Рішення № 73543824, 18.04.2018, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/8507/16

Провадження № 2/635/1078/2018

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2018 року смт. Покотилівка Харківського район Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Караченцева І.В.,

секретар судового засідання - Ус Ю.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу в заочному порядку за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про захист прав споживача шляхом розірвання договору лізингу та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про захист прав споживача шляхом розірвання договору лізингу та стягнення коштівв якому просить суд визнати недійсним договір фінансового лізингу з додатками від 10 листопада 2015 року № 001970, укладений між ним та відповідачем; стягнути з відповідача ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» на його користь грошову суму в розмірі 60550 грн. 00 коп.; витрати на правову допомогу у розмірі 6500 грн. 00 коп. та суму сплаченого судового збору у розмірі 552 грн. 40 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 10 листопада 2015 року він уклав з відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» договір фінансового лізингу № 001970. Предметом договору став автомобіль Chevrolet Aveo, LS, двигун 1,4. На виконання умов договору позивач сплатив відповідачу адміністративний платіж у розмірі 30000,00 грн., аванс у розмірі 30550,00 грн. Зрозумівши, що умови договору є вкрай невигідними для нього, несправедливими, позивач написав лист директору ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» з вимогою розірвати договір та повернути сплачені кошти у розмірі 60550,00 грн., однак відповіді не отримав. Позивач також вважає, що проведений адміністративний платіж не є лізинговим платежем та не є спів розмірним сумі за виконану послугу, яка фактично полягає у виготовленні стандартної форми договору фінансового лізингу.

Вказані обставини змусили позивача звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 14 грудня 2016 року відкрито провадження по справі.

Позивач у судове засідання не з’явився, подав до суду заяву, згідно якої позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, не заперечує проти винесення заочного рішення у справі.

Представник відповідача ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» в судове засідання повторно не з'явився, про день та час слухання справи повідомлявся своєчасно і належним чином шляхом направлення судової повістки, причини неявки суду не повідомив.

Будь яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, викладеного в новій редакції Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 р. № 2147-VIII, що набрав чинності з 15.12.2017 р., справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи повторну неявку належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача в судове засідання, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України суд, за згодою позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, дослідивши зібрані докази по справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у справі доказів у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Відносини що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно з статтею 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що 10 листопада 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» було укладено договір фінансового лізингу № 001970.

Відповідно до п. 1.3. договору лізингодавець ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» бере на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п.1.1. Договору, предметом фінансового лізингу по даному договору є транспортний засіб, а саме автомобіль Chevrolet Aveo, LS, двигун 1,4.

Відповідно до п. 2.1. Договору, даний договір вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє протягом 76 календарних місяців, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов’язань за даним договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов зазначеного договору, позивачем на рахунок відповідача було сплачено 30000 грн. 00 коп. та 30550 грн. 00 коп., що підтверджується квитанціями № 37 та № 4 від 10 листопада 2015 року.

У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15, вбачається, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 3.12 глави 5 розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року,договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу № 001970 від 10.11.2015 р., укладений між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» нотаріально посвідчено не було.

Крім того, у правовому висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15, зазначено, що стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Дані законодавчі приписи також відображені і у положеннях Хартії захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ОСОБА_2 Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).

У відповідності до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, а відповідно до ч.3 ст.509 цього ж кодексу, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно п.3.4.3 договору лізингоодержувач має право відмовитись або розірвати договір у передбачених даним договором або чинним законодавством випадках.

Ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі включають в себе:

- суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

- компенсацію відсотків за кредитом;

- інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Комісія за організацію договору не є в розумінні ст.16 Закону України «Про захист прав споживачів» лізинговим платежем, оскільки не відноситься до витрат лізингодавця, які безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу та фактично полягає лише у виготовленні типової форми договору. Більш того, відповідачем не обґрунтовано співмірність розміру комісії за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги.

За змістом укладеного правочину, розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Крім того, укладаючи правочин сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатками до договору, які до нього не долучені.

Таким чином, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу № 001970 від 10.11.2015 р., укладеного між сторонами, дає підстави дійти висновку, що він містить несправедливі умови, визначені Законом України «Про захист прав споживачів», якими виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв'язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та норм ЗУ «Про захист прав споживачів».

Таким чином, умови договору фінансового лізингу № 001970 від 10 листопада 2015 року є такими, що суперечать нормам ЦК, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

В договорі фінансового лізингу № 001970 від 10 листопада 2015 року відсутні відомості про те, що ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» здійснює свою фінансову діяльність на підставі відповідного дозволу (ліцензії), що суперечить нормам законодавства викладеним вище.

Враховуючи викладене, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача про визнання вказаного договору недійсним, застосувавши правові наслідки недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України та про стягнення з відповідача на його користь сплачені грошові кошти у розмірі 60550 грн. 00 коп.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 6500 грн. 00 коп, то суд констатує, що у відповідності до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження сплати позивачем грошових коштів за правову допомогу, а тому у цій частині позов задоволенню не підлягає.

Згідно квитанції № 35 від 03 серпня 2016 року при пред'явленні позову до суду позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 552 грн. 00 коп.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 552 грн. 00 коп.

Виходячи з вищенаведеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, ст.141, ч.3 ст.211, ст.ст. 259, 263-265, 268, ч.3 ст.274, 279 ЦПК України, ст.ст.3, 203, 215, 216, 220, 628, 799 ЦК України, ст.ст. 16, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-ІІІ від 12.07.2001 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» № 5 від 12.04.1996 року, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати недійсним з моменту вчинення Договір фінансового лізингу від 10 листопада 2015 року № 001970, укладений між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» (01601, м. Київ, вул.Шовковича,42-22, Код ЄДРПОУ 39733392, МФО 380805, р/р 26004482354 в АТ «Райффайзен банк Аваль») на користь ОСОБА_3, (ІПН: НОМЕР_1), мешк. за адресою: АДРЕСА_1 грошові кошти загальною сумою 60550 грн. 00 коп. (шістдесят тисяч п’ятсот п’ятдесят гривень нуль копійок) та суму сплаченого судового збору 552 грн. 00 коп. (п’ятсот п’ятдесят дві гривні нуль копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 23 квітня 2018 року.

Суддя І.В.Караченцев