Ухвала суду № 73554098, 23.04.2018, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/4192/18

Провадження № 2/520/4342/18

УХВАЛА

23.04.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

за участю секретаря Єгорової Н.Ю.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження заяву представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

10 квітня 2018 року до Київського районного суду міста ОСОБА_4 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, в якій позивач просить суд визнати за нею - ОСОБА_1 право власності на ? частку квартири №135, загальною площею 42,50 кв.м., розташовану на 16-мі поверсі житлового будинку №59/9 по вулиці Академіка Вільямса в місті Одесі в порядку спадкування за законом після смерті дочки – ОСОБА_5, померлої 07 березня 2014 року.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою Київського районного суду міста ОСОБА_4 від 11.04.2018 року вказану позовну заяву залишено без руху, надано позивачеві строк терміном в десять днів з дня отримання копії ухвали суду для усунення недоліків поданої заяви.

17.04.2018 року до суду надійшла заява від представника позивача на усунення недоліків поданої заяви.

Дослідивши надані до суду документи, судом встановлено, що позивачем усунуті недоліки поданої заяви у відповідності до ухвали Київського районного суду міста ОСОБА_4 від 11.04.2018 року.

Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов’язані між собою позовні вимоги пред’явлені одночасно щодо декількох об’єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об’єкта, вартість якого є найвищою.

Спір між сторонами по справі виник з приводу нерухомого майна, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 59/9, що територіально відноситься до Київського району міста Одеси, а від так суд вважає, що справа підсудна Київському районному суду м. Одеси.

Ухвалою Київського районного суду міста ОСОБА_4 від 23.04.2018 року прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження та відкрито провадження по цивільній справі за вказаною позовною заявою, призначити дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

Разом з позовною заявою представником позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надано заяву про забезпечення позову, в якій представник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на ? частку квартири №135, загальною площею 42,50 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 59/9, посилаючись на те, що ? частка вказаної квартири відносно якої заявлені заходи забезпечення позову є предметом спору в цій справі, оскільки, як стверджує позивач у позові, ? частка вказаного нерухомого майна входить до спадщини після смерті її дочки ОСОБА_5, померлої 07 березня 2014 року, спадкоємцем якої є позивачка та має право на ? частку нерухомого майна, та з викладених посилань у позові є підстави вважати про існування загрози можливого невиконання рішення суду, а невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав позивача, а також ускладнити та зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається: зокрема одночасно з пред’явленням позову – до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Подана позивачем заява про забезпечення позову відповідає приписам та вимогам встановленим ст. 151 ЦПК України, та таким чином вона підлягає невідкладному розгляду.

Дослідивши вказану заяву про забезпечення позову, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У відповідності до ч.2 ст. 149 ЦПК України, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч.3 ст.149 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п.4 роз’яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, з позовної заяви та наданих до неї документів вбачається, що між сторонами по справі виник спір стосовно ? частки квартири №135, загальною площею 42,50 кв.м., розташовану на 16-мі поверсі житлового будинку №59/9 по вулиці Академіка Вільямса в місті Одесі, яка належить на праві власності відповідачеві по справі – ОСОБА_3

Позивач звертаючись до суду з вказаним позовом посилається на те, що 07 березня 2014 року померла її дочка - ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серії І-ЖД №366971 від 09 березня 2014 року, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану у місті ОСОБА_4 реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 2661.

Після смерті ОСОБА_5, померлої 07 березня 2014 року, відкрилась спадщина, на усе належне їй майно.

Оскільки, заповіт померлою не складався, вона - ОСОБА_1, входить до першої черги спадкоємців, до кола яких також увійшли: чоловік померлої - ОСОБА_3; син померлої - ОСОБА_6; батько померлої - ОСОБА_7.

Як зазначено позивачем, до складу спадкового майна входила 1/4 частини квартири, загальною площею 99,20 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Батько померлої - ОСОБА_7 відмовився від належної йому за законом частини спадщини на користь позивачки, що як зазначено позивачем, підтверджується заявою від 04 вересня 2014 року посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, з реєстровим №3307.

Чоловік померлої - ОСОБА_3 також відмовився від належної йому за законом частини спадщини на користь малолітнього сина ОСОБА_6, що підтверджується заявою від 05 вересня 2014 року посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, з реєстровим №4281.

У зв’язку з чим, позивач зазначила, що єдиними спадкоємцями усіх прав та обов'язків, що належали спадкодавцеві ОСОБА_5 є син померлої - ОСОБА_6 та матір - ОСОБА_1

Надалі нею - ОСОБА_1 та ОСОБА_6 були отримані свідоцтва про право на спадщину за законом, згідно з якими за кожним визначено по 1/8 частці квартири, загальною площею 99,20 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

В подальшому позивачці стало відомо, що чоловік померлої - ОСОБА_3 на час відкриття спадщини померлої ОСОБА_5 приховав факт наявної спільної сумісної власності подружжя.

