Рішення № 73535864, 10.04.2018, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

10.04.2018 Єдиний унікальний номер 205/1761/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 рокум. ДніпроСправа № 205/1761/17-ц 2/205/17/18

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Нижного А.В., за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Пріоритет» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку та за час вимушеного прогулу,

представники: від позивача - ОСОБА_2, від відповідача - Скуратова С.І.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Пріоритет» (далі - ТОВ «ГК «Пріоритет»), у якому просив:

визнати його звільнення з посади вальцівника ТОВ «ГК «Пріоритет» на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним та поновити його на роботі;

стягнути з ТОВ «ГК «Пріоритет» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В подальшому позивач неодноразово уточнював позовні вимоги, з урахуванням остаточної редакції яких просить суд:

визнати його звільнення з посади вальцівника ТОВ «ГК «Пріоритет» на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним та поновити його на роботі;

стягнути з ТОВ «ГК «Пріоритет» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 8400,00 грн. та за час вимушеного прогулу 77560,00 грн.;

стягнути з ТОВ «ГК «Пріоритет» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня постановлення рішення суду.

Позовна заява мотивована тим, що позивач працював у ТОВ «ГК «Пріоритет» на посаді вальцівника, проте наказом від 23.02.2017р. його безпідставно звільнено за ст.40 КЗпП України за прогули з 03.02.2017р.

Представником відповідача надані суду заперечення, в яких він, посилаючись на безпідставність заявлених вимог, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач та його представник у судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «ГК «Пріоритет» на посаді вальцівника. Водночас, 03.02.2017р. позивачу було пред'явлено претензії щодо участі у крадіжці на підприємстві, у зв'язку з чим з 06.02.2017р. його не допускали на роботу, а 23.02.2017р. звільнили за прогули.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що при звільненні позивача за ст.40 КЗпП України роботодавцем було дотримано усі вимоги чинного законодавства.

Під час розгляду справи судом, зокрема, було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування у ПрАТ «ВФ України» (оператор мобільного зв'язку «Водафон») роздруківки вхідних та вихідних телефонних зв'язків з номеру телефону НОМЕР_1 за 03.02.2017р., оскільки інформація про телефонні з'єднання за 03.02.2017р. не має значення при розгляді спору щодо прогулу у період з 06.02.2017р. по 23.02.2017р.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

Наказом №13-ОК від 18.01.2017р. ОСОБА_1 прийнято на роботу до ТОВ «ГК «Пріоритет» на посаду вальцівника.

03.02.2017р. посадовими особами ТОВ «ГК «Пріоритет» було пред'явлено ОСОБА_1 претензії щодо участі у крадіжці у цеху підприємства за адресою м.Дніпро, Новокодацький район, вул. Ударників, 54 (територія Дніпропетровського заводу металоконструкцій ім. І.В.Бабушкіна), що підтверджується показами свідка ОСОБА_4, а також заявою ОСОБА_1 до поліції від 11.02.2017р. (а.с. 13).

06.02.2017р. та 07.02.2017р. ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, що підтверджується Актом № 1 від 06.02.2017р. (а.с. 49) та Актом № 1 від 07.02.2017р. (а.с. 50).

08.02.2017р. ОСОБА_1 з'явився на підприємство, проте під час розмови з директором з виробництва ОСОБА_6 відмовився від дачі пояснень щодо відсутності на робочому місці, що підтверджується Актом від 08.02.2017р. (а.с. 42).

Директор з виробництва ТОВ «ГК «Пріоритет» ОСОБА_6, допитаний судом в якості свідка, пояснив, що 08.02.2017р. позивач з'явився в цех лише з вимогою видати йому трудову книжку та наказ про звільнення, у зв'язку з чим його було направлено в офіс підприємства, який знаходиться за адресою м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26-б, оф. 203.

У період з 09.02.2017р. по 23.02.2017р. позивач не з'являвся на робочому місці, натомість 11.02.2017р. звернувся до Чечеловського ВП ДВП ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення, у якій повідомив про існування конфліктної ситуації на ТОВ «ГК «Пріоритет» 03.02.2017р., пов'язаної з крадіжкою, а також про те, що з 06.02.2017р. його не допускають до роботи, не видають трудову книжку та не виплачують заробітну плату (а.с. 12-13).

Наказом № 49-ОК від 23.02.2017р. позивач звільнений з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин з 03.02.2017р. (а.с. 11).

У зв'язку з викладеним відповідачем направлено ОСОБА_1 повідомлення від 23.02.2017р. про необхідність з'явитись для отримання трудової книжки (а.с. 16), яке отримане позивачем 25.02.2017р. (а.с. 18).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Поважною причиною відсутності на робочому місці в розумінні п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України є фактичний недопуск працівника до роботи.

Водночас згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, за змістом ст. 81 ЦПК України обов'язок з доведення факту не допуску до роботи у випадку оскарження звільнення за прогул покладається на позивача.

