Постанова № 73547757, 23.04.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 125/2023/17

Провадження № 22-ц/772/834/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 рокуСправа № 125/2023/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

ОСОБА_2 (суддя-доповідач),

ОСОБА_3, ОСОБА_4,

учасники справи:

позивач: Публічне акціонерне товариство «Банк «Юнісон»,

відповідач: ОСОБА_5,

розглянув у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» на рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року, ухваленого в складі судді Хитрука В.М. о 11 год. 02 хв. в приміщенні Барського районного суду Вінницької області,

встановив:

У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Юнісон» (далі – ПАТ «Банк «Юнісон»; банк) звернулося в суд із позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 8 жовтня 2013 року між ПАТ «Банк «Юнісон» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № RА-000399, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 10 000 грн.

Починаючи з 12 березня 2014 року відповідач не виконує зобов’язання щодо здійснення фіксованих платежів передбачених п/п 2.1.1 п. 2.1. розділу 2 кредитного договору, що призвело до утворення кредитної заборгованості за договором.

Унаслідок невиконання ОСОБА_5 своїх зобов’язань за кредитним договором станом на 5 вересня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 26 157, 51 грн, з яких: 6 091, 23 грн – прострочена заборгованість за кредитом, 4 149, 12 грн - прострочена заборгованість за процентами; 3 057, 42 грн - прострочена заборгованість за комісіями; 7 152, 65 грн - пеня за прострочення сплати кредиту; 2 536, 73 грн пеня за прострочення сплати процентів; 3 170, 36 грн - пеня за прострочення сплати комісії.

Посилаючись на зазначені обставини позивач, просив стягнути з ОСОБА_5 на користь банку суму боргу за договором у розмірі 26 157, 51 грн.

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Банк «Юнісон» 1 957, 12 грн заборгованості за кредитним договором № RА-000399 від 8 жовтня 2013 року, з яких: 908, 34 грн – заборгованість по кредиту, 190 грн - щомісячна комісія, 517, 74 грн - відсотки за три роки, 243, 82 грн – пеня за прострочення сплати кредиту, 46, 20 грн - пеня за прострочення сплати процентів, 51, 02 грн – пеня за прострочення сплати комісії.

У позові ПАТ «Банк «Юнісон» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором № RА-000399 від 8 жовтня 2013 року за період з 8 листопада 2013 року по 8 вересня 2014 відмовлено у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за умовами договору погашення кредиту та процентів за його користування повинне здійснюватись позичальником щомісячно рівними частинами. Початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань. Позивач не використав право достроково вимагати з позичальника повернення заборгованості за кредитним договором, не надіслав вимогу боржнику про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов’язаних з ним платежів. Вимоги про поновлення строку позовної давності представник позивача не заявляв.

В апеляційній скарзі банк просить скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу банк зазначав, що судом невірно було надано оцінку матеріалам справи, в результаті чого суд дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого і незаконного рішення.

ОСОБА_5 відзив на апеляційну скаргу не надіслав.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Відповідно до частин першої, другої та п’ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 8 жовтня 2013 року між ПАТ «Банк «Юнісон» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № RA-000399.

Згідно з п. 1.1. кредитного договору банк надає позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 10 000 грн на строк з 8 жовтня 2013 року до 8 жовтня 2014 року (включно) та на умовах передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов’язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені цим договором та виконати зобов’язання у повному обсязі в строки передбачені цим договором.

Надання позивачем кредиту підтверджується меморіальним ордером № 5264 від 8 жовтня 2013 року.

Починаючи з 12 березня 2014 року відповідач зобов’язання щодо здійснення фіксованих платежів, передбачених п/п. 2.1.1 п. 2.1 розділу 2 кредитного договору не виконує, чим порушив п. 2.4 розділу 2, в якому зазначається, що платежі, згідно з цим договором, вважаються здійсненими у встановлений строк, якщо сума платежів у повному обсязі надійшла на рахунок, який використовується банком для обліку кредитів на поточні потреби, що надані фізичним особам, протягом банківського дня, який визначений, як термін здійснення ануїтетних платежів.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору кредит надавався на строк до 8 жовтня 2014 року (включно).

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини п’ятої статті 261 ЦК України за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, а несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному з платежів.

Зазначені висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 та від 19 листопада 2014 року у справі № 6-160цс14. Ці ж правові висновки підтверджені постановами Верховного Суду у справі № 761/22232/15-ц від 12 березня 2018 року та у справі № 753/14194/14 від 11 квітня 2018 року.

Фактично стала правова позиція суду касаційної інстанції зводить до того, що якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

За умовами укладеного між сторонами договору, погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником рівними частинами до 8 числа кожного місяця, тому початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов’язання.

З аналізу умов договору та змісту наведених правових норм слідує, що в разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Таким чином, встановивши, що боржник не виконував належним чином своїх зобов’язань за кредитним договором, відповідач заявляв в суді першої інстанції про сплив строку позовної давності, врахувавши, що сторони встановили строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), банк звернувся до суду з позовом 2 жовтня 2014 року, а строк сплати останнього щомісячного платежу визначено графіком 8 жовтня 2014 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо пропуску банком строку позовної давності, окрім останнього платежу за 8 жовтня 2014 року.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову в сумі 1 957, 12 грн, з яких: 908, 34 грн – заборгованість по кредиту, 190 грн - щомісячна комісія, 517, 74 грн - відсотки за 3 роки, 243, 82 грн – пеня за прострочення сплати кредиту, 46, 20 грн - пеня за прострочення сплати процентів, 51, 02 грн – пеня за прострочення сплати комісії.

У задоволенні іншої частини вимог банку судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної даності, про застосування якої просив відповідач.

В апеляційній скарзі ПАТ «Банк «Юнісон» не спростовував висновків суду та розрахунок заборгованості, зазначений в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Усі доводи апеляційної скарги зводяться до неправильного вирішення судом питання застосування строку позовної давності, з посиланням на правову позицію висловлену в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17.

Такі доводи заявника є неприйнятними виходячи з такого.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб’єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Натомість банк, будучи кредитором та відповідно утримувачем рахунку на який погашалась заборгованість відповідачем, достеменно знав про порушення свого права, однак не вимагав дострокового повернення кредиту, у трирічний строк до суду не звертався, а при зверненні, питання про поновлення строку не порушував, і відповідно причин поважності пропуску строку позовної давності не надав.

Правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року по справі № 6-786цс17, на яку посилається банк, стосується правовідносин, що регулюються спеціальним законом, зокрема, Законом України «Про іпотеку» та прийнята у справі з іншими фактичними обставинами, а відтак до спірних правовідносин у цій справі не застосовується.

Отже, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права є безпідставними, оскільки спростовуються зазначеними вище положеннями закону.

Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного позивачем судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правові оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» залишити без задоволення, а рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року без змін.

Судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на відповідача.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді: /підпис/ ОСОБА_2

/підпис/ ОСОБА_3

/підпис/ ОСОБА_4

Згідно із оригіналом

суддя-доповідач: ОСОБА_2