Рішення № 73526585, 19.04.2018, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/6081/17

Провадження № 2/639/364/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року м. Харків

Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Гаврилюк С. М.,

за участю секретаря судового засідання – Макушенко Т. В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 639/6081/17 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Тролейбусне депо № 3» про скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі, стягнення середнього зарабітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, звернувся до суду з позовною заявою до Комунального підприємства «Тролейбусне депо № 3», яку в подальшому уточнено, та просив суд скасувати наказ № 138/0-к від 25.07.2017 та наказ № 142/6-к від 31.07.2017 про накладення дисциплінарних стягнень; скасувати наказ № 156/0-к від 18.08.2017 про звільнення; поновити ОСОБА_1 на посаді кондуктора громадського транспорту в КП «Тролейбусне депо №3»; стягнути з КП «Тролейбусне депо №3» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 45890,80 грн та моральну шкоду у розмірі 20000 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він був прийнятий на роботу до КП «Тролейбусне депо № 3» на посаду кондуктора громадського транспорту відповідно до наказу № 1044 вк від 21.10.2015.

Але, 18.08.2017 позивача було звільнено із займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов’язків без поважних причин відповідно до наказу відповідача № 156/о-к. Трудову книжку позивач отримав 08.09.2017.

Також, у наказі було посилання на наказ № 138/0-к від 25.07.2017 та наказ № 142/6-к від 31.07.2017 про накладення дисциплінарних стягнень на позивача. ОСОБА_1 вважає ці накази незаконними та просить суд їх скасувати з тих причин, що він жодного разу не порушував трудової дисципліни.

Позивач не погоджується з наказом про звільнення, вважає його незаконним.

Крім того, позивач зазначає, що все почалося з 10.08.2017, коли у нього виникло непорозуміння із керівництвом відповідача на ґрунті того, що ОСОБА_1 примушували робити роботу, яка не була передбачена його посадовою інструкцією, а саме у вільний час примушували прибирати територію. Потім, в цей же день, начальник відділу експлуатації ОСОБА_4 заволодів його коштами у розмірі 90 грн, про що позивачем була написана заява до прокуратури Харківської області.

Після цього керівництво відповідача почало перешкоджати виконанню позивачем своїх безпосередніх трудових обов’язків, а саме: з 10.08.2017 ОСОБА_1 не видавали маршрутні листи, талони, чим навмисно завадили йому виконанню своїх трудових обов’язків, хоча, як зазначає позивач, він завжди вчасно з’являвся на роботу.

З 10.08.2017 по 17.08.2017 включно позивач кожен день приходив на роботу, це починалося з 02.30 год. так звана розвозка - тролейбус, який звозив всіх працівників до депо. Потім з 04.30 год. всіх працівників оглядає медичний працівник, після чого диспетчер видає маршрутний лист та талони, але на цьому етапі, як зазначає ОСОБА_1, його ігнорували і він просто залишався в депо.

Позивач запевняє, що ніяких журналів обліку робочого часу працівників, де б працівник розписувався, що він прибув на роботу та пішов з неї в депо не було.

Після 10.08.2017, як вказує позивач, керівництво відповідача фактично доводило його до поганого стану здоров’я своїми скандалами і ОСОБА_1 вимушений був звертатися до лікарів за медичною допомогою - 11.08.2017 та 17.08.2017 у зв’язку зі стресами на роботі.

А з 18.08.2017 ОСОБА_1 пішов на лікарняний тому, що внаслідок перенесених стресів на роботі, які виникали з причини цькування позивача працівниками відповідача, позивач захворів. В цей же день, коли позивач перебував на лікарняному, його було звільнено.

Також, на звільнення позивача не було надано згоди профспілкового комітету відповідача.

Позивач вказує, що оскільки застосування дисциплінарних стягнень є незаконними, то і підстава дляя звільнення за систематичне порушення трудових обов’язків є незаконною.

