Рішення № 73559040, 20.04.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2018 року ЛуцькСправа № 803/545/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Каленюк Ж.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі – Луцька ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 10 червня 2015 року №12648-17.В обґрунтування позову вказав, що є власником автомобіля Mitsubishi Padjero, 2013 року випуску, з об’ємом двигуна 3200 куб.см. 13 липня 2015 року йому було вручено податкове повідомлення-рішення форми “Ф” від 10 червня 2015 року №12648-17, яким визначено суму транспортного податку в розмірі 25000,00 грн. за 2015 рік.

Це рішення позивач вважає незаконним з таких підстав.

Із набранням чинності 01 січня 2015 року Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” №71-VІІІ від 28 грудня 2014 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об’ємом більше 3000 куб.см., є платниками транспортного податку. Позивач зазначив, що транспортний податок згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком. Безпосереднє встановлення місцевих податків віднесено до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів має бути оприлюднене до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких податків або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Відтак, 2015 рік є плановим періодом, а 2016 вже бюджетним.

З наведених підстав ОСОБА_1 вважає, що йому протиправно було визначено податкове зобов’язання з транспортного податку за 2015 рік.

Ухвалою від 28 березня 2018 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).

Представник відповідача у відзиві на позов вимоги позову заперечує з тих підстав, що оскільки Закон України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” набув чинності з 1 січня 2015 року та ним не передбачено, що транспортний податок у 2015 році не сплачується, то у спірному випадку базовим податковим періодом для сплати транспортного податку є 2015 рік. Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України своєчасність прийняття міською радою рішення про встановлення відповідних місцевих податків, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, не впливає на можливість їх справляння. У випадку неприйняття міською радою рішення про встановлення відповідних місцевих податків, що є обов'язковими, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальних ставок. Відтак, такий податок до прийняття рішення міської ради має справлятися, виходячи з норм статті 267 Податкового кодексу України.

З наведених підстав представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

До судового засідання від учасників справи надійшли клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні (а.с.23-24).

З урахуванням положень частини третьої статті 194, частини четвертої статті 229 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши заяви по суті справи та письмові докази, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити з таких мотивів і підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником автомобіля марки Mitsubishi модель Padjero, 2013 року випуску, з об’ємом двигуна 3200 куб.см., про що свідчить копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САО 892118 (а.с.5).

10 червня 2015 року Луцькою ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області прийняте податкове повідомлення-рішення форми “Ф” №12648-17 про визначення ОСОБА_1 податкового зобов’язання з транспортного податку за 2015 рік у сумі 25000,00 грн. (а.с.20).

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією України та іншими Законами України.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства

З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Згідно із підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 цього ж Кодексу передбачено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Відповідно до підпункту 267.3.1 пункту 267.3, пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об’єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Підпунктом 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з підпунктами 267.6.1, 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Таким чином, із набранням 01 січня 2015 року чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та мають об'ємом циліндрів двигуна більше 3000 куб. см., є платниками транспортного податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку згідно зі статтею 9 Податкового кодексу України немає у переліку загальнодержавних податків та зборів. При цьому, відповідно до пункту 9.4 статті 9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість, згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України податок на майно складається із трьох різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України.

Так відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, що діє з 01 січня 2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, є компетенцією відповідних місцевих рад.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, зокрема, і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” та статтею 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

В пункті 4 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, зазначено: рекомендувати органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до підпунктів 12.3.2, 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

При цьому, згідно з пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, безпосереднє встановлення місцевих податків, в тому числі і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Крім цього, органи місцевого самоврядування, виконуючи рекомендацію Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” та приймаючи відповідні рішення, зобов’язані дотримуватись інших обов’язкових приписів цього Кодексу, зокрема, встановленого підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України строку офіційного оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів. В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Отже, податкові зобов’язання з місцевого податку можуть визначатися контролюючим органом лише в разі, якщо сільська, селищна чи міська ради своїм рішенням встановила такий місцевий податок. При цьому, таке рішення повинно бути офіційно оприлюднене до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування відповідного місцевого податку, в іншому разі такі податкові зобов’язання можуть визначатись не раніше початку наступного бюджетного періоду (року), що настає за періодом (роком), в якому прийняте відповідне рішення органом місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.

Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.

Таким чином, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати в 2015 році; транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 28 лютого 2018 року у справі №803/1260/17 за позовом до Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення про нарахування транспортного податку за 2015 рік, а також в постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі №804/6772/16, від 11 квітня 2018 року у справі №818/1194/18, від 10 квітня 2018 року №820/4006/16, від 10 квітня 2018 року №826/13591/16 та ряду інших.

Отже, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Як встановлено судом, Луцькою міською радою 28 січня 2015 року прийнято рішення №69/5 “Про встановлення транспортного податку у м. Луцьку” та затверджено Положення про транспортний податок у м. Луцьку.

Згідно з Положенням про транспортний податок у м. Луцьку (додаток до рішення Луцької міської ради від 28 січня 2015 року №69/5) ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 2.1. пункту 2 цього Положення.

Враховуючи викладене, а також те, що рішення про встановлення транспортного податку прийняте лише 28 січня 2015 року, то норми щодо визначення податкового зобов’язання зі сплати транспортного податку у розмірі 25000,00 грн. за легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років, встановлені статтею 267 Податкового кодексу України, не можуть застосовуватися раніше 2016 року.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, суд вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 10 червня 2015 року №12648-17, оскільки запроваджені Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

У спірних правовідносинах суд також застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах “Сєрков проти України” (заява №39766/05), “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Європейським судом з прав людини неодноразово наголошувалося у своїх рішення, що введене державою законодавство, на підставі якого відбувається втручання у мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян.

Враховуючи встановлені обставини справи та вищезазначені положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку про протиправність нарахування позивачу податкових зобов’язань з транспортного податку за 2015 рік в розмірі 25 000,00 грн. відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України, а відтак, про наявність підстав для скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 704,80 грн., сплачені згідно з квитанцією від 26 березня 2018 року №0.0.997699167.1 (а.с.2).

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (45605, Волинська область, Луцький район, село Новостав, вулиця Набережна, 40, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (43000, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, код юридичної особи 39497665) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області форми “Ф” від 10 червня 2015 року №12648-17.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Луцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області судові витрати у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк