Постанова № 73523079, 19.04.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року

м.Суми

Справа №591/5000/17

Номер провадження 22-ц/788/601/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Біляєвої О. М. , Левченко Т. А.

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 лютого 2018 року в складі судді Бурди Б.В., ухваленого в м. Суми, повний текст якого складений 12 лютого 2018 року,

в с т а н о в и в:

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 ч. 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

13 вересня 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитного боргу, вимоги якого обґрунтовані тим, що з відповідачем 24 січня 2013 року був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 2000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов’язань з вчасного їх повернення ОСОБА_1 не виконав, тому станом на 30 червня 2017 року утворився борг на загальну суму 46588,91 грн, який банк просив стягнути з відповідача на свою користь.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 лютого 2018 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 1910,50 грн заборгованості за кредитним договором та 64 грн судових витрат.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено за необґрунтованістю.

ПАТ КБ «Приватбанк» з вказаним рішенням суду не погодилось і, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати в частині незадоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що процентна ставка за укладеним кредитним договором є змінюваною і про зміну її розміру відповідач мав довідуватись самостійно у відділеннях банку або в мережі Інтернет в системі «Приват24». Суду були надані належні письмові докази для підтвердження кредитної заборгованості та всіх її складових, які відповідач не спростував. Також банк вказує на те, що відповідач погодився на запропоновані банком умови договору, у тому числі на збільшення і зменшення процентної ставки, на збільшення кредитного ліміту, оскільки відповідних дій банку не оскаржував, а продовжував використовувати кредитні кошти.

В частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту судове рішення не оскаржується.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції вірно встановлено, що 24 січня 2013 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 8).

Підписуючи анкету-заяву, ОСОБА_1 погодився, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Також своїм підписом у анкеті-заяві відповідач засвідчив, що він був ознайомлений і погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку, які були надані заявнику для ознайомлення в письмовому вигляді. Одночасно, як вбачається з анкети-заяви, заявника було проінформовано, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті банку. Заявник зобов’язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті банку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк надав розрахунок заборгованості, в якому зазначено, що за кредитним договором № б/н від 24 січня 2013 року станом на 30 червня 2017 року утворилась заборгованість на загальну суму 46588,91 грн, яка складається з 1910,50 грн заборгованості за кредитом, 38433,70 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 3550 грн пені, а також 500 грн фіксованої частини штрафу та 2194,71 грн його процентної складової (а.с. 6-7).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що кредитний договір від 24 січня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений і останній має обов’язок повернути кредитні кошти та сплатити відсотки за користування коштами, проте, враховуючи, що умовами укладеного договору розмір процентів за користування кредитом, пеня та штраф не передбачені, а розрахунок процентів за обліковою ставкою Національного банку України позивач суду не надав, тому суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом та про стягнення неустойки.

З такими висновками суду колегія суддів повністю погодитись не може, виходячи з наступного.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов’язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Факт використання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується розрахунком заборгованості по кредитному договору, в якому відображений рух коштів, а саме: використання і часткове повернення кредитних коштів позичальником.

Як зазначалось вище, ОСОБА_1, підписавши 24 січня 2013 року анкету-заяву, приєднався до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також погодився на запропоновані банком умови використання кредитних коштів.

Водночас, суд першої інстанції вважав, що надані позивачем докази у своїй сукупності не доводять позовні вимоги в частині права банку на стягнення процентів за користування кредитом, оскільки Умови і Правила надання банківських послуг в Приватбанку, які подані останнім разом з позовом, не підписані відповідачем.

При цьому, суд першої інстанції не взяв до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором за період з 24 січня 2013 року по 30 червня 2017 року, з якого вбачається, що з 30 січня 2013 року по 01 грудня 2014 року позичальник частково погашав борг, тобто, користувався кредитними коштами і, відповідно, погоджувався з встановленою банком на момент підписання позичальником анкети–заяви процентною ставкою за користування кредитом на рівні 30% річних.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з положеннями ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частинами першою-третьою ст. 633 ЦК України передбачено, що договори, які укладаються банком з фізичними особами, є публічними.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Виходячи з вимог частини першої ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 1067 ЦК України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Встановивши, що ПАТ КБ «Приватбанк» надав до суду копію анкети-заяви ОСОБА_1 від 24 січня 2013 року разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, з чого вбачається, що останній погодився із запропонованими банком умовами використання кредитних коштів, тобто, зі сплатою 30 % річних за користування кредитом і при цьому, як вбачається з розрахунку заборгованості, факт використання кредитних коштів, їх часткове повернення позичальником не оспорювався, тобто, на думку колегії суддів, договір ним частково виконувався, а згідно зі ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами на рівні 30% річних.

У ст. 628 ЦК України йдеться про те, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1056-1 ч. 1 ЦК України (у редакції, чинній на момент підписання відповідачем анкети-заяви) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частиною 3 цієї ж статті ЦК України у тій же редакції було передбачено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Правила застосування банком змінюваної процентної ставки відповідно до ч. 4 ст. 1056-1 ч. 1 ЦК України (у редакції, чинній на момент підписання відповідачем анкети-заяви) позивачем не дотримані, а саме: позичальник письмово не повідомлявся не пізніш, як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовувалась нова процентна ставка; у кредитному договорі, зокрема, в анкеті-заяві не було встановлено порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу.

Відтак, слід вважати, що ОСОБА_1 мав обов’язок перед банком сплачувати не більше, ніж 30 % річних за користування кредитними коштами, тому позовні вимоги в частині стягнення з нього 38433,70 грн. заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, розрахунок стосовно якої зроблений позивачем з урахуванням безпідставно збільшеної процентної ставки, підлягають частковому задоволенню, а рішення суду в цій частині – частковому скасуванню.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Із зробленого розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 24 січня 2013 року станом на 30 червня 2017 року, виходячи зі ставки 30% річних, вбачається, що заборгованість зі сплати процентів становить 7966,28 грн.

Доказів на спростування вказаного розрахунку кредитної заборгованості суду не надано. До того ж, як вважає колегія суддів, новий розрахунок заборгованості по процентам узгоджується з умовами кредитного договору, на які погодився відповідач, підписавши 24 січня 2013 року анкету-заяву та сплачуючи за період з 30 січня 2013 року по 012 грудня 2014 року кредитний борг.

В той же час, з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені (комісії) у розмірі 2550 грн. і 2694,71 грн. штрафу колегія суддів погоджується.

Так, всупереч вимогам ст.ст. 207, 1055 ЦК України та ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент підписання кредитного договору) позичальник не надав доказів на підтвердження обставин того, що з відповідачем були узгоджені умови договору щодо відповідальності боржника за порушення умов виконання кредитного договору. Отже, на думку колегії суддів, між сторонами договору не було досягнуто згоди щодо всіх істотних його умов, а саме: щодо розміру пені, комісії та штрафів (фіксованої частини та процентної складової), у зв’язку з чим відсутні законні підстави для нарахування банком та стягнення судом вказаних коштів, як складових кредитного боргу.

Крім того, позичальник нараховану неустойку банку не сплачував, тобто, не визнавав її.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у стягненні з відповідача неустойки є правильним.

Отже, приймаючи до уваги, що відмовивши у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, виходячи із передбаченого у договорі розміру, суд першої інстанції, тим самим, неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, а його висновки в цій частині не відповідають обставинам справи та вимогам закону, тому рішення суду в зазначеній частині необхідно скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення цих вимог, стягнувши з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість по процентам за користування кредитними коштами в сумі 7966,28 грн. Отже, всього з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 9876,78 грн. (1910,50 + 7966,28) заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, оскаржене рішення суду на підставі ст. 376 ч. 1 п. п. 1, 4 ЦПК України підлягає скасуванню в зазначеній вище частині, а апеляційна скарга, відповідно, підлягає частковому задоволенню, у зв’язку з чим заочне рішення суду першої інстанції в частині розміру судових витрат необхідно змінити.

Оскільки позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню частково, а саме: на 21 %, тому на підставі ст. 141 ч. 1 п. 3; ч. 2; ч. 13 ЦПК України сплачені ПАТ КБ «Приватбанк» судові витрати в суді першої інстанції у сумі 336 грн судового збору (21 % від 1600 грн), а не 64 грн., як вказав суд першої інстанції, та в апеляційному суді – у сумі 504 грн (21% від 2400 грн), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог, слід компенсувати позивачу за рахунок ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 1, п. 4; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 лютого 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитними коштами скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрований: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП: НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (місцезнаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570) 7966 грн 28 коп. боргу по відсоткам за користування кредитом.

Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 лютого 2018 року в частині стягнення судового збору змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» 336 грн судового збору, а не 64 грн, як вказав суд першої інстанції.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 504 грн судового збору за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач– ОСОБА_2

Судді: Т.А.Левченко

ОСОБА_3