Постанова № 73557748, 03.04.2018, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/2088/17

Провадження № 2-а/675/44/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2018 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого судді Короля О.В., за участю секретаря судового засідання Сопронюк С.Л., учасників справи:

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: Марчука О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізяслав Хмельницької області в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» щодо визнання протиправним рішення, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (по тексту - ОСОБА_1) звернувся до Ізяславського районного суду Хмельницької області з позовною заявою до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" та з врахуванням заяви від 01.11.2017 року просив визнати протиправною та скасувати постанову про поміщення до карцеру строком на 14 діб; визнати протиправними дії щодо обмеження в праві користування глобальною мережею Інтернет під час відбування дисциплінарного стягнення; визнати протиправним незарахування строку перебування в ОК №7 на протязі 10-13 жовтня 2017 року; стягнути моральну шкоду в розмір 14 000 гривень.

У своїй позовній заяві обгрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказує, що оскаржувана постанова про поміщення його до карцеру на 14 діб є невмотивованою, винесеною з порушенням чинного законодавства.

Так позивач вказує, що при вирішенні питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності не були досліджені фактичні обставини порушення вимог режиму відбування покарання. На думку позивача, відповідач, протиправно постановляючи своє рішення не встановив положення закону, яке регламентує такі вимоги, ним не встановлено за яких умов та чим саме перешкоджав законним діям адміністрації під час позапланового обшуку. ОСОБА_1 вказує, що відповідачем не було встановлено, що саме є грубою та нахабною поведінкою з його боку, не встановлено і зміст висловлювань, які можуть принижувати честь та гідність представника адміністрації установи. Як вказує позивач, факт вимоги припинити порушення, яке на думку відповідача він вчиняв, також не встановлено.

Позивач зазначає, що без дослідження та аналізу вказаних вище обставин комісія установи не могла виносити будь-яких рішень. При цьому, на думку засудженого ОСОБА_1 адміністрацією колонії порушено його право на користування послугами адвоката, так як отримання самого бланку заяви і надання можливості його направлення до відповідного центру не свідчить про його реалізацію. При цьому ОСОБА_1 вважає, що дисциплінарна комісія була неповноважною. На думку позивача в установі також не дотримуються належні житлово-побутові умови утримання засуджених в дисциплінарних приміщеннях, в тому числі не відповідає нормам температура повітря в камері №7, а площа хоч і становить 5, 85 кв.м., але відстань між її повздовжніми стінами менша за необхідні 2 м.

Акцентує увагу, що в штрафних приміщеннях відсутні бачки з питною кип'яченою водою.

Крім того позивач вважає, що відповідач протиправно обмежує його в користуванні глобальною мережею Інтернет з мотивів відбування дисциплінарного стягнення.

Обгрунтовуються позовні вимоги і тим, що незаконно тримався в карцері 17 діб, оскільки з 10 по 13 жовтня утримувався в ОК №7 без відповідно рішення.

В частині температурного режиму позивач зазначив, що він відповідав нормі тільки з 23.10.2017 року.

Тим самим такі порушення, як вказує засуджений ОСОБА_1 завдають йому психічну травму та душевні страждання, що суттєво впливає на його здоров'я, тобто заподіяно моральну шкоду, яку оцінює із своїх суб'єктивних відчуттів та переконань в 14 000 гривень.

У судових засіданнях позивач та його представник підтримали у повному обсязі позовні вимоги на підставах заявлених у поданій суду позовній заяві з урахуванням заявлених уточнень та просили відновити порушене право ОСОБА_1

Представник відповідача - Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» у судовому засіданні щодо заявленого адміністративного позову заперечувавав у повному обсязі. Пояснив, що засуджені зобов'язані виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб, виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань.

Крім того вказав, що засуджені зобов'язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами, виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії.

Зазначив також і те, що оскаржуване рішення щодо поміщення засудженого ОСОБА_1 у карцер установи строком на 14 діб прийнято в межах та спосіб, визначений вимогами чинного законодавства. Відповідачем було враховано рапорти інспекторів установи, проведено бесіду виховного характеру під час якої засуджений ОСОБА_1 вину свою не визнав, пояснення надавати також відмовився.

При цьому, представник відповідача звертав увагу, що вказаний засуджений порушення вимог режиму утримання допускає систематично, на заходи виховного та профілактичного впливу не реагує, що свідчать надані суду матеріали.

На думку відповідача, покликання позивача щодо обмеження його права на отримання правової допомоги є необгрунтованими, оскільки йому було забезпечено таке право шляхом надання можливості звернення до суб'єкта надання такої допомоги, інші дії щодо призначення захисника та забезпечення його прибуття на засідання дисциплінарної комісії знаходяться за межами компетенції адміністрації колонії.

