Рішення № 73559631, 28.02.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 лютого 2018 року 12:51Справа № 0870/9122/12 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Гавриленко А.О. та представників

позивача: ОСОБА_1;

відповідача: ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано – магнієвий комбінат»

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21 вересня 2012 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат», ухвалою суду від 21 вересня 2017 року, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, замінено позивача на правонаступника, а саме на Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано – магнієвий комбінат» (надалі – позивач або ТОВ «ЗТМК»), до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі ДПС, ухвалою суду від 21 вересня 2017 року, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, замінено на його правонаступника, а саме на Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (надалі – відповідач або Офіс ВПП ДФС), в якому позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0000110026 від 16.05.2012 про визначення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 17 994 488 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов, виходячи із викладених у ньому підстав. Так, в обґрунтування позовних вимог в позовній заяві вказано, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене контролюючим органом на підставі висновків акту перевірки №83/26-1/00194731 від 27.04.2012 про порушення вимог податкового законодавства в частині заниження податкових зобов’язань з податку на прибуток.

Проте, позивач не погоджується із висновками акту перевірки та прийнятим податковим повідомленням-рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, виходячи із наступних підстав.

Так, по-перше, в акті перевірки зроблено висновок про завищення задекларованих позивачем показників у рядку 05 Декларацій «Витрати операційної діяльності» на суму 29 486 702,1 грн., а саме: на порушення п. 138.3 ст. 138 Податкового кодексу України підприємством завищено валові витрати на суму 29 486 702 грн., у тому числі по періодам: за 2 квартал 2011 року на суму 7 590 521 грн.; за 2 – 3 квартал 2011 року на суму 30 995 131 грн.; за 2 – 4 квартал 2011 року на суму 29 486 702 грн. Позивач не згоден із вищевказаним порушенням, оскільки підприємством на підставі п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України правомірно включено до витрат операційної діяльності витрати, що понесені до 01.04.2011, так як реалізація виготовлених товарів в цій частині відбулась вже після 01.04.2011, а вказаною нормою дозволено включати до витрат витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, в тому звітному періоді, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, робіт, послуг. Жодною нормою Податкового кодексу України прямо не встановлено, що витрати, понесені до 01.04.2011, не включаються до складу собівартості виготовленої продукції, що реалізовується після 01.04.2011, тому в період з 01.04.2011 по 31.12.2011 позивач мав право на включення таких витрат до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг).

По-друге, акт перевірки містить висновок про завищення задекларованих позивачем показників у рядку 05.1 Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених та реалізованих товарів (робіт, послуг)» в сумі 2 072 191 грн. внаслідок включення до показників рядка 05.1.16 загальновиробничих витрат, які були враховані підприємством у складі показників рядка 06.1 Декларацій «Загальновиробничі витрати» в квітні – липні 2011 року. Проте, позивач не погоджується і з цим порушенням, адже з квітня по липень 2011 року загальновиробничі витрати визнавалися витратами періоду. В подальшому, з 01.08.2011 підприємством загальновиробничі витрати перераховано на реалізовану продукцію в складі рядка 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених та реалізованих товарів (робіт, послуг)» згідно із внесеними до Податкового кодексу України змінами.

По-третє, контролюючим органом вказано, що у ходів перевірки встановлено порушення вимог п. 138.2, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України завищено витрати, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування за ІІ-ІІІ квартали 2011 року на загальну суму 7 353 104 грн. по результатам взаємовідносин позивача з підприємствами – постачальниками, по яким не підтверджується фактична поставка продукції. Проте з такими висновками відповідача позивач також не може погодитися та зазначає, що у період з 01.01.2011 по 31.12.2011 позивач мав взаємовідносини з постачальниками ТОВ ВКП «КМП», ТОВ «МЕТАЛ-РЕСУРС», ТОВ «Аріар». Здійснення господарських операцій з вищенаведеними контрагентами підтверджується усіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку, а зауваження відповідача щодо відсутності товарно-транспортних накладних є безпідставними, оскільки в даному випадку постачання товарів здійснювалося позивачем самостійно, без залучення перевізника, а отже підстави для складання товарно-транспортних накладних відсутні.