А саме, як стверджує позивачка, нею було встановлено, що 22 березня 2010 року ОСОБА_9 під час перебування у шлюбі з померлою ОСОБА_10, уклав договір купівлі-продажу майнових прав №71/36 на квартиру, яка розташована за будівельною адресою: м. Одеса, мкр. «Д» Південний, АДРЕСА_3, загальною площею 40,59 кв.м.

22 березня 2010 року за актом прийому-передачі майнових прав ОСОБА_3 було передано майнові права на вказану квартиру.

12 листопада 2015 року після смерті ОСОБА_5, за актом прийому-передачі квартири № 135, ОСОБА_3 отримав у власність однокімнатну квартиру №135, загальною площею 42,50 кв.м., розташовану на 16-му поверсі житлового будинку №59/9 по вул. Академіка Вільямса у м. Одесі (будівельна адреса: м. Одеса, мкр. «Д» Південний, АДРЕСА_4).

Позивач стверджує, що оскільки договір купівлі-продажу майнових прав №71/36 на квартиру, яка розташована за будівельною адресою: м. Одеса, мкр. «Д» Південний, АДРЕСА_3, загальною площею 40,59 кв.м., було укладено на час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у шлюбі, то вона відноситься до спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, на праві спільної сумісної власності подружжя померлій ОСОБА_5 належала 1/2 частина квартири №135, загальною площею 42,50 кв. м., розташованої по вул. Академіка Вільямса в м. Одесі, яка в свою чергу, як стверджує позивач, повинна входити до спадщини після смерті ОСОБА_5, померлої 07.03.2014 року.

У зв’язку з чим, позивач посилається на те, що на підставі викладених обставин, вона має право на отримання спадщини - ? частки квартири №135, загальною площею 42,50 кв.м., розташовану на 16-мі поверсі житлового будинку №59/9 по вулиці Академіка Вільямса в місті Одесі, в порядку спадкування за законом після смерті дочки – ОСОБА_5, померлої 07 березня 2014 року.

Також позивачем зазначено, що на цей час, ОСОБА_3 має намір відчужити вказану квартиру №135, загальною площею 42,50 кв.м., розташовану в будинку № 59/9 по вул. Академіка Вільямса в м. Одесі, що в свою чергу порушить її право, як спадкоємця розпорядитись належним їй спадковим майном на власний розсуд.

З наданої до суду інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта №119866786 від 05.04.2018 року вбачається, що 16.11.2017 року за відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру №135, загальною площею 42,5 кв.м., в будинку №59/9 по вулиці Академіка Вільямса в місті Одесі, на підставі: договору купівлі-продажу майнових прав №71/36 від 22.03.2010 року укладеного з ТОВ «Альянс-Жилстрой»; акту прийому-передачі майнових прав від 22.03.2010 року, виданого ТОВ «Альянс-Жилстрой»; акту прийому-передачі квартири №135 від 12.11.2015 року, виданого ТОВ «Альянс-Жилстрой»; витягу з переліку інвесторів, виданого ТОВ «Альянс-Жилстрой».

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, саме пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6 -605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Крім того судом враховується, що у відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "ОСОБА_9 та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

На підставі вищевикладеного, дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; з урахуванням встановленого спору між сторонами по справі, ціни позову, суд дійшов висновку, що вимоги стосовно забезпечення позову шляхом накладення арешту на ? частку квартири №135, загальною площею 42,50 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 59/9, право власності на яке зареєстровано за відповідачем по справі ОСОБА_3, є обґрунтованими, законними та співрозмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки спір між сторонами по справі виник з приводу вказаного нерухомого майна, а невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача, оскільки спірний об’єкт нерухомості до розгляду спору по суті може бути відчужений на користь третіх осіб, а відтак й порушить права позивача на судовий захист та останньому для відновлення прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а забезпечення позову навпаки виступають запорукою виконання можливого рішення суду, а також з урахуванням того, що судом встановлено існування загрози можливого невиконання рішення суду, тому невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача.

При цьому суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ’я сторін, оскільки мета забезпечення позову – це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

У відповідності до ч.1-3 ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.

Суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:

1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або

2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

З наданих до суду документів, вбачається, що позивач зареєстрована на території України, в матеріалах справа відсутні документи на підтвердження того, що майновий стан позивача або її дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, у зв’язку з чим, судом вказане питання одночасно з вирішенням питання щодо забезпечення позову не вирішується.

Керуючись ст. ст. 149-153, 354, п.15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення, ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про забезпечення позову – задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову по цивільній справі №520/4192/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, а саме:

- Накласти арешт на ? частку квартири №135, загальною площею 42,50 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 59/9, яка належить на праві власності ОСОБА_3, РНОКПП НОМЕР_1.

Копію ухвали направити для виконання до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (65000, м. Одеса, вул. Черняхівського, 6).

Копію ухвали направити для відома учасникам справи.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Оскарження ухвали не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Головуючий Калініченко Л. В.