Вважає, що доводи засудженого ОСОБА_1 про обмеження можливості в його праві по ознайомленню з матеріалами дисциплінарного провадження не заслуговують уваги, оскільки останній будь-яким чином не був обмежений, при цьому взагалі не звертався з таким питанням.

У частині покликань щодо компетенції дисциплінарної комісії в силу відсутності повноважності її складу, вказав на безпідставність таких висновків позивача, так як на її засіданні було присутніми 6 з 9 членів.

Зазначив також і те, що засуджений ОСОБА_1 відбував дисциплінарне стягнення в камері №7, яка відповідає вимогам житлової площі при належному температурному режимі.

Представник відповідача звернув увагу, що згідно наказу МЮУ №1118/5 від 27.07.2012 року в карцері (одиночній камері) бачок для питної води не передбачений, при цьому у відповідності до наказу начальника Замкової виправної колонії №58 № 315 від 15.09.2016 року, у зв'язку із переповненням сектору максимального рівня безпеки для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, засуджений ОСОБА_1 в період з 10.10.2017 року по 13.10.2017 року був поміщений до камери №7 для подальшого відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Протягом вказаного періоду на позивача не поширювалася обмеження передбачені чинним законодавством для засуджених, які поміщаються в ПКТ (OK), ДІЗО та карцер установи. Вказав, що чинним законодавством не передбачено виведення засуджених з карцеру для надання доступу до глобальної мережі Інтернет.

Також, представник відповідача вважає, що позивач не вказав в чому полягає завдана шкода та якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань її визначено також не зрозуміло.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Розглянувши справу у порядку загального позовного провадження, заслухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини та здійснивши перевірку їх показаннями свідків, письмовими доказами, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Ухвалюючи судове рішення по суті заявлених вимог враховано наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відбуває покарання в Державній установі «Замкова виправна колонія (№58)», ознайомлений з вимогами КВК України, КПК України, КК України та нормативно-правових актів, що регламетують порядок та умови відбування покарань засудженими до позбавлення волі, що стверджується розпискою від 20.04.2015 року, яка знаходиться в матеріалах особової справи засудженого №2-К-15.

Крім того, суд встановив, що своїм рапортом від 09.10.2017 року молодший інспектор внутрішньої служби старшина ОСОБА_5 доповів начальнику Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про неправомірну поведінку засудженого ОСОБА_1 Так, вказав, що 09.10.2017 року близько 14:10 год. ОСОБА_1 під час проведення позапланового обшуку перешкоджав діям адміністрації, висловлюючись в адресу її працівників словами, що принижують людську гідність. У рапорті вказано і те, що на законні вимоги припинити порушення вказаний засуджений не реагував, своєю поведінкою негативно впливав на інших засуджених.

Аналогічні обставини було викладено у рапорті начальнику Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 09.10.2017 року сержантом внутрішньої служби ОСОБА_6

Як вбачається з рапорта від 12.10.2017 року майора внутрішньої служби ОСОБА_7 начальнику Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" ОСОБА_1 допустив порушення вимог режиму відбування покарання 09.10.2017 року о 14 год. 10 хв. за обставин, викладених у рапортах, що зазначені вище. У ході бесіди виховного характеру засуджений ОСОБА_1 вину свою не визнав, письмове пояснення по такому факту надати відмовився, про що було оформлено відповідний акт від 12.10.2017 року, від підпису якого засуджений відмовився. Згідно такого рапорта засуджений ОСОБА_1 на заходи виховного та профілактичного характеру не реагує.

У ході розгляду встановлено, що начальник відділення майор внутрішньої служби ОСОБА_7 клопотав перед начальником Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про притягнення засудженого ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Слід зазначити, що засуджений ОСОБА_1 був повідомлений про засідання дисциплінарної комісії, що стверджено розпискою за його підписом.

Береться до уваги та обставина, що матеріали адміністративної справи не містять будь-яких доказів, що засуджений ОСОБА_1 звертався з відповідною заявою до адміністрації Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" щодо його ознайомлення з матеріалами дисциплінарного провадження.

Суд встановив, що станом на 12.10.2017 року засуджений ОСОБА_1, починаючи з 06.01.2015 року допустив 24 випадки порушення режиму відбування покарання, натомість заохочення відсутні.

Згідно протоколу №70 від 13.10.2017 року відбулося засідання дисциплінарної комісії з розгляду питань притягнення до дисциплінарної відповідальності та зміни умов тримання засуджених в межах Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)".

Як вбачається з даного протоколу, комісія засідала в складі начальника колонії, як голови такої комісії та 5 членів, а до порядку денного було включено, в тому числі питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності засудженого ОСОБА_1

Під час засідання дисциплінарної комісії було заслухано інформацію начальника відділення СПС сектору для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі майора внутрішньої служби ОСОБА_7 про матеріали засуджених, в тому числі ОСОБА_1

За результатом засідання дисциплінарна комісія вирішила засудженого ОСОБА_1 за вчинення порушення 09.10.2017 року о 14 год. 10 хв. у виді нетактовної поведінки до представників адміністрації під час проведення позапланового обшуку, перешкоджання законним діям представників адміністрації, поводження себе грубо та нетактовно помістити в карцер строком на 14 діб .

Згідно до медичного висновку на момент огляду 13.10.2017 року засуджений ОСОБА_1 є здоровим, працездатним та може утримуватися в карцері.

Разом з тим, постановою від 13.10.2017 року засуджений ОСОБА_1 був поміщений в карцер Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" строком на 14 діб без виводу на роботу.

На думку суду, приймаючи рішення та вчиняючи дії, які оскаржуються позивачем Державна установа «Замкова виправна колонія (№58)» діяла у спосіб та в межах чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Ухвалючи судове рішення враховано також наступне.

Відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (по тексту - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Згідно ст. 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. (ч. 1, 2, 4 ст. 7 КВК України).

Суд констатує, що згідно ч. 3 ст. 107 КВК України засуджені зобов'язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 року № 2186/5 (по тексту - Правила).

Ці Правила обов'язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи (п. 1 Правил).

Згідно пункту 1 розділу XІX Правил, нагляд за засудженими є системою заходів, що спрямовані на забезпечення відбування та виконання кримінальних покарань у виді позбавлення (обмеження) волі та арешту шляхом цілодобового і постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу установ виконання покарань.

Слід зазначити, що режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених (ч. 1 ст. 102 КВК України).

Частина 2 ст. 9 КВК України передбачає, що невиконання засудженими своїх обов'язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Суд бере до уваги і те, згідно ч. 1 ст. 132 КВК України за невиконання покладених обов'язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи стягнення:

попередження;

догана;

сувора догана;

грошовий штраф до двох мінімальних розмірів заробітної плати;

скасування поліпшених умов тримання;

поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до чотирнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб;

поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб;

переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

Згідно пункту 5 розділу XXV Правил підставою для приймання та тримання засуджених у ДІЗО, карцерах та ПКТ (ОК) є постанова про поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор, карцер установи виконання покарань (додаток 29) або постанова про переведення засудженого в приміщення камерного типу (окрему камеру) установи виконання покарань (додаток 30), винесена начальником установи виконання покарань або особою, яка виконує його обов'язки, з визначенням строку тримання після перевірки пояснень засуджених по суті допущених правопорушень. Постанова оголошується засудженому під особистий підпис. Перед поміщенням засуджених у ДІЗО, карцер, ПКТ (ОК) начальник медичної частини (черговий лікар) зобов'язаний провести їх огляд. У разі неможливості тримання засудженого у ДІЗО, карцері, ПКТ (ОК) за станом здоров'я начальник медичної частини (черговий лікар) робить відмітку про переведення його до медичної частини установи виконання покарань на зворотному боці постанови.

Особи, поміщені до ДІЗО, карцерів та ПКТ (ОК), зі складу відділень соціально-психологічної служби не виключаються. Начальники відділень, вихователі проводять з ними виховну роботу і в період відбування стягнення.

У ході розгляду судом справи не встановлено порушення порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, постанова про поміщення в карцер від 13.10.2017 року прийнята у спосіб та в межах повноважень відповідача з врахуванням фактичних обставин, які передували накладенню дисциплінарного стягнення, в тому числі рапортів уповноважених працівників закладу виконання покарання, наявних у засудженого заохочень та стягнень, стану його здоров'я.

Суд вважає, що покликання позивача щодо обмеження відповідачем його права на отримання правової допомоги шляхом користування послугами адвоката є не підтвердженим, оскільки не заперечується та обставина, що таке право було забезпечено у відповідній формі у момент його виникнення, шляхом надання можливості звернення до суб'єкта надання такої допомоги.

На думку суду, слід врахувати, що питання щодо призначення захисника - адвоката та забезпечення його прибуття на засідання дисциплінарної комісії знаходяться за межами компетенції адміністрації установи.

Також необхідно зазначити, що позивач не заперечує той факт, про що зазначає у позовній заяві, що відповідач в особі адміністрації вживав заходів щодо можливості, за потреби, перенесення засідання комісії до 17.10.2017 року.

Як встановлено в ході судового розгляду, доводи засудженого ОСОБА_1 про обмеження можливості в його праві на ознайомлення з матеріалами дисциплінарного провадження не знайшли свого підтвердження. Так, суду позивачем не надано жодних доказів, що він будь-яким чином був обмежений у підготовці до засідання дисциплінарної комісії, при цьому доказів, що ОСОБА_1 звертався з заявами про ознайомлення матеріалами дисциплінарного провадження також не надано.

Покликання позивача що розгляд питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності проведено комісією у складі меншої кількості її членів, як це встановлено чинним законодавством спростовано наявними матеріалами справи.

Так, засідання дисциплінарної комісії відбулося за участі 6 його членів, що згідно наказу Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" №94/ОД-17 від 05.04.2017 року є достатньою кількістю для проведення засідання.

Суд також врахував показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які повністю підтвердили та деталізували викладені ними обставини в оформлених ними рапортах щодо порушень встановленого режиму відбування покарання засудженим ОСОБА_1

Також суд бере до уваги довідку Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» від 06.10.2017 року №17, згідно якої жила площа камери №7, де відбував дисциплінарне стягнення засуджений ОСОБА_1 складає 7,7 кв.м. та відповідає приміщенню № 25 додатку до плану першого поверху.

Вказані обставини також підтверджуються технічним паспортом на гуртожиток №2 (довічне ув'язнення) інв. №10320012 виготовленого на замовлення Замкової виправної колонії управління Державної пенітеціарної служби України у Хмельницькій області (№58).

Разом з тим, як визначає ч. 1 ст. 115 КВК України, особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п'яти квадратних метрів.

З врахуванням вказаних обставин, на думку суду покликання засудженого - позивача ОСОБА_1 щодо невідповідності норм житлової площі камери №7, в якій відбував покарання, не грунтується на фактичних обставинах справи та не може братися до уваги.

Судом береться до уваги і та обставина, що відповідачем укладено договір про закупівлю пари та гарячої води №К-2 від 16.02.2017 року та відповідна Додаткова угода до нього №1 від 24.02.2017 року, надано такі послуги в жовтні 2017 року згідно акта надання послуг №4181 від 31.10.2017 року. Згідно окремого доручення за №1/ОД-17 від 23.10.2017 року директора ДП «Підприємство ДКВС України (№58)» роботу котельні з надання централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води розпочато з 23.10.2017 року.

Відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики України, Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 10.12.2008 №620/378 «Про затвердження Правил підготовки теплових господарств до опалювального періоду», у зв'язку з тим, що до 21.10.2017 року середньо добова температура навколишнього середовища була вище +8 градусів Цельсія, опалювальний сезон 2017-2018 років розпочато 23.10.2017 року.

Покликання позивача на низьку температуру в приміщенні, де відбував покарання, за власним відчуттям, не може розцінюваться судом як належний, допустимий, достовірний та достатній доказ в розумінні ст.ст. 73-76 КАС України.

Суд констатує, що доказування не може грунтуватися на припущеннях.

При цьому, у відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона має довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Крім того, слід врахувати, що згідно наказу начальника Замкової виправної колонії №58 №315 від 15.09.2016 року, у зв'язку із службою необхідністю та суттєвим переповненням сектору максимального рівня безпеки для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, засуджений ОСОБА_1 в період з 10.10.2017 року по 13.10.2017 року був поміщений до камери №7 для подальшого відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі, під час вказаного періоду не поширювалася обмеження передбачені чинним законодавством для засуджених, які поміщаються в ПКТ (OK), ДІЗО та карцер установи.

Тим самим, доводи позивача щодо його незаконного тримання в камері №7 без відповідного рішення не знайшли свого підтвердження, натомість спростовані відповідачем.

Посилання позивача щодо протиправного його обмеження у вживанні продуктів харчування, які отримані від родичів у посилках не заслуговують уваги, оскільки згідно пункту 6 розділу XXV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, встановлена пряма заборона брати із собою в карцер продукти харчування.

Враховано також, що згідно наказу Міністерства юстиції України №1118/5 від 27.07.2012 року в карцері (одиночній камері) бачок для питної води не передбачений

Позовна вимога щодо обмеження у наданні відповідачем засудженому ОСОБА_1 доступу до глобальної мережі Інтернет під час відбуття дисциплінарного стягнення не підлягає до задоволення, оскільки чинним законодавством не передбачено виведення з карцеру засуджених для надання доступу до глобальної мережі Інтернет.

Відсутність з боку відповідача порушень дотримання порядку надання засудженому ОСОБА_1 доступу до мережі Інтернет стверджено також рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 21.12.2017 року по справі № 675/1112/17, яке має статус такого, що набрало законно сили.

Таким чином, вказана обставина є встановленою судовим рішення, яке набрало законної сили та не підлягає додатковому доказуванню.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст. 275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Відповідно до ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Судом враховано також і те, що згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачем не було доведено заподіяння йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій та рішень Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)", при цьому така позовна вимога є похідною від інших заявлених вимог, в задоволенні яких відмовлено, а тому в суду немає підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та рішень, докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Ізяславський районний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 13.04.2018 року.

Суддя: О.В. Король