Рішення № 73557066, 17.04.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.04.2018 Справа №607/15585/17

17 квітня 2018 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Черніцької І.М.

за участю секретаря судового засідання Костиник О.П.

з участю позивача ОСОБА_1,

представника ОСОБА_2

адвоката ОСОБА_3,

представників відповідача - ОСОБА_4,

ОСОБА_5П

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» про стягнення суми індексації середнього заробітку, винагороди за безперервний стаж роботи, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати згідно рішення суду та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» ( далі ДП ««Тернопільстандартметрологія») про стягнення винагороди за безперервний стаж роботи за 2016 рік відповідно до Положення про порядок виплати винагороди за безперервний стаж роботи та суми індексації середнього заробітку в розмірі 13 224 грн. за період з 21 січня 2016 року по 20 грудня 2016 року.

В обґрунтування вимог позивач вказує, що з 17 липня 1995 року працює у Державному підприємстві «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації». Наказом за №7-к від 21.01.2016 року його звільнено з роботи. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2016 року його поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 34 664 грн. 65 коп. Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 14 березня 2017 року рішення Тернопільського міськрайонного суду залишено без змін. Виконавчий лист по справі виданий 21 грудня 2016 року. Однак, середній заробіток за час вимушеного прогулу виплачено та перераховано 12 червня 2017 року. Вважає, що вказана суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу перерахована без проведення індексації, яка передбачена чинним законодавством. Станом на 20 грудня 2016 року заборгованість відповідача становила 34 664,65 грн., а тому за період з 21 січня 2016 року по 20 грудня 2016 року він має право на стягнення індексації у розмірі 13 224,24грн.

Крім того, відповідач в порушення вимог Положення про порядок виплати винагороди за безперервний стаж роботи працівника ДП «Тернопільстандартметрологія» (додаток №4 до колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом Первинної організації) не виплатив йому винагороду за безперервний стаж роботи за 2016 рік.

Посилаючись на наведене, просив задовольнити позов.

До початку розгляду справи по суті позивач збільшив позовні вимоги та просив також стягнути з відповідача середній заробіток за час невиплати заробітної плати згідно рішення суду за період з 14 березня 2017 року по 12 червня 2017 року у розмірі 11 832.13 грн. та завдану моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

В обґрунтування вимог позивач вказує, що середній заробіток за час вимушеного прогулу виплачено йому лише 12 червня 2017 року, у той час коли рішення суду набрало законної сили 14 березня 2017 року.

Таким чином, з часу набрання рішенням суду законної сили, тобто день ухвалення рішення апеляційного суду Тернопільської області - 14 березня 2017 року по день фактичного розрахунку -12 червня 2017 року, він має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 11 832,13 грн. та завданої у зв’язку з цим моральної шкоди.

Посилаючись на наведене, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на його користь суму індексації середнього заробітку у розмірі 13 224,24 грн., винагороду за безперервний стаж роботи за 2016 рік, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати згідно рішення у розмірі 11 832.13 грн. та 5000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 03 квітня 2018 року позивача звільнено від сплати судового збору щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди та середнього заробітку за час затримки розрахунку згідно рішення суду.

Відповідач подав відзив та заперечення на позов. Вказує, що об’єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці, як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях і який не має разового характеру. Заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило, у грошовому вигляді, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата складається із основної заробітної плати, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу, згідно рішення суду щодо незаконно звільнення, не міститься в переліку видів оплати праці та має разовий характер, а тому не підлягає індексації. Більше того, за своєю суттю така виплата не є заробітною платою, яка виплачується працівнику за виконану ним роботі.

Крім того, середній заробіток за час вимушеного прогулу відноситься до виплат, які обчислюються з середньої заробітної плати, що не є об’єктом індексації. Поняття заробітна плата та середній заробіток за час вимушеного прогулу не є тотожними. Відтак, індексація середнього заробітку за час вимушеного прогулу суперечить чинному законодавству.

Винагорода за безперервний стаж роботи виплачується працівникам один раз на рік в разі за наявності коштів. У 2016 році дана винагорода працівникам не виплачувалась через відсутність коштів.

Посилаючись на наведене, вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, а тому просить відмовити у позові .

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов підтримали, зіславшись на доводи викладені у ньому.

Представники відповідача позов не визнали, з підстав викладених у відзиві та запереченні на позов.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1995 року працює у Державному підприємстві «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації».

Наказом за №7-к від 21.01.2016 року позивача звільнено з роботи.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді начальника сектору стандартизації та інформаційного забезпечення Державного підприємства «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» з 03 лютого 2016 року.