Окрім того, акт перевіри містить посилання на неврахування позивачем висновків актів попередніх перевірок, проте дані доводи контролюючого органу є необґрунтованими, адже відповідачем на підставі висновків актів попередніх перевірок приймалися податкові повідомлення-рішення, які оскаржуються позивачем в судовому порядку, а тому до набрання законної сили судовими рішеннями у відповідних справах у позивача відсутній обов’язок враховувати висновки актів попередніх перевірок.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, що викладені в поданих до суду запереченнях (вх. №31880 від 30.07.2015), в яких вказано, що, по-перше, у період до 01.04.2011 позивач здійснював податковий облік приросту (убутку) балансової вартості сировини, матеріалів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Отже, витрати, понесені до 01.04.2011, враховуються у складі собівартості готової продукції після цієї дати лише в частині балансової вартості запасів, що відображені в обліку відповідно до п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Станом на 01.04.2011 залишки незавершеного виробництва на рахунку 23 «Виробництво» складають 10 650 016,61 грн., у тому числі не матеріальна складова 6 177 009,63 грн. Залишки готової продукції на рахунку 26 «Готова продукція» станом на 01.04.2011 складають 48 236 435 грн., у тому числі не матеріальна складова 27 977 132 грн.

По-друге, позивачем завищено задекларовані показники у рядку 05.1 Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених та реалізованих товарів (робіт, послуг)» в сумі 2 072 191 грн. внаслідок включення до показників рядка 05.1.16 загальновиробничих витрат, які були враховані підприємством у складі показників рядка 06.1 Декларацій «Загальновиробничі витрати» в квітні – липні 2011 року.

По-третє, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Аріар», ТОВ ВКП «КМП» та ТОВ «МЕТАЛ-РЕСУРС». Так, директора ТОВ ВКП «КМП» визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення: порушення вимог податкового законодавства України. Окрім того, до перевірки не надано товарно-транспортних накладних від ТОВ «МЕТАЛ-РЕСУРС». Також, у підприємств-контрагентів позивача відсутні трудові ресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності. Відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, унеможливлює здійснення господарської діяльності.

Окрім того, щодо посилань позивача на судові рішення у справі про оскарження наслідків попередніх перевірок, відповідач зазначив, що висновки судів, викладені в інших судових рішеннях, не мають для суду, що розглядає дану справу заздалегіть встановленої доказової сили.

За таких обставин просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд».

У судовому засіданні 28 лютого 2018 року на підставі ст. 250 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (ідентифікаційний код 00194731) зареєстровано як юридичну особу Виконавчим комітетом Запорізької міської ради 22.12.1999, правонаступником якого з 29.10.2015 (дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення ДП «ЗТМК») є Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (ідентифікаційний код 38983006), яке в свою чергу зареєстровано як юридичну особу 19.11.2013.

У період з 01.03.2012 по 12.04.2012 посадовими особами СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі ДПС було проведено планову виїзну перевірку ДП «ЗТМК» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, результати якої викладені в акті перевірки №83/26-1/00194731 від 27.04.2012.

За результатами перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог, зокрема, п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 135.5.11 п. 135.5 ст. 135, п. 138.2, п. 138.3, пп.138.8.1 п. 138.8, пп.138.12.1 п. 138.12 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 3, п. 5 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 17 994 488 грн., у тому числі:

за 2 квартал 2011 року на суму 2 756 442 грн.;

за 2-3 квартал 2011 року на суму 9 911 539 грн.;

за 2-4 квартал 2011 року на суму 17 994 488 грн.

Як вбачається зі змісту вищевказаного акту перевірки, в ході перевірки контролюючим органом виявлені наступні порушення вимог податкового законодавства.

1. На порушення п. 138.3 ст. 138 Податкового кодексу України підприємством завищено валові витрати на суму 29 486 702 грн., у тому числі по періодах:

- за 2 квартал 2011 року на суму 7 590 521 грн.;

- за 2-3 квартал 2011 року на суму 30 995 131 грн.;

- за 2-4 квартал 2011 року на суму 29 486 702 грн.

В періоді з 01.04.2011 по 31.12.2011 підприємство до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) (рядок 05.1 СВ) вдруге включено валові витрати, що були понесені до 01.04.2011, а саме не матеріальна складова у незавершеному виробництві та залишках готової продукції.

2. На порушення п. 138.3 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено завищення задекларованих ДП «ЗТМК» показників у рядку 05.1 Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» в сумі 2 072 191 грн. внаслідок включення до показників рядка 05.1.16 загальновиробничих витрат, які були враховані до показників рядка 06.1 Декларацій «Загальновиробничі витрати» в квітні – липні 2011 року.

За даними бухгалтерського обліку підприємства, собівартість реалізованої продукції повинна бути зменшена на суму загальновиробничих витрат в розмірі 2 072 191 грн. того звітного періоду, в якому вони були понесені та, відповідно, вже були відображені у рядку 06.1 «Загальновиробничі витрати» декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ-ІІІ квартали 2011 року за наслідками господарської діяльності за квітень-липень 2011 року.

3. У ході перевірки встановлено завищення витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування за ІІ-ІІІ квартали 2011 року на загальну суму 7 353 104 грн. по результатам взаємовідносин ДП «ЗТМК» з підприємствами постачальниками, по яким не підтверджено фактична поставка продукції, у тому числі по періодах:

- 2 квартал 2011 року - 4 394 010 грн.;

- 2 - 3 квартал 2011 року – 7 353 104 грн.;

- 2 – 4 квартал 2011 року – 7 353 104 грн.