Суд зазначає, що саме по собі існування конфліктної ситуації щодо можливої крадіжки за участю позивача, яка мала місце на підприємстві 03.02.2017р., не свідчить про не допуск його до роботи у період з 06.02.2017р. по 23.02.2017р.

Суд критично оцінює заяву ОСОБА_1 до Чечеловського ВП ДВП ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області від 11.02.2017р., у якій він повідомив про те, що з 06.02.2017р. його не допускають до роботи, не видають трудову книжку та не виплачують заробітну плату, оскільки, по-перше, така заява подана лише через п'ять днів після стверджуваного позивачем недопуску до роботи, та, по-друге, така заява не може бути доказом не допуску позивача до роботи у період з 12.02.2017р. по 23.02.2017р.

Суд відхиляє посилання позивача на те, що 09.02.2017р. у нього на території Дніпропетровського заводу металоконструкцій ім. І.В.Бабушкіна відібрали перепустку, внаслідок чого він не мав можливості пройти на територію цеху ТОВ «ГК «Пріоритет» для виконання своїх обов'язків, оскільки з пояснень свідків ОСОБА_7, ОСОБА_4 встановлено, що на території Дніпропетровського заводу металоконструкцій ім. І.В.Бабушкіна діє пропускний режим, за яким відповідна перепустка відбирається у працівника при вході на територію заводу та повертається при виході. За таких обставин перепустка не могла бути відібрана у позивача на території заводу, оскільки для проходу на таку території він повинен був залишити перепустку на прохідній.

Суд також відхиляє посилання позивача на те, що до дня звільнення йому не була відома адреса офісу ТОВ «ГК «Пріоритет», а відтак він не міг з'явитись туди для вирішення питання щодо отримання трудової книжки та наказу про звільнення, оскільки відповідна адреса була вказана позивачем ще у заяві про кримінальне правопорушення від 11.02.2017р.

За таких обставин суд доходить висновку, що наведені позивачем причини відсутності на робочому місці у період з 03.02.2017р. по 23.02.2017р. не є поважними у розумінні п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, з урахуванням чого у відповідача існували достатні правові підстави для звільнення позивача за прогули.

Щодо посилання позивача на недотримання відповідачем встановленого порядку застосування дисциплінарних санкцій, а саме на те, що відповідач не запропонував йому надати пояснення щодо причин відсутності на робочому місці, суд зазначає наступне.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що пропозицію надати відповідні пояснення було надіслано позивачу листом від 13.02.2017р., на підтвердження відправки якого надано накладну ТОВ «ТЕКС Україна» № 0900387 від 13.02.2017р., оскільки згідно з листом ТОВ «ТЕКС Україна» № 1 від 03.04.2018р. у реєстрах відправлень даної компанії не міститься інформації щодо здійснення відправлень за накладною з таким номером. Крім того у вказаному листі зазначено, що ТОВ «ТЕКС Україна» надає послуги виключно за наявності діючого договору про надання кур'єрських послуг, тоді як такий договір як з ТОВ «ГК «Пріоритет», так і з ОСОБА_1 відсутній.

Разом з тим відповідачем надано Акт від 08.02.2017р., згідно з яким 08.02.2017р. позивач під час розмови з директором з виробництва ТОВ «ГК «Пріоритет» ОСОБА_6 відмовився від дачі пояснень щодо відсутності на робочому місці (а.с. 42).

Крім того, відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.10. 2016р. у справі № 6-2801цс15.

З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110, днем звільнення вважається останній день роботи.

Як вбачається з матеріалів справи останнім днем роботи позивача було 03.02.2017р., у зв'язку з чим наказом № 49-ОК від 23.02.2017р. позивача правомірно було звільнено з роботи саме з 03.02.2017р.

Судом також встановлено, що 30.01.2017р. ОСОБА_1 було відкрито поточний рахунок у ПАТ «УкрСиббанк» (а.с. 46), а належні до виплати позивачу кошти, в тому числі середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 23.02.2017р. по 28.02.2017р., були зараховані на вказаний рахунок 28.02.2017р., що підтверджується наданою позивачем випискою від 09.03.2017р. (а.с. 117).

Той факт, що позивач звернувся до ПАТ «УкрСиббанк» за отриманням банківської картки лише 09.03.2017р. не спростовує факт виконання роботодавцем 28.02.2017р. свого обов'язку з остаточного розрахунку зі звільненим працівником шляхом безготівкового перерахунку коштів на належний йому картковий рахунок.

Доказів неправильності зробленого ТОВ «ГК «Пріоритет» розрахунку позивачем не надано, з урахуванням чого у суду відсутні підстави для задоволення позову і у частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки відповідач направив позивачу повідомлення від 23.02.2017р. про необхідність з'явитись для отримання трудової книжки, яке було отримане позивачем 25.02.2017р, підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки відсутні.

Керуючись ст.ст. 40, 47, 116, 117, 235 КЗпП України, ст.ст. 4, 10, 76, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 20.04.2018р.

СуддяА.В. Нижний