Рішення № 73528436, 11.04.2018, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Глібко О. В.

Справа № 644/3974/17

Провадження № 2/644/337/18

11.04.2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі головуючого – судді Глібко О.В., при секретарі - Шпиця Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Департамент реєстрації Харківської міської ради, Об’єднання житлових кооперативів «КРУГ», про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом в якому просив скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно №24971569 від 31.07.2014 року, видане державним реєстратором Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_3 Просив визнати квартиру №153 по вул. Зубарєва, б. 27 у м. Харкові спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та здійснити її поділ. Також просив визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину квартири №153 по вул. Зубарєва, б. 27 у м. Харкові. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 27.05.1978 року по 09.09.1999 року він перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою - ОСОБА_2 У період шлюбу подружжям було набуто членство у Житловому кооперативі «КРУГ-5», який входить до Об’єднання житлових кооперативів «КРУГ», та придбано квартиру №153 по вул. Зубарєва, б. 27 у м. Харкові. Перший внесок за вищевказану квартиру було внесений 16.03.1983 року, а повна вартість квартири була виплачена 07.05.1993 року, що підтверджується Довідкою ОЖК «КРУГ» від 27.06.2014 р. Як вказує в позові позивач, за таких обставин, квартира №153 по вул. Зубарєва, б. 27 у м. Харкові є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з моменту повної сплати пайових внесків, тобто з 07.05.1993 року, оскільки всі внески робилися ними за спільні кошти (які також відносяться до спільного сумісного майна подружжя). Т.я. подружнє життя сторін не склалося, то останні проживали за різними помешканнями. Однак, позивачем, лише в 2017 році було з’ясовано, що відповідач ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на всю спірну квартиру, чим фактично позбавила його права власності на належну йому частину квартири. Також позивач вказав, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно №24971569 ОСОБА_2 є власником 1/1 частини квартири №153 по вул. Зубарєва, б. 27 у м. Харкові. Видача державним реєстратором такого свідоцтва про право власності на нерухоме майно пов’язана з наданням відповідачем ОСОБА_2 відповідної довідки ОЖК «КРУГ». Так, згідно довідки ОЖК «КРУГ» від 27.06.2014 р. ОСОБА_2 належить квартира за адресою: м. Харків, вул. Зубарєва, б. 27, кв. 153 в ЖК «КРУГ-5». Перший внесок було сплачено 16.03.1983 р. Повна вартість квартири сплачена 07.05.1993 р. Як вказує позивач, у даній довідці помилково вказано, що спірна квартира належить ОСОБА_2 одноосібно, оскільки залишено поза увагою той факт, що квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Тому позивач вважає, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно №24971569 від 31.07.2014 року підлягає скасуванню, оскільки порушує його право власності на спірну квартиру. Вважає, що квартира №153 по вул. Зубарєва, б. 27 у м. Харкові має бути поділена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виходячи з рівності часток, тобто по 1/2 частині кожному. А тому, необхідно визнати за позивачем право власності на частину спірної квартири, оскільки його право не визнається та порушується відповідачами у справі.

В подальшому, позивач уточнив свої позовні вимоги, та просив визнати квартиру №153 по вул. Зубарєва, б. 27 у м. Харкові спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та здійснити її поділ. Також просив визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину квартири №153 по вул. Зубарєва, б. 27 у м. Харкові.

В судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_4 позов підтримав, просив його задовольнити.

Відповідачка в судовому засіданні проти позову заперечувала, посилалася на те, що дійсно із ОСОБА_1 вона проживала у шлюбі з 1978 року, але не по 09.09.1999 року по 15.02.1996 року, що підтверджено копією рішення суду про розірвання шлюбу. Також, відповідачка вказує на те, що між нею, та позивачем по вказаній справі існувала усна домовленість про розподіл сумісного майна подружжя, при цьому, за домовленістю, спірна квартира залишалася у власності відповідачки та доньки, яка після розірвання шлюбу залишилася проживати разом із матір’ю. Крім того, відповідачка в запереченнях посилається на ту обставину, що квартира №153 по вул. Зубарєва, б. 27 в м. Харкові була отримана саме ОСОБА_2 за рішенням Міськжитлоуправління, а позивач ОСОБА_1 лише був членом сім’ї і користувачем зареєстрованим в даному приміщенні. В подальшому, 31.07.2014 року ОСОБА_2 оформила право власності на кооперативну квартиру та отримала свідоцтво про право власності на квартиру. Також, відповідачка вказує на те, що з часу розірвання шлюбу пройшло більше ніж 21 рік, весь цей час вона самостійно несла витрати за утримання житла, робила ремонт у приміщенні, позивач не цікавився житлом, при цьому, ОСОБА_1 мав можливість звернутися до суду із позовом про розподіл майна подружжя, але не скористався такою нагодою, в зв’язку із чим вважає, що останнім пропущенні строки позовної давності, та просить застосувати і врахувати вказану обставину. Звернення ж до суду з вказаним позовом були викликані фінансовими труднощами, що виникли в житті позивача. В задоволенні позову просила відмовити.

Представник третьої особи - Департамент реєстрації Харківської міської ради – проти задоволення позову заперечувала. Посилалася на те, що заявлену до уточнення позовну вимогу щодо скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно №24971569 від 31.07.2014 року, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_3 вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Пояснила, що свідоцтво про право власності на квартиру №153 по вул. Зубарєва, б. 27 в м. Харкові проведена без порушення відповідних процедур, визначених законодавцем на той час. В постановленні рішення покладалася на рішення суду.

Представник третьої особи - Об’єднання житлових кооперативів «КРУГ» про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином та своєчасно, просили суд проводити розгляд справи у відсутність їх представника, покладалися на рішення суду.

Ухвалою суду від 30.06.2017 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, які були усунуті 10.07.2017 року.

19.07.2017 року отримано інформацію про місце проживання (перебування) відповідачки.

Ухвалою суду від 28.08.2017 року провадження у справі було відкрито та справу призначено в судове засідання на 04.09.2017 року.

Ухвалами від 04.12.2017 року судом було задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_4, витребувано інформацію із Об’єднаного житлового кооперативу «КРУГ» належним чином завірені копії процесуальних документів, якими затверджено рішення загальних зборів членів про створення житлового кооперативу «КРУГ-5»; офіційну інформацію, чи був/чи є ОСОБА_1 членом житлового кооперативу «КРУГ-5»; якщо так, то з якого та по який час; офіційну інформацію, чи була/чи є ОСОБА_2 членом житлового кооперативу «КРУГ-5»; якщо так, то з якого та по який час; інформацію про фактичне місце знаходження оригіналів вищевказаних документів. Також витребувано з Департаменту реєстрації Харківської міської ради належним чином завірені копії документів про приватизацію квартири № 153, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Зубарєва, б. 27, реєстратор ОСОБА_3, дата реєстрації 14.07.2014 року.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, яким ЦПК України викладеного в новій реакції. Відповідно до п.9 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до п.п. 2, 7 ч. 3 ст. 274 ЦПК України, у зв'язку зі значенням справи для сторін та враховуючи, що розгляд справи становить значний суспільний інтерес, справа підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних мотивів.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та докази на їх підтвердження; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з 27.05.1978 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Шлюб було розірвано 15.02.1996 року рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова.

Як вбачається із свідоцтва про розірвання шлюбу (копія а.с.13), шлюб між ОСОБА_1П та ОСОБА_2 розірвано 09.09.1999 року, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбу зроблено відповідний актовий запис №481.

В судовому засіданні ОСОБА_2 наполягала, що шлюб між сторонами було розірвано не в 1999 році, як вказав позивач, а в 1996 році, коли було ухвалено рішення суду.

Суд не погоджується із запереченнями відповідачки в цій частині, т.я. на той час діяли норми, які закріплені в Кодексі про шлюб та сім’ю України 1969 року, що втратив чинність зі вступом у дію Сімейного Кодексу України. Відповідно до ст. 44 КпШС України шлюб вважається припиненим з моменту державної реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

У період шлюбу подружжям було набуто членство у Житловому кооперативі «КРУГ -5» який входить до Об’єднання житлових кооперативів «КРУГ», та придбано квартиру №153 по вул. Зубарєва, б. 27 у м. Харкові.

Як вбачається із довідки №708 від 08.07.2014 року (а.с.96), членом кооперативу є ОСОБА_2, перший пайовий внесок за вищевказану квартиру було внесено 16.03.1983 року, а повна вартість квартири була виплачена 07.05.1993 року, що підтверджується довідкою ОЖК «КРУГ». Вказана квартира складається з 3 кімнат, загальною площею 64,7 кв.м., житловою площею 41,3 кв.м., розташована на 3 поверсі 12 поверхового будинку.

Згідно ст. 15 Закону України «Про власність» (в редакції станом на дату повної сплати пайових внесків) член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу , гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Статтею 16 вказаного Закону передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється Законом і Кодексом про шлюб та смію України.

Положеннями Кодексу про шлюб та смію України (в редакції на 07.05.1993 року) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Стаття 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої та другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересів.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У відповідності зі ст.ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих сторонами.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 р. та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. При цьому органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 18.12.1986 року у справі «Джонсон проти Ірландії», яке є джерелом права в Україні, поважний суд визначив, що поняття сім'я виходить за межі формальних відносин та встановлених законом угод, тобто не обмежується виключно стосунками, заснованими на шлюбі, і може включати інші «родинні» зв'язки, коли сторони живуть спільно поза шлюбом.

Відповідно до Протоколу № 7 до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» зі змінами, внесеними Протоколом № 11 - стаття 5, про рівноправність кожного з подружжя кожен із подружжя у відносинах між собою користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Так, у рішенні Європейського Суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_9 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Відповідно до ст. 22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і втому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст. 24 КпШС майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Отже, суд визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Вказана правова позиція викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України у справі №6-2333цс15 від 25.11.2015 року.

За таких обставин, квартира №153 по вул. Зубарєва, б. 27 у м. Харкові є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1, з моменту повної сплати пайових внесків, тобто з 07.05.1993 року, оскільки всі внески робилися ними під час проживання однією сім’єю, та, відповідно за спільні кошти.

Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

Доказування, та, як наслідок, рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що згідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №82238474 від 13.03.2017 року державним реєстратором Харківського міського управління юстиції ОСОБА_3 14.07.2014 року було проведено державну реєстрацію права власності на квартиру №153 по вул. Зубарєва, б. 27 у м. Харкові. 31.07.2014 року Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області видане свідоцтво про право власності на спірну квартиру на ім’я ОСОБА_2 (а.с.16-18).

В судовому засіданні 11.04.2018 року, так само, як і в уточненій позовній заяві (а.с. 63-67), представник позивача ОСОБА_4 стверджував, що реєстрація квартири №153 по вул. Зубарєва, б. 27 у м. Харкові на ім’я ОСОБА_2 була проведена реєструючими органами із порушенням, т.я. ними не було враховано, що не лише ОСОБА_2, а і її колишній чоловік були членами кооперативу.

Вказане посилання представника позивача спростовується письмовими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, відповідно довідок ОЖК «Круг» №708 від 08.07.2014 та № 219 від 14.12.2017 року вбачається, що членом житлового кооперативу «Круг-5» була та є ОСОБА_2 під номером 151 (а.с.97). Згідно списку осіб, що вселяються в будинок ЖБК «Круг-5» є ОСОБА_2 – основна, ОСОБА_1 – чоловік, ОСОБА_5 – дочка (а.с.112). Отже, судом достовірно встановлено, що членом кооперативу є відповідачка – ОСОБА_2

Крім того, на виконання ухвали суду, реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції надано реєстраційну справу № 420024463101 по вул. Зубарєва, б. 27, кв.153, яка відкрита 14.07.2014 року (а.с.118-141), що містить в собі документи, на підставі яких і була проведена реєстрація вказаного житла. При цьому, питання про законність проведення реєстрації спірної квартири та про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно №24971569 від 31.07.2014 року суд не розглядає, т.я. позивачем під час уточнення позову 20.09.2017 року було виключено цю позовну вимогу, а суд розглядає справу, лише в межах заявлених позовних вимог.

Згідно ст. 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до ч.1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Судом встановлено, що сторони розірвали шлюб 09.09.1999 року та з цього часу проживали за різними адресами. Позивач мав іншу сім’ю. Протягом часу з 1993 рік по 2017 рік квартирою не цікавився, витрати на оплату комунальних послуг не ніс, хоча і був весь цей час зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 27 кв. 153, що підтверджено довідкою ОЖК «Круг» № 672 від 04.12.2017 року (а.с.95). Викладені вище обставини підтверджені в судовому засіданні 20.11.2017 року особисто ОСОБА_1

Також судом встановлено, що в процесі розгляду судом справи про розірвання шлюбу в 1993 році питання про розподіл майна сторонами не ставилося. Як пояснила в судовому засіданні ОСОБА_2, між нею та чоловіком була укладена усна домовленість, за якою сторони і розділили майно. Так само, протягом часу з 1993 року по 2017 рік позивач до суду із позовними заявами про розподіл майна, вселення чи виселення, або із будь – якими скаргами на порушення майнових прав з боку відповідачки не звертався, хоча проживав весь цей час у м. Харкові, і мав реальну можливість реалізувати своє право. Представник позивача не навів доказів на спростування даних обставин. Отже, така бездіяльність позивача вочевидь свідчить про не бажання протягом кількох десятирічь цікавитися квартирою № 153 по вул. Зубарєва, б. 27 в м. Харкові.

Як вказав в уточненому позові ОСОБА_1 спірна квартира є спільною власністю з моменту повної сплати внесків, а саме з 07.05.1993 року. Представник позивача ОСОБА_4 підтвердив це в судовому засіданні, та більш того, пояснив, що його довіритель не вчиняв жодних дій, щодо розподілу майна, звернення до суду тощо, т.я. в цьому не було потреби, бо позивач розумів, що квартира є спільною власністю подружжя. Однак, в супереч своїм особистим поясненням вказав, що лише в січні 2017 року ОСОБА_1 дізнався, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно в 2014 році отримала на себе відповідачка, а тому саме в 2017 році він звернувся до суду. Вважає, що саме з 31.07.2014 року слід рахувати строк звернення до суду із позовом. Суд не погоджується з таким твердженням, яке є хибним, т.я. з часу настання права на спірну квартиру в 1993 році позивач ним не скористався, а тому цілком обґрунтованим є посилання відповідача та те, що позивач пропустив строк звернення до суду. Тому суд відмовляє позивачеві в задоволенні позову за пропуском строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 77, 79, 81, 89, 90, 95, 122, 126, 213, 258, 259, 263, 274, 265, 268 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Департамент реєстрації Харківської міської ради, Об’єднання житлових кооперативів «КРУГ», про визнання квартири № 153 по вул. Зубарєва, б. 27 у м. Харкові спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_2 та здійснення її поділу; визнання за ОСОБА_1 права приватної власності на 1/2 частину квартири № 153 по вул. Зубарєва, б. 27 у м. Харкові – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Харківської області.

У відповідності до п. 15.5 ч.1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціювання Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 20.04.2018 року

Суддя: О. В. Глібко