Рішення № 73559609, 17.04.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року м. Ужгород№ 807/1339/16 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Рейті С.І., суддів - Луцович М.М., Шешеня О.М.

при секретарі судового засідання Палінчак В.П.

за участю представників

позивача: адвокат ОСОБА_1 (договір від 08.01.2018 року)

відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 02.01.2018 року № 29-2018)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 квітня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови. Постанова в повному обсязі складена 23 квітня 2018 року.

ОСОБА_3, громадянка ОСОБА_4 Федерації (далі – позивач, ОСОБА_3Ш.), звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі – відповідач, ДМС України), яким просить визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 14.07.2016 року № 359-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням ДМС України від 14.07.2016 року № 359-16 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. ОСОБА_3 вважає дане рішення протиправним оскільки, мотиви з яких виходила міграційна служба при винесенні оскарженого рішення їй не відомі, просить рішення скасувати.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просять задовольнити заявлений адміністративний позов.

Відповідач надав суду заперечення проти позову (лист представника ДМС України ОСОБА_2 від 10.10.2016 року (діє на підставі довіреності, копія якої наявна в матеріалах справи), яким просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на ту обставину, що на основі всебічного вивчення наданих позивачем матеріалів, а також матеріалів по країні походження (Росія), зокрема матеріалів, що надані Регіональним Представництвом УВКБ ООН у справах біженців в Білорусі, Молдові та Україні, співбесіди по уточненню викладених заявником фактів, встановлено, що позивач не надала достовірних чи правдоподібних фактів щодо особистого переслідування в країні походження і постійного проживання Росія, а саме, її твердження про те, що вона піддавалась дискримінації у зв'язку з видом заняття, виконанню танцю живота у публічних містах не вважаються правдоподібними. Позивач не навела жодних інших фактів поганого поводження, окрім загального твердження про дискримінацію танцівниць живота в публічних місцях в Росії з боку проісламськи налаштованих осіб. За матеріалами справи ознак того, що заявниця могла бути причетною до подій, які могли б підвести її під дію положень про виключення, що містяться в підпункті а), b), або з) пункту F статті 1 Конвенції 1951 року не виявлено.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просить суд відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно преамбули Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011р. № 3671-VI (з наступними змінами та доповненнями, далі – Закон 3671) - цей Закон визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону 3671, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до пункту 195 Керівництва, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до пунктів 5, 6 Керівних положень УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців" від 16.12.1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні. Обов'язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається "обов'язком доказування". У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов'язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких грунтується його заява. Обов'язок доказу реалізується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв'язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов'язок підтверджувати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об'єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі надання ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обгрунтовані.

Згідно ч.1 ст.7 Закону 3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній ОСОБА_5 Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до ч.4 ст.8 Закону 3671, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.

Виходячи зі змісту статті 10 Закону 3671, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, 4 квітня 2016 року Чопським прикордонним загоном, у відповідності до п. 2 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", направлено до ГУ ДМС в Закарпатській області для прийняття відповідного рішення заяву про надання статусу біженця громадянці ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_3, яка була відібрана в результаті надання правової допомоги юристом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.

Розглянувши справу № 2016UZ0003 заявниці ОСОБА_3, головним спеціалістом відділу по роботі з біженцями та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Закарпатській області ОСОБА_6 на підставі – заяви-анкети, двох співбесід, інформації по країні походження, встановлено, що причиною виїзду з країни громадянської належності стало переслідування заявниці через "немусульманську поведінку", так як заявниця танцювала у розважальних закладах, виконуючи "танець живота". У поданій заяві-анкеті та під час співбесід заявниця повідомила, що виїхала з Росії через отримання погроз з боку проісламськи налаштованих осіб як в м. Махачкала так і в Москві через роботу танцівницею у розважальних центрах як на території ОСОБА_5 так і Росії в цілому.

Управлінням Служби безпеки України у Закарпатській області, за результатами перевірки обставин, за якими заявницю не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого-четвертого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не встановлено.

Водночас, 11.07.2016 року Чопським прикордонним загоном надіслано інформацію (лист Генерального консульства РФ у м. Львів) стосовно того, що ОСОБА_3 знаходиться у федеральному розшуку МВС РФ по ОСОБА_5.

За результатами розгляду заяви позивача, 22.06.2016 року ГУ ДМС в Закарпатській області направлено до Державної міграційної служби України висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_3

Відповідно до п.6.5 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011р. № 649 за результатами здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 цього розділу, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву, ДМС України приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту).

На підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до ст. 10 Закону 3671 та за результатами розгляду особової справи № 2016UZ0003 ОСОБА_3, громадянки ОСОБА_4 Федерації, 18.04.1982 р. н., ДМС України підтримано висновок ГУ ДМС в Закарпатській області що стосовно заявниці відсутні умови, передбачені п. п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону. Рішенням ДМС України від 14.07.2016 року за № 359-16 відмовлено ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону 3671, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

На підставі викладеного, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону 3671 та ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (тобто катування, нелюдське чи таке що принижує гідність поводження чи покарання), у відповідача були підстави для прийняття рішення про відмову у визнанні заявниці біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами у справі є будь – які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ст. 77 КАС України, обов'язок доказування покладається в даному випадку на відповідача. Відповідачем доведено правомірність оскарженого рішення, що встановлено в судовому засіданні та підтверджено належними та допустимими доказами, та за наведених обставин, позовні вимоги є необґрунтованими та в їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 72, 77, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 (Закарпатська обл,, м. Ужгород, вул. Солов'їна, 43 довідка про звернення за захистом в Україні № 005751 від 04.04.2016 року) до Державної міграційної служби України (м. Київ, вул. Богомольця, 10 код 37508470) про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді С.І. Рейті

ОСОБА_7

ОСОБА_8