Крім того, як зазначає ОСОБА_1, цими незаконним діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, моральних страждань, які довели його до лікарняного ліжка.

У зв’язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Позивач та представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги, разом з уточненнями, підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Предстаник відповідача ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності, у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову у повному обсязі, вважала дії відповідача правомірними, а звільнення ОСОБА_1 законним та обґрунтованим, посилаючись на обставини, викладені у письмових заперечннях, а також надані суду письмові докази. Крім того, просила суд застосувати строк позовної давності, який був пропущений позивачем без поважних причин.

Ухвалами суду від 01.12.2017 відмовлено представнику позивача та представнику відповідача у задоволенні заяв про витребування доказів, оскільки такі заяви подано з порушенням вимог ст. 137 ЦПК України (а.с. 99, 100).

30.01.2018 у судовому засіданні судом задоволено клопотання представника відповідача щодо виклику свідка ОСОБА_5 (а.с. 101-103). Крім того, ухвалою суду від 30.01.2018 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки її подано з порушенням п. 3, п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, так як позивачем не вказано зміст позовних вимог, а саме: в якому розмірі позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, та в позові не зазначено обгрунтований розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 120).

Ухвалою суду від 19.02.2018 уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до КП «Тролейбусне депо № 3» про скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі, виплати середнього зарабітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди від 06.02.2018 повернуто позивачеві на підставі письмової заяви позивача від 19.02.2018, яку подано у судовому засіданні (а.с. 146). Також, 19.02.2018 ухвалою суду прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Тролейбусне депо № 3» про скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі, виплати середнього зарабітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, яку подано до суду 15.02.2018 (а.с. 147).

Ухвалою суду від 11.04.2018 року прийнято до розгляду уточнену позовну заяву від 11.04.2018, відповідно до якої позивачем збільшено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 45890,80 грн., що підтверджується протоколом судового засідання від 11.04.2018.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, показання свідка ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, докази, надані в обґрунтування позову та на його заперечення, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 21.10.2015 ознайомлено з посадовою інструкцією кондуктора громадського транспорту, про що свідчить його підпис (а.с. 87-81), а 22.10.2015 позивача прийнято на роботу у відділ експлуатації КП «Тролейбусне депо № 3» на посаду кондуктора громадського транспорту (а.с. 98).

Наказами № 138/0-к від 25.07.2017 (а.с. 92) та № 142/6-к від 31.07.2017 (а.с. 87) ОСОБА_1 оголошені догани, як вид дисциплінарного стягнення, за недбале ставлення до виконання службових обов’язків, а саме порушення вимог Посадової інструкції.

У відповідності до ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 140 КЗпП України визначено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Згідно ст. 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.

Положеннями ст. 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно приписів ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення догани позивачеві по наказу № 138/0-к від 25.07.2017 є рапорт начальника відділу експлуатації ОСОБА_6 (а.с. 94), пояснення позивача (а.с. 95) та акт про розпломбування грошових коштів (виручки) та перерахування (а.с. 96).

А підставою для винесення догани по наказу № 142/6-к від 31.07.2017 є рапорт безпосереднього начальника - начальника відділу експлуатації ОСОБА_6 (а.с. 89), оскільки позивач відмовився надавати письмові пояснення по суті справи, а також ОСОБА_3 про відмову надавати пояснення (а.с. 90).

Оскільки позивач відмовився від ознайомлення з вищезазначеними наказами, були складені відповідні ОСОБА_3 про відмову від ознайомлення та проставлення підпису про ознайомлення (а.с. 88, 93).

Таким чином, суд приходить до висновку, що жодних порушень законних прав працівника зі сторони керівництва КП «Трелойбусне депо № 3» немає, а, отже, й відсутні підстави для скасування наказів № 138/0-к від 25.07.2017 та № 142/6-к від 31.07.2017 про накладення на позивача дисциплінарних стягнень.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 150 КЗпП України дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV цього Кодексу).

