Постанова № 73553204, 23.04.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 457/575/17 Головуючий у 1 інстанції: Василюк Т.В.

Провадження № 22-ц/783/5719/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. Я.

Категорія: 19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого – судді Мельничук О.Я.,

суддів Крайник Н.П. і ОСОБА_2

при секретарі Фейір К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 17 липня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" до ОСОБА_3 про визнання договору дійсним,-

В С Т А Н О В И Л А :

В травні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Трускавецького міського суду Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, який мотивований тим, що 30 березня 2017 року між нею та ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" укладено договір № 004607 фінансового лізингу. Предметом лізингу за вказаним договором є транспортний засіб – автомобіль ЗАЗ "Lanos". 30 березня 2017 року на виконання умов договору нею перераховано кошти в сумі 30 000 грн. на рахунок ТОВ "Лізингова компанія "Еталон", що підтверджується відповідною квитанцією. Переговори контрагентів щодо укладення даного договору велися ще до його укладення. Після підписання нею та переказу грошових коштів на рахунок ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" представник ТОВ "Еталон" зазначив, що зі сторони ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" потрібно проставити печатку, а примірник договору буде передано їй за декілька днів. Така розбіжність свідчить про можливе підроблення договору фінансового лізингу від 30 березня 2017 року № 004607. Згодом, ознайомившись з умовами договору, не отримавши предмет договору, у неї виникли сумніви щодо того, чи дійсно вона підписувала саме в такій редакції договір № 004607, а також сумніви щодо законності і справедливості даного договору. Вона зверталася до ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" з вимогами про надання пояснень по договору та щодо повернення сплаченої грошової суми, однак отримала усну відповідь від представника ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" про відмову повернути грошові кошти. Вважає, що договір фінансового лізингу слід визнати недійсним з тих причин, що він укладений неповноважною особою зі сторони ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" - під час укладення спірного договору позивачу не надано жодних документів, які підтверджують повноваження особи, що підписала договорі від імені відповідача. Договір фінансового лізингу нікчемний, оскільки не посвідчений нотаріально. Позивач зазначає, що порушено вимоги ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" під час укладення договору. Також у договорі № 004607 фінансового лізингу від 30 березня 2017 року порушується зміст самого інституту договору фінансового лізингу, оскільки передбачається укладення окремого договору купівлі-продажу, тоді як за своєю правовою природою договір лізингу включає в себе договір оренди та договір купівлі-продажу. Внаслідок укладення договору фінансового лізингу, пункти якого прямо суперечать вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" їй завдана моральна шкода, що виразилася у моральних стражданнях та неможливістю фінансового забезпечення сім'ї, витратах часу та навантаженні на нервову систему, а також неодержаною вигодою. Відмова відповідача у поверненні коштів забрала значну частину робочого та вільного часу, спричинило значні душевні хвилювання, оскільки через постійне звертання в різні інстанції за захистом своїх прав, телефонні переговори та необхідність пошуку варіантів вирішення проблеми вона постійно відлучалася від місця роботи, мало часу проводила з сім'єю, стала дратівливою, що негативно вплинуло на її стосунки з родиною, безпосереднім керівництвом, колегами по роботі та друзями. Просить визнати недійсним договір № 004607 фінансового лізингу від 30 березня 2017 року, укладений між ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" та нею; стягнути на її користь з ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" 30 000 грн. сплачених грошових коштів за вказаним договором фінансового лізингу та стягнути з ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" в її користь 15 000 грн. моральної шкоди.

Директор ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" ОСОБА_4 звернувся, у свою чергу, з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дійсним, який мотивований тим, що позивач та відповідач домовилися щодо всіх істотних умов договору, доказом чого є підписи сторін договору, в тому числі, ОСОБА_3 на кожній сторінці договору та додатках до договору. Про погодження всіх умов договору ОСОБА_3 засвідчила своєю заявою від 30 березня 2017 року. ОСОБА_3 частково виконала договір (сплатила 30 000 грн. комісії за організацію згідно з додатком № 1), що вона не заперечує і доводить наданою до справи квитанцією. Від нотаріального посвідчення договору ОСОБА_3 ухилилася, доказом чого є її заява від 30 березня 2017 року, яка надана на пропозицію позивача нотаріально посвідчити договір. Просить визнати дійсним укладений 30 березня 2017 року між ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" та ОСОБА_3

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 17 липня 2017 року первісний позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 004607 від 30 березня 2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" та ОСОБА_3.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" (код ЄДРПОУ 38865527) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошові кошти в сумі 30 000 грн., сплачені за договором фінансового лізингу № 004607 від 30 березня 2017 року, та 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього 31 000 (тридцять одну тисячу) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю "Еталон". Вважає рішення суду незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права. Звертає увагу, що усі істотні умови договору були узгоджені та з такими ОСОБА_3 погодилася. Звертає увагу, що їх діяльність не передбачає ліцензування і вважає всі договори фінансового лізингу укладені без наявності ліцензії є дійсними, а висновки про недотримання вимог щодо нотаріального посвідчення договору є хибними. В апеляційній скарзі скаржник просить рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 17 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову.

24 січня 2018 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон". Вважає, оскаржуване відповідачем рішення суду законним, а доводи апеляційної скарги надуманими та такими, що доводів оскаржуваного рішення не спростовують. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 17 липня 2017 року без змін.

Сторони в судове засідання не з"явилися, хоча про час та дату розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом встановлено, що 30 березня 2017 року між ОСОБА_3 (лізингоодержувач) та ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" (лізингодавець) укладений договір фінансового лізингу № 004607, за умовами якого товариство зобов'язалося придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу – транспортний засіб, марки " ЗАЗ Lanos" вартістю 300000.00 грн. (згідно з додатком № 1 до договору та специфікації), а лізингоодержувач прийняти предмет лізингу і сплачувати лізингові платежі згідно з умовами цього договору /а.с. 6-15/.

На виконання умов договору 30 березня 2017 року ОСОБА_3 здійснила платіж на рахунок ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" в розмірі 30000 грн. авансового платежу /а.с. 16/.

Предмет лізингу позивачу передано не було.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон", суд виходив з тих обставин, що з врахуванням правових висновків Верховного Суду України, викладених у Постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року по справі №6-65цс16, від 08 червня 2016 року у справ №6-330цс16, договір фінансового лізингу вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення, не дотримання цієї вимоги в силу ч. 1 ст. 220 ЦК України є підставою для нікчемності такого правочину.

З огляду на те, що укладений між сторонами 30 березня 2017 року договір фінансового лізингу № 004607 та положення вказаного договору фінансового лізингу не відповідають принципам добросовісності, розумності, справедливості та рівності сторін у договорі і порушують вимоги Законів України "Про фінансовий лізинг" та "Про захист споживачів", а тому наявні передбачені законом підстави для визнання його недійсним і застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобов"язання лізингодавця повернути ОСОБА_3 30000 грн. сплачених нею як авансовий платіж. Окрім цього, суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з лізингодавця в користь ОСОБА_3 1000 грн. завданої моральної шкоди.

Сторонами під час укладення лізингового договору не було дотримано вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, в зв"язку з чим такий договір є нікчемним і позовні вимоги лізингодавця про визнання договору дійсним не підлягає задоволенню.

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п"ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону). У свою чергу, визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" слід вважати, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Пункт 4.2.2 договору фінансового лізингу №004607 від 30 березня 2017 року передбачає, що лізингоодержувач зобов'язаний компенсувати витрати лізингодавця, пов'язані з реєстрацією Предмета Лізингу у відповідних органах державної реєстрації транспортних засобів, відповідно з виставленим рахунком протягом 5-ти календарних днів з моменту отримання такого рахунку від лізингодавця, а п.5.4 - відшкодування платежів за реєстрацію та страхування Предмета Лізингу, але п.2.1 договору передбачено, що в комісію за організацію входить відшкодування інших витрат лізингодавця, що пов'язані з його виконанням (у тому числі не зазначені у договорі, але ті, що можуть виникнути у лізингодавця в процесі його виконання). В комісію за передачу предмета лізингу входить оплата за здійснення дій щодо реєстрації, страхування та передачі предмета лізингу лізингоодержувачу. За таких обставин умови договору передбачають подвійне відшкодування позивачем відповідачу одних і тих самих витрат.

Відповідно до п.4.3.2 Договору у разі непогашення заборгованості лізингоодержувачем протягом одного календарного місяця лізингодавець набуває права скористатися наслідками, передбаченими п.12.6 договору, тобто повернути предмет договору, отримати сплату його 100% вартості та додаткових штрафних санкцій та витрат, оскільки у такому випадку договір буде вважати розірваним, що свідчить про суттєвий дисбаланс прав та обов'язків сторін на користь лізингодавця.

Договором не передбачено обов'язку позивача надавати відповідачу платіжне доручення про сплату лізингового платежу, але пунктом 4.3.3 передбачена відповідальність для лізингоодержувача за ненадання такого доручення. Така умова договору фактично ставить споживача у такі умови, коли він фактично без порушення умов договору буде вимушений повернути відповідачу транспортний засіб.

Пункотом 4.3.4 договору передбачено, що лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих внаслідок діянь останнього, але умови договору не передбачають таких прав для лізингоодержувача у разі завдання йому збитків внаслідок діянь лізингодавця, а пунктом 4.3.5 – право лізингодавця розривати договір в односторонньому порядку. Фактично така умова договору ставить споживача в такі умови за яких при будь-якому порушенні ним умов договору, навіть незначному, правочин може бути розірвано, а він буде зобов'язаний повернути автомобіль, сплатити його 100% вартості та додаткових штрафних санкцій та витрат, при цьому зустрічної відповідальності для лізингодавця умовами договору не передбачено.

Відповідно до п.4.3.6 договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку неможливості продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу, який визначив лізингоодержувач, по причинам, які не залежали від лізингодавця. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах п.12.12 договору. Пунктом 12.12 договору передбачено, що лізингодавець, із сплачених лізингоодержувачем платежів, утримує штраф 20% від сплаченої суми авансових платежів та не повертає комісію за організацію договору лізингу. При цьому зустрічної відповідальності лізингодавця за неможливість продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу, який визначив лізингодавець, у договорі немає. У договорі немає також права лізингоодержувача у такому випадку розірвати договір, вимагати повернення всіх сплачених платежів та покриття завданих збитків.

Згідно з п. 4.4.2 договору лізингоодержувач хоча має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього, але при цьому застосовуються наслідки, передбачені п. 12.12 договору, за якими лізингодавець із сплачених лізингоодержувачем платежів утримує штраф 20% від сплаченої суми авансових платежів та не повертає комісію за організацію договору лізингу, хоча розірвання договору лізингоодержувачем може бути наслідком саме невиконання своїх зобов'язань лізингодавцем.

Пунктом 5.1 договору передбачено для лізингоодержувача обов'язок сплатити до моменту передачі йому предмета лізингу різницю до вже сплаченого авансового платежу та комісії за передбачу предмета лізингу. За таких обставин йдеться про імовірне подорожчання предмета лізингу. Однак у договорі не передбачено дій лізингодавця щодо повернення частини сплаченогоавансового платежу лізингоодержувачу, як надмірно сплаченої суми у випадку придбання автомобіля за нижчою ціною, що також не виключено в умовах нестабільності цінової політики.

Пункти 5.4 та 5.5 договору також є несправедливими по відношенню до споживача, оскільки він має сплатити відповідачу різницю по комісії за організацію у разі збільшення вартості автомобіля, а відповідач не зобов'язаний повертати позивачу різницю по комісії за організацію у випадку зменшення вартості автомобіля. Більш того у випадку несплати різниці договір буде розірвано, з споживача буде утримано штраф та йому не буде повернуто комісію за організацію договору.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що всі невід'ємні поліпшення предмета лізингу повинні ставати власністю відповідача, при цьому він не зобов'язаний виплачувати позивачу жодних компенсацій. При цьому пункт передбачає, що поліпшення здійснюються виключно за згодою відповідача. Така умова договору суперечить ч.3 ст.778 ЦК України, оскільки поліпшення речі зроблені за згодою наймодавця відшкодовуються або їх вартість зараховується в рахунок плати за користування річчю.

Сплата комісії за супроводження договору, яка передбачена п.8.2.3 договору, яка, по суті передбачає повторний платіж, оскільки була фактично включена в комісію за організацію договору, який сплачує лізингоодержувач при укладенні договору.

Умовами п.8.6 договору також фактично зобов'язано позивача двічі оплачувати одні й ті самі витрати.

Пункт 11.5 договору обмежує право на судовий захисти позивача, оскільки у разі наявності провадження у судовій справі відносно оспорюваного правочину, позивач втрачає право викупити предмет лізингу.

Положення п.12.6 договору ставлять позивача в такий стан, що за порушення умов договору він буде зобов'язаний повернути автомобіль, додатково сплатити повну його вартість та додаткові платежі, які за своїх розміром становитимуть приблизно 100% вартості предмета лізингу.

Пункт 12.12 передбачає відповідальність лізингоодержувача за розірвання договору з його вини, але жоден пункт договору не передбачає такої ж відповідальності для лізингодавця у разі розірвання договору з вини останнього.

Пункт 12.13 передбачає відповідальність для позивача за необґрунтовану відмову від прийняття автомобіля, але умови договору не передбачають відповідальності для відповідача за необґрунтовану відмову від передачі автомобіля.

Аналіз пунктів 4.2.2, 4.3.2, 4.3.3, 4.3.4, 4.3.5, 4.3.6, 4.4.2, 5.1, 5.4, 5.5, 6.4, 8.2.3, 8.6, 11.5, 12.6, 12.7, 12.10, 12.12, 12.13 спірного договору фінансового лізингу від 30 березня 2017 року, укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, майже повністю виключена відповідальність лізингодавця (окрім за несвоєчасну передачу предмета лізингу) за порушення умов договору, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства. При цьому відносно споживача встановлено дуже жорсткі умови, за яких останній при незначному порушенні договору буде позбавлений предмета лізингу та зазнає значних матеріальних втрат. А лізингодавець же за порушення умов договору не буде нести практично майже ніякої відповідальності.

Окрім того у договорі вказана погоджена сторонами вартість предмета лізингу на момент укладення договору. За умовами договору вона може бути змінена у разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця. Можуть бути збільшені розміри платежів у зв'язку із інфляційними процесами, податковими змінами тощо. При цьому розміри таких платежів можуть лише збільшуватися, зменшуватися платежі у зв'язку із такими процесами не можуть.

Зі змісту договору випливає, що позивач фактично не може вплинути на вибір продавця та компанії, яка буде надавати страхові послуги. Таке обмеження позивача та невизначеність з обсягом майбутніх лізингових платежів ставить позивача в повну залежність від відповідача.

Таким чином за невиконання договірного зобов'язання відповідач майже не несе відповідальності, а позивач у разі похибки жорстко втрачає все. Вигода відповідача внаслідок істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін очевидна, а порушення принципу добросовісності по відношенню до позивача, як споживача, завдають йому шкоди.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач та в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. У разі неякісного предмета лізингу, його некомплектності або несправності, за відсутності інформації про продавця у договорі, споживач позбавляється фактично реалізації права пред"явлення вимог до продавця, що суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Окрім того, згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4З Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" не надано, а судом не встановлено ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Оскаржуваний договір фінансового лізингу від 30 березня 2017 року, укладений між сторонами, одна з яких є фізичною особою, нотаріально посвідчено не було.

Правові позиції з цього приводу висловлені у Постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі №6-2766цс15, від 11 травня 2016 року в справі №6-65цс16, від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16, з яких слідує, що договір фінансового лізингу, укладений з фізичною особою, предметом якого є транспортний засіб, підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Колегія суддів вважає, що положення вказаного договору фінансового лізингу не відповідають принципам добросовісності, розумності, справедливості та рівності сторін у договорі і порушують вимоги Законів України «Про фінансовий лізинг» та «Про захист споживачів», а тому наявні передбачені законом підстави для визнання його недійсним і застосування наслідків недійсності правочину.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9, роз"яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

З врахуванням правових наслідків недійсності правочину, на основі повно та всебічно з"ясованих обставин справи, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про обгрутованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача 30000 грн. сплачених нею як авансовий платіж.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода зокрема полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Враховуючи доводи ОСОБА_3 в підтвердження завдання їй моральної шкоди ТОВ "Лізингова компанія "Еталон", суд першої інстанції, вважає, що діями відповідача позивачу була заподіяна моральна шкода, яка полягає в з безрезультатними поїздками до Львова (позивач мала намір придбати авто, у зв’язку з чим двічі їздила в офіс ТОВ "Лізингова компанія "Еталон", однак даремно), що призвело до порушення звичного їй способу життя; істотних вимушених негативних змін у її житті, що також порушило нормальні життєві зв'язки, змусило позивача витрачати час на оформлення документів, необхідність звернення за юридичною допомогою, звернення до суду. За таких обставин та, виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, а саме стягнувши з відповідача на користь позивача 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Що стосується зустрічного позову, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку відмовивши в його задоволенні з наступних обставин. Враховуючи наведений вище аналіз положень договору фінансового лізингу, його умови є несправедливими відносно споживача умови, а тому у зв’язку із цим наявні підстави для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів".

Як на підставу для визнання договору дійсним ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" посилається на ч. 2 ст. 220 ЦК України.

З огляду на диспозитивний характер правової норми визнання судом такого договору дійсним є правом, а не обов’язком суду. Частиною 2 статті 220 ЦК надано суду право визнати дійсним нотаріально не посвідчений договір, якщо сторони домовилися про усі його істотні умови, підтверджені письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від нотаріального посвідчення такого договору (недобросовісна сторона). Таке рішення може бути прийняте судом на вимогу добросовісної сторони, яка виконала повністю або частково договір. Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію. У судовому засіданні встановлено з показів свідків, що з відповідачем за зустрічним позовом, по перше, не було погоджено всіх істотних умов, а, по друге, не було запропоновано звернутися до нотаріуса з метою завірення договору, окрім того, ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" не відбулося фактичного виконання умов договору.

Умови підписаного сторонами договору регулюються нормами ст.ст. 806, 628, 799 ЦК України, а тому такий договір фінансового лізингу укладається у письмовій формі та договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. З наведеного слідує, що позовна вимога за зустрічним позовом задоволенню не підлягає.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 17 липня 2017 року залишити без змін.

Згідно ч.5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" - залишити без задоволення.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 17 липня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 23 квітня 2018 року.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: Н.П. Крайник

ОСОБА_2