Рішення № 73558004, 16.04.2018, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/15271/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2018

Хмельницький міськрайонний суд

в складі: головуючого судді - Салоїд Н.М.,

при секретареві - Лоб І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницький цивільну справу за заявою

ОСОБА_1

заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, ОСОБА_2 Федерація

про встановлення факту, що має юридичне значення

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною заявою, якою просила встановити юридичний факт, що її вимушене переселення у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії ОСОБА_2 Федерації проти України та окупації ОСОБА_2 Федерацією частини території Донецької області України.

Заявниця мотивує свої вимоги тим, що до свого вимушеного переселення була зареєстрована та проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, вул. 250-річчя ДонбасуАДРЕСА_1. На праві приватної власності володіє квартирою, що знаходиться за вищевказаною адресою. Зазначає, що до початку збройної агресії ОСОБА_2 Федерації та подальшої окупації частини території Донецької області була повноправним громадянином своєї держави та вела повноцінний спосіб життя. Разом із тим вказує, що із вказаного вище місця реєстрації та фактичного місця проживання змушена була виїхати внаслідок збройної агресії ОСОБА_2 Федерації проти України та окупації ОСОБА_2 Федерацією частини території Донецької області України. При цьому в обґрунтування обставин, викладених у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, зазначає, що перша фаза збройної агресії ОСОБА_2 Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами ОСОБА_2 Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням ОСОБА_2 Федерації порядку перетину Державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань; друга фаза збройної агресії ОСОБА_2 Федерації проти України, на думку заявників, розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами ОСОБА_2 Федерації озброєнні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».

Зазначає, що наприкінці березня 2014 року політично-економічна ситуація у місті Сніжне Донецької області значно погіршилася: стало небезпечно висловлювати свою думку щодо подій в регіоні, зокрема щодо неповаги культурних традицій українського народу та витіснення української мови із повсякденного життя громадян проросійськими бойовиками. У травні 2014 року стала свідком присутності в місті озброєних автоматичною вогнепальною зброєю людей у військовій формі слов’янської та кавказької зовнішності. На бойовій техніці, що курсувала містом та використовувалася бойовиками, були прапори ОСОБА_2 Федерації. Коли розпочалися систематичні обстріли проросійськими бойовиками об’єктів соціальної інфраструктури, адміністративних будівель та житлових будинків, перебувати на вулицях міста було вкрай небезпечно. Задля збереження свого життя була вимушена переховуватися у підвалах будинків. Регулярні обстріли міста Сніжне призвели до перебоїв з комунальними послугами та поставками продуктових товарів. Крім того, на території всього міста, у тому числі на зупинках громадського транспорту, магазинах та в інших громадських місцях, проросійські бойовики проводили примусову перевірку документів, що мала вибірковий характер. Проживання в окупованому бойовиками рідному місті призвело до погіршення психологічного стану заявниці та неможливості подальшого перебування у місті Сніжне, а тому у вересні 2014 року вона була змушена залишити рідне місто і переміститись до м. Хмельницький, де довелося пристосовуватися до нових життєвих умов та займатися працевлаштуванням з метою забезпечення елементарних потреб. В результаті збройної агресії ОСОБА_2 Федерації і, як наслідок, вимушеного переселення, заявниця втратила особисте майно, звичний ритм життя та надію на повернення додому.

Вважає, що внаслідок саме військової агресії ОСОБА_2 Федерації на території Донецької області було порушено цілу низку її прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року, Протоколом (Перший протокол) до цієї Конвенції від 20 березня 1952 року та Протоколом №4 до цієї Конвенції від 16 вересня 1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.

Отримана ОСОБА_1 довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31 жовтня 2016 року №6825100114, яка видана Управлінням праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради, посвідчує лише факт її вимушеного переселення з

м. Сніжне Донецької області до м. Хмельницький, і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. ЇЇ звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вимушене переселення з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії ОСОБА_2 Федерації проти України та окупації ОСОБА_2 Федерацією частини території Донецької області України було обумовлено тим, що вона мала на меті визначити свій статус як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.

Тому, заявниця просила суд встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії ОСОБА_2 Федерації проти України та окупації ОСОБА_2 Федерацією частини території Донецької області України.

В судовому засіданні заявник та представник заявника не зявились, до суду подали заяву в якій просять справу розглядати за іх відсутністю, заяву підтримують та просять її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ній.

Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.

Заінтересована особа - представник ОСОБА_2 Федерації, в судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.

Суд, повно, всебічно дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що заявник ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка м. Торез Донецької області, зареєстрована та проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, вул. 250-річчя ДонбасуАДРЕСА_1, що підтверджується паспортом громадянина України серії НВ №752579.

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 21 лютого 2000 року, виданого Сніжнянською міською радою, заявниці на праві приватної власності належить квартира №30, що розташована за адресою: Донецька область, м. Сніжне, вул. 250-річчя Донбасу, буд. 10

Крім того, судом встановлено, що відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31 жовтня 2016 року №6825100114, ОСОБА_1 була вимушена переміститися з м. Сніжне Донецької області, вул. 250-річчя ДонбасуАДРЕСА_1 до

АДРЕСА_2. Вказаною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи посвідчено лише факт вимушеного переселення, однак відомості щодо причин переселення відсутні.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у ст.1 дано визначення внутрішньо переміщеної особи, якою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з постановою Верховної ОСОБА_3 України Про Заяву Верховної ОСОБА_3 України "Про відсіч збройній агресії ОСОБА_2 Федерації та подолання її наслідків" від 21 квітня 2015 року, 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами ОСОБА_2 Федерації, всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням ОСОБА_2 Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і ОСОБА_2 Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту ОСОБА_2 Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків. 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_2 Федерації захопили будівлі ОСОБА_3 міністрів та Верховної ОСОБА_3 Автономної ОСОБА_4 Крим. Водночас відбулося створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил ОСОБА_2 Федерації, а Чорноморський флот ОСОБА_2 Федерації заблокував українські порти, де знаходилися кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії "Русское единство" ОСОБА_5 у незаконний спосіб проголосив себе головою ОСОБА_3 міністрів Автономної ОСОБА_4 Крим та закликав Президента ОСОБА_2 Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент ОСОБА_2 Федерації звернувся до ОСОБА_3 Федерації Федеральних зборів ОСОБА_2 Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року надала згоду на використання на території України Збройних Сил ОСОБА_2 Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної ОСОБА_4 Крим та міста Севастополя.

Сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної ОСОБА_4 Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної ОСОБА_4 Крим до складу ОСОБА_2 Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім ОСОБА_2 Федерацією, що підтверджується Резолюцією Генеральної ОСОБА_3 ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".

17 березня 2014 року Верховна ОСОБА_3 Автономної ОСОБА_4 Крим, розпущена постановою Верховної ОСОБА_3 України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної ОСОБА_3 Автономної ОСОБА_4 Крим підписали з президентом ОСОБА_2 Федерації «Договір про прийняття до ОСОБА_2 Федерації ОСОБА_4 Крим і створення у складі ОСОБА_2 Федерації нових суб'єктів».

21 березня 2014 року владою ОСОБА_2 Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субьектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя".

Згідно ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року, ОСОБА_4 Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Незаконно анексувавши ОСОБА_4 Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, коли контрольовані, керовані і фінансовані ОСОБА_2 Федерацією озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

Згідно з постановою Верховної ОСОБА_3 України «Про Заяву Верховної ОСОБА_3 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_2 Федерації та подолання її наслідків»», прийнятою 21 квітня 2015 року, протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян ОСОБА_2 Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_2 Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами ОСОБА_2 Федерації батальйон "Восток", а також задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України.

11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області у незаконний спосіб відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих "Луганської Народної Респубілки" та "Донецької Народної Респубілки", який та його результати не були визнані міжнародною спільнотою.

23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил ОСОБА_2 Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил ОСОБА_2 Федерації. Участь регулярних Збройних Сил ОСОБА_2 Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: "За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Україною, за наслідками збройної агресії ОСОБА_2 Федерації, прийнято постанову Верховної ради України від 17 березня 2015 року "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В другому абзаці постанови Верховної ради України "Про Заяву Верховної ОСОБА_3 України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами ОСОБА_2 Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року, зазначається, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія ОСОБА_2 Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано ОСОБА_4 Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки".

Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 27 січня 2015 року №129-VIII затверджено звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, ОСОБА_6 ОСОБА_3 Європи, ОСОБА_6 ОСОБА_3 НАТО, ОСОБА_6 ОСОБА_3 ОБСЕ, ОСОБА_6 ОСОБА_3 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання ОСОБА_2 Федерації державою-агресором.

Результатом такого звернення стало визнання та засудження військових дій ОСОБА_2 Федерації на території України, рядом міжнародних інстанцій.

Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент рішуче засуджує агресивну та експансіоністську політику Росії, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію Криму та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкресливши при цьому, що такі дії є порушенням міжнародного права.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії ОСОБА_2 Федерації відбулася окупація частини території Луганської та Донецької областей.

При вирішенні справи, суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії ОСОБА_2 Федерації відносно України, окупації частини тертої Луганської та Донецької областей є загально відомими, а тому не підлягають доказуванню, згідно приписів ч.2 ст.61 ЦПК України.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної ОСОБА_3 України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Факт збройної агресії ОСОБА_2 Федерації на території України, в тому числі і щодо окремих районів Донецької та Луганської областей є загальновизнаним неодноразово обговорювався на засіданнях ООН, періодично мова про це йде і на офіційному сайті Уповноваженого Верховної ради України з прав людини , в тому числі і щодо необхідності вироблення державної стратегії захисту внутрішньо переміщених осіб, публікації, а тому в силу чинного законодавства окремого доказування не потребує.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії ОСОБА_2 Федерації на частині території Луганської області було порушено низку конституційних прав заявника, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Видана 31 жовтня 2016 року довідка посвідчує лише факт вимушеного переселення заявника з м. Сніжне Донецької області до м. Хмельницького і не встановлює причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.

Враховуючи викладене, а також те, що заявник ОСОБА_1О переселилася з території Донецької області задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист в результаті збройної агресії ОСОБА_2 Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявнику необхідно для виникнення права на справедливу компенсацію з держави - агресора ОСОБА_2 Федерації, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 12,13,76,89, 293,265, 315,319 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в :

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту що має юридичне значення – задовольнити.

Встановити юридичний факт вимушеного переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області внаслідок збройної агресії ОСОБА_2 Федерації проти України та окупації ОСОБА_2 Федерацією частини Донецької області України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 діб з дня його проголошення до Апеляційного суду Хмельницької області через Хмельницький міськрайонний суд.

Суддя: