протиправним.

Приймаючи рішення зобов'язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,5 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області, суд враховує наступне.

Згідно з ч.4 ст.245 КАС України, відповідно до яких у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача суд враховує роз’яснення, які наведені в постанові Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. “Про судове рішення в адміністративній справі”, згідно яких у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов’язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність пл. 0,5 га згідно поданої заяви для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Дулібської сільської ради Стрийського району за межами населеного пункту.

Що стосується доводів відповідача про наявність у нього дискреційних повноважень під час вирішення питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії):1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно ; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Рекомендаціями Комітету ОСОБА_3 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року в справі № 21-87а13.

Таким чином, дискреційні повноваження, в тому числі органів виконавчої влади, завжди мають межі, встановлені законом.

Тому, вирішуючи питання про правомірність рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, оформлене листом «Про розгляд клопотання» від 11.07.2017 № М-8062/0-5568/6-17, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства необхідно виходити з меж повноважень органів виконавчої влади сфері розпорядження землями, визначених законом.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області при винесенні оскаржуваного рішення порушило вимоги статей 118, 122 та 123 ЗК України, тобто вийшло за межі своїх повноважень, оскільки право відступати від ЗК України та інших правових норм органам виконавчої влади не надано.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Таким чином, суд дійшов висновку, що викладені вище критерії відповідачем не дотримані, що тягне за собою необхідність зобов'язання вчинити дії.

Згідно з статтею статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проаналізувавши норми земельного законодавства, дослідивши зібрані докази, суд вважає, що відповідач не довів правомірність прийнятого рішення.

З огляду на викладене, суд вважає, що позов є обґрунтованим, а тому його слід задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, оформлене листом «Про розгляд клопотання» від 11.07.2017 № М-8062/0-5568/6-17, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Дулібської сільської ради Стрийського району за межами населеного пункту.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність пл. 0,5 га згідно поданої заяви для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Дулібської сільської ради Стрийського району за межами населеного пункту.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (79019, м. Львів, пр. Чорновола, 4, код ЄДРПОУ 39769942) за рахунок його бюджетних асигнувань 704 (сімсот чотири гривні) грн 80 коп сплаченого судового збору на користь ОСОБА_1 (82434, Львівська область, Стрийський район, с. Дуліби, вул. Будівельна, 13а, РНОКПП НОМЕР_1).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.04.2018.

Суддя Р.М. Брильовський