Ухвала суду № 73553334, 18.04.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 440/193/13-к Головуючий у 1 інстанції: Котормус Д.І.

Провадження № 11-кп/783/917/17 Доповідач: Каблак П. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі

головуючого судді: Каблака П.І.,

суддів: Ревера В.В., Урдюк Т.М.,

з участю секретаря судового засідання: Мазур Іванько Ж.В.,

прокурора: Мотрука Н.В.

обвинувачених: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

захисників обвинувачених – адвокатів: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ОСОБА_7

представника потерпілої юридичної особи ДП «Буський лісгосп»: ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України,

за апеляційними скаргами прокурора Мотрука Назара Васильовича, обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2 на вирок Кам’янка-Бузького районного суду Львівської області від 26 червня 2017 р.,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним вироком суду:

ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, та призначено їй покарання:

- за ч. 5 ст. 191 КК України – у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 (три) роки, з конфіскацією майна;

- за ч. 1 ст. 366 КК України –2 (два) роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням остаточне покарання ОСОБА_1 призначено у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 (три) роки, з конфіскацією майна.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 постановлено рахувати з дня приведення вироку до виконання.

ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст.366 КК України, та призначено їй покарання:

- за ч.5 ст.191 КК України – у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 (три) роки, з конфіскацією майна.

- за ч.1 ст.366 КК України – 2 (два) роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням остаточне покарання ОСОБА_2 призначено у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 (три) роки, з конфіскацією майна.

Строк відбуття покарання ОСОБА_2 постановлено рахувати з дня приведення вироку до виконання.

ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст.366 КК України, та призначено їй покарання:

- за ч.5 ст.191 КК України – у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 (три) роки, з конфіскацією майна.

- за ч.1 ст.366 КК України – 2 (два) роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням остаточне покарання ОСОБА_3 призначено у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 (три) роки, з конфіскацією майна.

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 постановлено рахувати з дня приведення вироку до виконання.

ОСОБА_4 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ч.5 ст. 191, ч.1 ст.366 КК України, та призначено їй покарання:

- за ч.5 ст.191 КК України – у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 (три) роки, з конфіскацією майна.

- за ч.1 ст.366 КК України – 2 (два) роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 2 (два) роки.

Відповідно до ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням остаточне покарання ОСОБА_4 призначено у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 (три) роки, з конфіскацією майна.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 постановлено рахувати з дня приведення вироку до виконання.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі ДП "Буське лісове господарство" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення 708734, 37 грн. шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задоволено частково.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ДП «Буське лісове господарство» матеріальну шкоди в розмірі 704234, 37 грн. (сімсот чотири тисячі двісті тридцять чотири) грн. 37 коп.

Вирішено питання із речовими доказами та судовими витратами у справі.

За вироком суду ОСОБА_1, працюючи головним бухгалтером ДП «Буський лісгосп», в період з 03 вересня 2012 р. по 31 липня 2013 р., діючи за попередньою змовою в групі осіб із ОСОБА_3, яка на той час працювала бухгалтером з виконанням обов'язків касира ДП «Буський лісгосп», ОСОБА_4, яка на той час працювала бухгалтером ДП «Буський лісгосп», та ОСОБА_2, яка на той час працювала заступником головного бухгалтера ДП «Буський лісгосп», будучи службовими особами, шляхом зловживання своїм службовим становищем ввели в оману завідувача центрального складу та заправника лісгоспу ОСОБА_9 і головного спеціаліста з охорони праці лісгоспу ОСОБА_10 про необхідність розписуватись у видаткових касових ордерах для відображення видачі з каси лісгоспу грошових коштів під звіт з метою уникнення понадліміту каси лісгоспу, запевнивши, що ці грошові кошти на наступний день будуть оприбутковані та повернуті назад в касу лісгоспу.

Для цього бухгалтер з виконанням обов'язків касира ДП "Буське лісове господарство" ОСОБА_3 в період з вересня 2012 р. по серпень 2013 р., будучи службовою та матеріально-відповідальною особою, перебуваючи на своєму робочому місці в бухгалтерії лісгоспу, за попередньою змовою з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, з корисливих мотивів, шляхом зловживання своїм службовим становищем, склала і засвідчила своїм підписом видаткові касові ордери, у які внесла недостовірні дані про видачу грошових коштів з каси лісгоспу під звіт завідувачу центрального складу та заправнику лісгоспу ОСОБА_9 і головному спеціалісту з охорони праці лісгоспу ОСОБА_10 на загальну суму 1 597 573,71 грн. та внесла недостовірні дані у касові книги лісгоспу на 2012 -2013 роки про видачу грошових коштів з каси лісгоспу під звіт ОСОБА_9 та ОСОБА_10, що засвідчила своїм підписом.

