Постанова № 73523241, 19.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/12813/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Власенкова О.О. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський елеватор" до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.06.2017 № 0005301407 та № 0005311407, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненський елеватор" звернулось до суду з позовом до відповідача, в якому просило скасувати податкові:

- повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області форми "Р" від 23.06.2017 №0005301407 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 207073, 20 грн.;

- повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області форми "ПС" №0005311407 від 23.06.2017 про застосування штрафної санкції у сумі 2040 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням третя особа ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Свої доводи обґрунтовує тим, що висновки податкового органу, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, є обґрунтованими, внаслідок чого такі рішення прийняті правомірно.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у м.Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Рівненський елеватор" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2017, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2017, за результатами якої складено акт від 12.06.2017 №273/26-15-14-04-02/33326670.

Згідно з актом перевірки ТОВ "Рівненський елеватор" допустило порушення пп.266.7.5 п.266.7, статті 266 Податкового кодексу України у зв'язку з неподанням річних декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016, 2017 роки, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період січень-березень 2017 на загальну суму 230 957,40 грн., в тому числі 138 048,80 грн. по об'єкту нежитлової нерухомості за адресою: Вінницька область, Бершадський район, с.Флорине, вул.Колгоспна.

На підставі висновків акту перевірки ГУ ДФС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 23.06.2017 за №0005301407 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 207 073,20 грн., в т.ч.: податкове зобов'язання - 138048,08 грн., штрафні (фінансові) санкції - 69024,40 грн., та податкове повідомлення-рішення форми "ПС" від 23.06.2017 №0005311407, яким застосовано штрафні санкції у сумі 2 040,00 грн. за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Загальна сума - 209113,20 грн.

Вважаючи вказані рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Згідно статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Рівненський елеватор» має у власності наступне нерухоме майно: комплекс будівель та споруд загальною площею 34512,20 кв. м. за адресою: вул. Колгоспна, 1, с. Флорине, Бершадський район, Віннницька область. Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер 897763 від 01.03.2013, виданий Реєстраційною службою Бершадського РУЮ Вінницької області, реєстраційний номер 15947505204. Вказаний майновий комплекс складають такі об'єкти нерухомості як: лабораторія, виробничий корпус насінстанції, мехмайстерня, цехи тощо.

Вищевказані нежилі приміщення розташовані на одній земельній ділянці, що відноситься до земель промисловості, мають огороджену територію, забезпечують єдиний технологічний ланцюг в діяльності підприємства, не є окремими об'єктами права власності та входять до складу цілісного майнового комплексу.

Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником нежитлових приміщень, що за вимогами ДК 018-2000 належить до класу (код 1251) «Будівлі промислові».

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належні позивачу нежитлові приміщення мають ознаки будівель промисловості, а тому в силу положень пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, вони не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Рівненський елеватор» є підприємством агропромислового комплексу, що здійснює свою діяльність у сільськогосподарській сфері на ринку зерна. Підприємство надає комплекс послуг із зберігання зерна що включає приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна.

Будівлі, які використовуються ТОВ «Рівненський елеватор» в наданні послуг із зберігання зерна становлять цілісний майновий комплекс та є промисловими будівлями в силу свого функціонального призначення та безпосереднього використання.

Будь-яких доказів використання позивачем приміщень, розташованих на території товариства для цілей не пов'язаних з роботою підприємства відповідачем не надано.

Посилання апелянта на те, що послуги із зберігання зерна не належать до промислового виробництва є безпідставними, оскільки в даному випадку визначальним є саме те, що об'єктом оподаткування є нежитлові приміщення, які у спірних правовідносинах відносяться до будівель промисловості, а тому в силу положень пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, вони не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Посилання апелянта на вид діяльності підприємства в даному випадку не заслуговують на увагу.

Таким чином, враховуючи приписи зазначених правових норм та обставини, встановлені судом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача не було правових підстав для визначення позивачеві грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та винесення податкового повідомлення-рішення від 23.06.2017 №0005301407 та застосування до позивача штрафних санкцій та винесення податкового повідомлення-рішення від 23.06.2017 №0005311407.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.

Повний текст постанови виготовлено 19.04.2018.