Постанова № 73553888, 20.04.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №471/496/17-ц 20.04.2018

Справа № 471/1496/17-ц

Провадження № 22-ц/784/434/18 Суддя-доповідач апеляційного суду - ОСОБА_1

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Шагай О.А.,

за участю: представника відповідачки – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 10 січня 2018 року, ухваленого під головуванням судді - Скарницької І.Б. в приміщенні того ж суду о 15 годині 18 хвилин по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про витребування грошових коштів, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про витребування грошових коштів.

Позивач зазначав, що у липні 2013 році ОСОБА_3 отримала від нього грошові кошти у сумі 40 000 грн. за орендну плату належної їй земельної ділянки площею 8, 7262 га, що розташована в межах території Братської селищної ради Братського району Миколаївської області за 8 років, про що власноруч написала розписку. В подальшому з’ясувалось, що на момент отримання коштів, існував діючий договір оренди, укладений між ФГ «Нива» та ОСОБА_3

Посилаючись на викладене та на те, що до теперішнього часу договір оренди не укладено, позивач просив суду на підставі ст. 1212 ЦК України зобов’язати ОСОБА_5 повернути йому безпідставно набуті грошові кошти у сумі 40 000 грн.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 10 січня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 40 000 грн. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі представник відповідачки - ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Загальні підстави для виникнення зобов’язання у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов’язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об’єктивними умовами виникнення зобов’язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов’язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов’язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об’єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов’язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов’язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов’язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов’язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604, 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов’язання). Набуття однією зі сторін зобов’язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов’язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі, наприклад у випадку невиконання особою, яка отримала майно передбачених домовленістю зобов’язань.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов’язання повернути майно позивачу. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 3 червня 2015 року справа №6-100/цс15.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти передавались як оплата за договором, який між сторонами так і не було укладено, а також відсутності доказів щодо користування позивачем належною відповідачці земельною ділянкою.

Між тим з таким висновком погодитися не можливо з огляду на наступне.

Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилався на те, що на момент отримання грошових коштів відповідачкою, існував діючий договір оренди землі, укладений між ФГ «Нива» та ОСОБА_3

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_3 на підставі державного акту, виданого Братською районною державною адміністрацією Миколаївської області 19 червня 2008 року належить земельна ділянка площею 8,72 га, що розташована в межах території Братської селищної ради Братського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.6).

5 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та ФГ »Нива» було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років, зареєстрований у Братському секторі Миколаївської регіональної філії ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15 травня 2009 року за № 040900900395 (а.с.4).

17 липня 2013 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 40 000 грн. за оренду зазначеної вище земельної ділянки за 8 років.

5 листопада 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, який є сином позивача було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 10 років (а.с.77).

Вказаний договір було зареєстровано 25 листопада 2013 року Реєстраційною службою Братського районного управління юстиції Миколаївської області (а.с.5).

Починаючи з 2013 року вказаною земельною ділянкою користувався позивач про, що у судовому засіданні зазначав сам позивач та відповідачка, а також допитана в якості свідка мати відповідачки - ОСОБА_7

Вказані обставини також підтвердив у судовому засіданні в якості свідка син-позивача ОСОБА_6, який пояснив, що договір оренди формально було укладено з ним, а всі землі, що розташовані в межах території Братської сільської ради Миколаївської області обробляв його батько.

Крім того, з моменту передачі грошей відповідачці позивач протягом 4 років не звертався до відповідачки з питанням про укладення договору оренди землі або повернення грошових коштів у сумі 40 000 грн.

Отже, встановлене свідчить, що набуття грошових коштів ОСОБА_3 від ОСОБА_4 в порядку виконання договірного зобов’язання не вважається безпідставним, а відтак позовні вимоги на підставі ст. 1212 ЦК України задоволенню не підлягають.

За таких обставин рішення суду на підставі п.3 ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381,382 ЦПК України колегія суддів , -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 10 січня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про витребування грошових коштів відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: Т.В. Крамаренко

Судді: Т.З. Бондаренко

ОСОБА_8

Повний текст постанови складено 23 квітня 2018 року.