Водночас ОСОБА_3 в період з вересня 2012 р. по серпень 2013 р. із загальної суми коштів, що зазначені у видаткових касових ордерах і касових книгах, передала ОСОБА_9 та ОСОБА_10 грошові кошти в загальній сумі 239 311,49 грн. для використання на господарську діяльність лісгоспу, а решту коштів в сумі 1 358 262, 22 грн. передала заступнику головного бухгалтера ОСОБА_2, яка в подальшому передала їх головному бухгалтеру ОСОБА_1

ОСОБА_9 і ОСОБА_10, будучи введеними в оману обвинуваченими ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про необхідність розписатися у видаткових касових ордерах з метою уникнення понадлімітів каси лісгоспу, будучи необізнаними із злочинним задумом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, спрямованим на заволодіння грошовими коштами лісгоспу, та діючи під їх переконанням, розписалися у видаткових касових ордерах з недостовірними даними про отримання ними грошових коштів під звіт в сумі 1 597 573,71 грн. при фактичному отриманні ними під звіт 239 311,49 грн.

Водночас ОСОБА_1, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, з корисливих мотивів, шляхом зловживання службовим становищем, достовірно знаючи, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не отримали по зазначеним видатковим касовим ордерам грошові кошти під звіт в загальній сумі 1 597 573,71 грн., засвідчила своїми підписами відповідні видаткові касові ордери і сторінки касових книг лісгоспу на 2012-2013 роки з недостовірними даними про видачу грошових коштів під звіт ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в сумі 1 597 573,71 грн.

Заступник головного бухгалтера ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з корисливих мотивів, шляхом зловживання службовим становищем, упродовж вересня 2012 р. - серпня 2013 р., достовірно знаючи, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не одержали грошові кошти під звіт в загальній сумі 1 597 573,71 грн., внесла недостовірні дані в журнал-ордер №1 за серпень 2012 р. - вересень 2013 р. по рахунку № 301 "Каса в національній валюті" про одержання під звіт ОСОБА_9 та ОСОБА_10 грошових коштів у зазначеній сумі.

Головний бухгалтер лісгоспу ОСОБА_1, продовжуючи спільний злочинний умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами лісгоспу, достовірно знаючи, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не одержали грошові кошти під звіт у загальній сумі 1 358 262, 22 грн. та які не повертають невикористані кошти з-під звіту, в період з вересня 2012 р. по серпень 2013 р. надала ОСОБА_11 для внесення в касу лісгоспу грошові кошти в загальній сумі 654 027,85 грн., яка в подальшому самостійно, а також шляхом передачі їх бухгалтеру ОСОБА_3 внесла в касу лісгоспу грошові кошти в загальній сумі 654 027,85 грн., склавши та засвідчивши своїми підписами прибуткові касові ордери, у які внесла недостовірні дані про повернення невикористаних коштів з- під звіту та внесли недостовірні дані у касові книги лісгоспу.

Водночас ОСОБА_1, як головний бухгалтер лісгоспу, засвідчила своїм підписом зазначені прибуткові касові ордери та відповідні сторінки касових книг лісгоспу на 2012 - 2013 роки з недостовірними даними про повернення невикористаних коштів з-під звіту ОСОБА_9 та ОСОБА_10Т в загальній сумі 654 027,85 грн.

Крім того, ОСОБА_2, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, достовірно знаючи що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не одержували під звіт та не повертали грошові кошти в сумі 654 027,85 грн., внесла завідомо неправдиві відомості в журнал-ордер № 1 за серпень 2012 р. - вересень 2013 р. по рахунку № 301 "Каса в національній валюті" про повернення невикористаних грошових коштів з-під звіту ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в загальній сумі 654 027,85 грн.

Також ОСОБА_2, продовжуючи спільний злочинний умисел, достовірно знаючи, що ОСОБА_1 протягом вересня 2012 р. - серпня 2013 р., отримавши з каси лісгоспу кошти в загальній сумі 1 358 262, 22 грн., з яких повернула в касу підприємства 654 027,85 грн., а рештою суми в розмірі 704 234, 37 грн. заволоділа, без наявності підтверджуючих первинних бухгалтерських документів, внесла недостовірні дані в журнал-ордер № 3 за вересень 2012 р. - серпень 2013 р. по рахунку № 372 "Розрахунки з підзвітними особами" про нібито використання отриманих грошових коштів під звіт ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в загальній сумі 704 234, 37 грн., віднісши їх на бухгалтерський рахунок № 207 "Запасні частини".

В свою чергу, бухгалтер ДП "Буське лісове господарство" ОСОБА_4, упродовж вересня 2012 р. - серпня 2013 р., являючись службовою та матеріально відповідальною особою, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, з корисливих мотивів, шляхом зловживання своїм службовим становищем, в порушення вимог законодавства, без наявності підтверджуючих первинних бухгалтерських документів, внесла в журнал-ордер № 7 за вересень 2012 р. - серпень 2013 р. по рахунку № 207 "Запасні частини" завідомо недостовірні дані про поступлення запчастин від підзвітних осіб, а саме ОСОБА_9 та ОСОБА_10Т, на загальну суму 704 234, 37 грн., та подальше їх списання на виробництво по рахунку № 23.5 "Допоміжне виробництво".

Вирок суду оскаржено прокурором Мотруком Н.В., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, обвинуваченими ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та адвокатом ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2

У своїй апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи та доведеності вини обвинувачених, зазначає про порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону і невідповідність призначеного обвинуваченій ОСОБА_1 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої. Так, на думку обвинувача, призначене ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 покарання не відповідає вимогам закону, адже останні раніше були засуджені за вчинення тих самих злочинів вироком Жовківського районного суду Львівської області від 05 червня 2015 р., який в подальшому був скасований апеляційним судом, а тому при новому розгляді справи судом першої інстанції не було правових підстав призначати їм покарання більш тяжке, ніж було призначено вироком, який скасований. Що стосується обраного для ОСОБА_1 покарання за новим вироком суду, то таке, на думку апелянта, не відповідає особі обвинуваченої, обвинувач вважає, що ОСОБА_1 заслуговує більш суворого покарання. З огляду на це прокурор просить оскаржуваний вирок в частині призначеного обвинуваченим покарання скасувати і постановити новий, яким ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, та призначити їй покарання за ч. 5 ст. 191 КК України – у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 (три) роки, та з конфіскацією всього майна, яке є її власністю; за ч.1 ст.366 КК України – 2 (два) роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 2 (два) роки; остаточне покарання визначити у виді 10 (десяти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 (три) роки, та з конфіскацією всього майна, яке є її власністю. Обвинуваченим ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 обвинувач просить призначити покарання за ч.5 ст.191 КК України із застосуванням ст.69 КК України – у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 (три) роки; за ч.1 ст.366 КК України – 1 (один) рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 2 (два) роки; остаточне покарання визначити у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 (три) роки, при цьому звільнити вказаних обвинувачених від відбування покарання з випробуванням іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладенням на них обов’язків, передбачених ст.76 КК України.

Не погоджуючись з вироком суду в частині призначеного покарання, обвинувачена ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій порушує питання про надмірну суворість вироку. Зокрема, зазначає, що судом не повною мірою враховано дані про її особу і тяжкість вчиненого. Крім цього, на переконання апелянта, поза увагою суду залишилась відсутність доказів привласнення нею коштів ДП «Буський лісгосп», незважаючи на що з пред’явленим до неї цивільним позовом у кримінальному провадженні вона погодилась, свою вину у вчинені злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України визнала частково, а за ч.1 ст.366 КК України – повністю. Вважає, що її дії неправильно кваліфіковані за ч.5 ст.191 КК України, оскільки видані під звіт кошти вона не отримувала, припускає, що їх міг привласнювати керівник підприємства ОСОБА_12 З огляду на це, не наполягаючи на перегляді оскаржуваного вироку в частині доведеності її вини, обвинувачена ОСОБА_1 просить такий вирок змінити, призначивши їй покарання, не пов’язане з позбавленням волі та не застосовувати до неї додаткового покарання у виді конфіскації майна.

З підстав незгоди з обраною мірою покарання внаслідок її надмірної суворості вирок суду оскаржили також обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_4

В ідентичних за змістом апеляційних скаргах вони зазначають, що місцевим судом безпідставно не враховано ряду пом’якшуючих обставин, які дають підстави для застосування до них більш м’якого покарання. Вважають, що призначене судом покарання хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм змістом, видом та розміром є явно несправедливим через свою надмірну суворість, крім того, на її думку, судом першої інстанції було помилково не враховані положення ч. 2 ст. 416 КПК України щодо посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення їм покарання. Враховуючи це, апелянти ОСОБА_3 і ОСОБА_4, кожна окремо, просять вирок щодо них в частині призначеного покарання змінити, обравши таке у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 роки без конфіскації майна і на підставі ст.75 КК України звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладенням обов’язків, передбачених ст.76 КК України.

У поданій адвокатом ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2 апеляційній скарзі стверджується про безпідставність засудження ОСОБА_2 за ч.5 ст.191 КК України, оскільки в діях останньої відсутній склад відповідного злочину. Захисник наполягає на тому, що привласнення та розтрата майна можуть мати місце лише в тому випадку, якщо винна особа, у розпорядженні якої перебуває таке майно, звернула його на свою користь. Однак, у справі встановлено, що в результаті вчинення інкримінованих ОСОБА_2 дій остання не набула жодного майна, в тому числі й коштів, навпаки усі гроші, які понад ліміт надходили до каси, нею, як заступником головного бухгалтера підприємства, передавались головному бухгалтеру і їхня подальша доля їй невідома. Про те, що кошти зникли ОСОБА_2 довідалась лише після проведення ревізії, наполягає на тому, що розпорядитися ними могла лише головний бухгалтер ОСОБА_1 За таких обставин адвокат вважає, що в діях її підзахисної немає ознак привласнення чи розтрати майна підприємства, в той же час визнає, що ОСОБА_2 вчинила службове підроблення, оскільки внесла недостовірні дані в бухгалтерську документацію щодо коштів, виданих під звіт. Крім цього, апелянт звертає увагу на надмірну суворість обраного ОСОБА_2 покарання і наголошує, що обвинувачена позитивно характеризується, щиро розкаялася у вчиненому, вчинила злочин – службове підроблення – вперше внаслідок примусу свого керівника – головного бухгалтера, тому покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна не може вважатися адекватним тяжкості вчиненого і особі обвинуваченої. На думку адвоката ОСОБА_6, ОСОБА_2 заслуговує на застосування до неї ст.69 КК України. З урахуванням викладеного апелянт просить оскаржуваний вирок в частині засудження ОСОБА_2 за ч.5 ст.191 КК України скасувати і по цьому обвинуваченню її виправдати; за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, призначити ОСОБА_2 покарання у виді 2 років обмеження волі та на підставі ст.75 КК України звільнити її від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки, не призначаючи при цьому покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та матеріальною відповідальністю. Також адвокат просить вирок в частині задоволення цивільного позову про стягнення солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_2 шкоди, завданої злочином, скасувати і постановити в цій частині новий вирок, яким стягнути завдану шкоду на користь потерпілої юридичної особи в сумі 704234,37 грн. виключно з ОСОБА_1

До початку розгляду справи апеляційним судом від обвинуваченої ОСОБА_1 поступило заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в якому вона не погоджується з позицією державного обвинувачення про необхідність посилення їй покарання, вважає такі доводи безпідставними з підстав неврахування прокурором тяжкості вчиненого злочину і наявності пом’якшуючих обставин. Крім цього, обвинувачена ОСОБА_1 у поданому запереченні просить вирок місцевого суду щодо неї змінити, призначивши їй покарання не пов’язане з позбавленням волі та не застосовувати до неї додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Також від потерпілої юридичної особи – ДП «Буське лісове господарство» - поступило клопотання про пом’якшення покарання, призначеного ОСОБА_4 та ОСОБА_3, і протокол загальних зборів трудового колективу підприємства з проханням передати вказаних обвинувачених осіб їм на поруки.

Заслухавши доповідь судді доповідача, позицію прокурора Мотрука Н.В. про підтримання поданої ним апеляційної скарги та апеляційних скарг обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, заперечення апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2, пояснення обвинуваченої ОСОБА_1, яка в судовому засіданні апеляційної інстанції свою в пред’явленому обвинуваченні визнала повністю та в скоєному розкаялась, підтримала свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу інших обвинувачених, заперечення апеляційної скарги прокурора щодо неї, пояснення обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх адвокатів про підтримання поданих ними апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора Мотрука Н.В., адвоката ОСОБА_6, в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4 повному задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що по даній справі вперше ухвалено вирок Жовківським районним судом Львівської області 05.06.2015 року, яким обвинувачених визнано винними за ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України та обрано покарання: ОСОБА_1- за ч.5 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 (три) роки, з конфіскацією майна;

- за ч. 1 ст. 366 КК України –2 (два) роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 2 (два) роки., згідно ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим обрано остаточне покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 (три) роки, з конфіскацією майна.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4: - за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 (три) роки, без конфіскації майна;

- за ч.1 ст.366 КК України – 1 (один) рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 1 (один) рік, згідно ч. 1 ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим обрано остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей, та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 (три) роки, без конфіскації майна.

Відповідно до ст.75 КК України звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо вони протягом іспитового строку 2 (два) роки не вчинять нового злочину і виконають покладені на них обов'язки та згідно ст.76 КК України зобов'язано не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально виконавчої інспекції, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи, періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції (т. I а.с.349-351)

На вказаний вирок було подано апеляційну скаргу прокурором в частині призначеного обвинуваченій ОСОБА_1 покарання.

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Львівської області від 22.02.2016 року вирок Жовківського районного суду Львівської області від 05 червня 2015 року було скасовано та призначено новий розгляд справи в суді першої інстанції ( т. II а.с. 99-107) в подальшому справу було скеровано на розгляд в Кам’янка- Бузький районний суд Львівської області ( т. II а.с. 119-120).

Підставою для скасування вироку суду першої інстанції було істотне порушення вимог ст. 107 КПК України, якими передбачено застосування технічних засобів фіксування кримінального провадження. Як з’ясовано судом апеляційної інстанції з носія інформації видно, що вирок суду під час його прочитання є нечіткий, не зрозуміло з нього зміст та текст вироку, з голосу головуючого судді не зрозумілі висновки суду про доведеність винуватості обвинувачених, докази на підтвердження їх вини, а також не був прочитаний повний текст вироку суду, починаючи з а.с. 336 по а.с. 346, а лише озвучена загальна сума спричинених збитків. Також, внаслідок неякісного запису не можливо було зрозуміти покази свідків, оголошені документи (які саме) і саме це позбавило колегію можливості їх прослухати та перевірити фактичні обставини справи (т. II а.с. 106-107).

Відповідно до ч. 2 ст. 416 КПК України при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

З наведеного зрозуміло, що вирок Жовківського районного суду Львівської області від 05.06.2015 року було скасовано не з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, тому при новому розгляді справи у колегії суддів в Кам’янка – Бузькому районному суді не було підстав застосувати більш посилене покарання.

Отже, вирок в частині призначення покарання обвинуваченим ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відповідно до вимог ст. 413 КПК України підлягає зміні та з врахуванням зазначених судом першої інстанції пом’якшуючих обставин та даних про осіб обвинувачених, які за місцем проживання характеризуються позитивно, раніше не судимі, колегія суддів вважає можливим застосувати положення ст.ст. 69,75 КК України та звільнити їх від відбуття покарання з випробуванням, поклавши на них обов’язки визначені ст. 76 КК України.

Що стосується безпосередньо доводів апеляційної скарги адвоката ОСОБА_6, то апеляційний суд з такими погоджується частково і при цьому звертає увагу на те, що не заслуговують на увагу твердження адвоката ОСОБА_6 в поданій ним апеляційній скарзі в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2 в частині безпідставності засудження ОСОБА_2 за ч. 5 ст. 191 КК України, оскільки судом першої інстанції вірно встановлено, що обвинувачена ОСОБА_2 шляхом зловживання своїм службовим становищем діяла в інтересах та на користь ОСОБА_1, яка заволоділа коштами підприємства, а тому має місце заволодіння чужим майном зі сторони, як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 та, як і сама обвинувачена пояснила, що керувалась бажанням зберегти своє місце праці та усвідомлювала можливі наслідки своїх дій ( том 3 а.с. 99).

Як зазначено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №10 « Про судову практику у справах про злочини проти власності» заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або користь інших осіб з використанням службовою особою свого становища всупереч інтересам служби.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині необгрунтованості заподіяної потерпілій особі матеріальної шкоди, то такі не заслуговують на увагу.

Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При визначенні розміру грошового відшкодування матеріальної шкоди потерпілій юридичній особі, яких вона зазнала внаслідок протиправної поведінки обвинувачених, суд, виходячи із засад розумності та справедливості, вірно врахував характер вчиненого кримінального правопорушення та ступінь вини обвинувачених,

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції відносно заподіяної потерпілій особі завданої шкоди законними та обґрунтованими, підстав для скасування вироку в цій частині у суду апеляційної інстанції немає.

Що стосується обраного ОСОБА_1 покарання оскаржуваним вироком суду, то таке, на думку колегії суддів, відповідає особі обвинуваченої. Як встановлено судом, вона давала вказівки і тиснула на підлеглих з метою вчинення ними злочину, отримувала усі кошти, які нібито видавались під звіт іншим особам, в суді першої інстанції свою вину визнала частково, своїми показами вводила суд в оману, жодних дій для відшкодування завданої шкоди не вчинила. В апеляційній інстанції обвинувачена ОСОБА_1 свою вину визнала повністю і розкаялася, тому підстав для призначення більш суворого покарання та задоволення в цій частині апеляційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає. З урахуванням цього, виходячи з загальних засад призначення покарання, виключно таке порання у виді позбавлення волі на строк 8 ( вісім) років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та з конфіскацією майна є необхідним та достатнім для її виправлення та попередження скоєння нею нових злочинів, тому доводи обвинуваченої ОСОБА_1 про призначення їй покарання не пов’язаного з позбавленням волі та без конфіскації майна є необґрунтованими.

Колегія суддів приходить до висновку, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_1, яка стверджує, що судом не повною мірою враховано дані про її особу і тяжкість вчиненого, також на її переконання, поза увагою суду залишилась відсутність доказів привласнення нею коштів ДП «Буський лісгосп». Однак, при розгляді справи в апеляційний інстанції обвинувачена ОСОБА_1 в судовому засіданні повністю визнала пред’явлене їй обвинувачення, тому докази привласнення нею коштів не підлягають доказуванню в суді апеляційної інстанції, оскільки такі досліджувалися в суді першої інстанції, що підтверджують повністю її вину в пред’явленому обвинуваченні.

Що стосується клопотання трудового колективу ДП «Буський лісгосп» про пом’якшення та зміну призначеного судом покарання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з передачею таких на поруки трудового колективу, то таке не ґрунтується на вимогах закону, адже, звільнити від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки відповідно до ч. 1 ст. 47 КК України можна особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, а ОСОБА_3, ОСОБА_4 скоїли відповідно до класифікації злочинів, передбаченої ч. 5 ст. 12 КК України, особливо тяжкий злочин, так як санкція ч. 5 ст. 191 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі понад 10 років ( від семи до дванадцяти).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне змінити вирок Камянка – Бузького районного суду Львівської області від 26 червня 2017 року в частині призначеного покарання обвинуваченим ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2. В решті вирок місцевого суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.376, 405, 407-409, 418, 419 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокурора Мотрука Назара Васильовича, адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2 задоволити частково, апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволити, в задовленні апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_1 Степанівни- відмовити.

Вирок Кам’янка-Бузького районного суду Львівської області від 26 червня 2017 р. змінити в частині покарання визначеного обвинуваченим ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Призначити:

ОСОБА_2 покарання:

- за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов’язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та посади пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на 3 (три) роки без конфіскації майна;

- за ч. 1 ст. 366 КК України на 1 (один) рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посади пов’язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та посади пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на 1 (один) рік.

Відповідно до ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_2 остаточне покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов’язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та посади пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на 3 (три) роки без конфіскації майна.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку 2 (два) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов'язки.

Відповідно до ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_2 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи, періодично з’являтися для реєстрації в уповноважений орган з питань пробації.

ОСОБА_3 покарання:

- за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов’язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та посади пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на 3 (три) роки без конфіскації майна;

- за ч. 1 ст. 366 КК України на 1 (один) рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посади пов’язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та посади пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на 1 рік.

Відповідно до ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов’язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та посади пов’язані з матеріальною відповідальністю строком на 3 (три) роки без конфіскації майна.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку 2 (два) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов'язки.

Відповідно до ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_3 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи, періодично з’являтися для реєстрації в уповноважений орган з питань пробації.

ОСОБА_4 покарання:

- за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов’язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та посади пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на 3 (три) роки без конфіскації майна;

- за ч. 1 ст. 366 КК України на 1 (один) рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посади пов’язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та посади пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на 1 рік.

Відповідно до ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов’язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та посади пов’язані з матеріальною відповідальністю строком на 3 (три) роки без конфіскації майна.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку 2 (два) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов'язки.

Відповідно до ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_4 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи, періодично з’являтися для реєстрації в уповноважений орган з питань пробації.

В решті вирок місцевого суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Повний текст ухвали проголошено 23 квітня 2018 р. о 17 год.

Судді:

ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15