Стягнуто з Державного підприємства «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» в користь ОСОБА_1 841 грн. надбавки за безперервний стаж роботи за 2015 рік, 422 грн. премії за підсумками господарської діяльності за грудень 2015 року, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 34 664 грн. 65 коп. та 2000 грн. моральної шкоди.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах суми платежу за 1 місяць у розмірі 4281 грн. 42 коп. допущено до негайного виконання.

21 грудня 2016 року Тернопільським міськрайонним судом видано виконавчий лист № 607/1982/16ц щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць в розмірі 4281 грн.42 коп.

Наказом ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» за № 252-к від 21 грудня 2016 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1О.», ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника сектора стандартизації та інформаційного забезпечення з 03 лютого 2016 року та виплачено кошти у розмірі 4281,42 грн.

Вказаний факт визнається та не заперечується ОСОБА_1 в судовому засіданні.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області від 14 березня 2017 року рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справі від 25 травня 2017року відкрито касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації». Клопотання про зупинення виконання судового рішення задоволено частково. Відмовлено в частині зупинення виконання рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 4281,42 грн. В іншій частині виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2016 року зупинено до закінчення касаційного провадження.

12 червня 2017 року відповідачем здійснено виплату частини невиплачених коштів згідно рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20.12.2016 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року касаційну скаргу ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» відхилено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 14 березня 2017 року залишено без змін.

Згідно умов п.1.1. Положення про порядок виплати винагород за безперервний стаж роботи працівникам ДП «Тернопільстандартметрологія» (додаток 4 до колективного договору на 2014-2017 роки) встановлено, що винагорода за безперервний стаж роботи виплачується працівникам один раз в рік за наявності коштів.

Встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що у 2016 році винагорода за безперервний стаж роботи працівникам не виплачувалась.

Відповідно до бухгалтерської довідки ДП «Тернопільстандартметрологія» , за результатами проведено аналізу доходів та витрат відповідача зроблено висновок, що виплату винагороди за безперервний стаж роботи за 2016 рік працівника ДП «Тернопільстандартметрологія» не було здійснено за відсутності кошів.

Суд, розглянувши справу, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, оцінивши в сукупності наявні у справі докази, вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи із наступних підстав.

В силу вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2016 року у справі за № 607/1982/16ц при прийнятті рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1 одночасно було вирішено питання про виплату останньому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 34 664 грн. 65 коп.

Позивач вважає, що вказана сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає індексації.

Відповідно до вимог ст.34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з вимогами п.2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. за №1078( далі Порядок), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер, тощо.

Відповідно до вимог п. 3 даного Порядку, до об'єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема: виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

В силу вимог п.2 Положення про порядок компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. за №1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги (далі - споживчі ціни) за цей період зріс більш як на один відсоток.

Поняття "заробітна плата" та "середній заробіток за час вимушеного прогулу" не є тотожними.

В силу вимог ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структура заробітної плати визначена у ст. 2 даного Закону.

З аналізу вищенаведених вимог Закону вбачається, що середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу визначений та стягнутий згідно рішення суду від 20.12.2016 року, не є заробітною платою, тобто оплатою його праці, та не є виплатою, яка була йому нарахована, але не сплачена, а тому індексації не підлягає.

Виплата позивачу середнього заробітку з урахуванням індексації суперечить чинному порядку проведення вказаних виплат, оскільки така проводиться тільки із виплат, які законодавчо визначені, як об'єкти виплат, що підлягають індексації.

Крім того, виплати, які підлягають індексації, повинні носити, зокрема, постійний характер, що в даному випадку відсутнє.

Виплата середнього заробітку позивачу за рішенням суду є юридичним фактом, що носить разовий характер.

Отже, позовні вимоги про стягнення індексації середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21 січня 2016 року по 20 грудня 2016 року у розмірі 13 224,24 коп. до задоволення не підлягають .

Щодо вимог позивача про стягнення винагороди за безперервний стаж роботи за 2016 рік, слід зазначити наступне.

Згідно з вимогами ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

В силу вимог ст. 13 даного Закону, оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Згідно умов п.1.1. Положення про порядок виплати винагороди за безперервний стаж роботи працівникам ДП «Тернопільстандартметрологія» (додаток 4 до Колективного договору на 2014-2017 роки) встановлено, що винагорода за безперервний стаж роботи виплачується працівникам один раз в рік за наявності коштів.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у 2016 році винагорода за безперервний стаж роботи працівникам ДП «Тернопільстандартметрологія» не виплачувалась, за відсутності коштів.

Відповідно до бухгалтерської довідки ДП «Тернопільстандартметрологія» , за результатами проведено аналізу доходів та витрат відповідача зроблено висновок, що виплату винагороди за безперервний стаж роботи за 2016 рік працівникам ДП «Тернопільстандартметрологія» не було здійснено за відсутності кошів.

