Постанова № 73555276, 10.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2375/18

22ц-/785/2378/18

Номер справи місцевого суду: 501/2309/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Кононенко Н.А.,

ОСОБА_2,

за участю:

секретаря Цихиселі Л.Р.,

представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4,

представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_7 на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня 2017 року про закриття провадження в частині позовних вимог, та на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8, Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» про визнання договору недійсним,

встановила:

28.09.2016 р. позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8, Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» (далі - ТОВ «Арма Факторинг») (а.с. 2-5), в якому просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 27.01.2016 р., укладений між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_8, та застосувати наслідки недійсності правочину.

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня 2017 р. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України закрито провадження у справі про визнання договору відступлення права вимоги недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, в частині відступлення права вимоги за іпотечним договором від 23.01.2007 р., укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3, посвідченим 23.01.2007 р. приватним нотаріусом ОСОБА_9, за реєстровим номером 54 т.1, (а.с.223-224).

При закритті провадження було враховано те, що ці вимоги розглянуті у справі №501/1930/16-ц, та рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 26.08.2016 р. відмовлено у їх задоволенні, зазначене рішення набрало законної сили 15.03.2017 р. (т.1, а.с. 31-37, 84-90, 186-190).

Відповідно до ухвали суду продовжено розгляд позову в межах позовних вимог про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором.

В судовому засіданні представники позивача - ОСОБА_4 та ОСОБА_7 підтримали позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись у письмових поясненнях (а.с. 156, 207-208) та в судовому засіданні 27.04.2017 р. на ті обставини, що договір про відступлення права вимоги не відповідає вимогам, встановленим главою 73 ЦК України для договору факторингу, що фізична особа, не маючи відповідної ліцензії на надання фінансових послуг, не може виступати новим кредитором і бути стороною договору про відступлення права вимоги. Крім того, сторона позивача у поясненнях посилалась на нікчемність договору факторингу від 12.12.2011 року.

Представник відповідача ОСОБА_6 позовні вимоги не визнав, посилаючись на ті обставини, що спірний договір за правовою природою є договором цесії і відповідає вимогам чинного законодавства.

Справа була розглянута за відсутності представника співвідповідача ТОВ «Арма Факторинг».

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу в якій, просить суд скасувати вищевказану ухвалу про закриття провадження по частині позовних вимог, а також рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня 2017 року, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.01.2007 р. між ОСОБА_10 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11110478000.

23.01.2007 р. між ОСОБА_3В та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений іпотечний договір, згідно п. 1.1 якого Іпотекодавець ОСОБА_3 передав в іпотеку нерухоме майно – нежитлове приміщення загальною площею 42,60 кв.м., торговою – 40,8 кв.м., яке знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ (нині – Чорноморськ), вул. Данченка, № 7/64-Н (т.1, а.с.6-9). Також на забезпечення виконання кредитного договору було укладено договір поруки, зокрема із ОСОБА_8

12.12.2011 р. між ПАТ «УкрСибанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки (а.с. 142-151).

У відповідності до п. 1.1 вказаного договору факторингу Клієнт (ПАТ «УкрСибанк») зобов’язується передати у власність Фактору (ТОВ «Кей - Колект»), а Фактор – прийняти «Права Вимоги» та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.

Крім того, 27.01.2016 р. між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Арма Факторинг» було укладено договір факторингу та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки.

У відповідності до п. 1.1 вказаного договору факторингу Клієнт (ТОВ «Кей Колект») зобов’язується передати у власність Фактору (ТОВ «Арма Факторинг»), а Фактор – прийняти Права Вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.

В той же день, 27.01.2016 р. між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_8 було укладено договір відступлення права вимоги за основним договором та за договором іпотеки (т.1, а.с. 10-12).

У відповідності до п. 1.1 вказаного договору відступлення права вимоги «Первісний кредитор» (ТОВ «Арма Факторинг») відступає «Новому кредитору» (громадянці України ОСОБА_8) належне «Первісному кредиторові» «Право вимоги» за «Кредитним договором» та «Договорами забезпечення».

Згідно п. 2.1.1 вказаного договору «Новий кредитор» зобов’язаний перерахувати «Первісному кредиторові» суму відшкодування (компенсації) за відступлення «Права вимоги» за «Кредитним договором», «Договорами забезпечення» в розмірі 3500 грн.

Сума сплаченого відшкодування (компенсації), а також сума різниці між номінальною вартістю відступленого права вимоги за «Кредитним договором» та сумою сплаченого відшкодування (компенсації) не є платою/винагородою «Первісному кредиторові» за здійснення відступлення «Права вимоги».

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку, що обов’язковою ознакою передачі прав вимоги за договорами факторингу, укладених 12.12.2011 р. між ПАТ «УкрСибанк» та ТОВ «Кей - Колект» та 27.01.2016 р. у між ТОВ «Кей - Колект» та ТОВ «Арма Факторинг», є платність. За договором відступлення права вимоги за основним боргом та за договором іпотеки від 27.01.2016 р., укладеного між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_8, відступлення права вимоги було здійснено безоплатно.

Вказані обставини встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, а тому у відповідності до ч.4 ст. 82 ЦПК України вважаються встановленим і не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 26.08.2016 р. (т.1, а.с. 61-64) та ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15.03.2017 р. (т.1, а.с. 186-190) встановлено, що з урахуванням зазначених норм права та встановлених обставин суд у справі №501/1930/16-ц дійшов висновку про те, що договір від 27.01.2016 р. між ТОВ «Арма Факторінг» та ОСОБА_8 є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним. При цьому, посилання на інформаційний лист Головного територіального управління юстиції в м. Києві від 29.01.2016 р. №3/28/1172 (т.1, а.с. 13-14), не взято до уваги як доказ, оскільки він не є нормативно-правовим актом.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що при розгляді справи №501/2309/16-ц, судом було встановлено, що 27.01.2016 р. між ТОВ «Арма Факторінг» та ОСОБА_8 був укладений договір відступлення права вимоги, а тому з цих підстав суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним цього договору відступлення права вимоги за кредитним договором.

При цьому суд обгрунтовано виходив із того, що відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Під час розгляду справи №501/1930/16-ц судом було встановлено, що при укладенні договору про відступлення права вимоги від 27.01.2016 р. між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_8 сторони керувалися положеннями статей 512-519 ЦК України. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов’язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2015 р. у справі № 6-301цс15, яка є обов’язковою для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, як то передбачено ч.1 ст. 417 ЦПК України.

Заперечуючи проти ухваленого судового рішення, заявник апеляційної скарги посилався на те, що 27.01.2016 р. між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Арма Факторинг» було укладено договір відступлення прав вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки. Крім того, ТОВ «Арма Факторинг» уклало договір з ОСОБА_8 і цей укладений договір відступлення є недійсним з урахуванням того, що ОСОБА_8, не маючи відповідної ліцензії на надання фінансових послуг, не може виступати новим кредитором за договором факторингу.

Однак, колегія суддів не погоджується із вказаними доводами, оскільки вони спростовуються наявними у справі доказами та вищевказаними судовими рішеннями, а саме: рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 26.08.2016 року та додатковим рішенням того ж суду від 06 вересня 2016 року, та якими було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 у справі №501/1930/16-ц, у визнанні недійсним договору відступлення права вимоги від 27.01.2016 р. за договором іпотеки від 23.01.2007 р., укладеного між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_8 (т.1, а.с.62-66).

Вказане судове рішення набрало законної сили 15.03.2017 р., оскільки залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області (т.1, а.с. 186-190).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, в редакції, яка була чинною на час розгляду даної справи, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Враховуючи, що спір між сторонами про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором вже розглянутий судами з постановлення вищевказаних судових рішень, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині вищевказаних вимог, про що постановив відповідну ухвалу (т.1, а.с.223-224).

Крім того, вищезазначеними обставинами спростовуються доводи апелянта про те, що фізична особа не може бути іпотекодержателем та стороною договору про відступлення права вимоги за кредитним договором.

Із тексту договору відступлення права вимоги на а.с. 10-12 вбачається, що в порядку та на умовах, визначених цим договором ТОВ «Арма Факторинг» відступило право вимоги за кредитним договором від 23.01.2007 р. №11110478000 та договором забезпечення – іпотечним договором від 23.01.2007 р., укладеним між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3, посвідченим приватним нотаріусом ОСОБА_9 за реєстровим номером 54.

Так, як було зазначено вище, у відповідності до договору про відступлення права вимоги від 27.01.2016 року,укладеного між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_8 сторони керувалися положеннями статей 512-519 ЦК України. Згідно цього договору ОСОБА_5 набула права вимоги за кредитним договором від 23.01.2007 р. №11110478000.

Зазначені обставини також встановлені рішенням апеляційного суду Одеської області від 22.06.2017 року, яке набрало законної сили, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України вважаються встановленим і не підлягають доказуванню (т.1, а.с.191-195).

Так, згідно вказаного судового рішення, встановлено, що на підставі вищевказаного договору про відступлення права вимоги ОСОБА_5 змінила кредитора у зобов’язанні не як поручитель, який виконав обов’язок боржника ОСОБА_10 за кредитним договором, а як особа, якій за правочином відступлення права вимоги перейшли права та обов’язки кредитора за договором про надання споживчого кредиту №11110478000 від 23 січня 2007 року та за забезпечувальним Іпотечним договором від 23 січня 2007 року.

З підстав викладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_8, ТОВ «Арма Факторинг» про визнання договору про відступлення права вимоги від 27.01.2016 року недійсним.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, ухвала та рішення ухвалені у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня 2017 року та рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 19.04.2018 р.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_11

ОСОБА_2