Згідно положень ст. 225 КЗпП України працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком.

У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія по трудових спорах може його поновити.

Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації.

У відповідності до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Однак, позивач з відповідними заяви щодо оскарження вказаних вище наказів про накладення дисциплінарних стягнень у строк встановлений законом не звертався.

Отже, позивачем пропущено строк на оскарження вказаних наказів.

Судом встановлено, що 18.08.2017 позивача звільнено у зв’язку із систематичним невиконанням трудових обов’язків згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України, про що свідчить у трудовій книжці останнього відмітка начальника відділу кадрів, а також наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 156/0-к від 18.08.2017 (а.с. 7-10, 11).

18.08.2017 відповідачем направлено на адресу ОСОБА_1 листа з повідомленням про його звільнення за систематичне невиконання трудових обов’язків без поважних причин та проханням з'явитися за вказаною у листі адресою для отримання трудової книжки (а.с. 12).

Як зазначив позивач, 18.08.2017 він знаходився на лікарняному, про що свідчить листок непрацездатності (а.с. 14). Тобто, останнього звільнили, коли він перебував на лікарняному.

Проте, судом встановлено, що в день звільнення позивач знаходився на робочому місці, про що свідчить табель обліку робочого часу за 18.08.2017 (а.с. 74-77) і йому була нарахована заробітна плата за цей день (а.с. 64).

Згідно актів № 1 та № 2 від 18.08.2017, складених о 08-50 год. та 08-55 год. відповідно, позивач відмовився від ознайомлення з текстом наказу про звільнення та відмовився від проставлення підпису про ознайомлення з ним і отримання копії наказу від 18.08.2017 № 156/0-к згідно ст. 47 КЗпП України; відмовився здати електронний пропуск та службове посвідчення; відмовився від отримання трудової книжки у зв'язку із звільненням та відмовився від проставлення підпису та дати в карточці П-2 на імя ОСОБА_1, відмовився від проставлення підпису у книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів в них (а.с. 68, 69).

Також, в обгрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилався на те, що на його звільнення не було надано згоди просфпілкового комітету відповідача.

На спростування чого суд зазначає наступне.

У відповідності до положень ст. 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається, зокрема, у випадкузвільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації.

З довідки від 18.08.2017 № 501/1 наданої головою профспілкового комітету КП «Тролейбусне депо № 3» вбачається, що ОСОБА_1 не знаходився на профспілковому обліку первинної профспілкової організації підприємства в термін з 22.10.2015 по 18.08.2017 (а.с. 71).

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, засистематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Отже, застосувати п. 3 ст. 40 КЗпП України можна для звільнення працівника, який неодноразово, без поважних причин, припускався навмисного невиконання (чи неналежного виконання) покладених на нього трудових функцій та до якого вже були застосовані дисциплінарні стягнення.

Під систематичним невиконанням трудових обов’язків мається на увазі неодноразове здійснення працівником цих вчинків. Таким чином, для звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП необхідна наявність факту повторного (двічи або більше разів) здійснення працівником навмисного невиконання чи неналежного виконання обов’язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше. Тобто, працівник і раніше, до моменту вчинення проступку, за який його роботодавець прагне звільнити за п. 3 ст. 40 КЗпП України, порушував трудову дисципліну, не виконував своїх посадових обов'язків, у результаті чого до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

Таким чином, розірвання трудового договору та рішення про звільнення позивача прийнято на законних підставах. Наказ № 156/0-к від 18.08.2017 про припинення трудового договору (контракту) винесено правомірно, з дотриманням вимог закону. Отже, правових підстав щодо його скасування у суду немає. З огляду на вищевикладене відсутні і підстави щодо задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача середнього зарабітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, за письмовою заявою ОСОБА_1 до Головного управління держпраці у Харківській області (а.с. 56) була проведена перевірка щодо додержання відповідачем законодавства про працю та загальнобовязкове державне соціальне страхування, під час якої жодних порушень вимог законодавства не виявлено, що підтверджується відповідним актом перевірки № 20-01/4201/1730 (а.с. 41-55).

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 працював кондуктором у КП «Тролейбусне депо № 3», звільнений за систематичне невиконання трудових обов'язків, позивач продавав квитки пассажирам, однак самі квитки не видавав. Зранку 18.08.2017 свідок побачила позивача на території підприємства та попросила його зайти. Близько 08-50 год. позивач зайшов до свідка, яка зачитала йому наказ про звільнення у присутності інших співробітників. Проте, ОСОБА_1 кинув цей наказ та пішов з підприємства. У зв’язку з чим було складено відповідні акти, які направлені з листом на адресу позивача, та які він отримав 07.09.2017.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду, яка виразилася в моральних стражданнях, що призвели його до лікарняного ліжка, а, також, враховуючи, що на утриманні ОСОБА_1 знаходиться малолітня дитина, якій тільки п’ять років (а.с. 144), і внаслідок звільнення позивач не може забезпечити її матеріально. У зв'язку з чим позивач оцінює завдану йому моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.

Суд, відмовляючи позивачеві у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.ст. 32, 56, 62 Конституції України фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їх прав та законних інтересів.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Зазначений перелік дій, внаслідок яких особа може зазнавати моральної шкоди, безперечно не є виключним та не перелічує всі випадки, коли особі завдається моральна шкода. Отже, правильним є визначення моральної шкоди, яке надається п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду № 4 від 31.03.1195 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Отже, розмір відшкодування моральної шкоди встановлюється судом і визначення його має ґрунтуватися на характері й обсязі моральних страждань, заподіяних особі у кожному конкретному випадку.

Стаття 1167 ЦК встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки, моральної (немайнової) шкоди, причинного зв'язку та вини завдавача. При цьому треба враховувати, чим підтверджується факт завдання особі моральної шкоди, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вона завдана, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі особа оцінює завдану їй шкоду та з чого вона при цьому виходить та інші обставини.

Вимагаючи відшкодування моральної шкоди, позивач визначає її розмір, виходячи з особистих міркувань, при цьому не зазначає в чому виявилися його моральні чи фізичні страждання або інші негативні явища, які, на його думку, були завдані з вини КП «Тролейбусне депо № 3». Крім того, позивачем та його представником не надано суду будь-яких доказів щодо підтвердження заподіяння відповідачем ОСОБА_1 моральної шкоди.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Виходячи з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також, позивачем пропущено строк позовної давності на оскарження наказу про звільнення № 156/0-к від 18.08.2017, оскільки позовну заяву подано до суду лише 06.10.2017, про що свідчить поштовий штамп на конверті, яким направлено позовну заяву (а.с. 19).

Як вже зазначалося судом, ч. 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Обґрунтування причини пропуску строку у зв’язку з відсутністю у позивача грошей та необхідності звернення по безоплатну правову допомогу, що зайняло майже два місяці, суд вважає безпідставним, а причину неповажною.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про відсутність правових підстав щодо задоволення позову, оскільки позивачем не обґрунтовані та не доведені неправомірність дій відповідача, незаконність застосування до ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень і його звільнення із займаної посади у КП «Тролейбусне депо № 3».

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то судовий збір на користь держави з відповідача не стягується.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 265, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 40, 139, 140, 142, 147-150, 225, 233,237-1 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 11, 16, 23, 1167 Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Тролейбусне депо № 3» про скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі, стягнення середнього зарабітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_1, зареєстрований за адресмою: АДРЕСА_1.

Відповідач: Комунальне підприємствао«Тролейбусне депо № 3», код ЄДРПОУ 37765993, місцезнаходження: м. Харків, 61007, вул. Свистуна, 2-б.

Повне рішення складено 19.04.2018.

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.

Суддя С. М. Гаврилюк