Постанова № 73537298, 18.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/3988/16-ц 22-ц/774/569/К/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

справа № 211/3988/16-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Кислиця І.В.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідачі: Виконавчий комітет Довгинцівської районної у місті ради в особі управління праці та соціального захисту населення

ОСОБА_2 соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 17 жовтня 2017 року, яке постановлено суддею Ткаченко С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, -

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради в особі управління праці та соціального захисту населення та ОСОБА_2 соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання права власності на автомобіль за набувальною давністю.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 13.07.2004 року його батько, ОСОБА_3, у відповідності до норм «Порядку забезпечення інвалідів автомобілями» був забезпечений автомобілем з ручним керуванням ЗАЗ 110270, 2004р.в., тип Комбі, д.н. 6777ОАН, шасі Y6D11027040391923, колір кармін, безкоштовно. Вищезазначений порядок передбачає повернення автомобіля власнику – управлінню соціального захисту населення, у разі смерті отримувача. При реєстрації вказаного автомобіля, у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу ВНС №468040, виданого 13.07.2004 року, було зроблено відмітку про дозвіл керувати вказаним автомобілем позивачу – ОСОБА_1.

14.09.2009 року ОСОБА_3 помер.

З моменту смерті батька позивач відкрито одноособово користувався вищезазначеним автомобілем, їздив на ньому, ремонтував його, робив періодичні техогляди, міняв резину. Про таку обставину відповідачу було відомо. Але, відповідач жодного разу не пред’явив ніяких претензій відносно необхідності повернення автомобіля чи неможливості користування та володіння спірним автомобілем позивачем.

ОСОБА_1 та його батько ОСОБА_3 були зареєстровані за різними адресами проживання, але мешкали фактично разом, за місцем реєстрації позивача. Тому, у 2016 року, позивач звернувся до управління соціального захисту населення з заявою про передачу йому автомобіля, як члену родини померлого інваліда. Але, у такій передачі було відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що він фактично користується автомобілем з моменту його отримання, тобто з 13.07.2004 року та по теперішній час, одноособово володіє цим автомобілем з моменту смерті батька, тобто з 14.09.2009 року, за часом це більше, ніж 5 років, тому просив задовольнити позов.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 17 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано в порядку набувальної давності за ОСОБА_1 право власності на автомобіль ЗАЗ 110270, 2004р.в., тип Комбі, д.н. 6777ОАН, шасі Y6D11027040391923, колір кармін, який раніше належав ОСОБА_3, який помер 14.09.2009 року.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністраціїставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з тих підстав, що померлий ОСОБА_3 не був власником рухомого майна, а лише користувався ним, тому позивач не має права стати власником за набувальною давністю і повинен повернути автомобіль, згідно Порядку забезпечення інвалідів автомобілями.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника – ОСОБА_5, які, кожен окремо, заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи 13.07.2004 року батько позивача, ОСОБА_3, у відповідності до норм Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, був забезпечений автомобілем з ручним керуванням ЗАЗ-110270, 2004 р.в., тип Комбі, д.н. 6777ОАН, шасі Y6D11027040391923, колір кармін безкоштовно. Вищезазначений порядок передбачає повернення автомобіля власнику – управлінню соціального захисту населення, у разі смерті отримувача. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ВНС №468040, виданого 13.07.2004 року, позивачу ОСОБА_1 було надано дозвіл керувати вказаним автомобілем. (а.с.8).

14.09.2009 року батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 помер.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 з 14.09.2009 року та по даний час добросовісно, відкрито та безперервно володіє автомобілем ЗАЗ-110270, 2004р.в., тип Комбі, д.н. 6777ОАН, шасі Y6D11027040391923, колір кармін, яким раніше володів ОСОБА_6, тому наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на вказаний автомобіль.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Так, згідно з ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи є: законний об’єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника, При цьому, добросовісність володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних в кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, для застосування набувальної давності володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Згідно зі ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Набувальна давність (або давність володіння) відноситься до первісних способів набуття права власності, тому що права набувача засновані не на минулій власності чи відносинах правонаступництва, а на обов'язковій сукупності обставин, передбачених ч.1 ст.344 ЦК України, до яких насамперед відносяться законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб’єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, автомобіль ЗАЗ-110270, 2004 р.в., тип Комбі, д.н. 6777ОАН, шасі Y6D11027040391923, колір кармін 27.03.2004 року був наданий ОСОБА_3, у відповідності до норм Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, у користування.

Згідно п.6. Постанови КМУ від 19 липня 2006 року № 999 «Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями» (зі змінами, станом на 26.04.2007 року) інвалід, законний представник недієздатного інваліда, дитини-інваліда отримує автомобіль на десятирічний строк без права продажу, дарування, передачі (в тому числі за довіреністю) іншій особі. Після закінчення зазначеного строку інвалід може користуватися таким автомобілем до отримання нового або повернути його структурному підрозділу соціального захисту населення чи управлінню виконавчої дирекції на умовах згідно з пунктом 14 цього Порядку.

Датою забезпечення автомобілем вважається день отримання його інвалідом, законним представником недієздатного інваліда, дитини-інваліда на підставі акту приймання-передачі, виданого дилером підприємства - постачальника автомобілів для інвалідів.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що спірний автомобіль не належав померлому батьку позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3, а є державною власністю. Позивачу було відомо про відсутність у нього законних підстав для набуття права власності на спірний автомобіль за набувальною давністю, а тому його володіння спірним автомобілем не є добросовісним і правовий механізм для набуття у власність такого майна, передбачений ст. 344 ЦК України, в даному випадку не застосовується.

Приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації та обставини справи, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю на автомобіль ЗАЗ-110270, 2004р.в., тип Комбі, д.н. 6777ОАН, шасі Y6D11027040391923, колір кармін за позивачем ОСОБА_1 не вбачається.

Неповне з’ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, як і порушення або неправильне застосування норм процесуального права, у відповідності до положень п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383,386 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації - задовольнити.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 17 жовтня 2017 року скасувати та постановити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради в особі управління праці та соціального захисту населення та ОСОБА_2 соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання права власності на автомобіль за набувальною давністю - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: