Постанова № 73551927, 23.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/23/18 Головуючий у 1-й інстанції: Зимогляд В.В.

Є.У.№ 320/4938/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

секретар: Бурима В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі – ТОВ «Кредитні ініціативи», товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 11 червня 2008 року між акціонерним банком «АвтоЗаЗбанк» (далі - АБ «АвтоЗаЗбанк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 57-П/08, відповідно до умов якого остання отримала кредит у сумі 180 000 дол. США. У цей же день між ОСОБА_4 та АБ «АвтоЗаЗбанк» було укладено договір поруки № 27. 21 березня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Банк Кіпру», яке є правонаступником АБ «АвтоЗаЗбанк», та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 57-П/08-П2. Відповідно до вказаних договорів поруки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як солідарні боржники поручаються за виконання ОСОБА_3 обов'язків, які виникли на підставі кредитного договору від 11 червня 2008 року № 57-П/08.

Позивач зазначав, що 06 червня 2014 року між ПАТ «Банк Кіпру», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків АБ «АвтоЗаЗбанк», та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу. Внаслідок укладення договору факторингу відбулася заміна кредитора, тобто товариство набуло статус нового кредитора (стягувача) за кредитним договором від 11 червня 2008 року №57-П/08, за яким позичальником є відповідач ОСОБА_3

У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору у ОСОБА_3 утворилась заборгованість у розмірі 2 766 893 грн. 93 коп., яку позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на свою користь.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2016 року в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 26 травня 2016 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2016 року скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість у розмірі 2 766 893 грн 93 коп. з яких: 2 365 863 грн 88 коп. - заборгованість за кредитом; 3 410 91 грн 65 коп. - по відсотках; 59 938 грн 40 коп. - пеня за останній рік.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року рішення апеляційного суду запорізької області від 26 травня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи» посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права. Позивач зазначає, що в матеріалах справи є достатньо доказів про набуття ним права вимоги за спірним кредитним договором, а тому висновки суду першої інстанції про недоведеність позову є безпідставними.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції послався на те, що позивачем не надано допустимих доказів переходу до нього як до нового кредитора прав та обов’язків за кредитним договором. Зокрема, позивачем не надано оригіналів договору факторингу від 06.06.2014р., укладеного між ПАТ «Банк Кіпру» та ТОВ «Кредитні ініціативи», акту приймання-передачі заборгованості ОСОБА_3 та довіреність на право представлення інтересів ПАТ «Банк Кіпру». Нотаріально посвідчена копія договору факторингу, на думку суду першої інстанції є неналежним доказом.

Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому з ними не можна погодитися.

Встановлено, що 11.06.2008 року АБ «АвтоЗАЗбанк», правонаступником якого є ПАТ «Банк Кіпру», та ОСОБА_3 уклали Кредитний договір №57-П/08, з подальшим внесенням змін та доповнень. Відповідно до умов договору кредитор зобов’язується надати ОСОБА_3 кредит у сумі 180000,00 доларів США (а.с.7-10).

На забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором 11.06.2008 року АБ «АвтоЗАЗбанк» та ОСОБА_4 уклали Договір Поруки №27 (а.с.15).

21.03.2012 року ПАТ «Банк Кіпру» та ОСОБА_5 уклали Договір Поруки №57-П/08-П2. (а.с.16).

Відповідно до договорів поруки відповідачі відповідають перед Позивачем за порушення обов’язків за Договором, як солідарні боржники.

06.06.2014 року між ПАТ «Банк Кіпру», яке є правонаступником всіх прав та обов’язків АБ «АвтоЗАЗбанк», та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу. Відповідно до п.п 2.1,2.2 договору клієнт (ПАТ «Банк Кіпру») відступає фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації. З моменту відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей стають дійсними для фактора та вважаються наданими йому. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов’язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов’язкових платежів.

Тобто, внаслідок укладення вказаного договору відбулася заміна кредитора і саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором №57-П/08 від 11.06.2008 року.

Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема, права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів, в тому числі тих, які можуть виникнути в майбутньому.

