Постанова № 73538317, 20.04.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 340/94/16-ц

Провадження № 22-ц/779/313/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бучинський А. Б.

Суддя-доповідач Матківський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області у складі колегії суддів:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Девляшевського В.А., Мелінишин Г.П.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю представника апелянта ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з апеляційною скаргою представника публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року ухваленого суддею Бачинським А.Б., -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року представник ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся в суд з даним позовом до ОСОБА_4 та просив ухвалити рішення про стягнення 15067,14 доларів США, що за курсом до національної валюти складає 383308,04 гривень заборгованості за кредитним договором від 10.01.2007 року нарахованої на 02.02.2016 року та понесені судові витрати.

Заявлені вимоги представник обґрунтував тим, що між ПАТ КБ „ПриватБанк" та відповідачем 10.01.2007 року було укладено кредитний договір на суму 17500,00 доларів США на термін до 09.01.2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Позичальник належним чином не виконував зобов'язання за вказаним кредитним договором. У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач на 02.02.2016 року має заборгованість 15067,14 доларів США що за курсом службового розпорядження НБУ від 02.02.2015 складає 383308,04 гривень, яка складається із: заборгованості за кредитом - 8250,97 доларів США, заборгованості по процентах за користування кредитом - 3774,74 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 820,25 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 2221,18 доларів США.

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення представник ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Апелянт у скарзі зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з недоведеністю є помилковим.

Суд не взяв до уваги наданий розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми, згідно кредитного договору. Ці докази відповідачем не спростовані. Підписуючи заяву, клієнт банку - відповідач підтвердив свою згоду з умовами кредитного договору.

Згідно постанови Верховного Суду України від 18.09.2013 року, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Тобто факт укладення договору та отримання грошових коштів є доведеним. Крім цього, судом проігноровано визнання стороною відповідача факту укладення кредитного договору.

Суд першої інстанції обґрунтував своє рішення на результатах експертизи, згідно якої експертом встановлено достовірний факт передачі позичальнику коштів у сумі 10000 доларів США, а підтверджуючих документів про видачу позивальнику 7500 доларів США немає.

Кредитним договорм передбачено страхування предмету іпотеки та позичальника у випадку ненадання позичальником доказів укладення договорів страхування з іншими страховими компаніями. Пунктом 7.1 кредитного договору встановлено надання кредиту у вигляді кредитної лінії у розмірі 17500 доларів США. Стахові платежі виплачувались банком за рахунок кредитної лінії та зараховувались на тіло кредиту.

Суд проігнорував усі надані банком докази, перекрутив позицію відповідача щодо визнання ним заборгованості та висновки експерта та ухвалив рішення з порушенням закону.

Вислухавши доповідача, представника апелянта, яка вимоги скарги підтримала, представника відповідача, який вимоги скарги заперечив, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено розміру заборгованості за умовами кредитного договору, яку він просить стягнути згідно поданого розрахунку, а суд у зв»язку з неподанням належних та допустимих доказів позбавлений можливості самостійно встановити розмір заборгованості за договором.

Судом встановлено, що за умовами розділу 7(особливі умови) укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 кредитного договору №IFVWGA00000025 від 10.01.2007 року (а.с.10-12 т.1),Банк зобов»язався надати кредит на строк з 10.01.2007 року по 09.01.2017 року включно у розмірі 17500,00 доларів США на реконструкцію житлового будинку, а також 2125 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 1,00% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в період з "15" по "20" число кожного місяця (п. 7.1 договору).

Погашення кредиту повинно проводитися в строки відповідно до графіка погашення кредиту (Додаток№1), який є невід»ємним додатком до даного договору.

Відповідно до п.п.4.1 кредитного договору, при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого п.п.2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Розрахунком заборгованості (а.с.4-8 т.1), на 02.02.2016 року банком нараховано відповідачу за кредитом у сумі 15067,14 доларів США, що за курсом 25,44 відповідно до службового розпорядження НБУ від 02.02.2015 року складало 383308,04 гривень, яка складається з: 8250,97 доларів США - заборгованість за кредитом; 3774,74 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом; 820,25 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 2221,18 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

При цьому зазначено, що на січень 2007 року за відповідачем рахується залишок поточної заборгованості за наданим тілом кредиту 10000 доларів США, а з урахуванням часткової сплати на 26.07. 2007 року уже рахується залишок по тілу кредиту 16404,23 доларів США, тобто на 7500 доларів США більше.

Під час розгляду справи судом першої інстанції та апеляційної інстанції представники відповідача ОСОБА_3 підтверджували, що за умовами кредитного договору від 10.01.2007 року позичальником отримано тільки 10000 доларів США і з цієї суми проводилося погашення нарахованої заборгованості. У зв'язку із підвищенням далара США до національної валюти з 2013 року кредит своєчасно не погашався, тому перед банком визнають заборгованість за несвоєчасну сплату за отримані 10000 доларів США кредиту. Листом від 27.11.2017 року а.с. 78 Т.3 представник позичальника у зверненні до ПАТ КБ «Приватбанк» зазначила, що позичальник з метою виконання договірних зобов'язань та врегулювання судового спору згідний підписати мирову угоду, здійснивши одноразовий платіж у національній валюті в сумі, що еквівалентна 6000 доларів США. Представники відповідача протягом усього часу розгляду справи в суді першої інстанції заперечували факт отримання позичальником 7500 доларів США на які збільшено тіло кредиту, починаючи з 26.07.2007 року, підтверджували фактичне отримання тільки 10000 доларів США із яких і може проводитись розрахунок заборгованості за порушення строків сплати кредиту та інших обов'язкових платежів, передбачених договором.

За обставинами даної справи, враховуючи, що позичальник згідний повернути заборгованість за отримання кредиту в розмірі 10000 доларів США спір між сторонами фактично існує про отримання кредиту у розмірі 7500 доларів США, та у зв'язку з цим нарахована загальна сума заборгованості на 02. 02. 2016 року у розмірі 15067,14 доларів США.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За статтею 367 ЦПК, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання своїх обовязків за кредитним договором, а саме: надання грошових кошті (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Відповідно до розділу 4 та 7 Положення про організацію діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного Банку України від 18 червня 2003 року №254, операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Банки мають забезпечити формування первинних документів (паперових чи електронних), що були підставою для відображення операцій в обліку та звітності.

Згідно висновку судово-економічної експертизи від 11.07.2017 року №23 (а.с.49-58 т.3), призначеної на підставі ухвали суду за клопотанням сторони відповідача, судовим експертом встановлено, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_3 на суму 15067,14 доларів США на 02.02.2016 року не відповідає умовам кредитного договору №IFVWGA00000025 від 10.01.2007 року та первинним бухгалтерським документам щодо видачі та погашення кредиту, процентів, комісії та пені за цим кредитним договором.

Із дослідної частини експертизи вбачається, що експертом встановлено достовірний факт передачі позичальнику коштів у сумі 10000 доларів США. 26.07.2007 року залишок поточної заборгованості збільшено з 8904,23 доларів США до 16404,23 доларів США, тобто на 7500 доларів США, однак підтверджуючі документи про видачу позичальнику цих коштів відсутні.

Тобто, експертом категорично встановлено, що первинними банківськими документами надання кредитних коштів в сумі 7500 доларів США, як передбачено умовами кредитного договору від 10.01.2007 року не підтверджується.

В ухвалі про призначення експертизи суд першої інстанції також поставив перед експертом запитання, який фактичний залишок заборгованості позичальника ОСОБА_3 перед банком за кредитним договором від 10.01.2007 року нарахованої на 02.02.2016 року.

Експертом зазначено у відповіді на дане питання, що у звязку із відсутністю графіка погашення кредиту у якому зазначається, щомісячний платіж по кредиту зробити фактичний розрахунок заборгованості, тобто від одержаних позичальником 10000 доларів США не представляється можливим.

Апеляційним судом при розгляді справи неодноразово оголошувались перерви з метою надання представником позивача графіка погашення кредиту з метою можливості призначення додаткової експертизи для визначення заборгованості по кредиту та усіх її складових, як зазначив позивач у своєму позові від суми фактично отриманих кредитних коштів, тобто 10000 доларів США.

Неодноразово представник позивача зазначав, що графік погашення кредиту як обовязковий додаток до договору на даний час відсутній, також немає його і у електронному вигляді.

Судом зясовано, що на а.с. 81 Т.3 знаходиться фотокопія графіка погашення заборгованості, яка у встановленому законом порядку не засвідчена. Крім цього, обидва представники сторін зазначили, що даний графік не можна вважати додатком до кредитного договору, який встановлює графік його погашення, він не стосується данного договору і не може бути предметом дослідження у разі призначення експертизи.

Тому, за відсутності первинного документу, який є обовязковим для визначення розміру заборгованості за кредитним договором, у суда апеляційної інстанції немає підстав для проведення дадаткової експертизи щодо розміру заборгованості від фактично отриманої суми позичальником.

Колегія суддів вважає, що не можуть бути підставою для задоволення позову про стягнення кредитної заборгованості у запропонованому банком розмірі тільки у зв'язку із тим, що як зазначає представник апелянта, позичальник ОСОБА_3 з часу отрмання кредиту і до 2013 року сплачував заборгованість по тілу кредиту і тільки з 21.03.2013 року у нього виникло прострочення заборгованості за тілом кредиту а.с. 7 Т.1 та, що відповідно до однієї із виписок по рахунку а.с. 176 Т.3 зазначено, що позичальник 26.07.2007 року отримав 7500 доларів США.

Дані документи, на які посилається представник апеллянта не є первинними, які підтверджують фактичний розмір отриманого кредиту та повинні бути обовязковими відповідно до Правил банківських операцій. Дані документи є тільки розрахунками позивача, які заперечує позичальник. Тобто, банком не доведено при розгляді даного спору, що ним за договором виконано домовленість про фактичне надання 17500 доларів США. За умовами договору кредит повинен був видаватись позичальнику саме готівкою.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Тому колегія суддів вважає, що на час ухвалення рішення суд першої інстанції правильно застосував норми ЦПК України в редакції з 18.03.2004 по 15.12.2017 року.

Зокрема, відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Законом.

За ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав правильну оцінку доказам, які подала кожна із сторін, з'ясувавши їх належність, допустимість, достовірність і прийняв за наявності таких доказів правильне рішення про неможливість задоволення позовних вимог Банку, згідно викладених ним обставин, якими обґрунтовано вимоги про стягнення кредитної заборгованості за поданим розрахунком на 02.02.2016 року, тобто за недоведеністю заявленого розміру позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно досліджено обставини справи, зібраним доказам дана належна правова оцінка, висновок про недоведеність позовних вимог є вірним.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують, законності рішення суду першої інстанції, яке повністю відповідає вимогам процесуального та матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" залишити без задоволення, а рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20.04.2018 року.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: В.А. Девляшевський

Г.П. Мелінишин