Окрім того, в акті перевірки вказано, що підприємством не враховано встановлені порушення за результатами планової виїзної перевірки за період з 01.07.2009 по 30.06.2010 (акт №307/08-08/000194122 від 22.09.2010), документальної позапланової виїзної перевірки за період з 01.07.2010 по 31.12.2010 (акт №168/08-08/00194731 від 14.07.2011), документальної позапланової невиїзної перевірки за 1 квартал 2011 року (акт №184/08-08/00194731 від 03.03.2011), документальної позапланової невиїзної перевірки за 2-й квартал 2011 року (акт №227/08-08/00194731 від 24.10.11) та документальної позапланової невиїзної перевірки за 2-й, 3-й квартали 2011 року (акт №59/08-08/00194731 від 25.01.2012).

ДП «ЗТМК» було подано до контролюючого органу заперечення на акт перевірки №83/26-1/00194731 від 27.04.2012, на які СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі ДПС було надано відповідь листом від 14.05.2012 №1069/10/26-1, за змістом якої заперечення ДП «ЗТМК» на акт перевірки №83/26-1/00194731 від 27.04.2012 залишені без задоволення.

16 травня 2012 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі ДПС у відношенні ДП «ЗТМК» на підставі висновків акту перевірки №83/26-1/00194731 від 27.04.2012 було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000110026, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем на 17 994 488 грн.

За результатами адміністративного оскарження вищевказаного податкового повідомлення-рішення скарги позивача були залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення – без змін.

Позивач, не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням контролюючого органу, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.

Щодо першого виявленого в ході перевірки порушення.

Як свідчить зміст акту перевірки №83/26-1/00194731 від 27.04.2012, в обґрунтування виявленого порушення відповідачем вказано, що відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до 01.04.2011 підприємство здійснювало податковий облік приросту (убутку) балансової вартості сировини, матеріалів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом.

Тим самим, витрати, понесені до 01.04.2011, враховуються у складі собівартості готової продукції після цієї дати лише в частині балансової вартості запасів, що відображені в обліку відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Під час проведення перевірки встановлено, що станом на 01.04.2011 залишки незавершеного виробництва на рахунку 23 «Виробництво» складають 10 650 016,61 грн., у т.ч. не матеріальна складова 6 177 009,63 грн. Залишки незавершеного виробництва на рахунку 25 «Напівфабрикати» складають 64 747 249,31 грн., у т.ч. не матеріальна складова 37 553 404,6 грн.

Залишки готової продукції на рахунку 26 «Готова продукція» станом на 01.04.2011 складають 48 236 435 грн., у т.ч. не матеріальна складова 27 977 132 грн., реалізовано 19 291 273,65 грн. (не матеріальна складова).

Тобто, на думку перевіряючих, до 01.04.2011 підприємство ДП «ЗТМК» здійснювало податковий облік приросту (убутку) балансової вартості сировини, матеріалів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат відповідно до п.5.9 ст.5 Закону України від 28.12.1994 №334/97-ВР, але не по повній балансовій вартості запасів, а лише її частини (матеріальної складової), розрахованої підприємством самостійно за встановленою ним же методою.

З наведеного відповідачем зроблено висновок, що в періоді з 01.04.2011 по 31.12.2011 підприємство до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) (рядок 05.1 СВ) вдруге включено валові витрати, що були понесені до 01.04.2011, а саме не матеріальна складова у незавершеному виробництві та залишках готової продукції.

Проте суд не може погодитися із такими висновками відповідача та вважає за необхідне зазначити наступне.

Особливості справляння податку на прибуток підприємств встановлено підрозділом 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Балансова вартість товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів) сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів (що мало місце у даному випадку), малоцінних предметів (запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції станом на кінець звітного періоду, що передував даті набрання чинності розділом III Податкового кодексу України, визнається витратами в порядку, передбаченому розділом III цього Кодексу (п. 26 підрозділу 4 Перехідних положень ПК України).

Пунктом 1 цього підрозділу передбачено, що розділ III Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового Кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4,138.6-138.9,138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених, згідно з пунктами 138.5,138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 ст.140 і статтею 141 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають (п.п.138.1.1):

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.3 статті 138 Податкового кодексу України «Склад витрат та порядок їх визнання» визначено, що у цілях цього розділу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

Відповідно до Положення бухгалтерського обліку №9 «Запаси» напівфабрикати, незавершене виробництво та готова продукція є запасами, які відображаються в бухгалтерському обліку (на балансі) підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість таких запасів включає й матеріальні витрати, витрати на оплату праці, інші витрати прямо пов’язані з виробництвом.

Згідно норм ПК України балансова вартість запасів у залишках напівфабрикатів, незавершеного виробництва, готової продукції, які обліковуються станом на 01.04.2011, визначається витратами в порядку, передбаченому розділом III цього Кодексу.

Положення п.138.3 та п. 138.1 ПК України застосовуються під час розрахунків з бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 01 квітня 2011року, згідно з п.1 підрозділу 4 Перехідних положень цього Кодексу.

Суд враховує, що податковою інспекцією для донарахування податку на прибуток застосовано методу перерахунку залишків готової продукції та незавершеного виробництва (ст. 21-22 акту перевірки), що не передбачена жодним нормативним актом, діючим на час проведення такої перевірки.

Окрім того, як вже зазначалося вище, відповідно до пункту 26 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України балансова вартість товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції станом на кінець звітного податкового періоду, що передував даті набрання чинності розділом III цього Кодексу, визнається витратами в порядку, передбаченому розділом III цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, відноситься до складу прямих матеріальних витрат, які є витратами, що формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (підпункт 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 ПК України).

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

З урахуванням викладеного, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг), пов'язуються з доходами від реалізації таких товарів (надання послуг, виконання робіт), в момент переходу права власності покупцеві. На дату відвантаження товарів (виконання робіт, надання послуг) продавець може у звітному періоді, в якому відбувся перехід права власності на товар покупцеві, у складі витрат, що формують собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг), врахувати балансову вартість запасів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції станом на кінець звітного податкового періоду, що передував даті набрання чинності розділом III ПК України.

Таким чином, ПК України не передбачає заборони на відображення в податковому обліку запасів, що утворилися станом на 01 квітня 2011 року.

З урахуванням чого, необґрунтованим є висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог п. 138.3 ст. 138 Податкового кодексу України.

Щодо другого виявленого порушення.

В акті перевірки вказано, що в періоді з 01.04.2011 по 06.08.2011 відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат а оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Пунктом 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В декларації з податку на прибуток за ІІ-ІІІ квартали 2011 року у рядку 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених та реалізованих товарів (робіт, послуг)» за результатами господарської діяльності за квітень – липень 2011 року відображаються прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату та внески на соціальні заходи, витрати на оплату послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів (продукції), тобто без урахування загальновиробничих витрат.

Відповідно до пп. 138.10.1 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України загальновиробничі витрати включаються до складу інших витрат та визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, що визначено п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України.

В декларації з податку на прибуток, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 28.02.2011 №114, загальновиробничі витрати відображаються у складі інших витрат (додаток ЗВ «Загальновиробничі витрати» до рядка 06.1 декларації).

Законом України від 07.07.2011 №3609-VI внесено зміни до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України. Пунктом 2 частини ІІ цього Закону встановлено, що вищезазначений пункт застосовується з першого числа звітного (податкового) місяця, в якому набирає чинності цей Закон, тобто з 01.08.2011.

Із внесенням доповнень, починаючи з 06.08.2011, відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України до складу собівартості включаються загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Відповідно до зазначених змін, в декларації з податку на прибуток за ІІ-ІІІ квартали, ІІ-ІV квартали 2011 року у рядку 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених та реалізованих товарів (робіт, послуг)» за результатами господарської діяльності за серпень – грудень 2011 року відображаються прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи, витрати на оплату послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів (робіт, послуг), з врахуванням загальновиробничих витрат, що відображаються у складі інших прямих витрат (ряд. 05.1.16 Декларації).

З вищенаведеного відповідачем зроблено висновок, що за даними бухгалтерського обліку підприємства, собівартість реалізованої продукції повинна бути зменшена на суму загальновиробничих витрат в розмірі 2 072 191 грн. того звітного періоду, в якому вони були понесені та, відповідно, вже були відображені у рядку 06.1 «Загальновиробничі витрати» декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ-ІІІ квартали 2011 року за наслідками господарської діяльності за квітень-липень 2011 року.

Разом з цим, із даним висновком відповідача суд також не може погодитися виходячи із наступного.

Як встановлено судом із пояснень представника позивача та підтверджується доданими до матеріалів справи копіями податкових декларацій з податку на прибуток за період з квітня по липень 2011 року, у вказаний період загальновиробничі витрати визнавалися ДП «ЗТМК» витратами періоду шляхом включення їх до рядка 06.1 «Загальновиробничі витрати» із заповненням додатка ЗВ наростаючим підсумком за квітень-липень 2011 року відповідно до п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України.

При цьому, як свідчить зміст акту перевірки, в ході перевірки не встановлено заниження або завищення задекларованих показників у рядку 06.1 ЗВ декларацій за період з квітня по липень 2011 року.

Поряд із цим, з 01.08.2011 згідно із змінами та доповненнями, внесеними в розділ ІІІ Податкового кодексу України Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 №3609-VI, ДП «ЗТМК» в податкових деклараціях відображало загальновиробничі витрати у складі собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) шляхом включення в рядок 05.1.16 «Інші прямі витрати» додатка СВ до рядка 05.1 декларації із включенням до загального результату додатка СВ наростаючим підсумком за серпень-грудень 2011 року відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що за змістом п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України, платник податків проводить оцінку вибуття запасів за методами, встановленими відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Представником позивача до матеріалів справи надано копію наказу ДП «ЗТМК» №122а від 31.03.2011 «Про облікову політику», пунктом 5.3 якого встановлено, що при відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті, їх оцінку здійснювати за методом ідентифікованої собівартості, відповідної одиниці запасів; при продажу та іншому вибутті готової продукції, оцінка їх здійснюється за середньозваженою собівартістю місяця.

Додатком 4 «Розподіл загальновиробничих витрат в цехах» до наказу ДП «ЗТМК» №122а від 31.03.2011 «Про облікову політику» визначено порядок розподілу загальновиробничих витрат, встановлених підприємством.

За приписами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, собівартість реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) складається з:

- виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду;

- нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які виникли в поточному періоді;

- змінних та розподілених постійних витрат, які розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат, тощо).

Пунктом 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, встановлено, що оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів.

Отже, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» готова продукція класифікується як запаси, а отже собівартість реалізованої продукції визначається згідно з обраним методом оцінки вибуття запасів.

Враховуючи, що порядок оцінки вибуття запасів на підприємстві позивача, визначений наказом ДП «ЗТМК» №122а від 31.03.2011 «Про облікову політику», відповідає положенням п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України, оскільки здійснюється відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства України.

Також суд звертає увагу відповідача на те, що обраний контролюючим органом метод розрахунку суми загальновиробничих витрат, що включаються до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) за період серпень – грудень 2011 року із застосуванням розрахованого коефіцієнта реалізації готової продукції за місяць не передбачений ані нормами Податкового кодексу України, ані жодним іншим нормативно-правовим актом, що регламентує порядок ведення податкового обліку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, шо висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог п. 138.3 ст. 138 Податкового кодексу України є необґрунтованим та не доведеним.

Щодо третього виявленого порушення.

В акті перевірки вказано, що ДП «ЗТМК» завищено витрати, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування:

- за 2 квартал 2011 року на суму 4 394 010 грн. внаслідок придбання матеріалів від постачальника ТОВ ВКП «КМП», по якому не підтверджено фактичну поставку продукції;

- за 2 – 3 квартали 2011 року на суму 2 959 094 грн. внаслідок придбання в серпні 2011 року матеріалів від постачальників: ТОВ «Аріар» на суму 382 309 грн.; ТОВ ВКП «КМП» на суму 487 307 грн.; ТОВ «МЕТАЛ-РЕСУРС» на суму 2 089 478 грн.; по яким не підтверджується фактична поставка продукції;

- за 2 – 4 квартали 2011 року на суму 2 959 094 грн. внаслідок придбання в серпні 2011 року матеріалів від постачальників: ТОВ «Аріар» на суму 382 309 грн.; ТОВ ВКП «КМП» на суму 487 307 грн.; ТОВ «МЕТАЛ-РЕСУРС» на суму 2 089 478 грн.; по яким не підтверджується фактична поставка продукції.

Вказаний висновок обґрунтовано наступним.

1.ТОВ Виробничо-комерційне підприємство «КМП» (ТОВ ВКП «КМП») виступає транзитером з залученням вигодоформуючих підприємств, місцезнаходження яких не встановлено, прийнято рішення про припинення підприємства та інше. Посаду бухгалтера і директора обіймає одна особа, кількість працюючих 1 особа, статутний фонд 11,8 тис. грн., основні фонди відсутні. Ці ознаки свідчать про відсутність у підприємства трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, а саме в частині відвантаження та перевезення товарів, а також необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей. Відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень унеможливлює здійснення господарської діяльності ТОВ ВКП «КМП». Окрім того, такі ж ознаки мають й контрагенти ТОВ ВКП «КМП».

З наведеного відповідачем зроблено висновок про здійснення ДП «ЗТМК» операцій з придбання по ланцюгам постачання, в яких задіяно контрагентів транзитерів.

2. ТОВ «Аріар» виступає транзитером з залученням вигодоформуючих підприємств, місцезнаходження яких не встановлено, прийнято рішення про припинення підприємства та інше. Посаду бухгалтера і директора обіймає одна особа, кількість працюючих 5 осіб, статутний фонд 21 тис.грн., основні фонди відсутні. Ці ознаки свідчать про відсутність у підприємства трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, а саме в частині відвантаження та перевезення товарів, а також необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей. Відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень унеможливлює здійснення господарської діяльності ТОВ «Аріар». Окрім того, за результатами зустрічної звірки ТОВ «Аріар» встановлено, що неможливість підтвердження господарських операцій ТОВ «Аріар» із його постачальником ТОВ «АУРІТ».

3. По операціям ДП «ЗТМК» та ТОВ «МЕТАЛ-РЕСУРС» встановлено, що ДП «ЗТМК» здійснено операції з придбання по ланцюгам придбання, в яких задіяні контрагенти – транзитери (місцезнаходження яких не встановлено, прийнято рішення про припинення діяльності підприємства та інше). Контрагенти ТОВ «МЕТАЛ-РЕСУРС» не мають трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, а саме в частині відвантаження та перевезення товарів, а також необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей.

Окрім того, відповідачем звернено увагу на відсутність товарно-транспортних накладних та зроблено висновок про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ДП «ЗТМК» з контрагентами ТОВ ВПК «КМП», ТОВ «Аріар», ТОВ «МЕТАЛ-РЕСУРС».

Проте, даний висновок контролюючого органу, на думку суду, є необґрунтованим виходячи із наступного.

1.Під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем і ТОВ Виробничо-комерційне підприємство «КМП» укладено договір поставки №70/12-2005 від 30.12.2005, за умовами якого постачальник (ТОВ ВКП «КМП») продає, а покупець (ДП «ЗТМК») купує товар, асортимент, кількість та якість якого зазначено в рахунках, які є невід’ємною частиною даного договору. Підтвердженням якості продукції з боку постачальника є сертифікат якості заводу виробника. Поставка продукції з пункту навантаження до пункту призначення здійснюється транспортом покупця та за рахунок покупця. Разом із продукцією постачальник направляє покупцю рахунок, товарну накладну, податкову накладну, сертифікат якості. Продукція постачається за цінами, вказаними в рахунках-фактурах (т. 3 а.с. 29-30).

Також під час розгляду справи судом з’ясовано, що між позивачем і ТОВ Виробничо-комерційне підприємство «КМП» укладено договір поставки №189 від 08.04.2011, за умовами якого постачальник (ТОВ ВКП «КМП») зобов’язується у 2011 -2012 роках поставити покупцеві (ДП «ЗТМК») товари, зазначені в Специфікації №1, а покупець – прийняти і оплатити такі товари. Предметом поставки є аргон рідкий вищого гатунку (код ДК 016-97 24.11.1), загальна кількість, асортимент, сортамент, номенклатура зазначені в Специфікації №1, яка є невід’ємною частиною договору. Ціна договору становить 1 454 400 грн., у тому числі ПДВ 242 400 грн. Строк поставки товарів з квітня 2011 по січень 2012 року. Місце поставки товарів відбувається на умовах СРТ – перевезення залізничним транспортом у залізничних цистернах, залізнична станція «Запоріжжя Ліве», Придніпровська залізниця (код 460005), одержувач ДП «ЗТМК» (код 5380) на території України, вказаної покупцем у письмовій заявці, згідно Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів – «Інкотермс-2010». (т.3 а.с. 31-32).

На підтвердження виконання умов цих договорів до матеріалів справи надано Специфікацію №1 від 08.04.2011, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури.

На підтвердження оприбуткування отриманих товарів на складі підприємства до матеріалів справи позивачем надано прибуткові ордери, картки складського обліку, а на підтвердження оплати за поставлені товари – платіжні доручення.

Водночас, на підтвердження факту перевезення товарів за вищевказаними договорами, до матеріалів справи позивачем надано подорожні листи вантажного автомобіля ДП «ЗТМК» з талонами замовника до них та залізничні накладні.

2. Також під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем і ТОВ «Аріар» укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №360/5 від 03.12.2010, за умовами якого постачальник (ТОВ «Аріар») зобов’язується у 2010 – 2011 роках поставити покупцю (ДП «ЗТМК») товари, зазначені в Специфікації №1, а покупець прийняти і оплатити такі товари. Предметом поставки є вапно комове опалене (код ДК 016-97 – 26.52.1), загальна кількість, асортимент, сортамент, номенклатура зазначені в Специфікації №1, яка є невід’ємною частиною договору. Ціна договору становить 5 144 472 грн., у тому числі ПДВ 857 412 грн. Строк поставки товарів з грудня 2010 по вересень 2011 року. Місце поставки (передачі) товарів відбувається на умовах СРТ – перевезення залізничним транспортом у залізничних цистернах, залізнична станція «Запоріжжя Ліве», Придніпровська залізниця (код 460005), одержувач ДП «ЗТМК» (код 5380) на території України, вказаної покупцем у письмовій заявці, згідно Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів МТП – Інкотермс, в редакції 2000, або автотранспортом у критих транспортних засобах на склад покупця (т. 2 а.с.142- 143).

На підтвердження виконання умов цих договорів до матеріалів справи надано Специфікацію №1 від 03.12.2010, податкові накладні, видаткові накладні.

На підтвердження оприбуткування отриманих товарів на складі підприємства до матеріалів справи позивачем надано прибуткові ордери, картки складського обліку, а на підтвердження оплати за поставлені товари – платіжні доручення.

Водночас, на підтвердження факту перевезення товарів за вищевказаними договорами, до матеріалів справи позивачем надано подорожні листи вантажного автомобіля ДП «ЗТМК» з талонами замовника до них.

3. Також матеріали справи свідчать, що між позивачем та ТОВ «МЕТАЛ-РЕСУРС» було укладено договір №22 від 05.01.2006, за умовами якого, продавець (ТОВ «МЕТАЛ-РЕСУРС») зобов’язується поставити та передати покупцю (ДП «ЗТМК») товар, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити його на умовах даного договору. Предметом даного договору є металопродукція та зварювальні матеріали, товар в асортименті. Ціни на товар зазначаються в рахунках. Сума договору визначається рахунками. Постачання товару із пункту навантаження в пункт призначення здійснюється транспортом покупця та за рахунок покупця (т. 1 а.с.101).

На підтвердження виконання умов цих договорів до матеріалів справи надано рахунки-фактури, податкові накладні, видаткові накладні.

На підтвердження оприбуткування отриманих товарів на складі підприємства до матеріалів справи позивачем надано прибуткові ордери, картки складського обліку, а на підтвердження оплати за поставлені товари – платіжні доручення.

Суд зазначає, що до матеріалів справи позивачем надано докази наявності у його контрагентів на момент укладання договорів правосуб’єктності юридичної особи, тобто, всі контрагенти позивача на момент укладання договорів були належним чином зареєстровані як юридичні особи, мали свідоцтва платників ПДВ та податку на прибуток.

Також суд зазначає, що згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За змістом п.135.2 ст.135, п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат та отримання ним доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пункт 138.1 ст.138 ПК України визначає витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У п.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку та відповідно витрат платника податків.

При цьому, як свідчать матеріали справи, зауважень до документів первинного бухгалтерського обліку позивача по взаємовідносинам із вищевказаними контрагентами у контролюючого органу не було.

Суд зазначає, що, відповідно до ч.2 ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а його статтею 3 передбачено, що бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з ст. 1 Закону № 996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції – дії або події, що спричинили реальні зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства, тобто майновому стані платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення.

Необхідною умовою для віднесення понесених витрат до складу витрат господарської діяльності для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток є факт придбання товарів та послуг із метою використання їх в господарській діяльності.

Суд вважає за необхідне зазначити, що усі придбані товари відповідають напрямку господарської діяльності позивача. Отже, укладання договорів з вищенаведеними контрагентами безпосередньо пов’язано з господарською діяльністю позивача.

Документи, які надані позивачем, суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товару у контрагента, використання його у власній господарській діяльності, та настання змін в майновому стані платника податків.

За таких обставин підстави для невключення сум витрат до складу витрат господарської діяльності для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток позивача відсутні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум витрат до складу витрат господарської діяльності для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток є необґрунтованим, що виключає наявність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Суд відхиляє посилання контролюючого органу на зібрану податкову інформацію щодо постачальників контрагентів позивача ТОВ ВКП «КМП» та ТОВ «Аріар», виходячи із наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

ДП «ЗТМК» не наділене повноваженнями здійснювати контроль та перевірку господарської діяльності своїх контрагентів, та не має можливості перевіряти обставини ведення їх господарської діяльності.

Суд зазначає, що платник податків, який правильно застосовує норми податкового права, не повинен залежати у своїх правовідносинах з державою від іншого платника податків, який ці норми порушує.

Дефектність та наявність ознак фіктивності контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність самих господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановленні реальності або нереальності господарської операції, наявності або відсутності в ній ділової мети, яка за змістом пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК передбачає обов’язкову спрямованість будь-якої операції на отримання позитивного економічного ефекту.

Як свідчать матеріали справи, контрагенти позивача на час вчинення господарських операцій мали чинний статус платників ПДВ та податку на прибуток, повідомлень про відсутність за місцезнаходженням до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено, тому суд виходить з того, що наведені в акті перевірки, рівно як і в запереченнях відповідача проти адміністративного позову, доводи щодо неспроможності контрагентів позивача здійснювати певні види господарської діяльності відповідачем як суб’єктом владних повноважень суду не доведені та не підтверджені жодними доказами.