Одночасно з відступленням права вимоги заборгованості фактору передаються права за договорами забезпечення, у тому числі поруки.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, а статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

В суді першої інстанції відповідачі не заперечували факт укладання кредитного договору і договорів поруки, факт отримання коштів, не оспорювали розмір заборгованості, не просили про застосування строків позовної давності. Суть заперечень зводилася тільки до відсутності у позивача права нового кредитора вимоги виконання на свою користь зобов'язань за цими договорами, у тому числі, у зв'язку з ненаданням позивачем для дослідження оригіналів договорів факторингу та передбачених їх умовами додатків до них.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнту) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

З матеріалів справи видно, що на підтвердження переходу права грошової вимоги за кредитним договором №57-П/08, укладеним 11.06.2008 року між АБ «АвтоЗАЗбанк» (правонаступник – ПАТ «Банк Кіпру») та ОСОБА_3 та відповідачами ОСОБА_4, ОСОБА_5 договорів поруки, позивач надав для огляду у суді нотаріально посвідчені копії договорів факторингу від 06.06.2014 року між ПАТ «Банк Кіпру» та ТОВ «Кредитні ініціативи» та витяг з Додатку до вказаного Договору факторингу – з витягами з реєстрів заборгованостей боржників стосовно боржника ОСОБА_3, з реєстрів договорів забезпечення щодо ОСОБА_4, ОСОБА_5, актами прийому-передачі реєстрів, актами прийому-передачі інформації згідно реєстру заборгованості та персональних даних в електронному вигляді повідомленнями про здійснення розрахунків між сторонами договорів факторингу, які свідчать про виконання останніми зобов'язань за вказаними договорами і отримання позивачем по даній справі права грошової вимоги до відповідачів.

Фотокопії відповідних письмових доказів містяться в матеріалах справи (а.с. 42-71).

З огляду на те, що при укладанні договорів факторингу, які їх сторонами не оспорювались, були дотримані вимоги закону і умови цих договорів щодо передачі прав за кредитними договорами та договорами поруки були виконані, твердження позивача про перехід до нього права первісного кредитора у зобов'язаннях ОСОБА_3 за договором від 11.06.2008 року та до поручителів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є доведеними.

Вказані висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними в ухвалі від 14 грудня 2016 року за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_7 на попереднє рішення апеляційного суду в цій справі (том 2:а.с.39-41).

На підтвердження суми заборгованості позивачем був наданий розрахунок, в якому зазначена заборгованість у розмірі 2 766 893,93 грн., із яких: за тілом кредиту у сумі 106 310,00 доларів США, що складає 2 365 863,88 грн., заборгованості по відсоткам – 15 326,94 доларів США, що складає 341 091,65 грн., заборгованість по пені, розрахованій за період 12 місяців перед зверненням кредитора до суду - 2 693,33 доларів США, що складає 59 938,40 грн. (том1: а.с.24-35).

Правильність такого розрахунку відповідачами не спростована і докази належного виконання ними зобов'язань та погашення заборгованості первинному кредитору ними не надавались.

Проведеною у справі судовою бухгалтерською експертизою визначений позивачем розмір заборгованості також не спростовується.

За змістом ст.82 ч.4 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено апеляційним судом, кредитні зобов’язання ОСОБА_3 забезпечувалися також іпотекою нерухомого майна. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 16 червня 2016 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: будівлю суспільного харчування, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Коса Пересип, буд. 4/1; нежитлову будівлю, лебьодочну, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Коса Пересип, буд. 4; земельну ділянку площею 0,1338 га, кадастровий номер 2320355400:01:004:0012 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 57-П/08 від 11.06.2008 року, яка станом на 21.04.2015 року складає 2 766 893 грн. 93 коп., а саме: за кредитом – 2 365 863 грн. 88 коп., по відсотках – 341 091 грн. 65 коп., пеня за останній рік – 59 938 грн. 40 коп., шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна.

Вказане судове рішення набрало законної сили, а отже, висновки суду щодо розміру заборгованості позичальника за вказаним кредитним договором у відповідності до ст.82 ч.4 ЦПК України є обов’язковими і додатковому доказуванню не підлягають.

Письмове повідомлення про перехід до ТОВ «Кредитні ініціативи» права грошової вимоги, як факторові, а також вимога про дострокове повернення кредиту була направлена відповідачам 05.05.2015 року, однак виконана ними у встановлений строк не була (том1: а. с. 36-38).

З урахуванням вищевикладеного судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи.

Разом з тим вимоги позивача про солідарне стягнення суми заборгованості в з відповідачів підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Так, за своєю юридичною природою порука є договірним зобов'язанням, адже виникає на підставі договору.

За нормами ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що в разі укладення кількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобов'язання, виникає кілька самостійних зобов'язань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не пов'язані правовідносинами між собою. У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є.

Порука кількох осіб може визначатися як спільна в разі укладення договору поруки кількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов'язання. Лише в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука).

Норми закону, якими врегульовано поруку, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У разі укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання у них не виникає солідарної відповідальності між собою.

За таких обставин кредитор, керуючись ст. 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі або частково, але поручитель, що виконав зобов'язання, не має права пред'явити вимогу до іншого поручителя щодо розподілу відповідальності перед кредитором.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року № 6-35цс15 та від 11 листопада 2015 року № 6-511цс15.

З матеріалів справи вбачається, що з поручителями укладались різні самостійні договори поруки, за якими кожен з них поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники за порушення умов одних і тих самих кредитних договорів.

Проте позивач не врахував відсутність положень про солідарну відповідальність поручителів у нормах чинного законодавства та в умовах договорів поруки, у зв'язку з чим підстав для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами ч. З ст. 554 ЦК України немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 червня 2012 року № 6-73цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 1.1 договору поруки від 11 червня 2008 року № 27, укладеного з ОСОБА_4, останній зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником в повному обсязі грошових зобов'язань, що випливають з кредитного договору від 11 червня 2008 року № 57-П/08, згідно з яким кредитор надає позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 180000 дол. США зі строком виконання до 08 червня 2018 року зі сплатою 14,5 % річних (а.с.15).

Разом з тим, згідно з п. 1 додаткової угоди від 28 січня 2009 року № 1 до п. 1.1 кредитного договору від 11 червня 2008 року № 57-П/08 були внесені зміни, а саме: збільшено розмір процентної ставки з 14,5 до 15 % річних.

Проте зміни до договору поруки від 11 червня 2008 року № 27, укладеного з ОСОБА_4, не вносилися, своєї згоди на збільшення відповідальності останній не надавав.

За вказаних обставин порука ОСОБА_4 відповідно до ст.559 ч.1 ЦК України є припиненою, а тому підстав для стягнення з останнього кредитної заборгованість не має.

При вирішенні вимог товариства, заявлених до поручителя ОСОБА_3, колегія суддів враховує такі обставини.

В угоді від 21 березня 2012 року про реструктуризацію боргу до кредитного договору №57-П/08 від 11 червня 2008 року, укладеній між ПАТ «Банк Кіпру» та ОСОБА_3 визначено, що на день укладення цієї угоди загальна сума заборгованості позичальника перед Банком становить 136 954, 80 доларів США. Сторони також передбачили, що позичальник зобов’язується сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 12% річних за строковий кредит та 17 % річних у разі порушення строків повернення кредиту.

Договір поруки №57-П/08-П2 між ПАТ «Банк Кіпру» та з відповідачем ОСОБА_3 був укладений 21.03.2012 року, тобто після внесення до кредитного договору змін про підвищення відсоткової ставки і укладення угоди про реструктуризацію боргу (том1:а.с.16).

За умовами договору поруки відповідач ОСОБА_5 зобов’язалася відповідати перед Позивачем за порушення обов’язків за кредитним договором як солідарний боржник. Пунктом 1.1 договору поруки визначено, що поручитель зобов’язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником в повному обсязі грошових зобов’язань, що випливають з кредитного договору у сумі 180 000 доларів США зі сплатою 12 % річних за строковим кредитом та 15% річних у разі порушення позичальником строків повернення кредиту, процентів та інших платежів. Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й позичальник, у тому числі за основний борг – 136 954,80 доларів США, сплату щомісячних процентів, підвищених процентів, суми комісії, а також за відшкодування збитків. Договір вступає в силу з дати його підписання. Дія договору припиняється після повного виконання позичальником або поручителем зобов’язань перед кредитором та за кредитним договором (том 1:а.с.16, п.п.1.1,2,3,5.4 Договору поруки)

Отже, виходячи із змісту угоди про реструктуризацію боргу і договору поруки, у разі порушення позичальником строків повернення кредиту нарахування процентів відбувається за підвищеною ставкою – 17% річних, проте розмір підвищених процентів для поручителя у договорі поруки визначений як 15% (п.1.1 договору поруки).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із частини четвертої статті 559 цього Кодексу порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 цього Кодексу, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов'язання і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Строк поруки не вважається строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який установили сторони в договорі).

У кредитному договорі строк виконання основного зобов'язання чітко визначений – до 20 лютого 2023 року. Разом з тим, умовами договору сторони передбачили строки виконання окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входить до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою стаття 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов’язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Крім того, при застосуванні частини 4 статті 559 ЦК України слід ураховувати таке.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «пред’явлення вимоги» та «пред’явлення позову» як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку ( який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором вимоги у встановленому законом порядку (ст.122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної давності, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитним договором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч.2 ст.1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину 4 ст.559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинен розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов’язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 17 вересня 2014 року по справі № 6-53 цс14, від 23 грудня 2015 року по справі 6-436 цс15, від 29 березня 2017 року по справі №6-3087 цс16.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 17 вересня 2014 року по справі № 6-53 цс14, від 23 грудня 2015 року по справі 6-436 цс15.

За умовами кредитного договору чергові платежі боржник повинна була здійснювати не пізніше 27 числа кожного місяця, а останній платіж – не пізніше 08 червня 2018 року, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя щодо щомісячних платежів.

Позичальник останній платіж на погашення кредиту внесла 26 лютого 2014 року, припинила вносити щомісячні платежі на погашення кредиту з березня 2014 року (том1: а.с.24-35).

Вимоги про необхідність сплати наявної на 21 квітня 2015 року заборгованості за вказаним кредитним договором протягом 30 дні були надіслані боржнику та поручителям 11 травня 2015 року у відповідності з умовами кредитного договору і договорами поруки, що підтверджується реєстром поштових відправлень (том1: а.с.39).

За таких обставин банк отримав право пред'явити вимогу до поручителя ОСОБА_5 про виконання порушеного зобов'язання боржника зі сплати щомісячних платежів – з 26 березня 2014 року. Щодо дострокового повернення кредиту, починаючи зі спливом 30 календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення про дострокове погашення кредиту, тобто від 11 червня 2015 року, протягом наступних шести місяців.

Із цим позовом Банк звернулося до суду 3 червня 2015 року, а отже підстави для стягнення з поручителя ОСОБА_3 простроченої заборгованості, що утворилася станом до 3 грудня 2014 року, тобто понад шість місяців до звернення Банку з відповідним позовом до суду, не має, оскільки порука за щомісячними платежами до 3 грудня 2014 року в силу ч.4 ст.559 ЦК України припинена.

Ураховуючи викладене, рішення суду першої інстанції на підставі ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню, а вимоги Банку – частковому задоволенню: з позичальника ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 57-П/08 від 11 червня 2008 року, укладеним з АБ «АвтоЗАЗбанк», визначена станом на 21 квітня 2015 року у розмірі 2 766 893,93 грн., із яких : заборгованість за кредитом 2 365 863,88 грн.; по відсотках 341 091,65 грн.; пеня за останній рік – 59 938,40 грн.

З поручителя ОСОБА_5 як солідарного з позичальником боржника підлягає стягненню заборгованість, що утворилася після 3 грудня 2014 року, розмір якої станом на 21 квітня 2015 року становить 363 397,67 грн., із яких за тілом кредиту197 039, 23 грн., за підвищеними відсотками, розрахованими у відповідності з договором поруки -15% річних 121 612, 88 грн., за пенею 44 745, 56 грн.

Вимоги банку про стягнення з поручителя заборгованості за простроченими щомісячними платежами до 3 грудня 2014 року, а також за підвищеними відсотками 17% річних задоволенню не підлягають у зв’язку з припиненням дії поруки за щомісячними грошовими зобов’язаннями в порядку ч.4 ст.559 ЦК України., а також як такі, що не узгоджуються з умовами п.1.1 договору поруки, розмір підвищених відсотків за яким визначено 15%.

За приписами ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

За викладених обставин оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового – про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст.367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2016 року по цій справі скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором № 57-П/08 від 11 червня 2008 року, укладеним з АБ «АвтоЗАЗбанк», визначену станом на 21 квітня 2015 року у розмірі 2 766 893,93 грн. (два мільйони сімсот шістдесят шість тисяч вісімсот дев’яносто три грн.. 93 коп.), із яких : заборгованість за кредитом 2 365 863,88 грн.; по відсотках 341 091,65 грн.; пеня за останній рік – 59 938,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 як солідарного з ОСОБА_3 боржника заборгованістьза кредитним договором, що виникла після 3 грудня 2014 року, розмір якої станом на 21 квітня 2015 року становить 363 397,67 грн. (триста шістдесят три тисячі триста дев’яносто сім гривень 67 коп.), із яких за тілом кредиту197 039, 23 грн., за підвищеними відсотками, розрахованими у відповідності з договором поруки - 15% річних 121 612, 88 грн., за пенею 44 745, 56 грн.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з поручителя ОСОБА_3 простроченої заборгованості зі сплати щомісячних платежів і пені, що утворилася до 3 грудня 2014 року, а також про стягнення з поручителя ОСОБА_4 всієї суми заборгованості за кредитом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» судовий збір у розмірі 7673 грн. В рівних частках, тобто з кожного по 2 557 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: