Ухвала суду № 73526561, 28.03.2018, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/2849/18

Номер провадження 2/638/2732/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року суддя Дзержинського районного суду міста Харкова Грищенко І. О., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом державного підприємства «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» до ОСОБА_1, Харківської міської ради, департаменту реєстрації Харківської міської ради, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання частково недійсними рішень Харківської міської ради № 1916/15 від 24.06.2015 р. та № 2000/15 від 23.09.2015 р., про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, про визнання недійсним свідоцтва про право власності,

установив:

Позивач державне підприємство «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» звернулося 02.03.2018 р. до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою, в якій просить суд прийняти позовну заяву та відкрити провадження по справі. Постановити рішення, яким визнати недійсним рішення Харківської міської ради № 1916/15 від 24.06.2015 р. в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою – вул. Бородіна, 2 – А, рішення Харківської міської ради № 2000/15 від 23.09.2015 р., в частині затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки за адресою: вул. Бородіна, 2 – А, з кадастровим номером 6310136300:07:021:0021 ОСОБА_1 у власність, скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 25794842 від 03.11.2015 р., прийняте державним реєстратором ОСОБА_2, визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 46812418 від 03.11.2015 р., а саме на земельну ділянку за адресою: м. Харків, вулиця Бородіна, 2 – А, кадастровий номер 6310136300:07:021:0021, серія СТА № 998099, власник ОСОБА_1. Стягнути судові витрати з відповідачів на користь позивача відповідно до вимог чинного законодавства щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова Грищенко І. О. від 07.03.2018 р. матеріали даної справи були залишені без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків десять днів з дня вручення ухвали.

На виконання вищевказаної ухвали суду, позивачем через канцелярію суду 23.03.2018 р. подана заява.

Відповідно до роз’яснень, викладених в абзаці 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, але відповідно до ч. 1 і 2 ст. 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України (ст. 17) або ГПК України (ст. ст. 1, 12), віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Абзацом 3 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз’яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об’єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов’язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об’єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Саме про таке застосування положень ст. 16 та ст. 122 ЦПК України йде мова в постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 р. у справі № 6 – 1599 цс 15, від 24.02.2016 р. у справі № 6 – 1009 цс 15, від 17.02.2016 р. у справі № 6 – 1965 цс 15, від 02.03.2016 р. у справі № 6 – 2307 цс 15, від 02.03.2016 р. у справі № 6 – 224 цс 16, від 06.07.2016 р. у справі № 6 – 1047 цс 16, від 06.04.2016 р. у справі № 6 – 77 цс 16, від 07.09.2016 р. у справі № 6 – 1593 цс 16, від 26.10.2016 р. у справі № 6 – 1198 цс 16, від 12.04.2017 р. у справі № 6 – 2681 цс 16.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно – правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

За змістом п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: адміністративна справа – переданий на вирішення адміністративного суду публічно – правовий спір; публічно – правовий спір – спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно – владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.

За змістом п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно – правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно – правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Публічно – правовий спір має особливий суб’єктний склад. Участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно – правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб’єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно – правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з’ясовувати, у зв’язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб’єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої).

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб’єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов’язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно – правовим спором між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб’єктом владних повноважень) та суб’єктом приватного права – фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб’єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку – це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб’єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Позивач державне підприємство «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» у своїй позовній заяві порушує перед судом питання про визнання недійсними рішень Харківської міської ради, про скасування рішення державного реєстратора, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно фізичної особи – ОСОБА_1.

Із матеріалів справи вбачається, що спір виник між юридичною особою та органом місцевого самоврядування з приводу неправомірності, на думку позивача, прийняття рішень щодо оформлення права власності третьої особи на об’єкт нерухомості та незаконності відповідного свідоцтва про право власності цієї особи, виданого їй на підставі рішень суб’єкта владних повноважень.

Тобто оскаржувані ненормативні акти індивідуальної дії відповідача – суб’єкта владних повноважень є реалізованими у зв’язку з отриманням третьою особою свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а тому подальше їх оспорювання може безпосередньо вплинути на майнові права цієї особи (у цьому випадку як юридичних, так і фізичних), отже, виникає спір про право цивільне, який вирішується за правилами цивільного чи господарського (залежно від суб’єктного складу процесу).

Наведене дає підстави стверджувати про те, що предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення Харківської міської ради та державного реєстратора як суб’єктів, наділених владно – управлінськими функціями, скільки законність свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За змістом ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. п. 1, 6, 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

За суб’єктивним складом сторін та сутністю спору ця справа підлягає розгляду господарським судом у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України. Оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, тому суддя доходить до висновку, що у відповідності до вимог ст. 20 ГПК України спір між юридичною особою із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (правових актів індивідуальної дії) підвідомчий господарському суду, у зв’язку з чим суддя відмовляє у відкритті провадження щодо частини вимог, а саме: про визнання недійсним рішення Харківської міської ради № 1916/15 від 24.06.2015 р. в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою – вул. Бородіна, 2 – А, рішення Харківської міської ради № 2000/15 від 23.09.2015 р., в частині затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки за адресою: вул. Бородіна, 2 – А, з кадастровим номером 6310136300:07:021:0021 ОСОБА_1 у власність, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 25794842 від 03.11.2015 р., прийняте державним реєстратором ОСОБА_2, оскільки ці вимоги не можуть бути розглянуті в судах у порядку цивільного судочинства.

На підставі рішення Конституційного Суду України по справа № 1 – 6/2010 від 01 квітня 2010 року № 10 – рп/2010, постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», керуючись ст. ст. 186, 258 – 260 ЦПК України, суддя

постановив:

У відкритті провадження у справі за позовом державного підприємства «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» до ОСОБА_1, Харківської міської ради, департаменту реєстрації Харківської міської ради, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання частково недійсними рішень Харківської міської ради № 1916/15 від 24.06.2015 р. та № 2000/15 від 23.09.2015 р., про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, про визнання недійсним свідоцтва про право власності в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення Харківської міської ради № 1916/15 від 24.06.2015 р. в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою – вул. Бородіна, 2 – А, рішення Харківської міської ради № 2000/15 від 23.09.2015 р., в частині затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки за адресою: вул. Бородіна, 2 – А, з кадастровим номером 6310136300:07:021:0021 ОСОБА_1 у власність, скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 25794842 від 03.11.2015 р., прийняте державним реєстратором ОСОБА_2 – відмовити.

Суд роз’яснює заявнику, що даний спір повинен вирішуватися господарським судом у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя: