Постанова № 73555166, 17.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2018 року м. Одеса

справа №520/12927/16-ц

провадження №22-ц/785/3418/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач),

суддів - Ващенко Л.Г., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Тьосової Я.В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1,

відповідачі -ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство «Місто Банк»,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Берег-Текс»,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року у складі судді Калашнікової О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «Місто Банк» ( далі – ПАТ «Місто Банк», банк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, товариство з обмеженою відповідальністю «Берег-Текс» (далі – ТОВ «Берег-Текс») про визнання частково недійсним договору іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що з 14 квітня 1985 року по 30 вересня 2005 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, за час якого 24 липня 2003 року за договором купівлі-продажу придбали 33/50 частини приміщень магазину, загальною площею 349,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Ак.Корольова, буд.48. Право власності на нерухоме майно зареєстрували за ОСОБА_2, яка не порадившись з ним, за договором від 26 квітня 2004 року передала зазначене майно в іпотеку комерційному банку товариству з обмеженою відповідальністю «Місто Банк», правонаступником якого є ПАТ «Місто Банк», на забезпечення кредитного договору №220/Ю/USD від 26 квітня 2004 року, укладеного між банком та товариством з обмеженою відповідальністю «Форвард» (далі-ТОВ «Форвард»).

Посилаючись на порушення вимог ст.65 СК України, на підставі ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України позивач просив суд визнати частково недійсним договір іпотеки від 26 квітня 2004 року в частині передання в іпотеку 33/50 частини приміщень магазину, які належать ОСОБА_2 (а.с.2-4).

Відповідач ПАТ «Місто Банк» позовні вимоги не визнав, посилаючись на їх безпідставність з огляду на те, що при укладенні договору іпотеки банку було надано нотаріально посвідчену згоду ОСОБА_1 на передачу майна його дружиною в іпотеку та крім того, ОСОБА_1 є засновником компанії боржника ТОВ «Форвард» і особисто звертався до власників нерухомого майна: своєї дружини ОСОБА_2, ТОВ «Берег-Текс» з клопотанням передати вказане майно в іпотеку банку за його згодою (а.с.22-24).

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 23 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення (а.с.145-147).

Залишаючи позов ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору іпотеки від 26 квітня 2004 року між ОСОБА_2, ТОВ «Берег-Текс» та банком були дотримані вимоги чинного законодавства в частині отримання нотаріально посвідченої згоди позивача як чоловіка іпотекодавця ОСОБА_2 на передання нерухомого майна в іпотеку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову (а.с.181-182).

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення передчасно дійшов висновку про обізнаність позивача щодо умов передання об’єкта в іпотеку, оскільки позивач не є фаховим юристом та не володіє достатнім рівнем правової свідомості, щоб повною мірою усвідомлювати значення своїх дій при підписанні заяви про надання згоди на передачу майна в іпотеку. Крім того, судом порушені норми процесуального права, оскільки в тексті рішення суду не зазначено про наявність третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, яку позивачем було зазначено у позовній заяві: ТОВ «Берег-Текс». При цьому судом не враховано, що формування суб’єктивного складу учасників процесу є прерогативою позивача, а суд не вправі виключати зі складу осіб, які беруть участь у справі, ту чи іншу особу.

У лютому 2018 року ПАТ «Місто Банк» подало суду заперечення на апеляційну скаргу, у якому зазначало, що оскаржуване рішення суду є законним і обґрунтованим, прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права. Судом враховано, що ОСОБА_1 знав про передання майна в іпотеку, більш того укладення договору іпотеку відбулось за його ініціативою, оскільки майно передано в іпотеку за його клопотанням та за його згодою, що нотаріально посвідчена у встановленому порядку. На підставі наведеного доводи апеляційної скарги щодо не володіння ОСОБА_1 достатнім рівнем свідомості, щоб повною мірою усвідомить значення своїх дій при підписанні заяви на згоду, не відповідають дійсності (а.с.195-197).

Належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи сторони в судове засідання не з’явилися, клопотання про поважність причин неявки в суд апеляційної інстанції не подали, що відповідно до правил ч.2 ст.366 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи у їх відсутність (а.с.204-210).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу передачі майна, а саме: 33/50 частин приміщення магазину, що є спільною сумісною власністю подружжя, в іпотеку без згоди чоловіка (позивача ОСОБА_1К.).

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, повно і правильно з’ясувавши обставини справи, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на таке.

За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

За ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згідно із ст. 578 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Частиною 2 ст. 369 ЦК України встановлено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином.

Згідно із ч.1 ст. 219 ЦК України в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 ст. 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Аналіз п. 6 ст. 3, ч. 2 ст. 369 ЦК України, ч. 2 ст. 65 СК України свідчить про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17, від 27 січня 2016 року № 6-1912цс15, від 07 жовтня 2015 року № 6-1622цс15, від 21 жовтня 2015 року № 6-1568цс15.

Апеляційним судом встановлено, що 26 квітня 2004 року між банком та ТОВ «Форвард» укладено кредитний договір № 220/Ю/USD, за умовами якого кредитодавець надав, а позичальник отримав 115000 доларів США строком з 26 квітня 2004 року до 26 квітня 2005 року із сплатою 17 відсотків річних. Ціль кредитування – закупівля бавовни за наданим імпортним контрактом з «Wellington Cotton Enterprises Inc» № 2-PR від 22 квітня 2004 року (а.с.96-98).

З метою забезпечення вимоги банку, що випливає з вказаного кредитного договору, 26 квітня 2004 року між ОСОБА_2, ТОВ «Берег-Текс» та банком було укладено договір іпотеки, предметом іпотеки якого є приміщення магазину, яке розташоване за адресою: м.Одеса, вул.Ак.Корольова, 48, загальною площею 349,9 кв.м., який належить іпотекодавцям на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 24 липня 2003 року та договору купівлі-продажу від 17 січня 2003 року (а.с.92-94).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17 січня 2003 року відкрите акціонерне товариство «Одесхарчкомбінат» продало, а ТОВ «Берег-Текс» купило приміщення магазину, загальною площею 349,9 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Ак.Корольова, 48 (а.с.101-102).

24 липня 2003 року ТОВ «Берег-Текс» продало, а ОСОБА_2 купила 33/50 частини приміщень магазину, загальною площею 349,9 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Ак.Корольова, 48 (а.с.104).

Згідно довідки-характеристики КП «МБТІ та РОН» за № 4038021 від квітня 2004 року ОСОБА_2 належить 33/50 частин приміщення вищезазначеного магазину, а ТОВ «Берег-Текс» 17/50 частин приміщень магазину (а.с.99).

З огляду на положення ст. 60 СК України та враховуючи те, що нерухоме майно у вигляді 33/50 частин приміщення магазину, загальною площею 349,9 кв.м, було придбане ОСОБА_2 24 липня 2003 року, тобто під час перебування з 14 квітня 1985 року по 30 вересня 2005 року в зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_1, воно є спільною сумісною власністю подружжя.

26 квітня 2004 року, увиконання вимог ст.578 ЦК України та ст.6 Закону України «Про іпотеку», ОСОБА_1 надав згоду на передачу в іпотеку на умовах, йому відомих, його дружиною ОСОБА_2 приміщення магазину, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 48, площею 349,9 кв.м., що належить їм на праві спільної сумісної власності. Заява ОСОБА_1 посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрована в реєстрі за № 1566 (а.с.26,100).

При цьому факт складення заяви, її зміст та підпис сторонами не оспорювалися.

За таких обставин оспорюваний договір іпотеки укладено між ОСОБА_2, ТОВ «Берег-Текс» та банком зі згоди ОСОБА_1, тому його доводи в цій частині є необґрунтованими.

Крім того, судом першої інстанції враховано, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є одним із засновників компанії ТОВ «Форвард», що є боржником за кредитним договором № 220/Ю/USD від 26 квітня 2004 року (а.с.34-35).

З протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Форвард» від 26 квітня 2004 року вбачається, що ОСОБА_1, особисто як голова загальних зборів, приймав участь у вирішення питання про клопотання перед ТОВ «Берег-Текс» і ОСОБА_2 щодо надання, належного їм, приміщення магазину, що розташоване за адресою: м.Одеса, вул.Ак.Корольова,48, в залог у якості забезпечення зобов’язань ТОВ «Форвард» перед банком (а.с.36).

Наведене свідчить, що передання майна в іпотеку відбулось за ініціативою самого позивача, та про обізнаність останнього відносно предмету договору іпотеки.

Доводи апеляційної скарги щодо неусвідомлення позивачем в повній мірі значення своїх дій при підписанні заяви, в силу того, що він ні є фаховим юристом та не володіє достатнім рівнем правової свідомості, не ґрунтуються на законі.

Позивач не довів суду ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, та не надав належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог.

Доводи апеляційної скарги, що не зазначення в оскарженому рішенні суду третьої особи, свідчить про виключення третьої особи зі складу осіб, які беруть участь у справі, є необґрунтованими.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Берег-Текс» по даній справі є особою, яке бере участь у справі, а саме: третьою особою та користувалась правами і обов’язками, встановленими ст. 27 ЦПК України (в редакції до 15 грудня 2017 року), про що свідчить направлення судом третій особі ТОВ «Берег-Текс» повісток та іншої кореспонденції суду за адресою, зазначеною в позовній заяві, оскарження ТОВ «Берег-Текс» ухвали Київського районного суду м.Одеси від 24 жовтня 2016 року (а.с.15 зворот, 20, 42, 54, 56-57, 59, 67, 86, 126, 138, 148, 156).

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст.374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 19 квітня 2018 року.

Головуючий: /підпис/

Судді : /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_4