Рішення № 73555972, 18.04.2018, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/4354/17

Провадження № 2/577/79/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2018 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді Кравченка В.О.

при секретарі Мирошниченко Ю.В.

з участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Конотоп справу за позовом ОСОБА_3 Вачика Бахтоєвича до ОСОБА_4 про стягнення коштів в сумі 730032 грн. 18 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суд з вищевказаним позовом, у якому просить, з посиланням на норми ст.ст. 778, 1212, 1214 ЦК України, стягнути з ОСОБА_4 730032 грн., з яких 217965 грн. в рахунок повернення авансових платежів, 62067,18 грн. – відсотки за користування грошима та 450000 грн. – понесених затрат на проведення капітального ремонту орендованого приміщення.

На обґрунтування вимог представник позивача за ордером та угодою адвокат ОСОБА_1 вказав, що між сторонами була досягнута усна домовленість про продаж ОСОБА_3 нежитлових приміщень – зварювального цеху та чергової, що розташовані в м.Конотоп по вул.Сумська, 12. Досягнувши всіх істотних умов, таких як ціна договору та предмет, ОСОБА_4 отримав завдаток у розмірі 8250 доларів США із домовлених 10000 доларів США, а решту позивач мав сплатити під час нотаріального посвідчення договору не пізніше 01.01.2016 року. На підтвердження намірів продажу, 31.10.2014 року, між сторонами укладений договір оренди цієї нерухомості. Проте, ОСОБА_4 ухилився від нотаріального посвідчення договору і продовжує користуватись безпідставно отриманими коштами, а тому, відповідно до ст.ст. 1212, 1214, 536 ЦК України, повинен сплатити проценти за користування грошима на рівні облікової ставки НБУ, за період з 01.01.2016 року по 19.10.2017 року, що становлять 2349,25 доларів США. Крім того, під час оренди вказаного майна ОСОБА_3 зробив капітальний ремонт будівлі витративши близько 450000 грн., які також просять стягнути з відповідача. 05.08.2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвали договір дарування, на підставі якого відповідач мав право власності на орендовані будівлі, внаслідок чого відбулось безповоротне ухилення ОСОБА_4 від посвідчення обумовленого договору, що і стало підставою для звернення до суду.

ОСОБА_3 вимоги підтримав і просить задовольнити.

Представник відповідача за ордером і угодою ОСОБА_2 заперечує задоволенню вимог. Правову позицію обґрунтовує тим, що ніяких грошей ОСОБА_4 не брав, розписка і договір оренди приміщень були підписані під психологічним тиском ОСОБА_3 лише у травні 2017 року. Згоди на проведення капітальних ремонтних робіт ОСОБА_4 не давав.

Відповідач ОСОБА_4 також не згоден з позовом і пояснив, що позивач користується майном з 2011 року і дійсно між ними була попередня домовленість про продаж цієї нерухомості, внаслідок чого отримав від ОСОБА_3 авансовий платіж в сумі 66000 грн. Це було десь у 2014 році. Ніякої згоди на проведення ремонтних робіт не давав.

Суд вислухавши доводи сторін, дослідивши представлені докази приходить до висновку про відмову у задоволенні позову виходячи із такого.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об’єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:

1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого;

4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об’єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Системний аналіз наведених положень дає можливість дійти висновку про те, що договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов’язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов’язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Аналогічні позиції викладені Верховним Судом України у постановах від 23.03.2016 р. у справі N 6-2978цс15, від 25.02.2015 р. у справі № 3-11гс15, від 25.03.2015 р. у справі № 3-5гс15, від 24.09.2014 р. у справі № 6-122цс14, спільного засідання Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах від 07.06.2017 року.

За положенням ст.ст. 759-761 ЦК за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Згідно ст.778 ЦК наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що капітальні ремонтні роботи, які суттєво поліпшують орендоване майно і збільшують його вартість можуть бути здійснені орендарем лише за домовленістю з власником майна з обов»язковим визначенням їх об»ємів, вартості тощо, а тому зазначення у договорі оренди про можливість проведення будь-яких ремонтних робіт та перепланування не свідчить про безумовну згоду власника на такі зміни.

Судом встановлено, і це не оспорюється сторонами, що між ними існувала домовленість про продаж нежитлових приміщень – зварювального цеху та чергової, розташованих в м.Конотоп по вул.Сумська, 12, на виконання якої, власник майна ОСОБА_4, у 2014 році отримав авансовий платіж (розбіжність лише в розмірі цього платежу). Крім того, 31.10.2014 року сторони домовились про оренду цієї нерухомості майбутнім покупцем ОСОБА_3 вказавши в договорі (п.8.1 Договору оренди) про можливий перехід у власність орендаря орендованих будівель та строку укладення договору купівлі-продажу до 01.01.2016 року (а.с.3-9).

Згідно ст.570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов?язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Одним із критеріїв відмінності завдатку від авансу є забезпечення завдатком дійсного, тобто вже укладеного договору за умови одночасного ухилення сторони від його виконання.

Із матеріалів справи вбачається, що ніякого договору купівлі-продажу майна між сторонами не укладалося, а був лише намір.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Крім того, сторони підтвердили проведення позивачем ремонту орендованих будівель без згоди власника ОСОБА_4, що з урахуванням положень ст.778 ЦК України, є підставою для відмови у позові в цій частині.

Керуючись: ст.ст.1212, 1214, 778 ЦК України, ст.ст.263-265 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 Вачика Бахтоєвича залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Сумської області через Конотопський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кравченко В. О.