Таким чином, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача винагороди за безперервний стаж роботи за 2016 рік.

В силу вимог ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Позивачем не надано суду будь-яких інших належних та достовірних доказів на підтвердження власних доводів .

Суд також вважає, що до задоволення не підлягають позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відповідно до рішення суду, за період з 14 березня 2017 року по 12 червня 2017 року у розмірі 11 832,13 грн., з огляду на наступне.

Встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 поновлено на роботі з 03 лютого 2016 року та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 34 664 грн. 65 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах суми платежу за 1 місяць у розмірі 4281 грн. 42 коп. допущено до негайного виконання.

Наказом ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» за № 252-к від 21 грудня 2016 року ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника сектора стандартизації та інформаційного забезпечення з 03 лютого 2016 року та виплачено кошти у розмірі 4281,42 грн.

Вказаний факт визнається ОСОБА_1

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 14 березня 2017 року рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справі від 25 травня 2017року частково задоволено клопотання відповідача та зупинено виконання рішення суду до закінчення касаційного провадження.

12 червня 2017 року відповідачем здійснено виплату решти коштів згідно рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20.12.2016 року.

Позивач вважає, що має право на середній заробіток за час невиконання рішення суду в частині виплати середнього заробітку, з 14 березня 2017 року по 12 червня 2017 року.

Відповідно до вимог ст. 34 Закону України «По оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Суд не приймає до уваги посилання позивача, як на підставу позовних вимог, на положення ст. 34 ЗУ «Про оплату праці», оскільки у даному випадку законодавцем передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушення строків її виплати.

Як вже зазначалось вище, поняття «заробітна плата» та «середній заробіток» не є тотожними поняттями.

У даному випадку рішенням Тернопільського міськрайонного суду з відповідач на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, який не є заробітної платою, а тому компенсації за порушення строків його вплати законодавством не передбачено.

Положеннями ч. 7 статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

В силу вимог ст. 236 КЗпПУ у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, діючим законодавством передбачено стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду лише в частині поновлення на роботі.

Встановлено та визнається сторонами спору, що рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати сум в межах платежу за один місяць виконане відповідачем негайно 21 грудня 2016 року, що визнається сторонам спору.

Таким чином, підстав, встановлених законом, для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку чи компенсації за порушенням строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, згідно рішення суду від 20.12.2016 року, суд не вбачає.

В силу вимог ст. 237-1 КЗпПУ відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та те, що в даному випадку судом не встановлено порушення роботодавцем законних прав працівника, підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу не має.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на Закону України «Про індексацію грошових доводів населення», Постанову КМУ «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доводів населення» , лист Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.05.2013 року як на підставу задоволення позовних вимог щодо індексації середнього заробітку як безпідставні та необґрунтовані.

Згідно наведеного позивачем законодавства, індексації підлягають доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі: оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Позивачем пред’явлено вимоги про індексацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що є відмінним від оплати праці та має разовий характер, а відтак не підлягає індексації.

Безпідставними є посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року за № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 та за №9-рп/2013 року у справі № 1-18/2013, оскільки дані рішення стосуються офіційного тлумачення положення ч. 2 ст.233 КЗпПУ щодо строків звернення до суду із позовом та застосування строків до вимог про стягнення не нарахованих роботодавцем сум індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, і будь-якого значення до предмету даного спору не мають.

Разом з тим, у рішенні Конституційного суду від 15 жовтня 2013 року за № 8-рп/2013 зазначено, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпПУ і статті 1 Закону України «Про оплатну праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону. Вказане твердження підтверджує те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу стягнутий та визначений згідно рішення суду не є заробітної платою, винагородою за виконану роботу чи гарантованою державою виплатою згідно ст.12 Закону України «Про оплату праці».

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення суми індексації середнього заробітку, винагороди за безперервний стаж роботи, середнього заробітку за час затримки виплати коштів згідно рішення суду та відшкодування моральної шкоди слід відмовити .

Керуючись ст.ст. 3,4, 12,81, 259, 262, 263, 265, 268, 354, 355 ЦПК України ст.ст. 94, 235-237-1 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( зареєстроване місце проживання – вул.Винниченка,5/36 м.Тернопіль , код НОМЕР_1) до Державного підприємства «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»( вул.Оболоня,4 м.Тернопіль. код ЄДРПОУ 02568319) про стягнення суми індексації середнього заробітку, винагороди за безперервний стаж роботи, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати згідно рішення суду та відшкодування моральної шкоди відмовити .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Тернопільської області або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 23 квітня 2018 року.

Головуюча