Окрім того, суд звертає увагу на недоречні зауваження контролюючого органу на відсутність товарно-транспортних накладених та зазначає таке.

Товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 й зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі – Правила №363), визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Відповідно до п.п. 11.4-11.6 глави 11 вказаних Правил, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Отже, за змістом вказаних норм, товарно-транспортну накладну складає вантажовідправник й після прийняття вантажу водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Отже, за змістом вказаних норм, ТТН складає вантажовідправник й після прийняття вантажу водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Поряд із цим, під час розгляду справи судом встановлено, що договору перевезення позивачем не укладалося, перевізник для перевезення товару не залучався, а товар постачався транспортом позивача, а тому позивач не має статусу вантажоодержувача, а отже й підстави для складання товарно-транспортних накладних відсутні.

Окрім того, зміст акту перевірки №83/26-1/00194731 від 27.04.2012 містить зауваження відповідача, що підприємством не враховано встановлені порушення за результатами планової виїзної перевірки за період з 01.07.2009 по 30.06.2010 (акт №307/08-08/000194122 від 22.09.2010), документальної позапланової виїзної перевірки за період з 01.07.2010 по 31.12.2010 (акт №168/08-08/00194731 від 14.07.2011), документальної позапланової невиїзної перевірки за 1 квартал 2011 року (акт №184/08-08/00194731 від 03.03.2011), документальної позапланової невиїзної перевірки за 2-й квартал 2011 року (акт №227/08-08/00194731 від 24.10.11) та документальної позапланової невиїзної перевірки за 2-й, 3-й квартали 2011 року (акт №59/08-08/00194731 від 25.01.2012).

З цього приводу суд зазначає таке.

На підставі акту перевірки №59/08-8/00194731 від 25.01.2012 контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення №0000180808 від 09.02.2012 про зменшення від’ємного значення податку на прибуток на 39 511 534 грн. та №0000210808 від 09.02.2012 про збільшення зобов’язання з податку на прибуток на 10 669 111 грн.

За наслідками акту №307/08-08/000194122 від 22.09.2010 планової виїзної перевірки за липень 2009 року - червень 2010 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000740808/0/1 від 05.10.2010 про збільшення зобов’язання з податку на прибуток основний платіж 20 790 228 грн., штрафні санкції 17 542 891 грн.

За наслідками акту №168/08-08/00194731 від 14.07.2011 документальної позапланової виїзної перевірки за 2010 рік прийнято податкове повідомлення-рішення про зменшення від’ємного значення податку на прибуток на 84 569 321 грн.

За наслідками акту №184/08-08/00194731 від 03.08.2011 документальної позапланової невиїзної перевірки за І квартал 2011 року прийняті податкове повідомлення-рішення №0001290808 від 19.08.2011 про зменшення від’ємного значення податку на прибуток на 99 070 723 грн. та №0001300808 від 19.08.2011 про збільшення зобов’язання з податку на прибуток основний платіж 16 407 597 грн., штрафні санкції 1 грн.

За наслідками акту №227/08-08/00194731 від 24.10.2011 документальної позапланової невиїзної перевірки за ІІ квартал 2011 року прийняті податкове повідомлення-рішення №0001550808 від 07.11.2011 про зменшення від’ємного значення податку на прибуток на 83 225 172 грн. та №0000100808 від 19.08.2011 про збільшення зобов’язання з податку на прибуток на 28 398 675 грн.

Відповідно до частини 4 пункту 56.18 статті 56 Податкового Кодексу України, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Оскільки прийняті за наслідками попередніх перевірок податкові повідомлення-рішення №0000740808/0/1 від 05.10.2010, №0000850808/0 від 24.12.2010, №0001290808 від 19.08.2011, №0001300808 від 19.08.2011, №0001550808 від 07.11.2011, №0000100808 від 19.08.2011, №0000180808 від 09.02.2012 та №0000210808 від 09.02.2012 були оскаржені в судовому порядку, грошові зобов’язання вважались неузгодженими, а у ДП «ЗТМК» не виникало обов’язку збільшувати свої зобов’язання з податку на прибуток.

В подальшому, судовими рішеннями, які набрали законної сили, вказані податкові повідомлення-рішення скасовані, що виключає необхідність врахування висновків попередніх перевірок.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності..

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність необхідної сукупності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано – магнієвий комбінат» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби від 16 травня 2012 року №0000110026.

3. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2204,00 грн. (дві тисячі чотири гривні 00 копійок) присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано – магнієвий комбінат» (вул. Теплична, буд. 18, м. Запоріжжя, 69600, код ЄДРПОУ 38983006) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (вул. Дегтярівська, 11-г, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 39440996).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 12.03.2018.

Суддя Ю.П. Бойченко